Блокада польськими перевізниками україно-польського кордону дає підстави стверджувати, що проти України фактично відкрито ще один фронт, причому дуже небезпечний. Заблоковано не тільки український експорт, що позбавляє країну валютних надходжень у такий критичний час. Але також заблоковано імпорт, включно з критичним, без якого країна не може функціонувати і боротися проти російської агресії, включно з паливно-мастильними матеріалами і навіть продукцією військового призначення, вкрай необхідною на фронті.
Причин тут багато, і вони мають різну природу. Хоча прямих доказів наразі немає, але є досить обґрунтовані підозри в тому, що ситуацію може підігрівати Москва, оскільки у низки організаторів блокади з польського боку, а також у тих, хто стоїть за організаторами, простежуються зв’язки з Росією та симпатії до держави-агресора, хоч як парадоксально говорити про промосковські симпатії в Польщі, яка здавна славилася своїми антиросійськими настроями.
Але списати все лише на горезвісну «руку Москви» теж не можна, оскільки низка причин має внутрішнє, суто польське походження, а також обумовлені тим, що Україна дедалі більше загрожує Польщі як економічний конкурент, і ці протиріччя між нашими країнами лише поглиблюватимуться.
Зрештою, як і у випадку з українськими аграріями та зернотрейдерами, вітчизняні перевізники використовують надані Європою «коридори солідарності» та пільговий режим роботи не лише для експорту української продукції та доставки в Україну необхідного імпорту, а й для того, щоб заробити на внутрішньоєвропейських перевезеннях, витіснивши з цього ринку європейських, зокрема, польських перевізників шляхом банального демпінгу.
Цього слід було чекати, або До питання адекватності вітчизняної влади
А ще відверто дратує зовсім інфантильна позиція вітчизняної влади, яка довго й байдуже спостерігала за загостренням проблеми з перевезеннями, в тому числі з постачанням в Україну таких критично необхідних для воюючої країни продукції, як, наприклад, ПММ та обладнання військового призначення. Адже було очевидно, що чимось подібним це закінчиться.
Тим більше, що вже був скандальний приклад і сумний досвід з українським зерном і сільгосппродукцією. Скандал з постачанням української агропродукції розпочався ще навесні цього року, про що докладно йшлося у публікації « Скандал з українською сільгосппродукцією в Європі: зі своїм овочом у чужий город ». А восени це закінчилося блокадою поставок українського зерна і відповідними обмежувальними рішеннями Євросоюзу, і при цьому з’ясувалося, що між Україною та Польщею як найбільшим і головним західним сусідом нашої країни мають місце економічні протиріччя, що заглиблюються і загострюються, виходять далеко за рамки власне агропродукції, про що докладно йшлося у публікації « Зерно українсько-польського розбрату впало на ґрунт старих та нових протиріч ».
Зараз каменем спотикання стали перевезення, але можна бути впевненим, що в майбутньому подібні ексцеси можуть виникнути в низці інших галузей. Питання виходить далеко на межі східно-європейських, що бунтують, насамперед, польських аграріїв або перевізників. Йдеться про системні протиріччя та проблеми, викликані тією самою горезвісною євроінтеграцією України, незаплановане прискорення якої де-факто стало відбуватися у зв’язку з війною та ослабленням Євросоюзом низки серйозних обмежень, що діяли щодо українських суб’єктів господарювання на європейських ринках до повномасштабної агресії.
Якщо коротко, то проблема формулюється дуже просто: на Україну в Європі не чекають! І якщо євробюрократія у зв’язку з московською агресією із суто гуманітарно-політичних спонукань пішла назустріч Україні в низці економічних і регуляторних питань, тобто ще європейські суб’єкти господарювання, які аж ніяк не мають наміру поступатися своєю часткою європейського ринкового пирога і ділитися ним з українськими конкурентами. До того ж останні часто поводяться теж далеко не по-джентльменськи.
Очевидно, що в Москві є достатня кількість тих, хто здатний розібратися в цих перипетіях і використовувати їх проти України, тим більше, що московської агентури в країнах Східної Європи завжди вистачало надміру. Тому цілком можливо, що в блокаду українсько-польського кордону Москва зробила свій внесок, тим більше що з польського боку в цьому скандалі фігурують вельми своєрідні персонажі, про що далі. Досить, що блокада кордону дозволила якщо не повністю перекрити, то суттєво утруднити поставки ПММ, вкрай необхідні, зокрема, для техніки, що знаходиться на озброєнні ЗСУ.
