Спантеличена світова спільнота дедалі більше переконується в тому, що обраний президент «найдемократичнішої у світі» Америки, м’яко кажучи, не надто поважно ставиться до принципу суверенітету, територіальної цілісності та непорушності кордонів як основи міжнародного права. Безліч заяв Трампа на цю тему останнім часом рясніють територіальними претензіями відразу до цілої низки країн – від Канади, Панами і до Гренландії, тобто до Данії. Виникає обґрунтована підозра, що «царювання» Трампа може призвести до ескалації глобальної нестабільності, хоча охочих руйнувати і без того сильно розхитані підвалини зараз у світі вистачає і без Трампа. Тут один тільки путінський режим чого вартий. Складається враження, що Трампу не дають спокійно спати «лаври» Путіна, і взагалі Трамп страждає на «латентний путінізм», який після обрання остаточно набув відкритої форми.
Втім, “симптоми” цієї “хвороби” у вигляді претензій на Гренландію Трамп чітко демонстрував під час першої каденції у 2019 році.
«Трампівщина» та її наслідки для світу. Короткий анамнез
“Закидони” Трампа дають додаткові козирі до рук Москви. Адже якщо Америка в особі Трампа дозволяє собі відкриті територіальні претензії до цілої низки країн, то чому Москва не може претендувати на Крим, Донбас, Запорізьку та Херсонську області тощо до Києва, Прибалтики, Польщі, Фінляндії тощо. Та й Китай у світлі всього цього має значно більше прав заявляти про «включення» Тайваню, ніж права Америки на Гренландію, яку стародавні вікінги заселили за багато століть до того, як Вашингтон з Нью-Йорком взагалі з’явилися в природі.
Взагалі, якщо слідувати логіці Трампа, то на карті світу може виникнути стільки вогнищ переділу кордонів, що планета ризикує перетворитися на вогненну кулю, що суцільно палає збройними конфліктами.
Крім того, претензії Трампа розхитуватимуть євроатлантичний альянс, який Байден у світлі війни в Україні зумів абияк консолідувати після розвалу, який залишив після себе той самий Трамп під час своєї першої каденції. Адже крім, м’яко кажучи, неоднозначної політики Трампа щодо НАТО, тепер він ще й висуває претензії, зокрема, двом країнам-членам альянсу – найближчому сусідові Канади та Данії, заморською територією якої є Гренландія, хоча остання в останні десятиліття була автономією. залишивши Датському королівству лише зовнішню політику та оборону.
До речі, в останні десятиліття Гренландія все більше і більше заявляла про свою емансипацію від далекої Данії, але здається, що з урахуванням претензій Трампа прагнення до повної і остаточної незалежності на найбільшому острові планети зменшиться. Бо краще мати хоч якийсь захист у вигляді нехай маленької, але гордої Данії, ніж залишитися віч-на-віч з агресивним американським капіталізмом і особисто Трампом, яким глибоко наплювати на екологічні, етнонаціональні та інші проблеми Гренландії. Втім, це окрема тема.
Є версія, що експансіоністська міжнародна політика Трампа може призвести і до внутрішньої кризи, але це також окреме питання.
Спочатку, коли пролунали перші претензії Трампа до Канади, багато хто подумав, що це жарти, тим більше, що справа була напередодні Різдва, а скандальні заяви Трампа пролунали, зокрема, під час різдвяних привітань. Але незабаром стало очевидним, що це не жарти, і багато експертів і політиків у США та на Заході заговорили про серйозну небезпеку можливої майбутньої міжнародної політики Трампа щодо країн, до яких він претензії висловлював та продовжує висловлювати.
Очевидно, що для України все це нічого доброго не принесе.
Претензії Трампа на території інших країн, повторимо, дає додаткові козирі Москві в окупації та анексії територій України.
Розброд і хитання НАТО, взагалі колективного Заходу, а також усередині США знизять підтримку України, яка й так опинилася під загрозою через швидке «панування» Трампа. Адже у разі серйозної дестабілізації, НАТО, США та Заходу буде не до України, а їхній вплив ослабне, що ще більше розв’яже руки Москві в агресії проти нашої країни.
