РусУкр

Криза на заводі імені Малишева: танки тонуть у боргах

 
Друк Відправити на пошту

 

 

Інформація про те, що знаменитий харківський танковий завод імені В.Малишева буквально "загинається" хоч і потрапила в центральні ЗМІ, але особливого резонансу не отримала. Цю скандальну і сумну тему висвітлювали переважно місцеві харківські пабліки. Адже в наявності волаючий злочинний ідіотизм: у воюючій країні знищується колись світовий флагман танкобудування! Борги підприємства в рази більші річного виторгу, портфель замовлень практично відсутній, а озвучений керівництвом заводу "план порятунку" підприємства більше походить на фінальний розпродаж залишків.

Криза на заводі імені Малишева: танки тонуть у боргах

Не кажучи вже про те, що завод може бути корисний і для випуску широкого спектра цивільної продукції – від дизельних двигунів різного призначення до залізничних локомотивів, які цей завод хоч і колись давно, але все ж випускав. Але замість того, щоб втрату в зв’язку з відомими подіями на Донбасі «Луганськтепловозу» спробувати компенсувати шляхом відродження в Харкові виробництва локомотивів з метою давно перезрілого відновлення локомотивного парку, що застарів і розвалюється, у нас різного роду «лоббіюючі мерзотники» проштовхують ідеї закупівлі беушних локомотивів за кордоном.

Трохи історії

Якщо вже мова пішла про залізничні локомотиви, то почнемо з дуже короткої історії заводу імені Малишева, який виник ще в кінці ХІХ століття саме як підприємство з виробництва паровозів.

Харківський паровозобудівний завод (ХПЗ) був заснований Російським паровозобудівним і Механічним акціонерним товариством, які існували тоді в Російській імперії.

Будівництво підприємства почалося в 1895 році. Датою офіційного введення заводу в експлуатацію вважається 1 листопада 1897 року.

А вже 5 грудня 1897 був випущений перший паровоз серії «О», тобто «Основний».

Незабаром, крім паровозів, підприємство стало випускати широкий спектр машинобудівної продукції – підйомні крани, котли, включаючи суднові, різні верстати – свердлильні, довбальні, бронестрогальні. Випускалися також ковальські і гідравлічні преси, артилерійські снаряди і знаряддя, насоси, сільгоспмашини. До 1912 року підприємство налагодило виробництво двигунів внутрішнього згоряння. На заводі було налагоджено власне сталеплавильне і сталеливарне виробництва.

Вперше з бронетехнікою завод зіткнувся в роки Громадянської війни, коли займався ремонтом трофейних танків і бронемашин.

Після встановлення радянської влади завод, зберігаючи свою стару транспортно-машинобудівну спрямованість, все більше знаходив обрис військового підприємства, орієнтуючись на виробництво бронетехніки, тобто танків і бронемашин. Крім того, підприємство випускало трактори, тягачі, всюдиходи, дизельні двигуни для танків, тракторів, кораблів.

Особливо хотілося б відзначити абсолютно унікальний всюдихід «Харків’янка» для Антарктиди, що випускався в 1958 року до розпаду Союзу. Машина мала запас ходу до 1500 км. Було випущено 10 таких машин, які постійно модифікувалися. В кабіні розміщувалися місця для водія і штурмана, а також 8 спальних місць в два яруси, санвузол і камбуз з можливістю розігріву консервів і напоїв, обігрівач і радіостанція. З салону був доступ до двигуна «Харків’янки», щоб при необхідності вести його ремонт і обслуговування, не виходячи з тепла. На практиці повної ізоляції моторного відсіку не виходило, і в салон потрапляли вихлопні гази. У 1959 році караван з двох «Харків’янок» і тягача досяг Південного полюса в районі американської станції «Амундсен-Скотт», здійснивши похід довжиною 2700 км. «Харків’янки» виявилися на рідкість витривалими, довговічними і надійними машинами і тривалий час (як мінімум до 2008 року) здійснювали сполучення між усіма шістьма радянськими, потім російськими полярними станціями.

