З неофіційних розмов і припущень випливає версія, що після кадрової зміни в українській переговорній вертикалі — коли Андрія Єрмака на посаді глави Офісу президента та координатора переговорів зі США і Москвою змінив генерал-розвідник Кирило Буданов — практично зникли витоки інформації про зміст і перебіг переговорного процесу. Раніше подібні витоки, як вважають деякі спостерігачі, могли бути елементом керованої інформаційної тактики. Наскільки ця версія відповідає дійсності, встановити складно, однак показовим залишається майже повна відсутність конкретних деталей щодо попереднього й нинішнього раундів переговорів в Абу-Дабі.
Такий інформаційний вакуум допускає дві інтерпретації. Перша — переговори наразі не дають Україні відчутного результату. Друга — реальні підсумки просто відсутні, а їхню невизначеність компенсують узагальненими формулюваннями про конструктивність і позитивні перспективи. Після завершення другого раунду консультацій 4–5 лютого Буданов обмежився короткою публічною оцінкою, назвавши зустріч конструктивною та подякувавши США й Об’єднаним Арабським Еміратам за організацію й посередництво. Жодних конкретних параметрів домовленостей озвучено не було.
Пєсков уповноважений заявити: рано радієте!
Напередодні та під час переговорів звучали суперечливі оцінки їхніх перспектив — як у контексті безпосередніх домовленостей, так і щодо ширших шансів на мирне врегулювання. Песимістичні настрої помітно посилилися після масштабного російського удару по українській енергетичній та цивільній інфраструктурі, завданого напередодні другого раунду. У Києві це сприйняли як сигнал, що Москва використовує навіть дипломатичні паузи для військових переваг. Президент Володимир Зеленський заявив, що така атака безпосередньо впливає на переговорну позицію України та потребує її коригування.
Ще за тиждень до зустрічі в Абу-Дабі прессекретар Кремля Дмитро Пєсков публічно закликав не очікувати швидких результатів від тристоронніх контактів Росії, США й України. Він підкреслив складність порядку денного й наголосив, що врегулювання вимагатиме тривалої роботи. Центральним для Москви, за його словами, залишається територіальне питання — зокрема вимога передачі Києвом неокупованої частини Донбасу, що відповідає послідовній позиції російського керівництва.
Bloomberg із посиланням на джерела також повідомляв, що Кремль не очікує прориву від переговорів в ОАЕ.
За даними агентства, військові делегації обговорюють технічні аспекти можливого перемир’я, тоді як територіальні питання потребують рішень політичного рівня. Водночас Москва наполягає на передачі Донбасу без бойових дій, посилаючись на так звану «формулу Анкориджа», яку, за твердженням російської сторони, було погоджено на вищому рівні. У Херсонській та Запорізькій областях Кремль демонструє готовність до замороження лінії фронту — крок, який у Москві трактують як поступку.
Зі свого боку Зеленський наголошує, що територіальні питання можуть вирішуватися лише через прямий контакт лідерів. Україна декларує відкритість до переговорів за участі США, Росії та Європи й розраховує на гарантії безпеки з боку Вашингтона та Брюсселя, а також на просування до членства в ЄС — елементи ширшого плану завершення війни.
Москва паралельно підтверджує незмінність позиції щодо неприйнятності розміщення західних військ в Україні або членства країни в НАТО.
«Сольна партія» Рубіо
Додатковий вимір дискусії навколо переговорів внесла позиція держсекретаря США Марко Рубіо, озвучена під час його виступу в Сенаті. Він звернув увагу на те, що тема гарантій безпеки для України дедалі частіше зводиться до питання реальної військово-політичної підтримки з боку Сполучених Штатів. За його оцінкою, навіть у разі розміщення обмеженого контингенту європейських військ — насамперед французьких і британських — ключовим фактором залишається американський «бекстоп», тобто гарантійний механізм, який забезпечує стратегічну стримувальну присутність США.
