Різкий стрибок світових цін на сировину і напівфабрикати, що становлять основу українського експорту, дає Україні унікальний шанс протягом найближчих декількох років, поки прогнозується високий рівень цих цін, накопичити значні кошти та вкласти їх в реіндустріалізацію, тобто в відновлення і розвиток виробничого потенціалу країни. Чи буде використаний цей шанс - дуже велике питання з огляду на, м'яко кажучи, слабку адекватність та моральність влади і так званої "еліти" в цілому.
Про значне, іноді навіть в рази підвищення світових цін на сировину недавно вже доводилося писати в матеріалі “Проблеми глобальної економіки: спекулятивне підвищення цін без реального економічного зростання“. У цьому тексті йшлося про те, що з метою боротьби з коронакризою були емітовані величезні обсяги грошової маси в доларах і євро, ці гроші кинулися на сировинні ринки, різко піднімаючи на них ціни, і Україні від цього теж чимало перепало.
Але якщо спочатку йшлося про суто спекулятивне явище і прагнення убезпечити гроші від інфляції, то тепер економісти заговорили про якесь відновлювальне «посткоронакризове» зростання економік в цілому ряді регіонів світу, зростання виробництва сталі в Китаї і Індії, ряд інших факторів. Чи не занадто оптимістичні види на врожай в ряді провідних країн-виробників сільгосппродукції також підстьобнули ціни на продукцію агропрому.
В цілому, постало питання про приблизно 3-річний цикл зростання цін і споживання товарів сировинного експорту України. Дбайливе використання валютної виручки дозволить відмовитися від «послуг» МВФ з його жорсткими «умовами та вимогами», залучати позики на міжнародних ринках під істотно нижчі відсотки, розрахуватися за раніше зароблені борги, а головне – сформувати фінансові резерви для перезапуску економіки країни в цілому.
Це дає Україні унікальний шанс вирватися з кризи і закляття сировинного статусу, відновити і розвинути свої традиційні високотехнологічні галузі, перш за все, авіаційну та ракетно-космічну промисловість, суднобудування, оборонно-промисловий комплекс, енергомашинобудування і машинобудування в цілому.
Що відбувається на зовнішніх ринках
У подробиці процесів на світових сировинних ринках вдаватися не будемо і обмежимося констатацією ситуації, що зараз склалася.
Зовсім коротко цю ситуацію добре описав економіст Віктор Скаршевський на своїй сторінці в соцмережах:
«Залізна руда в травні подорожчала до $ 200 за тонну, тоді як рік тому її вартість становила $ 90. Дорожчають і продукти харчування. У звіті Продовольчої та сільськогосподарської організації ООН (FAO) говориться, що зростання індексу продуктів харчування становить 17% – відносно березня і 30,8% – в порівнянні з 2020 роком. Тобто їжа в світі подорожчала на третину. Ситуація на зовнішніх ринках для України сьогодні суперпозитивна».
Додамо тільки, що зростання цін на аграрну продукцію торкнулося пшениці, кукурудзи, інших зернових, а також олійних культур, які використовуються як продукти харчування або як сировина для виробництва біопалива.
У той же час, передбачення про зростання цін на нафту до 100 доларів за барель поки не виправдовуються. За останніми прогнозами, ціна на нафту в доступному для огляду майбутньому буде коливатися в коридорі 60-70 доларів.
Таким чином, виникає сприятлива для України тенденція, коли нафта як одна з основних імпортних позицій якщо і дорожчає, то поки незначно, зате товари традиційного експорту подорожчали на десятки відсотків або навіть кратно, а також продовжують дорожчати.
Втішну картину псує тільки газ через сформовані в Європі проблеми з виснаженням запасів в сховищах, з холодною весною і слабкими темпами закачування на наступний сезон. У перспективі зростання цін на газ буде також обумовлено відмовою від вугільної теплової енергетики. Але Україна має свій газ, і якщо з газової сфери прибрати корупцію і інший кримінал, а також наростити вітчизняний видобуток газу, то споживання імпортного газу можна звести до мінімуму.
І знову нам не потрібен МВФ
На думку ряду економістів, зокрема, Олексія Куща, зростання цін на руду, зерно і олійні в доступному для огляду майбутньому продовжиться. Це дозволяє розраховувати на зростання валютної виручки та, відповідно, на поліпшення торгового балансу.
У свою чергу, це знижує залежність України від зовнішніх позик. Перш за все, мова йде про залежність від МВФ та інших міжнародних фінансових організацій, які пов’язані з МВФ або орієнтуються на його вимоги. Серед цих вимог є не тільки антисоціальні умови, спрямовані проти населення у вигляді тарифів, пенсійного віку, трудового законодавства і так далі.
Є також вимоги, які вкрай згубно впливають на економіку в цілому. Адже виконання антисоціальних вимог веде до падіння купівельної спроможності населення, відповідно, до падіння промислового виробництва і економіки в цілому. Але цілий ряд вимог міжнародних фінансових донорів безпосередньо вбиває промисловість і економіку. Досить згадати високі ціни на енергоносії взагалі, а також нав’язування Україні абсолютно не потрібної їй зараз «зеленої енергетики» з її величезною вартістю енергії, непідйомною для вітчизняної промисловості і економіки.
