Глобальні протиріччя між великими світовими гравцями та їхніми об'єднаннями загострюються, дещо повторюючи сценарій ХХ століття, і від цього стає не по собі, знаючи, до чого це призвело в минулому столітті. Тим паче що Україна виявилася однією з найгарячіших, найкривавіших і найруйнівніших точок зіткнення цих протиріч. Саміт Великої Двадцятки (G20), що відбувся 9-10 вересня в Індії, найяскравішим чином підтверджує це, зокрема, фактом відсутності на ньому Сі Цзіньпіна і Путіна. Але дедалі очевиднішим стає ще й те, що єдиного антизахідного блоку країн "глобального Півдня" навколо себе Китаю і Росії зібрати не вдається, насамперед, завдяки позиції Індії, і це дає певні надії на те, що світ усе ж таки не зірветься в глобальний конфлікт, який загрожує непередбачуваними наслідками. Щоправда, Україні від цього поки що не легше...
Єдиним позитивним для України підсумком саміту G20 можна вважати визнання того, що злочинна, руйнівна, кровопролитна і просто ідіотська війна, розв’язана Путіним проти нашої країни, все більше усвідомлюється світовою спільнотою як фактор, що різко погіршує загальну глобальну ситуацію, і без того вкрай складну і навіть гостру.
Підсумкова декларація вийшла поганою, але трохи гарною
Про вказане розуміння війни в Україні свідчить хоча б той факт, що значна частина дискусій та підсумкової декларації цього клубу, який має переважно економічну та екологічну спрямованість, були присвячені саме війні, розв’язаній Путіним проти України.
Тому є сенс «почати з кінця», тобто з декларації.
Для розуміння це об’ємний документ на 37 сторінках, який містить 83 абзаци, охоплюючи теми від енергетики до війни в Україні. Саме з приводу формулювань про московську агресію проти України, за інформацією закордонних медіа, точилися найдовші суперечки під час підготовки тексту підсумкової декларації. Більше того, довгий час на саміті в Нью-Делі взагалі не було зрозуміло, чи буде у фінальній резолюції «Великої Двадцятки» заява щодо України.
Однак у підсумковій декларації війні в Україні присвячено одразу 7 параграфів.
1. Група двадцяти у підсумковій декларації визнала різницю поглядів та оцінок ситуації в Україні серед членів спільноти;
2. Лідери G20 закликали всі держави дотримуватися статуту ООН та принципів міжнародного права, включаючи територіальну цілісність та суверенітет.
3. Країни G20 у декларації саміту відзначили вирішальне значення «мирного вирішення конфліктів та діалогу».
4. G20 виступає проти застосування ядерної зброї або відповідних загроз.
5. Лідери G20 закликали до повного здійснення зернової угоди для забезпечення постачання продовольства та добрив як з України, так і з Росії.
До того ж у декларації війну в Україні справедливо названо причиною проблем у глобальній економіці. Хоча Росія намагалася переконати країни «глобального Півдня», що у зростанні цін на продовольство та енергетичну кризу винні західні держави, які ухвалили проти РФ «односторонні санкції».
«Ми звернули увагу на людські страждання та негативні наслідки війни в Україні для продовольчої та енергетичної безпеки, ланцюжків поставок, макрофінансової стійкості, інфляції та економічного зростання, які ускладнили обстановку особливо в країнах, що розвиваються і менш розвинених, які все ще відновлюються після пандемії», – наголошується у документі.
Втім, наголошується, що «були різні думки та оцінки ситуації». У попередніх документах Китай вказував, що не хоче обговорення геополітичних проблем на економічному форумі, яким є «Велика двадцятка». Щоправда, ні Сі, ні Путіна на саміті не було, про що далі.
Країни «Великої двадцятки» у підсумковій декларації також зазначили, що загрози використання ядерної зброї неприйнятні, удари по критичній інфраструктурі мають припинитися, а в сучасному світі не повинно бути місця для війни.
Вказано в документі і те, що «Велика двадцятка» підтримує зусилля Туреччини та ООН щодо відновлення зернової угоди, зокрема, запропонований «меморандум про розуміння між РФ та ООН щодо постачання російського продовольства та добрив на світові ринки та безпечне транспортування зерна з українських портів» . Країни G20 закликали до негайного виконання цих заходів для того, щоб гарантувати постачання зерна та добрив з України та Росії. Іншими словами, у декларації пропонується зняти деякі санкції з російських суб’єктів господарювання для розблокування поставок зерна з Росії та України.