Постає питання до вітчизняної влади. Якщо подібні речі проглядаються, образно кажучи, з домашнього дивана та комп’ютера, то чому ці ризики належним чином не оцінюються та не враховуються урядом. Можливо, пустій публіці якась інформація недоступна, та не слід широким обивательським масам занадто багато знати в тій сфері, яка стосується оборони країни, тим більше у воєнний час. Але сама реакція влади на подібні виклики свідчить про те, що ця реакція носить найчастіше істерично-судомний характер і має місце лише тоді, коли, що називає, «смажений півень клюне».
Адже сюжет із зерном уже був пройдений, і невже не можна було передбачити, що щось подібне може статися з тими ж автоперевезеннями, тим більше що дзвіночки з цього приводу звучали давно, і їх було чути навіть на вказаному домашньому дивані?
Якщо ж дещо відволіктися від перевезень і продовжити тему системних проблем України, що наростають, то слід нагадати такий ланцюжок явищ і подій.
Спочатку проти України в Європі виступали Угорщина та Орбан, яких навіть ЄС та НАТО ніяк не можуть поставити на місце. Потім дедалі більше загострювалася проблема подальшого фінансування України головним союзником – США. Потім Польща та низка інших країн Східної Європи блокують постачання українського зерна. Потім у Словаччині, яка є членом НАТО та ЄС, до влади приходить Фіцо, який відмовився підтримувати Україну. У європейських союзників теж наростають проблеми з підтримкою України – лише бюджетна проблема Німеччини у зв’язку з рішенням тамтешнього конституційного суду чого варта! Відбувається несподівана ескалація на Близькому Сході, куди переключається увага світової громадськості. Все це супроводжується шквалом публікацій у західних медіа про Зеленське та його оточення, про туманні перспективи війни, про «втому» Заходу від війни в Україні тощо… До всього цього зараз додалася ще й блокада польсько-українського кордону.
На тлі всього цього дедалі більше мучить питання: наскільки адекватно наша влада реагує на наростаючі виклики, чи вона взагалі може на адекватні реакції, нарешті, які реакції в даному випадку можна вважати адекватними?
Наприклад, як заявив заступник міністра інфраструктури Сергій Деркач, уряд має намір обговорювати проблему блокування з новим польським урядом Дональда Туска, який буде сформований після виборів, які нещодавно пройшли. Але це буде не раніше середини грудня, а з обох боків кордону коштують тисячі великотоннажних автомобілів, їхня кількість зростає, і в чергах, що розтягнулися на десятки кілометрів, за офіційними повідомленнями, вже зафіксовано дві смерті українських водіїв від серцево-судинних захворювань.
За повідомленням Мінінфраструктури, зараз уряд готує евакуацію водіїв, які тижнями за нелюдських умов просиділи в кабінах своїх машин на кордоні. Справа, безперечно, хороша і правильна, але питання: а далі що?..
Ситуація продовжує розпалюватися, оскільки польські перевізники системно поглиблюють конфлікт і відкидають спільні пропозиції Єврокомісії та України припинити страйк. Влада Польщі загрожує пальцем своїм перевізникам, але дати їм по руках не поспішає.
Суперечності тільки наростатимуть
Насправді блокада кордону польськими перевізниками є лише фрагментом складнішої картини.
Про це йшлося у публікації « Зерно українсько-польського розбрату впало на ґрунт старих та нових протиріч », але для кращого розуміння тут слід дещо повторити, і просто процитуємо витримку з цього тексту:
« Якщо об’єктивно, то Україна та Польща є конкурентами щодо боротьби за європейський ринок. І, в міру наближення України до переговорів про вступ до ЄС, ці протиріччя даватимуться знати все більш явно.
Економічні успіхи Польщі останніх років були зумовлені дешевшою, ніж у Західній Європі, робочою силою та грамотною політикою зі стимулювання інвестицій, внаслідок чого поляки залучили дуже великі вкладення у свою економіку та стали новим «складально-виробничим» цехом Європи. Величезне значення мали великі вкладення ЄС в інфраструктуру Польщі та добрі умови для польських аграріїв на європейському ринку.