Шоу «народного артиста США» Дональда Трампа та деякі його наслідки
Давно було відомо, що Трамп є затятим шоуменом, але останнім часом його артистичні таланти у розмовно-епістолярному жанрі розкрилися з новою силою.
Почалося з того, що Трамп заявив: США мають або припинити субсидувати Канаду та Мексику, або вони мають стати новими штатами Америки.
«Ми субсидуємо Канаду на суму понад 100 млрд дол. на рік. Ми субсидуємо Мексику майже на 300 млрд дол. Ми не повинні це робити, чому ми це робимо? Нехай вони стануть штатами. Ми субсидуємо і багато інших країн у всьому світі», – заявив Трамп в інтерв’ю NBC.
До цього в розмові з прем’єром Канади Трюдо Трамп встиг пожартувати, що Канада може стати 51 штатом США.
«Мені було приємно вечеряти з губернатором великого штату Канада Джастіном Трюдо», – написав Трамп у соцмережі, зазначивши, що з нетерпінням чекає на найближчу зустріч із «губернатором», щоб продовжити переговори щодо тарифів і торгівлі.
Трамп заявляв, що запровадить мито у розмірі 25% на товари з Канади та Мексики через їхню нездатність стримати потік нелегальних мігрантів та наркотиків із цих країн у США.
Незрозуміло, що Трамп має на увазі під субсидуванням.
Якщо йдеться про негативний для США платіжний баланс з тією чи іншою країною, то це є дуже поширеною проблемою, і для її вирішення є низка методів, вдаватися в які не будемо, залишивши цю тему для фахівців. Зазначимо лише, що неадекватні жарти тут зовсім ні до чого.
Крім того, слід нагадати, що США є світовим емісійним центром, долар є так званими «світовими грошима» або резервною валютою, США живе багато в чому за рахунок продажу казначейських облігацій, вивезення капіталу і так далі.
Навіть якщо Америка при цьому когось і «субсидує» насамперед своїм друкарським верстатом, то це обертається її політичним та економічним впливом у світі.
«Відповідь» з Канади не змусила довго чекати.
Прем’єр Онтаріо, найгустонаселенішої провінції Канади, заявив, що припинить постачання електроенергії в США, якщо Трамп запровадить, як обіцяє, масштабне мито на канадську продукцію, пише The Associated Press .
«Ми складемо наш список, і я впевнений, що інші провінції також. Але ми підемо до кінця, залежно від того, як далеко це зайде. Ми підемо до того, що відключимо електроенергію», — заявив Даг Форд після зустрічі з прем’єром Канади Джастіном Трюдо, якого Трамп назвав «губернатором».
«Цей бій на 100% відбудеться 20 чи 21 січня. Ми використовуємо всі інструменти, що є в нашому арсеналі, щоб дати відсіч. Ми не можемо сидіти склавши руки і здаватися. Ми просто не робитимемо цього як країна. І хіба це не ганьба, наші найближчі друзі та союзники», – додав прем’єр Онтаріо.
Зазначається, що близько 60% імпорту сирої нафти та 85% електроенергії США одержують від Канади.
Також влада Онтаріо може ввести обмеження на імпорт алкоголю зі США, зокрема, віскі та бурбона.
Канада може запровадити мита на експорт у США нафти та урану – у відповідь на тарифи, які загрожує запровадити Дональд Трамп, пише The Globe and Mail із посиланням на канадських чиновників.
“Канада ще розробляє стратегію того, як відповісти на обіцянки Трампа, і експортний податок на товари стратегічного значення – один із варіантів”, – заявив співрозмовник.
Зазначається, що енергоімпорт із Канади до США минулого року становив 170 мільярдів доларів. Тільки з нафти Канада зайняла понад половину всього імпорту США. Обмеження цих обсягів може спричинити зростання цін на бензин у Штатах.
На думку експертів, заклики Трампа добувати більше нафти у США можуть залишитися без відповіді, оскільки це зменшить прибутки виробників. Більше того, вони можуть спробувати підвищити ціни замість збільшення видобутку. Тому Канада розраховує ще й заробити на зростанні цін.