«Це необхідно, щоб задовольнити запит країн, що розвиваються і менш розвинених, зокрема країн Африки», – йдеться в документі.
Простіше кажучи, спекулюючи на тих, хто голодує в низці країн, пропонується послабити санкції проти агресора, хоча він їх і так обходить цілком успішно, замість того, щоб цього агресора всім світом зупинити, змусивши забратися з України, припинивши війну, зокрема, блокування чорноморських шляхів експорту зерна. , знищення українських портів та зерносховищ тощо.
Оцінки частини декларації, присвяченої Україні, варіюються від помірковано позитивних до різко негативних.
Наприклад, видання Financial Times зазначає, що підсумкова заява «Великої двадцятки» щодо України стала «ударом по західних країнах, які весь останній рік намагалися переконати країни, що розвиваються, засудити Москву і підтримати Україну». Про це йдеться в публікації « G20 statement drops reference to Russia aggression ‘against’ Ukraine » або « У заяві G20 виключено згадку про агресію Росії проти України ».
Видання нагадує, що ще в минулорічній декларації G20 йшлося про «агресію Російської Федерації проти України», але тепер такого формулювання немає.
«Західні дипломати заявили, що відмова Китаю повторити це формулювання має вирішальне значення для того, щоб підштовхнути Індію, що приймає саміт, запропонувати компромісні формулювання… Важкість… полягає в тому, що Росія і Китай відмовилися повернути формулювання, яке використовували на Балі, і яке тепер не можемо прийняти», – пише Financial Times
Нагадаємо, що у 2022 році саміт був на Балі у листопаді у розпал бомбардувань Росією української інфраструктури, насамперед об’єктів енергетики, що призвело до масштабних відключень електроенергії по всій Україні.
Очікувано негативною була реакція Міністерства закордонних справ України. Спікер МЗС Олег Ніколенко у соцмережах справедливо звернув увагу на той факт, що у підсумковій декларації немає таких слів, як «російська агресія щодо України», а замість формулювання «війна Росії проти України» використано формулювання «війна в Україні».
«Велика Двадцятка ухвалила фінальну декларацію. Україна дякує партнерам, які намагалися включити жорсткі формулювання до тексту. Водночас у частині, що стосується агресії Росії проти України, G20 нічим пишається. Очевидно, присутність української сторони допомогла б учасникам більше дати раду ситуації. Принцип «нічого про Україну без України» залишається ключовим як ніколи», – наголосив представник МЗС України.
Зазначимо, що українська сторона намагалася отримати запрошення на саміт, але Індія, яка головує на ній, у цьому відмовила, пояснивши це тим, що «G20 – це зустріч для вирішення економічних питань, а не проблем безпеки».
Натомість експерт американського аналітичного порталу Issue Insight Джон Кавуліч на полях саміту G20 заявив «Голосу Америки», що включення заяви щодо війни до резолюції – це вже «добрий день для України».
«Було багато спекуляцій про те, що Україну взагалі не згадано, бо Росія буде проти цього. І те, що Україна є в тексті – це вже перемога», – радісно повідомляє американський експерт.
Втім, за словами Кавуліча, найбільше користь з резолюції має прем’єр-міністр Індії Нарендра Моді. Ухвалення спільної декларації у перший день саміту – це свідчення успішного головування на «Великої двадцятці» для індійського прем’єра, вважає експерт. Ще один бенефіціар, на думку Кавуліча, президент Туреччини Реджеп Тайіп Ердоган.
Експерт зазначає: «У комюніке йдеться про підтримку зусиль щодо відновлення зернової угоди та виконання умов, зокрема, щодо постачання російських добрив. Тепер Ердоган – сьогодні ввечері, на спільній вечері лідерів у Нью-Делі, і завтра вранці – є додатковий час сказати: «Це є в резолюції, так що допоможіть мені підготуватися до засідання Генасамблеї ООН, щоб усе спрацювало».
На Заході продовжують виправдовуватися за відверто слабку в частині України декларацію. Зокрема, Financial Times у публікації ” Western nations accept ‘climbdown’ on Ukraine to salvage G20’s relevance ” або ” Західні країни погоджуються на “натиск” на Україну, щоб врятувати актуальність G20 “, пише наступне.
Ступінь, до якої західні союзники були готові піти на компроміс», незважаючи на відсутність Сі Цзіньпіна та Путіна на саміті, обумовлена тим, наскільки вони прагнули в рамках глобального консенсусу врятувати авторитет організації, яка опинилася під серйозним тиском від початку вторгнення РФ. Інакше декларацію взагалі не було б прийнято.
