Питання про виділення американської допомоги Україні щільно загрузло в болоті внутрішньоамериканських чвар і розбіжностей. І річ тут не стільки навіть у грошах і в Україні, скільки в бажанні трампівської частини республіканців зіпсувати життя Байдену і демократам у чому тільки можна. При цьому опоненти Білого дому пускаються в модні нині неадекватні порівняння Ізраїлю та України, а також висувають не менш неадекватні вимоги чітко окреслити, коли і як Україна переможе путінську Росію, з якою самі американці вочевидь бояться зв'язуватися. Воно було б навіть смішно, якби не та обставина, що без цієї допомоги Україні буде вкрай складно вистояти, і це може мати вкрай негативні глобальні наслідки.
Характерно, що противники надання Україні допомоги посилаються навіть не на цілком виправдані звинувачення у корупції. До того ж, посол США в Україні Бріджіт Брінк нещодавно в ефірі американського телеканалу FoxNews заявила , що представники посольства США в Україні не виявили фактів розкрадання військової, гуманітарної та іншої допомоги, а також закликала американський Конгрес якнайшвидше вирішити питання про надання Україні необхідної допомоги. .
Новий сезон «Слуги народу» за мотивами американського Конгресу
Конгресмени-республіканці з протрампівського крила затягують вирішення питання, пов’язуючи виділення допомоги Україні то з підтримкою Ізраїлю, то із захистом південних кордонів США та запровадженням нової міграційної політики, що до розгляду бюджетних питань взагалі не має відношення. Часто складається враження, що Конгрес США демонструє таку собі голлівудську франшизу нового сезону серіалу «Слуга народу» щодо копіювання процесів у нашій Верховній Раді!
Як зазначає видання The Wall Street Journal у публікації ” Senate Republicans Demand US Border Clampdown, як Condition for Ukraine Aid ” або ” Республіканці в Сенаті вимагають закриття кордону зі США як умови для надання допомоги Україні “, група республіканців у Сенаті висунула боротьбу з незаконними мігрантами як умова для продовження надання допомоги Україні. Вони вимагають посилення вимог щодо надання притулку на південному кордоні з Мексикою. Видання вважає, що це «є першим кроком у болісній боротьбі за схвалення пакета».
Незаконна міграція справді є величезною проблемою у США. За останні два роки кількість незаконних перетинів кордону досягла рекордного рівня. Це спровокувало серед іншого зростання злочинності та проблеми з наркотиками. Республіканці вимагають від Байдена розібратися із цією проблемою, перш ніж просити гроші на Україну.
Характерно, що запит Байдена щодо фінансування включав додаткові кошти на посилення прикордонних операцій, але він не пропонував жодних змін у міграційній політиці. Зміна міграційної політики в цілому, особливо якщо врахувати, що електоральною базою демократів значною мірою є афро- та латиноамериканці, це дуже складний, тривалий та болісний процес. Розуміючи це, республіканці підкидають Байдену цю проблему перед виборами.
Але очевидно, що Україна і допомога їй до цього не мають жодного відношення!
Відомо, що Байден надавав допомогу Україні в пакеті за допомогою Ізраїлю та фінансування заходів щодо захисту південних кордонів від мігрантів, що загалом можна об’єднати в рамках якоїсь статті витрат на безпеку.
Закінчилося тим, що 2 листопада Палата представників Конгресу проголосувала за виділення Ізраїлю пакету допомоги у розмірі 14,5 млрд доларів, але Україну в цьому голосуванні проігнорували. Про це, зокрема, повідомило видання The Washington Post у публікації ” House passes $14 billion in Israel aid with costly cuts to IRS ” або “Палата представників виділила Ізраїлю допомогу на суму 14 мільярдів доларів, при цьому скоротивши витрати IRS”.
Для довідки. IRS або Internal Revenue Service – Служба внутрішніх доходів США, аналог нашої податкової адміністрації (інспекції), державний орган федерального уряду США, підрозділ міністерства фінансів, який займається збиранням податків та контролює дотримання законодавства про оподаткування.
Законопроект про виділення пакету допомоги Ізраїлю було прийнято Палатою представників 226 голосами членів Республіканської партії, яка має більшість у нижній палаті американського парламенту. За норматив також проголосували 12 конгресменів-демократів.