При цьому в Канаді усвідомлюють, що торгова війна з американцями несе економічні ризики, включаючи зниження ВВП, ослаблення канадського долара та необхідність запровадження заходів підтримки для економіки.
Канадою справа не обмежилася: Трамп також заявив свої претензії на Панамський канал. Він дорікнув Панаму в надто широкій співпраці з Китаєм і в тому, що вона стягує з американських судів надмірне мито.
Трамп вважає, що після передачі каналу Панамі при президентові Картері «керувати ним мала виключно Панама, а не Китай чи хтось інший. Так само Панамі не було дозволено стягувати зі Сполучених Штатів, їх ВМС та корпорацій, які ведуть бізнес у нашій країні, непомірні ціни та тарифи на прохід».
«Ми ніколи не дозволимо каналу потрапити до чужих рук! Він був відданий не для чиєїсь вигоди, а просто на знак співпраці з Панамою. Якщо принципів, як моральних, так і юридичних, цього великодушного жесту дарування не буде дотримано, то ми вимагатимемо, щоб Панамський канал був повернутий нам повністю і без питань», – написав Трамп у своїй соцмережі Truth Social, назвавши канал «життєво важливим національним активом для Сполучених Штатів через його критичну роль для економіки та національної безпеки Америки».
У відповідь президент Панами Хосе Рауль Муліно Кінтеро через соцмережі заявив:
«Кожен квадратний метр Панамського каналу та прилеглих до нього територій належить Панамі і належатиме їй і надалі. Канал не має жодного контролю, прямого чи непрямого, ні з боку Китаю, ні з боку Європейської спільноти, ні з боку США чи будь-якої іншої держави».
Він додав, що «прагне зберегти та підтримувати хороші та поважні відносини з новим урядом Сполучених Штатів».
“Подивимося”, – відповів Трамп.
Нагадаємо, що канал на початку ХХ століття будували американці, це була досить скандальна епопея і після цього канал знаходився під повним контролем Штатів.
Але у вересні 1977 року тодішній президент США Джиммі Картер на знак доброї волі підписав у Вашингтоні з тодішнім президентом Панами Омаром Торріхосом міждержавну угоду (The Panama Canal Treaty), відповідно до якої 31 грудня 1999 США передали контроль над каналом уряду Панами.
Важко зрозуміти, як Трамп може денонсувати міжнародний договір, окрім хіба військової окупації каналу та околиць.
Коли цей текст був у роботі, 29 грудня на 101 році життя помер колишній президент США Джеймс Картер (1924-2024), який обіймав цю посаду у 1977-1981 роках і віддав канал Панамі.
Але чи не найголовнішим «хітом» у «шоу Дональда Трампа» став «номер оригінального жанру», присвячений Гренландії, найбільшому острову на планеті, який значною мірою вкритий льодом.
Причому це вже не «перший підхід до снаряду» Трампа, який у 2019 році до кінця своєї першої каденції вже робив замах на острів, але це викликало гучний міжнародний скандал з Данією, яка категорично відкинула пропозицію.
Глибоко в тему «США та Гренландія», яка тягнеться, як мінімум, з часів Другої світової, а також у подробиці цього скандалу п’ятирічної давності вдаватися не будемо, а тих, хто цікавиться, відправляємо до тогочасної ґрунтовної публікації в Інтернет-виданні «Фраза» під заголовком « Що стоїть за скандалом навколо Гренландії », де все це досить докладно викладено. Крім того, цю тему частково стосувалася порівняно недавня публікація « Боротьба за Арктику: Пекін мріє про Північний морський шлях, Москва хоче домінувати, а Захід «спить ».
Зазначимо лише коротко, що Гренландія, з населенням близько 56 000 осіб та з територією понад 2 млн кв. км, тобто. приблизно п’ята частина території США), значною мірою автономна. Завдяки своєму розташування в Арктиці, близькості до Росії, наявність гаданих мінеральних ресурсів і важливої військової бази США, острів стратегічно важливий не тільки для США.