Кризис на заводе имени Малышева: танки тонут в долгах

Кризис на заводе имени Малышева: танки тонут в долгах

У 1947 році підприємство випустило один з перших в СРСР тепловозів, ознаменувавши перехід у історію паровозної тяги і парових машин взагалі. У Харкові була розроблена і випускалася ціла лінійка радянських тепловозів, виробництво яких передавалося і на інші підприємства СРСР. Деякі з них випускалися ще в 2000-х роках.

У роки Великої Вітчизняної війни завод був евакуйований на Урал, а після вигнання гітлерівців з Харкова повернутий назад.

За свою історію підприємство неодноразово змінювало назву. Після «Харківського паровозного заводу», в дусі радянського часу завод отримав ім’я Комінтерну – до 1939 року, мабуть, до того моменту, поки Сталін, по ряду причин, ґрунтовно не озлобився на цю міжнародну комуністичну організацію, та ще й вступив у змову з Гітлером і почав видавати гітлерівському режиму осілих в Москві комінтернівців з числа німецьких та інших комуністів, яких у Німеччині нацисти відправляли прямо в концтабори і навіть в крематорії. Потім підприємство в дусі більш пізньої радянської тенденції засекречених «номерних поштових скриньок» отримало назву «Машинобудівного заводу № 183 і з філією «завод № 75».

Потім підприємство отримало ім’я першого народного комісара важкого машинобудування СРСР, генерал-полковника інженерно-технічної служби В’ячеслава Малишева, організатора радянського виробництва, в тому числі, в кризовий воєнний час, що входив в число так званих «сталінських наркомів», поряд з більш відомими радянському поколінню А. Косигіним, Д.Устиновим. У 1957 році Малишев помер, за офіційною версією, через те, що отримав променеву хворобу під час відвідування в 1953 році полігону, де відбувалися випробування першої радянської термоядерної бомби. Можливо, саме тому ім’я «сталінського наркома» було увічнено в назві заводу, і назва була збережена в подальшому, незважаючи на політику десталінізації, що проводилася Микитою Хрущовим у другій половині 1950-х і на початку 1960-х років.

Словом, зміни в назві заводу можуть багато що сказати тим, хто трохи розуміє нюанси радянської історії і «коливання лінії партії», що мало місце в ті вже далекі часи.

Повертаючись до продукції підприємства, підкреслимо, що найважливішим виробничим напрямком з початку 1930-х років стала бронетехніка, перш за все, легкі і середні танки. Завод випускав майже всю лінійку радянських танків, починаючи з ранніх колісно-гусеничних машин серії БТ 1920-1930-х років і закінчуючи пізньорадянським основним танком Т-80У, його модифікації і подальший розвиток цієї моделі в пострадянський час у вигляді Т-84 і його модифікацій, включаючи «Оплот».

Кризис на заводе имени Малышева: танки тонут в долгах

Зупинятися на моделях танків не будемо, оскільки це виходить за рамки теми цього нарису. Але все ж хочеться відзначити, що легендарна «тридцятьчетвірка», тобто танк Т-34 часів Великої Вітчизняної війни, був створений конструкторським бюро танкового відділу Харківського заводу № 183 під керівництвом Михайла Кошкіна. Зараз це Харківське конструкторське бюро з машинобудування імені Олександра Морозова. До речі, генерал-майор-інженер Морозов був одним з найактивніших учасників створення танка Т-34, серійне виробництво якого було розпочато в 1940 році на нинішньому заводі Малишева.

Танки бруду не бояться, для них страшні некомпетентність і злодійство

Від короткого екскурсу в славну історію підприємства повернемося в скорботні справи днів наших, які славними назвати ніяк не можна.

Більш-менш успішними можна вважати лише такі події в пострадянській історії заводу.

30 липня 1996 був підписаний контракт з Пакистаном на суму 550 млн доларів на поставку 320 танків Т-80УД. Перша партія з 15 танків була відвантажена 20 лютого 1997 року. Весь контракт був виконаний в листопаді 1999 року. Темп виробництва склав 100-110 машин на рік, що є не таким вже й досягненням для підприємства, яке створювалося для випуску 800-900 танків на рік.