Раніше координатор зі стратегічних комунікацій Ради національної безпеки Білого дому Джон Кірбі під час брифінгу заявив , що президент Байден може ветувати фінансування Ізраїлю без України.
У свою чергу, спікер верхньої палати Конгресу, де демократи мають більшість, демократ Чак Шумер заявляв, що у разі ухвалення нижньою палатою рішення без України воно навіть не буде винесене на голосування в Сенаті, про що повідомляло агентство Reuters.
Коли робота над цим текстом добігала кінця, з’явилися повідомлення про те, що законопроект про допомогу Ізраїлю у відриві від допомоги Україні було заблоковано у Сенаті. У що це виллється далі, спостерігатимемо…
12 вимог, включаючи неадекватні
На тлі цих торгів в інтернет-просторі з’явилися 12 вимог, які висуваються республіканцями для того, щоб вони проголосували за виділення Україні пакету допомоги. Ці вимоги опублікував на своєму сайті конгресмен-республіканець із Каліфорнії Майк Гарсія.
Щоправда, згодом з’ясувалося, що під цими вимогами, окрім Гарсії, підписалися лише п’ять республіканських членів Палати представників. Зі всієї шістки конгресменів сам Майк Гарсія, Бред Венструп, Джек Бергман, Ден Креншоу та Джен Кігганс Україну переважно підтримують, і лише Август Пфлюгер вважається налаштованим антиукраїнсько.
Якщо дійде до голосування за пакет на підтримку України, то від позиції цих конгресменів дуже багато залежатиме. Тим більше, що поки що неясно, чи підтримують їхні вимоги інші конгресмени.
А вимоги, що висуваються, суть такі:
1. Президент Байден та президент Зеленський повинні надати Конгресу США реальну стратегію перемоги. Прості заяви «ми з вами поки що не переможемо» чи «ми маємо перемогти» не є стратегією перемоги. Як Україна може перемогти та скільки часу це займе? Ці оцінки не обов’язково повинні бути точними, але ми повинні розуміти кінцеві цілі та критерії виходу.
2. Якою є приблизна ціна, пов’язана з реалізацією стратегії перемоги? Вибіркове розкриття інформації та поступові запити в середньому на 12 мільярдів доларів на місяць недоступні, нежиттєздатні та неприйнятні.
3. Президент Байден та міністр оборони Остін повинні чітко інформувати американський народ про стан війни в Україні. Це включає інформування громадськості про прогрес, досягнутий Україною на сьогоднішній день, окреслення причин, що призвели до нинішнього глухого кута, а також надання оновленої інформації про стан «весняного контрнаступу».
4. Президент Байден і міністр оборони Остін повинні пояснити, чому майбутні інвестиції США необхідні. Це включає визначення того, яке саме озброєння спрямовується, і як це конкретне озброєння допоможе виграти війну, а не просто продовжити її. Крім того, важливо отримати оцінку того, яка зброя не була спрямована, але могла б змінити траєкторію війни до сьогодні.
5. Президент Байден та міністр оборони Остін повинні надати Конгресу список озброєнь, які не були відправлені в Україну, але могли б ефективно змінити нинішню патову ситуацію. Нинішня повільна політика адміністрації лише продовжила страждання України, і Конгрес має відіграти свою роль у вирішенні питання, які додаткові можливості слід запропонувати Україні.
6. Президент Байден та міністр оборони Остін повинні пояснити, що станеться, якщо американські інвестиції в Україну припиняться. Чи вважаємо ми, що країни ЄС та НАТО теж відмовилися б від допомоги Україні? Чи не зможе Україна не зможе вижити та перемогти? Якщо ні, то чому? Який основний військовий експорт був би потрібен?
7. Казначейство та міністерство торгівлі США повинні звітувати перед Конгресом про рівень виконання та дотримання вже затверджених санкцій проти Росії. Ніхто не надає Конгресу регулярну та ґрунтовну інформацію про чинні санкції.
8. США та всі члени НАТО повинні прийняти повноцінну політику санкцій проти Росії, що включає всю нафту, зерно та рідкісноземельні корисні копалини. Ці три критично важливі експортні товари поки що не зазнають значного впливу глобальних санкцій, а вони становлять основну частину експортних надходжень до Росії.