Дуже вдало для Польщі склалася ситуація на ринку праці. Багато поляків поїхали на заробітки в інші країни ЄС, але їхні грошові перекази склали великі надходження валюти до країни. Але на місце тих, хто виїхав до Польщі, приїхали українці, які були готові працювати за порівняно невеликі зарплати. Така комбінація створила для Польщі подвійний зиск. Чим сильніше ускладнювалася і загострювалася ситуація в Україні, тим більшим був потік трудових ресурсів, що дешевшають.
Але якщо після закінчення війни Україна отримає жорсткі гарантії безпеки і буде прийнята в ЄС, то дешевша українська продукція, насамперед, продукція агропрому, затопить як мінімум Східну Європу, включаючи Польщу. Якщо ж в Україну почнуть переміщати західноєвропейські виробництва через дешевші в порівнянні з Польщею трудові ресурси, то «польське диво» може дуже швидко зійти нанівець, тим більше що Україна є дуже великою за європейськими мірками країною з досить ємним внутрішнім ринком. Є й політичний чинник: поляки не втомлюються позиціонувати себе як конкурентів Німеччини, і у разі стабілізації ситуації в Україні німецькі корпорації можуть перенести свої виробництва до України. Хоча останнє поки що виглядає сумнівним, але теоретично таке цілком можливо.
До того ж постраждати від вступу України в цьому сенсі може не лише Польща, а й багато інших європейських країн.
У разі входження України в ЄС, будуть потрібні серйозні вкладення в українську інфраструктуру, і кошти на це доведеться відволікати від інших країн та програм, цілком можливо, що насамперед від Східної Європи, причому Польща є одним із найбільших отримувачів європейської допомоги.
Саме тому в Польщі вже прямо заявляють, що заблокують рух України до ЄС, якщо не будуть виконані її умови, і саме так слід трактувати наведені вище слова міністра сільського господарства Роберта Телуса про те, що необхідно вже зараз «створювати інструменти, без яких Польща не погодиться на вступ України до ЄС». А рішення в ЄС, нагадаємо, поки що ухвалюється консенсусом. І це не кажучи про те, що окрім Польщі, в ЄС значиться ще Угорщина …»
Сумні наслідки блокади
Усі ці «польки», «полонези», «мазурки», «краков’яки» на кордоні у виконанні польських активістів вже завдали серйозної шкоди Україні.
За оцінками Нацбанку України, втрати експортерів та імпортерів від блокади польського кордону лише за перші тижні може становити 400 млн доларів.
Блокада постачання автотранспортом українських товарів через Польщу зараз впливає абсолютно на всі операції експорту та імпорту товарів. У 2023 році частка автомобільного транспорту у вартісних обсягах експорту становила близько 35%, імпорту – 70%.
Штучні затримки транспорту на поточному рівні призводять до щомісячного скорочення експорту на 160 млн. доларів і скорочення імпорту на 240 млн. доларів. Блокуючи український експорт та імпорт, поляки чітко розуміють, що завдають непоправної шкоди та шкоди економіці країни, де триває війна.
За жовтень 2023 року імпорт в Україну збільшився до 5,64 млрд. доларів (проти 5,36 млрд. доларів у середньому за третій квартал і 5,07 млрд. доларів – за першу половину року). Експорт змінився несуттєво і був на рівні 2,68 млрд. доларів.
До речі, навіть ці цифри демонструють величезний дефіцит платіжного балансу, але це окреме питання.
Докладно описувати проблеми, що виникли через блокаду по галузях, не будемо, тому що це вимагатиме окремого великого аналітичного огляду. Але про деякі проблеми скажемо для загального розуміння картини.
Втішно хоча б те, що продовольчій безпеці України ця блокада не надто загрожує, оскільки агропродукцією наша країна забезпечує себе надміру, а без умовних авокадо та папайї можна пережити. Втім, дефіцит ПММ, левова частка якого імпортується, загрожує проблемами і в агропромі.
Найгірше, що блокада торкнулася навіть військового обладнання. Наприклад, за повідомленнями медіа, на кордоні застрягли комплектуючі для детекторів наближення російських дронів типу «Ланцет», яких на фронті страждають наші бійці та техніка. Крім того, застрягли паливо, дрони, тепловізори, товари медичного призначення та гуманітарна допомога. Є проблеми з імпортом вакцин: великих черг плюс потрібно дотримуватися вимог по температурному режиму, що не завжди просто в фурах, що стоять. Також наростають проблеми з імпортною сировиною та комплектуючими для підприємств, що працюють поки що в Україні.