До того ж, історія використання Штатами території Гренландії має, м’яко кажучи, не надто уявні сторінки, а тому небажання островитян «лягати» під Штати більш ніж виправдано, про що йдеться у зазначеній першій публікації на сайті «Фраза».
Зараз Трамп знову порушує це питання, навіть не чекаючи офіційного вступу на посаду.
“В інтересах національної безпеки і свободи у світі Сполучені Штати вважають, що володіння та контроль над Гренландією є абсолютною необхідністю”, – написав Трамп у соціальній мережі Truth Social, співзасновником якої він є.
У своєму повідомленні Трамп також назвав свого нового посла в Данії: Кена Хоурі, співзасновника американського постачальника платіжних послуг PayPal та посла у Швеції під час першого терміну Трампа на посаді президента.
“Кен чудово впорається з роботою, представляючи інтереси Сполучених Штатів”, – сказав Трамп.
«Гренландія – наша. Ми не продаємось і ніколи не будемо продаватися. Ми не повинні програти нашу довгу боротьбу за свободу», – заявив у відповідь прем’єр-міністр острова Гренландії Муте Егеде.
Домагання Трампа змусило ворушитися влада Данії, про що пише ВВС у публікації ” Denmark boosts Greenland defence after Trump repeats desire for US control ” або ” Данія посилює оборону Гренландії після того, як Трамп повторив бажання контролю США “.
Повідомляється, що уряд Данії оголосив про збільшення видатків на оборону Гренландії за кілька годин після того, як Дональд Трамп заявив про своє бажання придбати цю арктичну територію.
Міністр оборони Данії Троелс Лунд Поульсен заявив, що сума пакету становитиме «двозначну цифру в кронах», або принаймні 1,5 млрд доларів.
Повідомляється, що Гренландія, автономна територія Данії, є місцем знаходження великого американського космічного об’єкта та має стратегічне значення для США, оскільки лежить на найкоротшому шляху до Європи. Вона має великі запаси корисних копалин та нафти.
Поульсен сказав, що пакет дозволить придбати два нові інспекційні судна, два нові безпілотники далекого радіусу дії та дві додаткові упряжки собак.
Він також передбачає фінансування збільшення штату арктичного командування у столиці Нууку та модернізацію одного з трьох основних цивільних аеропортів Гренландії для прийому надзвукових винищувачів F-35.
“Ми не вкладали достатньо коштів в Арктику протягом багатьох років, тепер ми плануємо посилити свою присутність”, – сказав міністр оборони. Він не назвав точну суму пакету, але данські ЗМІ оцінили її приблизно у 12-15 млрд. крон.
Досі Данія дуже повільно розширювала свій військовий потенціал у Гренландії, кажуть аналітики, але якщо країна не зможе захистити води навколо цієї території від зазіхань Китаю та Росії, то вимоги США посилити контроль, швидше за все, зростуть.
Майор армії Стін Кьєргаард з Данської академії оборони припускає, що Трамп, можливо, мав намір чинити тиск на Данію, щоб змусити її посилити військову присутність у Гренландії.
Важко сказати, чим із перерахованого Датське королівство має намір сильно налякати Москву, Пекін і Вашингтон, – двома інспекційними суднами, двома безпілотниками, деякою кількістю винищувачів F-35 (причому американських, які без технічної підтримки США далеко і довго літати не зможуть) або цілими двома собачими упряжками.
Міркування датського майора про те, що Трамп заспокоїться, якщо уряд Данії посилить присутність у регіоні та відлякає Китай з Росією, видаються особистою думкою цього майора. Оскільки Гренландія багата на ресурси, інтерес там може полягати в тому, щоб прибрати її до американських рук.
До речі, вперше ідея купівлі Гренландії була висунута у 1860-х роках під час президентства Ендрю Джонсона, але тоді обмежилися Аляською, яку Росія продала Штатам із підписанням договору у 1867 році.