9. Президент Байден і міністр оборони Остін повинні дати чітке пояснення, чому потрібні ресурси правильні для перемоги.
10. Чи погоджуються цілі місії США та України щодо Криму? Бажання України повернути Крим реалістично?
11. Президент Байден і президент Зеленський повинні продовжувати надавати Конгресу повний звіт про системи озброєнь, які були надіслані та використані на сьогодні.
12. Президент Байден повинен надати зобов’язання та докази того, що його адміністрація не ставить під загрозу графік та вартість критично важливих вітчизняних програм озброєнь або зобов’язань, які ми взяли на себе перед тайванськими програмами FMS та ізраїльськими програмами FMF. Ми не можемо під час виконання зобов’язань перед Україною знизити власний потенціал та потенціал інших стратегічних партнерств Америки.
Слід сказати, що багато з цих вимог є цілком справедливими.
Але відверто дратують вимоги чітко вказати, коли, як і наскільки переконливо Україна здолає путінську Росію, з якою самі американці просто бояться зв’язуватися, тримаються від неї якнайдалі і ніяких авіаносців до путінських берегів слати не поспішають. Такі самі емоції викликає питання, скільки це коштуватиме.
Не будемо вдаватися до подробиць про те, як нещодавно американці героїчно «навоювалися» в Афганістані на суму нібито 1 трильйон доларів. А старше покоління ще пам’ятає безславну епопею у В’єтнамі, проти якої виступала переважна більшість американських громадян, які організовували всеамериканські марші світу.
Порівняння Ізраїлю та України явно не на користь Ізраїлю
Одним із найважливіших аргументів на користь ширшої підтримки Ізраїлю порівняно з Україною республіканці називають те, що у війні Ізраїлю з ХАМАС нібито цілі та завдання зрозумілі та зрозумілі, а з Україною, навпаки, все абсолютно туманно та незрозуміло.
Ця думка є, м’яко кажучи, дуже сумнівною, як і порівняння України з Ізраїлем. І справа тут далеко не тільки в тому, що Ізраїль багаторазово перевершує ХАМАС, який є фактично терористичною бандою, яка нехай навіть активно підтримується ззовні, а Україна воює з найпотужнішою армією ядерної держави, яка має практично необмежені ресурси, з яким, повторимо, американці стикатися в лоб явно побоюються.
Але зараз мова дещо про інше.
Ні Ізраїль, ні навіть США не розуміють, що робити з Газою, навіть якщо вдасться героїчно перемогти ХАМАС, якому спочатку дали можливість захопити владу в Газі та взяти у заручники місцеве населення, причому у заручники фізично та ментально. Тому що на даний момент широкому загалу невідомо, які збитки від повітряних ударів та наземної операції ЦАХАЛ несуть власне терористи ХАМАС, не кажучи вже про те, що верхівка цієї терористичної організації взагалі веде розкішний спосіб життя в мусульманських країнах, за чутками, в Катарі та начебто навіть у Туреччині.
Натомість щодня наочно демонструє, як тисячами гине, калічиться та позбавляється житла громадянське населення Гази. При цьому кількість ворогів Ізраїлю та Америки лише множиться з величезною швидкістю. Цей факт неможливо заперечувати, навіть якщо точних даних щодо втрат і шкоди цивільному населенню Гази немає, і ці дані дає той самий терористичний ХАМАС, який досі є в Газі як би владою. У чому є значна частка провини Ізраїлю та Штатів, які пустили на самоплив процеси в регіоні після провалу так званого палестинського процесу, причому в цьому провалі винні палестинська та ізраїльська сторони при Штатах, що самоусунулися. Крім того, в ізраїльських медіа після терористичної атаки 7 жовтня дуже багато говорилося про те, що у посиленні ХАМАС значною мірою винна політика ізраїльських правих, включаючи Нетаньяху та його кабінет, але це окрема цікава тема.
І якщо говорити про глухий кут і відсутність скільки-небудь виразного розуміння перспектив і цілей війни, то у випадку з війною Ізраїлю з ХАМАС із цим усім набагато гірше, ніж у війні України з московською агресією.