У 1998 році завод освоїв виробництво 120-мм танкової гармати за стандартами НАТО, демонстраційний зразок якої був представлений на збройовій виставці «Eurosatory-98». У жовтні 1999 року завод отримав статус спецекспортера з правом на самостійний експорт продукції військового призначення.

Але в цілому, «розвиток» підприємства йшов по шляху розпродажу активів у вигляді цехів, площ і земельних ділянок, які були визнані надмірними. При певній виправданості таких заходів, в цілому, щодо такого розпродажу є все більш зростаюче число питань, перш за все, корупційного характеру.

Підприємство фігурувало в дуже гучному скандалі навколо поставок БТР для армії Іраку. Контракт був укладений в грудні 2009 року. Він передбачав постачання в Ірак 420 БТР, включаючи 270 лінійних бронетранспортерів, 80 командирських, 30 штабних, 30 медичних і десять ремонтно-евакуаційних. Загальна сума 457,5 млн доларів США. Для виконання контракту в січні 2011 року було розпочато набір додаткових 400 робочих. Поставка першої партії з 26 БТРів – закінчилася зривом термінів поставки (всі поставлені не в 2010, а в квітні 2011 року), поверненням кількох машин для усунення дефектів знарядь, зміною гендиректора підприємства і штрафними санкціями від Іраку в розмірі 3 млн доларів.

У серпні 2011 року був укладений контракт на поставку в Таїланд 121 БТР-3Е1 на суму понад 140 млн доларів. А 1 вересня 2011 року був підписаний контракт на поставку в Таїланд 49 танків «Оплот» на суму понад 200 млн доларів, що стало найбільшим контрактом на поставку українського озброєння з часу згаданого вище пакистанського танкового контракту. Виробництво перших п’яти танків було завершено в жовтні 2013 року і вони були відправлені в Таїланд на початку 2014 року.

Кризис на заводе имени Малышева: танки тонут в долгах

У 2013 році завод освоїв серійне виробництво принципово нової продукції – двигунів 6ТДФ2 і танків «Оплот».

З початком бойових дій на Донбасі робота підприємства активізувалася.

У червні 2014 на заводі були сформовані виїзні бригади робітників для ремонту пошкодженої і несправної бронетехніки безпосередньо в зоні бойових дій. У жовтні 2014 почався перехід заводу на тризмінний графік роботи, був оголошений набір додаткових робочих в зв’язку з ростом замовлень на ремонт і модернізацію військової техніки.

3 серпня 2014 на території заводу спрацював вибуховий пристрій, пошкодження отримав адміністративний корпус заводу. СБУ кваліфікувала атаку на завод, який ремонтує бронетехніку для ЗСУ, як теракт.

Станом на вересень 2014 року, на підприємстві перебували на зберіганні 585 танків, а також сотні тонн двигунів, гусениць, траків і коробок передач. За словами тодішнього керівництва заводу всі танки знаходилися в поганому технічному стані, але їх знімали з консервації і реанімували для поставки в зону бойових дій.

Почалися корупційні скандали. У грудні 2014 року в результаті розслідування Генеральної Прокуратури України було встановлено, що в період з грудня 2012 по серпень 2014 року посадові особи заводу внесли в офіційні документи підприємства недостовірні відомості про непридатність обладнання та списали з переліку основних активів заводу верстати, автомобільну техніку, комплектуючі до них, які були необхідні для виробництва бронетехніки загальною вартістю 2,1 млн гривень.

І все ж, реалізувалася на практиці відома приказка: «Кому війна, а кому мати рідна». Завдяки конфлікту на Донбасі, підприємство суттєво наростило обсяги виробництва. За підсумками роботи в 2016 році, підприємство, в порівнянні з 2015 роком, забезпечило темпи зростання виробництва майже на 320%, а обсяги реалізації продукції збільшились на 178% при повному завантаженні виробничих потужностей, що були в працездатному стані.