«Заїзди» Трампа – це не «хі-хі та ха-ха»
Спочатку випади Трампа на тему «Канади як 51-го штату» і навіть «заїжджена» ще у 2019 році, але знову актуалізована «пластинка» на тему «купівлі Гренландії» викликали у публіки сарказм. Але пізніше західні спостерігачі стали визнавати, що все це не смішно і загрожує наслідками.
Про те, що бажання Трампа контролювати Гренландію та Панамський канал — цього разу не жарт, зокрема, пише The New York Times у публікації «Trump’s Wish to Control Greenland and Panama Canal: Not a Joke This Time » або « Бажання Трампа контролювати Гренландію і Панамський канал: цього разу не жарт », називаючи це «інстинктом забудовника, який раптово отримав у розпорядження міць найбільшої у світі армії»
Зазначається, що останнім часом Дональд Трамп ясно дав зрозуміти, що має плани щодо розширення американських територій. Він заявив, що США мають як проблеми безпеки, так і комерційні інтереси, які найкраще вирішити шляхом передачі Панамського каналу і Гренландії під американський контроль або на повну власність.
У тоні Трампа не було ні краплі жартів у стилі тролінгу, якими супроводжувалися його неодноразові висловлювання, що Канада має стати «51 штатом Америки», включаючи його звернення в соціальних мережах до спантеличеного прем’єр-міністра країни як до «губернатора Джастіна Трюдо».
Натомість, призначивши нового посла в Данії, яка контролює зовнішні та оборонні справи Гренландії, Трамп дав зрозуміти, що його пропозиція про купівлю цієї території, зроблену під час першого президентського терміну, може стати угодою, від якої данці не зможуть відмовитися.
Зважаючи на все, він прагне отримати Гренландію як через її стратегічне становище в той час, коли танення арктичних льодів відкриває нові можливості для комерційної та військово-морської конкуренції, так і запасів рідкісноземельних мінералів, необхідних для передових технологій.
Не дивно, що уряд Гренландії відразу ж відкинув вимоги Трампа, як і 2019 року, коли він вперше висунув цю ідею.
Після того, як у неділю Трамп знову торкнувся теми Панамського каналу, президент Панами Хосе Рауль Муліно заявив, що «кожний квадратний метр Панамського каналу і прилеглих до нього зон є частиною Панами і залишатиметься такою».
Але заяви обраного президента — і приховані за ними погрози стали ще одним нагадуванням, що його версія «Америки насамперед» — це не ізоляціоністське кредо.
Його агресивна інтерпретація цієї фрази нагадує експансіонізм чи колоніалізм президента Теодора Рузвельта, котрий закріпив контроль над Філіппінами після іспано-американської війни. Вона відображає інстинкти забудовника, який раптово отримав у розпорядження могутність найбільшої у світі армії, щоб підкріпити свою стратегію ведення переговорів.
Трамп неодноразово давав зрозуміти, що не завжди вважає кордони інших країн священними. Коли Росія почала конфлікт в Україні, його першою реакцією було не засудження захоплення земель, а зауваження, що цей крок президента Володимира Путіна був «геніальним».
Навіть зараз, коли Трамп прагне укласти договір щодо припинення військового конфлікту, він жодного разу не сказав, що кордони України мають бути відновлені, що є ключовою вимогою США та НАТО. Він лише пообіцяв «угоду» щодо припинення бойових дій.
Експерти з Арктики не поставилися до заявки Трампа на Гренландію як до жарту.
«Не так багато людей зараз сміється з цього», — сказав доцент Королівського військового коледжу в Данії, який займається питаннями безпеки в Арктиці, Марк Якобсен.
Все це справді не смішно з причин, коротко викладених на початку цього тексту. Але хочеться ще звернути увагу на те, що це розхитує колективний Захід і НАТО як один із найважливіших чинників консолідації Заходу, яка зараз є особливо важливою. Адже йдеться про територіальні претензії однієї країни до іншої.