Спеціально для американських конгресменів нагадаємо, що Україна веде справедливу оборонну війну проти путінської Росії, яка розв’язала проти України імперіалістичну агресію за сфери впливу у боротьбі з глобальним Заходом, насамперед проти США. Навіщо, як і чому Україна опинилася в цих «розбірках», тотально роззброївшись під тиском, зокрема Америки, і чи могла Україна цього уникнути – це окреме питання.
Крім того, можна скільки завгодно обговорювати здатність і можливість України відвоювати ті чи інші окуповані агресором регіони в тих чи інших часових рамках, але очевидно, що йдеться про відновлення територіальної цілісності України в міжнародно-визнаних кордонах 1991 року. Власне, це буде і відновлення того світопорядку, який нібито захищає Америка.
Таким чином, цілі та завдання України у війні проти московської агресії є досить чіткими та очевидними. Питання лише їх здійсненності у ті чи інші терміни за наявності тієї чи іншої ступеня підтримки Заходу, передусім Америки.
З Ізраїлем та Газою якраз усе набагато туманніше. Підкреслимо, йдеться саме про Газу, а не про угруповання ХАМАС, тероризм якого неможливо виправдати жодними інтересами палестинців Гази, які страждають не лише від ударів ізраїльської армії, а й від терористичної сутності ХАМАС. Тому ХАМАС має бути однозначно знищено, але не ціною тисяч життів цивільного населення Гази.
І вже тут постає питання: як громадянське населення Гази відокремити від терористів, які часто прикриваються цивільним населенням, наприклад, мають свої об’єкти на території лікарень? Ізраїльтяни, які заслужено вважаються дуже просунутою нацією і ворогують із палестинськими арабами з часів першої-другої алії, тобто вже 100 років і більше, не кажучи вже про період після заснування держави Ізраїль у 1948 році, за цей час вже могли виробити якісь більше або менш адекватні способи та методи вирішення проблеми із збереженням життів цивільного населення. Але незважаючи на те, що на дворі вже стоять 20-ті роки ХХІ століття, у боротьбі Ізраїлю з ХАМАС застосовуються майже 100-річні методи недоброї пам’яті «товариша Сталіна», якому приписують знамениту фразу: «Ліс рубають – тріски летять». І це за величезної технологічної переваги Ізраїлю над ХАМАС, який, незважаючи на значну підтримку ззовні, залишається терористичною бандою.
При цьому Ізраїль у своє виправдання наводить приклад того, як у 1945 році, щоб здобути остаточну перемогу над гітлерівською Німеччиною, авіація союзників буквально стирала з землі німецькі міста, часто навіть ті, які не мали ніякого військового значення. Хрестоматійним прикладом є сумна доля Дрездена, в якому під час бомбардувань англо-американської авіації 13-15 лютого 1945 року із застосуванням напалму загинули, за різними оцінками, понад 250 тисяч людей. З боку ізраїльтян зараз, у 2023 році, виправдання подібного роду аргументацією виглядає, м’яко кажучи, негарно, і в це «некрасиво» зараз щосили і по всьому світу «тичуть носом» не лише Ізраїль, а й Америку, яка є головним союзником Ізраїлю.
Але це лише один, найбільш очевидний бік проблеми. Є інша, менш очевидна для широкого загалу, але не менш важлива і складна проблема наступного змісту.
Про те, що ні Ізраїль, ні Америка поняття не мають, що робити з Газою після розгрому ХАМАС, пише американська преса, про що, зокрема, докладно йшлося в публікації « ХАМАС: в авангарді антиізраїльського фронту ». Але деякі думки слід повторити та розвинути.