Рубіо підкреслив, що проблема полягає не лише в геополітичних домовленостях, а й у багаторічному недофінансуванні оборонних спроможностей європейських союзників. На його думку, саме ця обставина робить американську участь критично важливою складовою будь-якої системи безпеки. Водночас він визнав готовність окремих європейських держав розглядати варіанти військової присутності в післявоєнній Україні, однак наголосив, що без американської підтримки такі ініціативи матимуть обмежене значення.
Примітно, що останнім часом сам Рубіо безпосередньо не бере участі у переговорному процесі щодо України. Під час другого раунду консультацій в Абу-Дабі він також був відсутній. Безпосередні учасники переговорів з американського боку не підтверджували, що гарантії безпеки передбачають введення європейських військ на територію України.
Видання Politico звертає увагу на те, що питання гарантій безпеки залишається одним із найбільш суперечливих пунктів переговорного порядку денного. За даними журналістів, американська сторона демонструє скепсис щодо ідеї розгортання європейського військового контингенту, віддаючи перевагу формулі прямих гарантій із боку США. У низці західних публікацій із посиланням на українських чиновників зазначалося, що запропоновані Вашингтоном варіанти гарантій поки що виглядають розмитими.
У Сенаті Рубіо окремо наголосив, що переговорний процес фактично звузився до одного ключового вузла — територіального питання. За його оцінкою, суперечності щодо статусу Донбасу залишаються центральною перепоною, і хоча навколо них ведеться активна робота, остаточного узгодження поки що немає. Таким чином, дипломатичний процес, за словами американського держсекретаря, перебуває на етапі концентрації навколо головної проблеми, від розв’язання якої залежить подальший прогрес.
США підготували «батіг», якщо «пряник» не спрацює
Паралельно з дипломатичними консультаціями Вашингтон готує інструменти економічного тиску на випадок провалу переговорів. За інформацією Bloomberg із посиланням на європейських чиновників, американська адміністрація підготувала новий пакет санкцій проти Росії, однак поки що утримується від його негайного запровадження, спостерігаючи за розвитком переговорного процесу.
За словами співрозмовників агентства, у європейських столицях зростає скепсис щодо перспектив мирних домовленостей. Москва, не досягнувши вирішальних результатів на полі бою, посилила тиск на Київ, зокрема через удари по енергетичній інфраструктурі, намагаючись змусити українську сторону прийняти невигідні умови.
Підготовка санкцій, як повідомляє Bloomberg, розпочалася ще в грудні. Обмеження можуть торкнутися російського енергетичного сектору, а також мережі так званого «тіньового флоту», який використовується для транспортування нафти в обхід міжнародних обмежень. Розглядаються також заходи проти трейдерів, причетних до продажу російського пального.
Міністр фінансів США Скотт Бессент обговорював ці варіанти з європейськими дипломатами. Водночас джерела наголошують, що остаточне рішення про запуск санкцій залишається за Дональдом Трампом.
Reuters зі свого боку зазначає, що подальші обмеження безпосередньо залежать від перебігу переговорів — тобто санкційна політика розглядається як інструмент впливу на дипломатичну динаміку.
Дуже обережний і вкрай сумнівний оптимізм
Попри переважно стримані або скептичні оцінки переговорного процесу, напередодні другого раунду консультацій у міжнародному інформаційному просторі з’явилися сигнали обережного оптимізму. Частина американських представників публічно говорила про певні зрушення в обговореннях, насамперед у питаннях безпеки та територіального врегулювання.
Спецпредставник США Стів Віткофф заявляв, що між Києвом і Москвою відбувається активне обговорення параметрів можливої територіальної угоди, а також майже завершено узгодження безпекових протоколів і економічних аспектів потенційного післявоєнного врегулювання. Його оцінки звучали оптимістично, однак аналітики звертають увагу, що подібна риторика часто супроводжує дипломатичні процеси й не завжди відображає реальний стан переговорів.