Або взяти скандальну локалізацію виробництва по замовленнях за кошти державного бюджету. Тут кредитори ставлять вимогу знизити її по максимуму, що призведе до позбавлення виробництва, включаючи високотехнологічні державні фінанси, що, до речі, в самих країнах кредиторів навіть уявити неможливо. В умовах падіння виробництва в Україні протягом вже тривалого часу, виконання цієї умови, яке інакше як знущальним назвати важко, веде до остаточного знищення промислового виробництва, що не можна виправдати жодною боротьбою з корупцією на держзамовлення, тому що з корупцією треба боротися іншими способами, ніж знищення промисловості. Свого часу про це доводилося писати в матеріалі “Падіння промислового виробництва в Україні: руйнівники машин або пристрасті по локалізації“, тому в подробиці вдаватися не будемо. Відзначимо тільки, що протекціонізм по відношенню до вітчизняного виробника, особливо в сфері високотехнологічного виробництва, є нормальною практикою в розвинених країнах.
Що стосується зовнішніх позик, то в ситуації, що склалася, при зростанні валютних надходжень вони або не потрібні зовсім, або кредити МВФ можна замінити розміщенням боргових зобов’язань на комерційних ринках, де не висувають соціальних і політичних умов, а цікавляться тільки платіжним балансом держави-позичальника. Так, в кінці квітня Україна розмістила єврооблігації на суму 1,25 млрд доларів з погашенням в 2029 році під 6,875%, хоча і це, звичайно, занадто високий відсоток. Адже навіть перебуваюча в найжорстокішій кризі, бідна ресурсами і потужностями, ізольована і потерпіла поразку у війні за Карабах Вірменія примудряється розміщувати євробонди під 3,875%. Очевидно, в Вірменії менше крадуть і наживаються на своїй країні шляхом пірамід ОВДП, ВВП-варантів та інших цинічних шахрайських схем.
На думку економіста Олексія Куща, кредит МВФ нам зараз взагалі не потрібен, бо стан золотовалютних резервів і світові тренди дозволяють Україні пройти пікові дати виплат за зовнішнім боргом і без грошей фонду.
«Добре-то добре, та нічого хорошого!»
Втім, різке зростання цін на товари українського експорту дають далеко не тільки позитивний ефект як для громадян, так і для промисловості і економіки в цілому. Адже діалектику в стилі старовини Гегеля ніхто скасувати не в силах…
Негативний ефект від різкого зростання світових цін на український сировинний експорт добре описаний в двох наступних коментарях.
Так, коментуючи прогнози Нацбанку про зростання споживчих цін в Україні, економіст Олексій Кущ звертає увагу на той факт, що зростання світових цін на сировину громадяни України вже в повний зріст відчувають на своїх кишенях, оскільки різко дорожчають продукти харчування в Україні, причому найбільше це б’є по найменш забезпеченим:
«Ціни будуть рости, і висновки Нацбанку тут ні при чому: такі висновки зробила світова економіка.
Кошти, влиті центробанками в світову економіку, дають «інфляційні сходи».
І якщо раніше ці гроші йшли на фондові ринки, то зараз інфляційна хвиля виплеснулась на сировинні ринки, і ціни на різну сировину – від кукурудзи до залізної руди – б’ють рекорди.
А це вже виливається в зростання вартості споживчих товарів.
У чому НБУ не помилився, так це в тому, що нас чекає імпорт інфляції з світових ринків.
Але це буде не інфляція попиту, а інфляція пропозиції.
Тобто ціни будуть рости не тому, що українці стали більше купувати і більше їсти, а тому, що собівартість товарів зросла.
Нас чекає подорожчання практично всієї лінійки продуктів, за винятком сезонних овочів-фруктів. Найбільшою мірою це торкнеться круп, м’яса, яєць, соняшникової олії. І це стане великим ударом для найбідніших українців, в структурі витрат яких продукти займають більше половини всіх витрат.
Не омине стороною подорожчання і промислові товари.
Також можна прогнозувати, що будівельні компанії будуть намагатися піднімати ціни на нерухомість».
Дійсно, ціни на соняшникову олію, найбільшим виробником якого є Україна, останнім часом б’ють рекорди. Те ж саме можна сказати про борошно, цукор, яйця і цілий ряд інших продуктів харчування.
Економіст Віктор Скаршевський, кажучи про позитивний ефект зростання цін на експортні товари у вигляді зміцнення національної валюти, також звертає увагу на той факт, що зворотною стороною стає прогресуюча бідність населення, проїдання ними заощаджень, втрати бюджету від падіння обмінного курсу, а також втрати експортерів і зростання імпорту на тлі зміцнення гривні:
«ЗАЛІЗНА РУДА, БІДНІСТЬ І ОБМІННИЙ КУРС
Цифри в обмінниках вже досягли мінімальних значень за останні вісім місяців.
Цьому є ряд причин. Основна – позитивна зовнішньоекономічна кон’юнктура для українських експортних товарів.