На даний момент, повністю відсутнє розуміння того, що буде з Газою, точніше з її руїнами і нібито 2 млн людей, що там живуть, що залишилися живими, після того як ЦАХАЛ, який багаторазово перевершує у військовому і чисельному відношенні, таки знищить бойовиків ХАМАС в Газі. Окупувати Газу Ізраїль начебто не збирається, та йому це й не треба, бо сумний досвід у цьому питанні вже є. Періодично в медіа спливають різні можливі варіанти майбутнього Гази, які обговорюють американці з різними сторонами. Ходять розмови про якийсь уряд під егідою ООН, Ліги арабських держав, нафтові монархії Затоки і так далі. З останнього – переговори Блінкена з головою Палестинської автономії на Західному березі Йордану Махмудом Аббасом про перехід Гази під юрисдикцію автономії, в якій зараз теж вкрай неспокійно, а Аббас та очолювана ним партія ФАТХ не мають у Газі жодного впливу та авторитету. Більше того, вони були змушені звідти втекти у 2007 році, коли владу там повністю захопив ХАМАС.
Вдаватися в подробиці не будемо, бо всі ці прожекти поки що є фантазіями і не більше того. Але Ізраїль та Америка не можуть собі дозволити фантазувати далі, оскільки ситуація у світі загострюється, а реноме Заходу насамперед Америки котиться під укіс. Вже ніхто не згадує про терористичну атаку ХАМАС, внаслідок якої загинули, за останніми даними, понад 1400 ізраїльтян. Невдоволення, акції протесту, що переходять у масові заворушення, вже неможливо, як це було відразу, списувати на різного роду «леваків», мігрантів, на «арабську вулицю», підступи «осі зла» по всьому світу, оскільки це невдоволення висловлюють багато мільйонів, і воно набуває все більш масового, багатомільйонного характеру.
Не вдаватимемося також у подробиці про те, скільки в цих протестах щирого співчуття палестинцям, скільки стадності та «корисного ідіотизму», навіть скільки проплаченості. Це окрема тема, але зазначимо, що таку масовість неможливо пояснити проплаченістю, тим більше якщо згадати крилату фразу класика про те, що «ідея, що опанувала масу, перетворюється на матеріальну силу».
Ізраїль, а головне підтримують його Штати на всіх парах мчать у глухий кут, і цей глухий кут буде чище того глухого кута, в який зайшла війна в Україні, про що нині щосили заговорили і в нас, і в Америці
Це вже починають розуміти в Америці, причому навіть у Держдепі США, про що свідчить публікація у виданні Politico під назвою US diplomats slam Israel policy in leaked memo або Американські дипломати розкритикували політику Ізраїлю в опублікованому меморандумі .
Посилаючись на меморандум, отриманий із анонімних джерел, видання зазначає, що співробітники Держдепартаменту виступили з різкою критикою дій адміністрації Байдена у війні між Ізраїлем та ХАМАСом. Меморандум дає уявлення про сильне внутрішнє невдоволення у Держдепартаменті з приводу близькосхідної політики президента Джо Байдена. Документ відображає настрої багатьох американських дипломатів, особливо середньої та нижчої ланки.
Меморандум містить дві ключові вимоги: припинення вогню, а також збалансованість приватних і публічних висловлювань на адресу Ізраїлю, включаючи критику ізраїльської військової тактики і поводження з палестинцями, яку США зазвичай вважають за краще тримати в таємниці.
Розрив між приватними та публічними заявами Америки «сприяє формуванню у регіональної громадськості думки про те, що Сполучені Штати є упередженим і нечесним гравцем, що в кращому разі не сприяє, а в гіршому – шкодить інтересам США у всьому світі», – наголошується в документі.
У документі зізнається, що Ізраїль має «законне право та обов’язок» добиватися справедливості щодо палестинських бойовиків ХАМАС, які вбили близько 1400 ізраїльтян внаслідок шокуючої атаки 7 жовтня. Але при цьому стверджується, що «масштаби людських жертв на сьогоднішній день неприйнятні» – маються на увазі тисячі палестинців, здебільшого мирних жителів та дітей, убитих Ізраїлем за минулі дні.
Терпимість «США до такої кількості жертв серед мирного населення» породжує сумніви щодо правильності міжнародного порядку, заснованого на правилах, які ми давно відстоюємо», – наголошується в меморандумі.
Таким чином, неможливо говорити про ясність, чіткість і зрозумілість шляхів і методів підтримки Америкою військових дій у Газі в їхньому нинішньому вигляді.