Нагадаємо, що 2014-2015 роки були часом активних бойових дій на Донбасі. У зв’язку з цим була потрібна поставка великої кількості додаткової техніки, її модернізація, а також ремонт техніки, пошкодженої в ході боїв і експлуатації.

Потім ситуація стабілізувалася, інтерес до підприємства з боку влади помітно впав, відповідно, замовлення і фінансування почали падати.

З останньою зміною влади ситуація на підприємстві погіршилася. Хоча на самому початку своєї каденції Зеленський бурхливо обурювався тим, що з 2009 року завод для Збройних сил України виготовив тільки один новий сучасний танк, нічого не було зроблено для забезпечення підприємства замовленнями на нову техніку.

Ситуація погіршилася у зв’язку зі зміною керівництва підприємства. 29 травня 2019 на заводі пройшов багатотисячний мітинг робітників заводу в підтримку генерального директора Олександра Хланя, діяльність якого оцінюють в цілому позитивно.

У січні 2020 року підприємство очолив нинішній директор Василь Крилас, але ситуація на заводі продовжила погіршуватися. Зокрема, в лютому 2021 року перед співробітниками підприємства утворилася двомісячна заборгованість по заробітній платі. Стало відомо про пошуки чергового нового директора, але на момент написання цього матеріалу про зміну керівних кадрів достовірної інформації знайти не вдалося.

Танки тонуть у боргах і наплювацькому ставленні

Про те, що справи на заводі імені Малишева йдуть погано, було відомо давно. Але такий стан у нас – на цілому ряді інших підприємств-залишків радянського хай-тека, про що останнім часом доводилося неодноразово писати.

Широка громадськість звернула увагу на тяжке становище заводу на початку квітня нинішнього року після того, як в ЗМІ з’явилося звернення до Зеленського профспілкового комітету підприємства.

Звернення це було після того, як подане раніше звернення до керівництва «Укроборонпрому» про звільнення генерального директора Василя Криласа залишилося без відповіді.

Кризис на заводе имени Малышева: танки тонут в долгах

У профспілці вважають, що за час перебування Криласа на посаді разом з його «командою» завод був доведений до кризового стану. У листі стверджується, що на підприємстві немає портфеля замовлень, в першому кварталі 2021 року прогнозований обсяг виробництва становить лише 169 мільйонів 200 тисяч гривень. Минулий рік «Завод імені Малишева» завершив зі збитками в 112 мільйонів 400 тисяч гривень. Середньомісячна зарплата в минулому році – всього 10 тисяч 610 гривень. Співробітникам заборгували виплати за лютий і березень 2021 року.

Характерно, що кредиторська заборгованість підприємства на 1 січня 2021 року становить 1 мільярд 800 мільйонів гривень. Якщо виходити з наведеної вище суми квартальної виручки, то річний обсяг реалізації в рази менше кредиторки. Простіше кажучи, щоб покрити заборгованість, завод при таких показниках повинен кілька років працювати, не витрачати ні копійки і все віддавати на погашення боргів, щоб розрахуватися за кредиторською заборгованістю.

З чуток, на танковому заводі щомісяця спостерігається плинність співробітників, оскільки людям просто не платять зарплату, і щомісяця йдуть до 10 фахівців.

Первинна профспілкова організація заводу просить главу держави не допустити руйнування головного виробника бронетанкової техніки і погіршення міжнародного іміджу України як високотехнологічної і обороноздатної держави.

Відповідь вищого «Укроборонпрому», до складу якого входить підприємство, довго чекати себе не змусила. Уже 6 квітня в заяві у відповідь концерну було сказано, що на підприємстві існує ряд серйозних проблем, проте зараз реалізується антикризовий план і закінчити 2021 рік завод планує з прибутком:

«Дійсно, підприємство знаходиться в складному фінансовому становищі через значне боргове навантаження, наявності надлишкових активів, відсутність замовлень, обмеження на отримання передоплати за договорами з Міністерством оборони України (МОУ), впливу пандемії, викликаної поширенням коронавірусної інфекції COVID-19».