Оглядач Politico Джеймі Деттмер, аналізуючи ситуацію напередодні зустрічей, зазначав, що саме результати переговорів в Абу-Дабі мають продемонструвати справжню готовність Москви до компромісів. На його думку, загальна стратегічна перспектива для України напередодні чергової річниці війни залишається складною, однак особисті переговори можуть дати відповідь на ключове питання — чи дійсно російське керівництво налаштоване на реальне врегулювання.
На тлі цих обережних оцінок Росія відновила масштабні удари по українській інфраструктурі після короткої паузи. У ніч перед переговорами було атаковано низку міст, включно з Києвом, Дніпром, Харковом, Сумами й Одесою. За даними української сторони, було використано сотні безпілотників і десятки ракет, зокрема балістичних. Удари припали по енергетичних об’єктах і житлових кварталах у період різкого похолодання.
Українське керівництво розцінило ці дії як демонстрацію того, що Москва продовжує використовувати військовий тиск паралельно з дипломатичними контактами. У заявах представників влади наголошувалося, що такі удари підривають довіру до переговорного процесу й свідчать про відсутність намірів щодо реальної деескалації.
У політичних колах України звучали оцінки, що Росія може використовувати переговори як тактичну паузу для накопичення ресурсів і перегрупування сил. Суспільні настрої також залишаються стриманими: досвід тривалого конфлікту сформував очікування, що навіть дипломатичні ініціативи можуть супроводжуватися ескалаційними діями.
Водночас окремі українські та американські джерела вказують на зміну атмосфери переговорів. За їхніми словами, російська делегація демонструє більш прагматичний стиль роботи, зосереджений на практичних деталях, а не на ідеологічних аргументах. Деякі експерти відзначають, що такий підхід може свідчити про бажання Москви вести переговори в більш технічному ключі.
Аналітики припускають, що ця зміна риторики може бути пов’язана з ширшими геополітичними процесами — зокрема посиленням європейських оборонних ініціатив і прагненням ЄС зменшити залежність від США. Мирна угода, у такому контексті, потенційно могла б знизити мобілізаційний імпульс у Європі, що створює додатковий стратегічний вимір для переговорів.
Колишні військові та дипломатичні експерти наголошують, що Кремль має тривалий досвід використання переговорів як інструменту затягування часу й політичного маневрування. Водночас існує думка, що економічні й військові витрати війни створюють для російського керівництва внутрішній тиск, який може стимулювати пошук компромісів.
У цьому контексті показовою стала публікація Financial Times, у якій із посиланням на джерела повідомляється про підготовку багаторівневого плану підтримки можливого мирного врегулювання. Документ передбачає координовану реакцію США та європейських партнерів на випадок порушення домовленостей.
План, за інформацією видання, включає поетапні механізми реагування — від дипломатичних попереджень до військової підтримки України у випадку відновлення масштабних бойових дій. До так званої «коаліції охочих» можуть увійти країни ЄС, Велика Британія й Туреччина, а роль США розглядається як стратегічна гарантія стримування.
Водночас американська сторона офіційно не підтверджувала готовність брати на себе прямі військові зобов’язання у випадку розгортання такого сценарію. У західних медіа періодично з’являються повідомлення, що Вашингтон обережно ставиться до ідеї підтримки європейського контингенту у разі прямого зіткнення з Росією.
Таким чином, переговорний процес супроводжується суперечливим поєднанням обережного оптимізму та стратегічної недовіри. Дипломатичні сигнали про можливі домовленості співіснують із воєнною ескалацією, що створює складне й нестабільне тло для подальших контактів.