Стаття Залужного посилила розброд та хитання в Америці
Додала проблем у вказаному питанні скандально відома стаття головного комітету ЗСУ Валерія Залужного у виданні The Economist під заголовком « Commander-in-chief of Ukraine’s armed forces on how to win the war » або « Головнокомандувач ЗСУ про те, як виграти війну ». Саму цю статтю обговорювати сенсу немає, оскільки в Україні її вже прокоментували всі кому не ліньки. Зазначимо лише, що нічого особливо нового шановний генерал Залужний не сказав, крім деяких суто військових професійних речей.
В даному випадку, слід сказати про реакцію на статтю в американському політикумі, яка реакція вкотре підтверджує справедливість приказки про те, що «точка зору залежить від місця сидіння», але з уточненням про те, що думка залежить ще про того, хто, за що та в якій касі гроші отримує.
У рамках обговорення статті Залужного, зокрема, видання Politico у публікації « Top Ukrainian general’s gloomy view of Russian war fuels military aid debate. Ukraine’s Gen. Valery Zaluzhnyy wants more weapons from the West to break through a “stalemate ” або « Похмурий погляд головного українського генерала на війну з Росією підігріває дебати про військову допомогу. Український генерал Валерій Залужний хоче отримати більше зброї від Заходу, щоб вийти із «патової ситуації » констатує: республіканці вважають, що коментарі головнокомандувача ЗСУ є приводом для перегляду підтримки Києва.
Видання зазначає, що сенатор-республіканець Джош Хоулі, скептик щодо збільшення допомоги Києву, сказав, що відвертість Залужного пробила велику дірку в політиці адміністрації США стосовно України, яка «зайшла в глухий кут». Сенатор-республіканець Джеймс Венс, який відкрито закликав припинити військову допомогу Києву, сказав, що заяви Залужного свідчать про глибокі розбіжності в українському керівництві, що слід віддати під контроль Москви частину української території, а врегулювання буде досягнуто шляхом переговорів.
Politico зазначає, що аргументи Венса та Хоулі все ще залишаються думкою меншості в Сенаті, де більшість сенаторів від обох партій заявляють, що хочуть продовжувати допомагати Україні вийти з глухого кута, хоча «опір підтримці України знаходить все більшу аудиторію, особливо, коли увага США переключається на допомога Ізраїлю у його війні проти ХАМАС».
У свою чергу, як повідомило видання «Голос Америки», координатор Ради національної безпеки зі стратегічних комунікацій Джон Кірбі на брифінгу в Білому домі заявив, публікація генерала Залужного в The Economist показує , наскільки важливим є продовження допомоги Україні, і Конгрес має допомогти в цьому, прийнявши рішення щодо фінансування для підтримки України.
Геополітичний та історіософський аспекти підтримки Америкою України
Звучать на Заході і здорові думки про геополітичний і навіть історіософський сенс війни України проти російської агресії та значення американської підтримки для України.
Наприклад, видання Deutsche Welle у публікації ” Захід не почув Залужного, але ще не пізно ” зазначає, що в тіні війни Ізраїлю з ХАМАС Захід не помітив переходу до позиційної війни Росії проти України, про яку написав головком ЗСУ Залужний.
За словами оглядача DW Романа Гончаренка, автора публікації, Захід не почув головкому ЗСУ. Програмну статтю Валерія Залужного проігнорували провідні західні ЗМІ та політики. Тим часом головнокомандувач Збройних сил України фактично поховав надії на успіх контрнаступу, під який Захід дав бронетехніку – хай із затримкою та недостатньо, – а також навчив десятки тисяч українських солдатів.
Як зазначив журнал Time у статті про Зеленського, що має спільне посилання з аналізом Залужного в The Economist, втома на Заході зростає, а війна буде довгою, і треба до цього готуватися. Але Захід, зважаючи на першу реакцію, не готовий, констатує публікація DW. Запаси на складах поповнюються повільно, у США набирає обертів президентські перегони, що вже призвело до затримки із наданням допомоги Україні. У ЄС нову допомогу знову блокує Угорщина, до неї приєдналася Словаччина.
Залужний пише, що перемогти Україна зможе лише завдяки комбінації нових технологій, і сподівається на технологічне диво, яке допоможе подолати потужну лінію оборони РФ та виграти у війні із противником, який має більше ресурсів. Зайнятий війною в Ізраїлі та собою, Захід поки не почув Залужного, і це помилка, але ще не пізно її виправити. Для цього потрібно просто розуміти, які будуть наслідки у світі, якщо Україна програє, а РФ – виграє, робить висновок оглядач DW.