За заявою заступника міністра інфраструктури Сергія Деркача, зафіксовано численні факти, коли цистерни з паливом та гуманітарка стоять у чергах, про що передано інформацію польському уряду, але про його реакцію поки що нічого не відомо.
За словами Деркача, на пунктах пропуску в чергах стоять по 500-1200 фур і, що цікаво, їх блокують «не більше 15 протестувальників».
Через блокаду в Україні спостерігається дефіцит автогазу, а також його суттєве подорожчання. За наявною інформацією, через кордон із Польщею автотранспортом надходило 30% імпорту або близько 25% всього ринку зрідженого газу.
Бензин та дизель поки що не подорожчали, а навіть подешевшали в опті через падіння цін на нафту та нафтопродукти. Крім того, постачальники світлих нафтотрейдерів зуміли переорієнтуватися на постачання нафтопродуктів в Україну залізничним транспортом, а також автотранспортом в обхід Польщі через Румунію, Угорщину та Словаччину. Щоправда, у Словаччині перевізники теж почали блокади, але потім ситуація начебто нормалізувалася.
Що буде далі, якщо блокади розширюватимуться, ніхто сказати не може.
Чого домагаються польські перевізники і що в підґрунті блокади
Насамперед, слід сказати, що Польща у плані висловлення протестів громадян є цілком вільною країною, на відміну від України, де у воєнний час на мітинги можуть виходити лише узгоджені протестувальники проти місцевих бюджетів. Протестують поляки на захист своїх шкурно-економічних інтересів, а на війну в Україні їм, м’яко кажучи, начхати, незважаючи на заяви про те, що вони Україну підтримують.
Цікава деталь. Польські аграрії, перевізники, які взагалі протестували раніше, і взагалі східні поляки – це електорат партії «Право і справедливість», яка програла нещодавно на виборах, а уряд тепер у Варшаві формуватиме зовсім уже прозахідний Дональд Туск. Тому навряд чи у цих протестах можна звинувачувати центральну владу у Варшаві.
До того ж, перефразовуючи відомий вислів, «не єдиними поляками»…
Словацька спілка перевізників підтримала своїх польських колег і спочатку погрожувала приєднатися до блокади, потім провела її в запобіжному режимі, кілька разів на годину заблокувавши зі словацької сторони прикордонний перехід Вишне-Німецьку.
За даними Союзу автомобільних перевізників Словаччини, з моменту скасування на початку війни для українських перевізників необхідності отримання дозволів на ввезення товарів до ЄС потік фур з України, які в’їжджають до країни, зріс на 600-800%. Основною причиною цього стала блокада російською стороною українських морських портів та перенаправлення більшої частини зернового експорту сухопутним маршрутом через західний кордон.
Позбувшись необхідності отримувати дозволи на ввезення товарів до ЄС, українські перевізники автоматично опинилися у вигіднішому з погляду конкуренції положенні порівняно зі своїми східноєвропейськими колегами. Наразі їм не потрібні тривалі процедури підтвердження належного стану транспортних засобів та сертифікації товарів. Зрозуміло, що європейських перевізників ця ситуація не влаштовує.
Саме тому днями члени Міжнародної спілки автомобільного транспорту з Угорщини, Польщі, Словаччини, Чехії та Литви звернулися з листом до голови Єврокомісії Урсула фон дер Ляйєн із проханням переглянути угоду про лібералізацію перевезень з Україною. Термін його дії спливає у червні 2024 року, але східноєвропейські перевізники вимагають скасувати угоду раніше.
Більше того, до протесту далекобійників погрожують приєднатися польські фермери з асоціації Betrayed Countryside.
Нагадаємо, що раніше протести польських фермерів проти імпорту в країну українського зерна фактично досягли своєї мети. Польський уряд спочатку ввів заборону на ввезення зерна з України, а потім продовжив його після 15 вересня, не бажаючи злити фермерів перед парламентськими виборами, які нещодавно пройшли. Україна через цю ситуацію подала на Польщу позов до СОТ, що ґрунтовно зіпсувало відносини двох країн. Нинішня ситуація загрожує обернутися чимось подібним.