Наприклад, залізна руда в травні подорожчала до $ 200 за тонну, тоді як рік тому її вартість становила $ 90. Дорожчають і продукти харчування. У звіті Продовольчої та сільськогосподарської організації ООН (FAO) говориться, що зростання індексу продуктів харчування становить 17% – відносно березня і 30,8% – в порівнянні з 2020 роком. Тобто їжа в світі подорожчала на третину.
Експортну виручку – на підйом високотехнологічного виробництва!
Отже, в Україні очікується зростання валютної виручки, якою потрібно розпорядитися вміло і патріотично. Адже отримані кошти можуть бути в черговий раз проїдені, наприклад, в результаті зростання імпорту, про що попереджає В.Скаршевський. Гроші можуть бути розкрадені, як це вже бувало не раз, і яскравим прикладом тут може служити знаменитий продаж Криворіжсталі, коли 5 млрд доларів, які зайшли в країну одноразово, безвісти розчинилися, і за це ніхто не поніс навіть політичної відповідальності.
Повертаючись до того, з чого починався цей текст, знову підкреслимо, що виручені кошти слід максимально спрямувати на відновлення промислового виробництва і його подальший розвиток.
Про шляхи реалізації таких планів існують різні думки. Зокрема, багато говориться про якісь «інноваційні кластери», в яких будуть розвивати якісь небачені раніше у нас галузі і технології. Зовсім не виключаючи можливість реалізації в певній перспективі подібних проектів, дозволимо собі звернути увагу на ті традиційні машинобудівні галузі, якими Україна славилася в радянські часи.
Це авіа- і суднобудування, ракетно-космічна техніка, транспортне та енергетичне машинобудування, військово-промисловий комплекс. Тобто це ті галузі, в яких Україна поки що має виробничий, кадровий, науково-технічний, технологічний заділ. Більшість з цього знаходиться в занедбаному стані, але при достатній завзятості, чесності та фінансовій підтримці ці галузі можуть заробити, дати поштовх економіці, податкові та експортні надходження, робочі місця.
У переважній більшості цих галузей поки ще збереглася державна форма власності.
Пропонований нижче список аж ніяк не претендує на повноту і багато в чому повторює ті теми, про які доводилося докладно писати останнім часом. Тому повторимо дуже і дуже коротко.
Слід «вивести з піке» ряд нижченаведених підприємств, завантажити їх замовленнями, підтримати програми імпортозаміщення та забезпечити пільговим кредитуванням експорт:
– Державне авіабудівне підприємство «Антонов», про яке недавно доводилося писати в матеріалі «Конвульсії «Антонова»: чи вийде з затяжного піке знаменитий авіавиробник?»;
– Держпідприємство «Південмаш» і КБ «Південне», про які йшла мова в матеріалі «Південмаш: злетить або впаде провідне ракетно-космічне підприємство України?»;
– Державне підприємство «Завод імені Малишева», про яке недавно говорилося в матеріалі «Криза на заводі імені Малишева: танки тонуть у боргах»; при цьому слід врахувати, що це підприємство потенційно може розробляти і виробляти дизельні двигуни і залізничні локомотиви, парк яких в Україні вже давно потребує оновлення;
– підприємства енергомашинобудівної галузі, зокрема, харківський завод «Електроважмаш», про який нещодавно йшлося в статті «Електроважмаш як приклад розвалу енергетичного машинобудування України», тим більше що це підприємство може бути задіяне у виробництві локомотивів та іншого транспорту;
– підприємство АвтоКрАЗ, крім вищевказаного, необхідно також терміново реприватизувати як таке, що має подвійне призначення, оскільки його так званий власник довів його «до ручки», про що доводилося писати в матеріалі «Крах АвтоКрАЗу: як вбивають знаменитий автозавод», причому з метою імпортозаміщення також слід терміново потурбуватися про створення вітчизняного дизельного двигуна для великовантажних автомобілів;
– авіадвигунобудівне підприємство «Мотор Січ», яке представляє найбільш складний випадок, оскільки тут потрібно мирно розійтися з Китаєм, що є найважливішим торговим партнером України, про що доводилося писати в ряді публікацій, зокрема в матеріалі «Війна за «Мотор Січ». Страждає знову Україна».
Крім того, слід навести порядок в оборонно-промисловому комплексі, припинити нескінченні корупційні ігрища в «Укроборонпромі», про що йшла мова в матеріалі ««Реформа »Укроборонпрому: кому вигідно знищення оборонно-промислового комплексу України». Слід взагалі розглянути питання про доцільність існування цієї структури, до Наглядової ради якої, за останніми даними, призначили відомого «спеціаліста з усіх питань» Милованова, що зайвий раз характеризує це відомство відповідним чином.
Ще раз підкреслимо, що це далеко не повний перелік підприємств і галузей, які слід підтримати, в тому числі фінансово, щоб відновити і дати імпульс для розвитку машинобудування та зняття «сировинного закляття» з колись передової в науково-технічному і промислово-технологічному сенсі України. Певний фінансовий ресурс для цього Україна повинна найближчим часом отримати в зв’язку з ростом цін на продукцію нашого експорту, і слід правильно скористатися цими коштами.