Про сенс війни України з московської агресії та про певні історичні аналогії пише американський публіцист і письменник Джордж Вілл (George Wiil) у своїй колонці для The Washington Post під назвою Surging GOP isolationism is a dreadful development in a dangerous time ізоляціонізм Республіканської партії – жахлива подія у небезпечний час ».
Полемізуючи зі згаданим вище сенатором-республіканцем Джеймсом Венсом, який заявив, що Ізраїль має досяжну мету, а Україна її не має, Джордж Вілл стверджує, що насправді цілі однакові – національне виживання, живучи в безпосередній близькості від ворогів, метою яких є національне знищення. За словами Вілла, категоричний висновок Венса про те, що виживання України є недосяжним, робить його важливим симптомом трансформації Республіканської партії Дональдом Трампом, і якщо Трамп знову стане кандидатом від республіканців, партія стане найбільш ізоляційною з часу піку ізоляціонізму 1930-х років.
На думку Вілла, зараз настав найнебезпечніший момент для США з часів Другої світової війни, більш загрозливий, ніж кубинська ракетна криза у жовтні 1962 року. Тоді Америці протистояв лише СРСР із відносно слабким ядерним потенціалом.
Сьогодні Америці протистоять, за словами Вілла, «безглуздо лютуючий у сусідніх морях» Китай, яка намагається насильно переглянути європейські кордони» Росія, а також Північна Корея. Крім того, на підході є Іран. І в цей час стараннями трампістів вперше після Другої світової війни ставиться під сумнів внутрішньоамериканський консенсус щодо глобальної ролі США. При цьому, на думку Вілла, Трампом рухають особисті образи і жадібність, а його молодші і недосвідчені прихильники на кшталт сенатора Джеймса Венса 1984 народження, на догоду нездоровим і меркантильним амбіціям Трампа розхитують позиції США у світі.
Вілл нагадує, що ліками від ізоляціонізму 1930-х став Перл-Харбор. Він запитує: чи будуть ліки від сьогоднішнього ізоляціонізму такими ж раптовими і несподіваними? Правлячі верхівки в Москві та в Пекіні, на думку Вілла, повинні радіти видовищем американських популістів, які культивують втому від війни в країні, яка не проливає крові та витрачає гроші свого багатства.
Вілл звертає увагу на те, що після всього 20 місяців війни в Україні трампісти-популісти називають цю війну «вічною». Він нагадує, що у травні 1941 року, за двадцять місяців після початку Другої світової війни в Європі, Гітлер тріумфував від Норвегії до Північної Африки, а до Дня Перемоги в Європі залишалося ще чотири роки. Друга світова війна не була вічною, але була довгою, і це коштувало перемоги, підкреслює Вілл.
Він також нагадує, як у 1936 році Вінстон Черчілл попередив самовдоволений британський парламент, що «ера прокрастинації добігає кінця, і ми вступаємо в період наслідків».
Для довідки. Прокрастинація – в психології схильність до постійного відкладення навіть важливих і термінових справ, що призводить до життєвих проблем та хворобливих психологічних ефектів.
Лауреат Пулітцерівської премії далекого 1977 року 82-річний Джордж Вілл закінчує публікацію застереженням про те, що наслідки Трампа, Венса та їм подібних «можуть бути набагато серйознішими і навіть жахливішими».
На думку автора цих рядків, з Дж. Віллом слід загалом погодитись, але з деякими уточненнями.
Проведення прямих паралелей між війною України проти російської агресії та війною Ізраїлю проти тероризму ХАМАС видається натягнутим, про що докладно йшлося у публікації « Бійня в Ізраїлі: це не наша війна, але вона може сильно ускладнити долю України ».