Претензії Трампа до Данії та греко-турецькі чвари у світлі (не)прийому України до НАТО
Щоправда, територіальні претензії всередині НАТО не є чимось новим, якщо згадати претензії між Туреччиною та Грецією, які кілька разів мало не призводили навіть до збройних сутичок. Але тут особливий випадок, що сягає корінням глибоко в історію. Крім того, Греція і Туреччина були прийняті в НАТО в 1952 році, коли вони були «задвірками Європи» (а Туреччина і зовсім Європою не є!) виключно для військово-політичних цілей для зміцнення «південного флангу» НАТО.
Простіше кажучи, засобів доставки ядерних та звичайних зарядів нинішньої великої, зокрема міжконтинентальної дальності, тоді ще не існувало. Щоб забезпечити можливість завдання ударів по політико-адміністративних і промислових центрах європейської частини СРСР і соцкраїн, потрібно було розмістити аеродроми і пускові установки ракет якомога ближче до кордонів тодішнього соцтабору та СРСР.
Це і стало головним аргументом прийняття в НАТО цих країн, які на той момент були вкрай далекі від зразків західної демократії і скоріше були ближчими до якихось нинішніх хунтів африканських країн, а в соціально-економічному плані це були відсталі країни нарівні мало не з Третім світом
Досить нагадати, що вже після прийняття до НАТО, Греції та Туреччини були військово-фашистські хунти та режими, «чорні полковники», військові перевороти, політичні вбивства, і так їх «ковбасило» до 1980-х і навіть до 1990-х років. У греко-турецький конфлікт на Кіпрі обидві країни також були втягнуті значною мірою. Територіальні суперечки, перш за все, навколо островів в Егейському морі і акваторії навколо них як були тоді, так і тривають зараз, часто приводячи країни на межу збройного конфлікту, і НАТО неодноразово гасило пристрасті, що розгорілися, дипломатичним шляхом.
Останній конфлікт між Грецією та Туреччиною щодо нафтогазоносного шельфу в районі грецьких островів мав місце не далі, як у серпні 2020 року, про що докладно йшлося у публікації « Конфлікт Греції та Туреччини». На греко-турецькому фронті загиблих наразі немає ». Тоді знову мало не дійшло до збройного зіткнення, НАТО довелося втручатися, щоб його запобігти, причому активну позицію зайняла Франція та особисто Емманюель Макрон, які не особливо люблять Туреччину та особисто Ердогана, зокрема, можливо, тому що у Франції дуже сильна вірменська діаспора .
Дійшло до того, що Макрон виступив чи не з погрозами на адресу Туреччини та Ердогана, а в район конфлікту були направлені не лише грецькі, а й французькі військові суди. Це у них у НАТО така «дружба народів»!
Не кажучи вже про те, що нинішня політика «неоосманізму» у виконанні Реджепа Ердогана і компанії, м’яко кажучи, дуже далеко від декларованих Заходом і НАТО «цінностей», про що докладно йшлося у публікації « Султан Ердоган проти Кемаля Ататюрка, але за Османську імперію ».
Все це до того, що “любов і дружба” між країнами НАТО, відсутність претензій, інше “бла-бла” на тему демократії, ринкової економіки, прав і свобод – це не більше, ніж саме “бла-бла”. Хоча повторимо, «тертки» між Грецією та Туреччиною мають давнє історико-шкурне коріння.
Претензії Трампа до Данії на Гренландію – це особливий «клініко-патологічний» випадок, особливо зараз, коли глобальна ситуація загострилася і світові загрожують масштабні катаклізми, насамперед у зв’язку з війною в Україні. До того, щоб розгойдувати зараз євроатлантизм, може здогадатися лише Трамп зі своїми «хіллібіллі» та «МАGA-істеричками».
Але цей ліричний відступ на греко-турецьку тему зроблено не так. Приклад цих двох країн наочно демонструє, що «особливі вимоги» до країн-кандидатів при прийомі до альянсу – це повна нісенітниця, і «якщо дуже потрібно, то дуже навіть можна».
А з цього випливає, що контрольовану частину України можна прийняти в НАТО хоч сьогодні ввечері…
А завтра з раннього ранку розпочати розміщення на нашій території хоч «томагавків», хоч старих «першингів», якщо вони ще залишилися, і націлювати їх на «Кооператив Озеро» та всі відомі американській розвідці бункери, в яких може ховатися «бліда міль».