Як бачимо, Зе-влада ковід навіть до передоплати за танки приплела – і це під час війни!

Але, як стверджується в заяві, керівництво концерну і заводу реалізує план антикризових заходів, затверджений Радою директорів «Укроборонпрому» і програму щодо фінансового оздоровлення підприємства. Завдяки цьому в 2020 році збиток підприємства зменшений з 420 млн грн до 112 млн грн в порівнянні з 2019-м. Також повідомляється, що в 2020 році проти 2019 року обсяг виробництва товарної продукції на заводі збільшився в 2 рази, обсяг реалізації товарної продукції – в 2,2 рази, випуск танкових двигунів – в 1,6 рази, а продуктивність праці зросла в 1,9 рази. Одночасно втрати від браку скоротилися на 42%, адміністративні витрати – на 16%, загальновиробничі витрати – на 5,7%, споживання електроенергії та газу на 4,3% і 45,4% відповідно.

«Згідно з оперативною інформацією, в кінці першого кварталу поточного року« Завод ім. Малишева «отримає позитивний фінансовий результат і планує отримати прибуток за підсумками роботи в 2021 році», – обнадіюють в «Укроборонпромі».

У концерні також повідомили, що кредиторська заборгованість заводу утворилася протягом останніх 9 років, і вирішити це питання можна завдяки поповненню статутного фонду та / або ініціювання прийняття нормативно-правового акта для списання або застосування іншого механізму погашення.

«Варто додати, що в минулому році робота з іноземними партнерами була значно ускладнена через пандемію COVID-19, яка привела до значних обмежень у зовнішньоекономічній діяльності підприємства. Однак, незважаючи на несприятливі економічні умови, в 2020 році середня заробітна плата виробничого персоналу була підвищена на 9%. Зараз вона становить 11558 грн, що, за статистичними даними, перевищує показники інших промислових підприємств Харківської області. Своєчасна виплата заробітної плати залежить від дотримання замовниками порядку розрахунків за поставлену продукцію», – жонглюють цифрами і даними в  «Укроборонпромі», знову все списуючи на ковід, який війні явно перешкодою не є.

Нарешті заявляється, що концерн підтримує первинну профспілкову організацію Державного підприємства «Завод ім. Малишева» «Захист справедливості», яка звернулася з офіційним листом до Президента Володимира Зеленського, щоб висловити свою позицію щодо подій на підприємстві.

14 квітня керівництво концерну «Укроборонпром» зустрілося з трудовим колективом підприємства, про що повідомляє прес-служба концерну.

В ході зустрічі прозвучала обіцянка, що вже в травні на заводі ліквідують накопичену заборгованість по зарплатам і вийдуть на стабільний графік платежів, а борг першої частини лютого на той момент вже був погашений.

Повідомлялося, що триває процес мінімізації збитків: в 2019 році збиток підприємства склав 420 млн грн, в 2020 році – вже 112 млн грн. За підсумками поточного року завод планує отримати позитивний фінансовий результат. Уже в другому кварталі поточного року підприємство почне модернізацію партії танків Т-80УД, також очікуються й інші замовлення.

Також завод готовий виконати необхідний обсяг робіт за державним оборонним замовленням-2021, що незабаром має бути затверджене. Крім цього, є намір зміцнювати партнерство з наявними та потенційними цивільними замовниками, в тому числі по ремонту дизельних двигунів.

«Ми покладаємо на завод ім. Малишева великі надії. Підприємство повинно стати одним з ключових для майбутнього бронетанкового галузевого об’єднання, що утворюється в процесі трансформації Укроборонпрому. Ми плануємо відновити довіру до заводу ім. Малишева з боку українських та іноземних партнерів. Для цього приділяємо особливу увагу розвитку підприємства», – патетично заявив заступник генерального директора концерну з виробництва Ігор Фоменко.