Якщо дуже коротко, то війна в Ізраїлі – це локальний етноконфесійний конфлікт за території, яка має свою передісторію, в якій задіяні проксі зовнішніх інтересантів. Ця війна може розростись до регіональної чи навіть глобальної, але тільки в тому випадку, якщо до неї вступлять не просто інші сторони, а великі гравці. Таким може бути лише Іран, але він поки що не горить бажанням влазити в цей конфлікт безпосередньо, ризикуючи безпосередньо зіткнутися з Ізраїлем чи навіть із США, та й не факт, що Іран можна вважати таким великим гравцем. Про це докладно йшлося в останній публікації ” Іран і Хезболла на підтанцьовці у ХАМАС “. У всякому разі, ні Москва, ні Пекін у цю «бійку» втручатися безпосередньо навіть не збираються, але з неприховуваною зловтіхою та інтересом спостерігають за «саморозхитуванням» Заходу, в яке Захід втрутила терористична банда ХАМАС, а найкращі друзі Америки ізраїльтяни «пролукали» загрозу і сприяли втягуванню Вашингтона в конфлікт, який зараз не потрібен ані Америці взагалі, ані Байдену та його адміністрації напередодні виборів зокрема.
У свою чергу, всупереч думці Дж. Вілла, війна в Україні – це не просто війна за території, тому що об’єктивно захоплені в Україні території агресорові особливо ні до чого. Навряд чи цю війну, слідом за Віллом, можна вважати повною мірою війною на знищення, швидше за все в цій війні Москва мала на меті поглинання того людського ресурсу, який може залишитися в Україні, оскільки Росія має величезні демографічні проблеми, причому саме в слов’янсько- християнської частини своєї структури, оскільки деякі неслов’янські регіони з нехристиянським населенням показують непогану динаміку зростання. Але це все вдруге…
Вище, а також у згаданій публікації « Бійня в Ізраїлі: це не наша війна, але вона може сильно ускладнити долю України » йшлося про те, що війна в Україні є найяскравішим зразком війни імперіалістичної ери, про що йшлося ще в липні минулого. року у публікації « Перша імперіалістична війна ХХІ століття, або Назад у минуле сторіччя ».
При цьому Україна веде справедливу оборонну війну проти імперіалістичного агресора. У свою чергу путінська Росія веде несправедливу загарбницьку імперіалістичну війну за сфери впливу. Більш того, повторимо, Москва веде війну не лише проти України, а й фактично проти Заходу на території України, знову ж таки, за сфери імперіалістичного впливу.
За великим рахунком, війна в Україні за своєю природою має багато спільного з Першою та Другою світовими війнами. Різниця лише в масштабах, оскільки агресія Путіна в Україні поки що має локальний характер, а на глобальний масштаб у нього не вистачає сил та ресурсів. Але це поки що…
У разі поразки України, приєднання до Росії українських ресурсів, з урахуванням можливої участі в майбутньому конфлікті Китаю, та ще й втягування в цю вісь неадекватів типу північнокорейського Іна та тегеранських аятол, конфлікт може стати глобальним, і тоді навіть Штатам «мало не здасться» .
Поки що такий сценарій може здатися мареннями з розряду «фентезі». Але приблизно таким же «фентезі» представлявся глобальний конфлікт у 1938 році, коли «західні демократи» Чемберлен та Даладьє «злили» Чехословаччину за ізоляціоністського невтручання США. Чим усе це закінчилося, добре відомо, але при цьому слід врахувати, що на початку 1940-х років ще не було ядерної зброї, засобів її доставки на великі відстані та багато іншого.
Зараз трампістське крило Республіканської партії США на догоду своїм містечковим інтересам та болючим амбіціям Трампа має намір зробити з України другу Чехословаччину, маніпулюючи, по суті, на копійчаних витратах і на війні в Ізраїлі, яка за своїм масштабом, характером і змістом і близько не стоїть поруч війною в Україні.
Вказаного вище глобального сценарію можна уникнути лише в тому випадку, якщо Україна за тотальної підтримки Заходу, насамперед США, зможе в тому чи іншому сенсі «обламати зуби та роги» московському імперіалізму. Це змусить притихнути Китай та Іран, а Північній Кореї дадуть команду затихнути «старші китайські брати».
Інакше рано чи пізно все може бути дуже погано.
Тому американська підтримка України та Ізраїлю, власне, як і війни в Україні та в Ізраїлі – це справді, як кажуть в Одесі, «дві великі різниці»