Повертаючись до того, про що вже говорилося вище, зазначимо, що в міру продовження війни в Україні розбалансуються цілі галузі європейської економіки. Тому з часом у Європі ставатиме дедалі більше компаній та цілих галузей, які зазнають збитків через політику сприяння Євросоюзом українському керівництву. Відповідно, будуть ширитися подібні протести.
Тут знову постає питання: наскільки адекватно вітчизняна влада оцінює такі ризики і як вона має намір виходити з подібних ситуацій?
Повертаючись до поляків, зауважимо, що польські перевізники вимагають, щоб українські водії знову, як до повномасштабної війни, мали оформляти дозволи на роботу. Польські перевізники також вимагають ускладнити реєстрацію компаній у Польщі, отримати доступ до системи «Путь» і навіть вибити собі окрему чергу на кордоні для машин з номерами ЄС.
У Мінінфраструктурі України вже назвали більшість цих вимог нереальними.
Європейська комісія також заявила, що виконання таких вимог не є юридично можливим. Проте щодо обмежень українського експорту зерна євробюрократія спочатку теж висловлювалася проти, але після акцій східноєвропейських фермерів запровадила заборону на експорт, фактично змінивши свою думку.
Характерно, що поляки у своїх протестах демонстративно оминають політичні та військові питання, а наголошують виключно на економічних інтересах своєї країни та свого бізнесу, які вони ставлять понад усе. Вони майже не сприймають головний аргумент України про те, що своїми діями вони послаблюють можливості України відбивати вторгнення Росії і тим самим грають на руку Путіну. Очевидно, у Польщі не вважають Путіна надто великою загрозою, а втрату домінуючого становища на ринку автоперевезень ЄС вважають проблемою серйознішою, ніж московська агресія.
На думку польських перевізників, українці зловживають «коридорами солідарності», аніж складають конкуренцію польським підприємцям, оскільки надають послуги дешевше. Поляки вважають, що українці отримали всі привілеї ЄС, але не мають жодних зобов’язань, що дозволило їм швидко витіснити польські компанії з привабливих перевезень.
При цьому польські чиновники стверджують, що знову ввести дозвіл на роботу для українських перевізників польський уряд не має компетенції, оскільки це прерогатива ЄС і Брюсселя.
Саме тому поляки зараз збирають пул лобістів зі Словаччини, Угорщини, Румунії та Балтії, щоб тиснути на Єврокомісію з метою повернення обмежень для українських перевізників. Саме так було зроблено з обмеженнями для експорту української агропродукції до кількох східноєвропейських країн.
У польському Комітеті захисту перевізників та роботодавців транспорту зазначають, що до війни було випущено по 160 тисяч дозволів для Польщі та України, а це означає, що кордон щороку перетинали 320 тисяч вантажівок, але лише цього року кількість перевезень з України становила 800 тисяч. В результаті Польщу «затопили» українські вантажівки, і це зруйнувало раніше збалансований ринок транспортних послуг, причому українські компанії вже вклинилися в роботу на внутрішніх перевезеннях ЄС, витіснивши звідти демпінгом місцевих перевізників.
У польському Комітеті захисту перевізників зазначають, що готові погодитись зі скасуванням обов’язкових дозволів для гуманітарних та військових перевезень, але не для комерційних перевезень.
Від себе зазначимо, що нашим чиновникам та перевізникам слід було б прислухатися до цієї пропозиції польських перевізників, зробивши цю пропозицію діловою основою для нормалізації ситуації. Пропозиція, за нашим скромним розумінням, досить розумна, а в іншому випадку може вийти, як у приказці, що «жадібність фрайєра згубила». У результаті Україна втратить критичний імпорт, гуманітарку, військові постачання, експорт.
Щоправда, поляки теж лукавлять. Як зазначає заступник міністра інфраструктури Сергій Деркач, польські перевізники, які мають найбільший автопарк у ЄС, бояться української конкуренції, оскільки Україна через польський кордон везе стільки товарів, скільки через усі сусідні країни разом узяті.
За словами Деркача, саме польські перевізники тримають європейський ринок, польські компанії мають приблизно половину всього парку вантажних автомобілів в ЄС, транспортна галузь генерує значну частку ВВП Польщі, і уряд часто до неї прислухається.