Україна коригує переговорну позицію після ворожих ударів по енергетиці
Перед початком другого раунду переговорів у Абу-Дабі українська сторона публічно заявила про необхідність перегляду власної переговорної позиції після масованої нічної атаки Росії на об’єкти енергетичної інфраструктури. Президент Володимир Зеленський наголосив, що, на його думку, російські військові використали запропоновану раніше паузу в ударах не для підтримки дипломатичних зусиль, а для накопичення ракетного озброєння та підготовки до ударів у період найнижчих температур.
За оцінкою українського керівництва, атака 3 лютого мала цілеспрямований характер і включала рекордну кількість балістичних ракет. Унаслідок ударів були пошкоджені об’єкти енергетики в Харківській, Дніпропетровській, Київській, Вінницькій та Одеській областях, а також у Запоріжжі. Київ трактує такі дії як підтвердження того, що Москва продовжує розглядати військовий тиск як інструмент впливу, не демонструючи готовності сприймати дипломатію як головний механізм врегулювання.
Зеленський підкреслив, що переговорна команда України враховуватиме ці обставини у подальшій роботі, оскільки безпековий контекст безпосередньо впливає на довіру до будь-яких домовленостей.
Москва позицію змінювати не має наміру
Паралельно з українськими заявами з Москви пролунали сигнали про незмінність російської позиції. Кремль дав зрозуміти, що військова кампанія триватиме доти, доки Київ не погодиться на виведення своїх військ із Донбасу. Представники російської влади заявляють, що їхня позиція залишається чіткою й відомою як українській стороні, так і американським переговірникам.
Джерело агентства ТАСС у Абу-Дабі повідомило, що однією з ключових вимог Москви в межах потенційної мирної угоди є міжнародне визнання Донбасу частиною Росії. У Кремлі цей пункт розглядають як складову ширшого договору. Такий підхід свідчить про прагнення російської сторони закріпити територіальні результати конфлікту на міжнародному рівні.
Раніше західні медіа повідомляли про спроби знайти компромісні формати врегулювання — зокрема через створення нейтральних зон або розміщення міжнародних сил. Проте, за інформацією The New York Times, Москва відхилила подібні варіанти, наполягаючи на власному баченні статусу регіону.
Українська позиція залишається незмінною: Київ не визнає жодних рішень щодо своїх територій, ухвалених без його участі, і підкреслює, що питання суверенітету не можуть бути предметом зовнішніх домовленостей.
Новий тупик у переговорах
Під час другого раунду переговорів західні медіа заговорили про появу ознак нового дипломатичного тупика. Попри заяви сторін про продуктивність зустрічей, реальні результати виглядали обмеженими.
Єдиним конкретним підсумком став обмін військовополоненими за формулою «157 на 157», що став першим за п’ять місяців. До України повернулися, зокрема, оборонці Маріуполя, тоді як до Росії — військові, захоплені в інших регіонах. Аналітики The New York Times зазначають, що подібні обміни відбувалися й раніше, тому їх не можна розглядати як дипломатичний прорив.
Другий день переговорів завершився значно швидше, ніж очікувалося, що лише посилило припущення про обмежений прогрес у ключових питаннях — насамперед територіальному статусі Донбасу та гарантіях безпеки України.
Під час консультацій сторони також обговорювали технічні аспекти можливого припинення вогню, механізми моніторингу та створення умов для довготривалого врегулювання. Однак розбіжності щодо контролю територій залишаються фундаментальними.
Окремо повідомлялося про відновлення каналу військового діалогу між США та Росією після зустрічі представників збройних сил у Абу-Дабі. Цей формат покликаний знизити ризики прямої ескалації та покращити координацію в кризових ситуаціях. Також обговорювалося майбутнє договору про стратегічні наступальні озброєння (СНВ-3), хоча остаточних рішень не було оголошено.
Попри заяви про конструктивність переговорів, більшість спостерігачів вважає цей раунд проміжним етапом, який не усунув головних суперечностей.