Захід на чолі з Америкою прагне зберегти вплив на позицію великих країн, що розвиваються, в протистоянні Москві і Пекіну.
«Визнавши, що вони не можуть змусити Путіна відступити поодинці, Нью-Делійська декларація є найбільш далекосяжною спробою Вашингтона, Брюсселя та інших західних столиць сформувати спільну позицію з найпотужнішими економіками світу, що розвиваються», – зазначає Financial Times.
При цьому західні дипломати вважають досягненням те, що до декларації було включено пункт про повагу до територіальної цілісності держав, і з цим погодилися і Росія, і Китай.
«На наш погляд, декларація дуже добре захищає принцип, згідно з яким держави не можуть використовувати силу для досягнення територіальних захоплень, що застосування ядерної зброї неприпустимо, що справедливий світ має ґрунтуватися на принципах Статуту ООН», — сказав Джейк Салліван, радник національної безпеки. США.
Тут дозволимо собі деякі критичні коментарі.
Можна прийняти пояснення в тій частині, що Захід намагається залучити на бік країни Третього світу. Зрештою, це в інтересах України, хоч і викликає серйозний скепсис на образи країн Третього світу на колоніалізм минулого та неоколоніалізм сучасності, які образи останніми роками дедалі більше актуалізуються. Втім, це «не наші розбірки», оскільки Україна точно не винна в (нео)колоніалізмі, але оскільки Захід є головним союзником України у боротьбі з московською агресією, то західна (нео)колоніальна тінь падає на Україну. У багатьох країнах «глобального Півдня» за наївністю та/або за розрахунком представляють Путіна таким собі «борцем із західним домінуванням», про що доводилося неодноразово писати, зокрема, у публікації « Африкано-бразильська миротворчість: наївні простачки, підспівували Путіна ».
Про прагнення Заходу залучити на свій бік країни «глобального Півдня» також свідчить те, що країни G20, за явного сприяння держав Заходу, прийняли рішення надати статус постійного учасника Африканському союзу, до якого входять 55 держав Африки.
Але твердження про те, що «Росія у декларації підписалася під принципом територіальної цілісності» і це нібито є позитивним моментом, відверто кажучи, викликає саркастичний регіт, хоча зараз явно не до сміху.
Справді, Москва у декларації начебто підписалася під тим, що вона проти насильницької зміни кордонів, а також за дотримання територіальної цілісності та суверенітету інших країн. Але не слід до цього ставитися надто серйозно, оскільки кожен із підписантів розуміє підписане так, як йому вигідно та зручно. Можна бути впевненим, що Москва трактуватиме це з позиції своєї «конституції», в яку нещодавно вписали як суб’єкт Російської Федерації Запорізьку та Херсонську області на підставі фейкового «референдуму», який був проведений під окупацією та гуркотом канонади, причому обласний центр Запоріжжя спочатку перебував під контролем України, а з Херсона путінські війська було видавлено українською армією майже рік тому.
У сенсі буквального розуміння декларації значно важливішим є пункт, що декларує відмову від застосування ядерної зброї, оскільки всі країни «глобального Півдня», навіть Китай, різко налаштовані проти атомної війни, і Путіну це доводиться враховувати, щоб зберігати вплив у цих країнах. Хоча й це повною мірою не гарантує від того, що в Москві в один не прекрасний день раптом не натиснуть на горезвісну «червону кнопку».
Загалом, найнегативніше у декларації – це відсутність засудження Росії та підпису під цим країн Заходу. За такого підходу Росія з агресора та країни-ізгоя перетворюється на «бік конфлікту».
Більше того, деякі коментатори звертають увагу на вкрай тривожний факт, що в Індії США та Росія вперше з початку повномасштабної агресії в Україні спільно підписали взагалі хоч щось…
Суперечності Третього світу, або Індія відіграла по максимуму
Суперечності мають місце не лише між Заходом та блоком Росія-Китай-Іран, до яких повернемося нижче. Є ще суперечності між країнами Третього світу. Це разом із економічними проблемами Китаю послаблює підтримку Пекіном Москви, що дає деякі позитивні можливості для України.
Тут першому плані виходять протиріччя між двома азіатськими гігантами – Індією та Китаєм. І Заходу, тобто Америці поки що вдається грати на цих протиріччях, залучаючи Індію на свій бік.