Безвізовий транспорт для України діє до липня 2024 року, але Деркач повідомив, що переговори ведуться і на 2025 рік. Але проти цього категорично заперечують польські перевізники, а це означає, що блокади можуть продовжитися, стати ширшими та закінчитися тим, що ЄС звернуть увагу на проблему та піде на введення обмежень для українських перевізників, як це було із зерном.
Щоправда, порівняння перевезень із агропромом не зовсім коректне. На відміну від транспорту, фермерство в Європі є «священною коровою», цю сферу дотують із бюджету країн та ЄС для підтримки зайнятості та соціальної стабільності. Сільське господарство в Європі – це часто взагалі більше про соціалку, ніж про економіку. Втім, це окрема тема.
А ось і вона – рука Москви?
Блокада українського кордону поляками має одну цікаву особливість. За даними розслідування інформагентства Guildhall , багато персонажів з польської сторони, які беруть активну участь у цьому, помічені у зв’язках з Росією та представниками путінського режиму.
Далі з деякими скороченнями наведемо публікацію із зазначеного інформресурсу:
Польські перевізники, які заблокували пункти пропуску на польсько-українському кордоні, що вимагають «справедливої конкуренції», взаємодіють з особами, які мають зв’язки з Російською Федерацією. Російський вплив встановлено також у рамках аналогічних заходів у Словаччині.
Так, офіційним організатором блокування кордону Польщі з Україною виступає польський громадянин Рафал Меклер , власник транспортної компанії Rafał Mekler Transport. Рафал Маклер є представником осередку проросійської партії «Конфедерація свободи та незалежності» у Люблінському воєводстві, що має тісні зв’язки з Росією. Зокрема, лідер партії Януш Корвін-Мікке виступав із закликами про визнання окупації Криму і сам відвідував анексований півострів 2015 року, де зустрічався з керівником російської окупаційної адміністрації Криму Сергієм Аксьоновим.
«Конфедерація свободи та незалежності» пов’язана з іншою польською правою організацією «Всепольська молодь», яка має давні зв’язки з Російським імперським рухом, серед іншого, який займався вербуванням терористів для угруповань «ДНР» та «ЛНР». Лідер списку «Конфедерації свободи та незалежності» під час виборчої кампанії у Польський Сейм 2023 Зіомовіт Пшебітковський — колишній лідер руху «Всепольська молодь».
«Конфедерація свободи та незалежності» та «Всепольська молодь» проводять спільні заходи.
Поточна акція на польсько-українському кордоні не перший епізод участі польських перевізників у кампаніях, які мають ознаки російських активних заходів. З початком російського вторгнення в Україну, Rafał Mekler Transport та ціла низка інших польських компаній, учасників поточних протестів, зокрема Kam-Trans, Jata-Trans, BOR-TOM, GLT POLSKA, KMS LOGISTYKA та PEO-TRANS неодноразово проводили акції з вимогами скасування антиросійських санкцій.
Політичний вплив на заходи в Польщі заслуговує на окрему увагу. 16 листопада на польському пункті пропуску «Корчова» відбулася зустріч організаторів акції із співзасновником згаданої вище, пов’язаної з РФ партії «Конфедерація свободи та незалежності» та лідером «Конфедерації польської корони» Гжегожем Брауном.
З початком вторгнення РФ в Україну Гжегож Браун був єдиним депутатом Сейму Польщі, який проголосував проти резолюції із засудженням Польщі, прийнятої після розкриття подій у Бучі. Системно займає позицію проти присутності українських мігрантів у Польщі та є автором слогану «остановим українізацію Польщі».
У 2018 році Гжегож Браун провів у Москві зустріч із журналістом видання «Росія Сегодня» Леонідом Свиридовим, депортованим з Польщі за шпигунство на користь Росії.
Як і «Конфедерація свободи та незалежності» Гжегож Браун бере особисту участь у заходах із зазначеною вище організацією «Всепольська молодь». Ця організація також має зв’язки з воєнізованим праворадикальним угрупуванням Задружне коло (польськ. Zadrużny Krąg — Dywizja Słowiańska), який співпрацює з неонацистським угрупуванням «Русів», яке нині воює в лавах російської армії…
Організаторами акції в Словаччині виступили представники громадської організації «Союз автоперевізників Словаччини» (UNAS). Підтримала акцію антиєвропейська праворадикальна партія “Наша Словаччина”, яка виступає за “відновлення дружніх зв’язків” з Росією …”
Як кажуть, коментарі зайві.