Плани США, вибори та новий раунд переговорів
Подальший розвиток переговорного процесу дедалі більше пов’язується з внутрішньополітичними календарями його учасників. За інформацією Reuters із посиланням на джерела, американська сторона прагне досягти рамкової мирної домовленості вже в березні, а також розглядає можливість швидкого проведення в Україні національних виборів і референдуму щодо потенційної угоди.
Джерела агентства зазначають, що під час консультацій між американськими й українськими представниками обговорювалася амбітна мета — укласти мирну угоду в максимально стислий термін. Водночас співрозмовники визнають, що реальні строки можуть бути переглянуті через відсутність згоди з ключових питань, передусім щодо Донбасу та статусу Запорізької атомної електростанції.
Один із запропонованих сценаріїв передбачає винесення будь-якої мирної угоди на загальнонаціональний референдум, який міг би відбутися одночасно з виборами. Представники американської переговорної групи, за словами джерел, висловлювали зацікавленість у якнайшвидшій організації такого голосування, посилаючись на обмежені часові рамки, пов’язані з політичним циклом у США.
Водночас кілька співрозмовників, знайомих із перебігом переговорів, назвали подібний графік надто оптимістичним. Організація виборчого процесу в умовах війни, за їхніми оцінками, потребує значно більше часу й технічної підготовки.
Попри активні дискусії, принципові розбіжності залишаються. Москва наполягає на виведенні українських військ із Донбасу, тоді як Київ категорично відкидає таку вимогу. Окремим вузлом переговорів залишається питання Запорізької АЕС: за даними джерел, Росія не погоджується на передачу контролю міжнародній стороні й просуває модель спільного використання електроенергії при збереженні фактичного управління, що не влаштовує українську сторону.
Президент Зеленський підтвердив, що Вашингтон орієнтується на завершення війни до початку літа та має намір стимулювати сторони до дотримання цього графіка. За його словами, американська сторона також запропонувала провести наступний раунд тристоронніх переговорів на території США — серед можливих майданчиків згадувався Маямі. Українська делегація висловила готовність до участі.
«Пакет Дмитрієва», Крим і спроби енергетичної деескалації
Паралельно з основним переговорним треком з’явилися повідомлення про спроби економічного зближення між Москвою й Вашингтоном. Зеленський, посилаючись на дані розвідки, заявив про можливість обговорення масштабної торговельної угоди, яку медіа називають «пакетом Дмитрієва». За наявною інформацією, йдеться про комплекс пропозицій економічної співпраці, пов’язаних із використанням природних ресурсів Росії, включно з арктичними проєктами.
Частина експертів характеризує ці ініціативи як надмірно амбітні, однак сам факт їх обговорення свідчить про спроби поєднати економічний і політичний порядок денний. За даними медіа, російська сторона пов’язує ці пропозиції з питаннями врегулювання війни.
Україна водночас підкреслює, що жодні рішення щодо її суверенітету не можуть ухвалюватися без участі Києва. Зеленський окремо зазначив, що вимоги Москви про міжнародне визнання Криму російським залишаються неприйнятними.
Ще одним напрямком обговорень стала можливість відновлення енергетичного перемир’я. За словами українського президента, США запропонували обом сторонам повернутися до ідеї деескалації в енергетичній сфері. Україна підтвердила готовність підтримати таку ініціативу, тоді як позиція Москви залишається невизначеною.
Зеленський повторно наголосив, що американська сторона прагне завершити переговорний процес до червня й може чинити дипломатичний тиск для дотримання цього графіка. Він також підтвердив готовність України до участі в наступному раунді консультацій у США.
Переговорний процес, який розпочався в Абу-Дабі, поступово переходить до нових майданчиків, однак його стратегічні перспективи залишаються невизначеними. Територіальні суперечності, питання гарантій безпеки, економічні інтереси та військова динаміка продовжують формувати складне й нестабільне середовище для подальших дипломатичних контактів. Попри заяви про конструктивність і готовність до діалогу, ключові розбіжності між сторонами поки що не подолані, що залишає результат переговорів відкритим.