І можна бути впевненим, що завтра ж до обіду, у цьому випадку, війна закінчиться, а «моль» і найближчих персонажів пригорнуть свої ж, бо ніхто не захоче «горіти в атомному вогні» через клініку в їхніх головах. Після цього можна буде отримати умови миру, які відповідають інтересам не лише України, а й Заходу. А в Пекіні сильно замисляться про те, «нафіга» їм той Тайвань взагалі здався, якщо у Піднебесної і так більше 9,5 млн. кв. км території, і далеко не вся вона використовується з різних причин.
Але для цього потрібна політична воля чи, як нині модно говорити у не зовсім цензурному вигляді, «потрібні яйця».
Їх якраз і не вистачає в Америці ні Байдену з Трампом, ні решті.
Натомість Трампу вистачає «сміливості», щоб «кошмарити» Данію вимогою віддати Гренландію «добро-поздорову, а то гірше буде».
Ще раз про тривожні передчуття та можливі тяжкі наслідки
І якщо Трамп почне насправді реалізовувати цей сценарій, то “гірше буде” всьому колективному Заходу та НАТО, інтересам США в Європі, а також Україні, яка, на жаль, влізла у сильну залежність від Заходу.
Натомість Москві, Піднебесній і навіть Ірану, який зараз зазнав сильної поразки на Близькому Сході, такі «закидони» Трампа можуть виявитися тільки на руку.
Навіть якщо в Америки є певні тертя з найближчим сусідом і союзником Канадою, так само як і іншими країнами НАТО, їх можна було вирішувати спокійно і без зайвого шуму, а не лякати голосно величезними митами, територіальними претензіями та іншими «страшилками».
Важко зрозуміти, чого домагається Трамп, особливо у світлі його прагнення протистояти Китаю. Адже для такого протистояння потрібний об’єднаний західний фронт. Якою б «крутою» не була Америка, але сама вона не зможе протистояти об’єднаному фронту Москви і Пекіна, та ще й з Тегераном на додачу. До речі, ця трійця хоч і має відомі вельми серйозні протиріччя, на публіці, навпаки, демонструє «непохитну» єдність і рішучість. Принаймні вони не влаштовують подібного роду «Трамп-шоу».
У той же час складається враження, що Трамп, навпаки, має намір розлякати природних і давніх союзників США в Європі, в Азії і навіть біля в Канаді.
Або він дійсно розраховує реалізувати безглузду і зовсім нереальну ідею помиритися з Москвою, щоб разом з нею виступити проти Пекіна. Але часи Ніксона, Форда і нещодавно покійного Картера давно минули, щоб прокручувати подібні афери.
Для України в усьому цьому теж нічого хорошого не очікується, оскільки, повторимо, євроатлантична співпраця може розвалитися та/або послабшити, Захід буде зайнятий міжусобицями, а Україну Трамп може просто злити, щоб вона не заважала грати в ці ігри.
Крім того, основою позиції Києва у нинішній війні є принцип непорушності кордонів та територіальної цілісності, непорушності суверенітету.
Однак, якщо цей принцип почне повсюдно порушуватися, особливо якщо приклад у цьому подадуть США, а постійні інтервенції та анексії територій стануть явищем звичайним, «новою нормою», то вторгнення Москви в Україну перетвориться лише на один із багатьох випадків, що значно послабить до йому увага і, відповідно, може позначитися і на готовності Заходу й надалі підтримувати Україну, дотримуючись санкційного режиму проти Росії. Не говорячи вже про ставлення до війни інших країн світу.
Більше того, все голосніше, особливо з подачі Москви, звучатиме питання: якщо США, керуючись власним розумінням своїх національних інтересів, хоче «віджати» Гренландію чи територію Панамського каналу, то чому це не може робити Росія, анексуючи Крим, Донбас, Приазов’я , Запоріжжя, Дніпро і так далі аж до Києва та всієї України?
Для України в нинішній війні така можлива зміна світового порядку є потенційною загрозою величезного масштабу.