Запрошуємо на розпродаж танкового заводу

Але обіцяні керівництвом «Укроборонпрому» райдужні перспективи різко меркнуть після ознайомлення з антикризовим планом, деякі положення якого озвучив директор заводу імені Малишева Василь Крилас.

Серед заходів, спрямованих на відновлення фінансової стабільності, числиться продаж державного майна. Необхідність позбутися частини активів на підприємстві пояснюють просто. Завод проектували під виготовлення 800 – 900 танків на рік, а зараз обсяги виробництва зменшилися в рази, і підприємство перебуває на межі банкрутства.

“На сьогодні такі території нам не потрібні. Ми зможемо працювати в менших. Тому локалізація підприємства триватиме. Зараз ми також чекаємо прийняття закону №3822 про корпоратизацію державних підприємств. Це теж дасть нам додаткові права – частина нашого надлишкового майна, в тому числі і приміщень, які зараз не використовуються, реалізувати і розрахуватися з нашими постачальниками”, – розповів Василь Крилас.

Директор озвучив головні критерії антикризового плану. Серед них:

– стратегія і продажі;
– технічне переоснащення;
– оптимізація виробничих площ;
– використання активів;
– оптимізація виробничих витрат;
– робота з грошовими потоками;
– загальна структура підприємства та оплата праці.

Можливо, деякі надлишкові активи підприємства можна було б продати, але не стільки навіть заради отримання деяких грошових коштів, які будуть швидко проїдені, а скоріше заради того, щоб знизити в майбутньому невиправдані витрати, наприклад, у вигляді податку на землю, на утримання будівель, споруд, інфраструктури і так далі. Дійсно, якщо підприємство не випускає і сотні одиниць продукції, і перспективи різкого збільшення обсягів не є видимим зовсім, а його потужності і виробничі площі розраховані на виробництва до тисячі одиниць продукції, то розумно було б надлишкові активи продати, а виручені кошти вкласти в розвиток і модернізацію виробництва.

Але ефективність такого кроку в нинішніх умовах викликає сумніви. Про всюдисущу і системну корупцію згадувати не будемо. Але економіка і країна перебувають у найжорстокішій кризі, багаторазово посиленій епідемією. У цих умовах за активи виручити адекватну ціну майже напевно не вдасться. Криза взагалі є найгіршим часом для продажу виробничих активів за хорошу ціну.

Але головне навіть не це, а те, що антикризовий план, представлений директором заводу імені Малишева, побудований на продажу активів, оптимізації, скорочення витрат і так далі. Тобто ні про який розвиток не йдеться, а стоїть питання про «доношування старих штанів».

У той же час, тут немає найголовнішого: портфеля замовлень і гарантованого фінансування по ремонту і модернізації старої бронетехніки, а також з виготовлення нових танків, наприклад, тих же Т-80УД і «Оплотів».

Очевидно, що це залежить не від менеджменту підприємства, а від держави, яка повинна дати гарантовано оплачуване держзамовлення і жорстко проконтролювати цільове та ефективне використання бюджетних коштів.

Адже танкове виробництво – це не шаурма, яку рекламували Зеленський і компанія. Хоча і бізнес по шаурмі, до речі, зараз «загинається» через карантини, локдауни і коронакризу. Виробництво танків для своєї країни має фінансувати держава і тільки держава. А з цим, як показано вище, мають місце бути великі проблеми…

Наскільки можна зрозуміти з наведених вище заяв «Укроборонпрому», станом на середину квітня держоборонзамовлення на нинішній рік для заводу ще не було сформовано, відповідно, гроші під нього ще не виділені в належній мірі.

Таким чином, головна вина за плачевний стан легендарного танкового заводу лежить на владі. Так само як відповідальність за перспективи підприємства взагалі.

І в зв’язку з цим залишається одне, але виняткове питання: чи потрібен владі танковий завод імені Малишева?

Питання саме до влади, тому що Україні цей завод потрібен однозначно!







Останні новини в соцмережах









Экономические новости youtube



Земля




Всі фото »

bigmir)net TOP 100