До речі, проведення саміту G20 в Індії супроводжувалося наступним курйозом. Незабаром країна з такою назвою та населенням понад 1,4 млрд людей на карті планети може зникнути, а натомість з’явиться держава під назвою «Бхарат». Саме так країна називається однією з офіційних мов – хінді, кількома діалектами якої розмовляють понад 400 млн осіб або 41% населення.
Для довідки. Ще однією офіційною мовою є англійська, якою в Індії використовується в бізнесі, науці та техніці, освіті, причому там ніхто «не париться» тим, що це «мова колонізаторів». А взагалі, в конституції Індії як офіційну закріплено 21 мову, причому сюди входять мови, що належать до різних мовних родин – індоєвропейської, дравідійської, австроазійської, тибето-бірманської як підсім’ї сино-тибетської сім’ї.
Повертаючись до протиріч між Індією та Китаєм, зазначимо, що йдеться не лише про споконвічні прикордонні конфлікти та територіальні суперечки. Наявна боротьба Індії та Китаю за лідерство серед країн так званого «глобального Півдня». Нагадаємо, що обидві ці країни входять до БРІКС, і вже це ставить викликає величезний і цілком виправданий скепсис щодо перетворення БРІКС на таку собі залізобетонну оплот проти домінування у світі Заходу на чолі з Америкою, що, до речі, можна сказати і про розширений варіант (ЄБАРЕКІС) після вступу до цього клубу нових 6-ти членів з 1 січня 2024 року. Подробиці вдаватися не будемо, оскільки ця тема детально розглядалася в публікації « БРІКС перетворюється на ЄБАРЕКІС: як це позначиться в Україні ». Досить сказати, що Бразилія та ПАР як члени БРІКС аж ніяк не бажають визнавати гегемонію Китаю.
Індія прагне очолити «глобальний Південь», представляти його інтереси у діалозі із Заходом. І якщо Китай прагне вибудувати на базі країн «глобального Півдня» на чолі з собою щось, що протистоїть Заходу та Америці, то Індія швидше за співпрацю із Заходом та Америкою, але за жорсткого відстоювання своїх інтересів. Тому Індія цілком собі не морочиться, співпрацюючи і зі Штатами, і з Москвою, але не з Пекіном. Більше того, Індія, з радянських часів зберігаючи тісні відносини з Москвою, створює разом із США, Японією та Австралією ініціативи щодо протидії впливу Китаю в Азіатсько-Тихоокеанському регіоні.
На саміті ця суперечність виявилася з новою силою, і аж ніяк не лише в тому, що китайський лідер Сі на захід взагалі не з’явився, відправивши замість себе прем’єра.
У ході саміту і підготовки до нього було узгоджено новий знаковий економічний коридор Індія — Близький Схід — Європа, який є прямим викликом китайській ініціативі «Один пояс, один шлях». Коридор складатиметься з судноплавних та залізничних колій, які пройдуть через ОАЕ, Саудівську Аравію, Йорданію та Ізраїль. Проект дозволить зміцнити стратегічні зв’язки Нью-Делі з Аравійським півостровом, а також оминути контроль Пакистану над сухопутним сполученням Індії із заходом. Також коридор обходить Туреччину, яка демонструє нестабільні відносини із Заходом. Після завершення будівельних робіт, цей коридор зможе стати серйозним доповненням маршруту через Суецький канал, який широко використовується для переміщення товарів морським транспортом між Індією та Європою.
Цей проект представляли президент США Джо Байден, прем’єр-міністр Індії Нарендра Моді та голова Єврокомісії Урсула фон дер Ляйєн.
«Це історична подія. На сьогоднішній день це буде саме пряме сполучення між Індією, Перською затокою та Європою. Завдяки залізничному сполученню торгівля між Індією та Європою прискориться на 40%», – сказала Урсула фон дер Ляйєн.
Ще раз наголосимо, що цей проект не лише протистоїть Китаю в суто економічному сенсі, але й задає політичний тренд на співпрацю країн «глобального Півдня» із Заходом, в якому провідна роль відводиться Індії.
На думку автора, Китай взагалі не можна віднести до «глобального Півдня» та Третього світу. І тут не рівні розвитку Китаю, до якого далеко всім іншим, включаючи Індію, і над географії, а геополітиці. Незважаючи на комуністичні гасла, Китай є бурхливим елементом «світової системи імперіалізму», як назвав би її класик жанру. Китай – це державно-монополістичний капіталізм у стадії імперіалізму та боротьби за ринки збуту та сфери впливу. Глибоко вдаватися не будемо, оскільки цієї теми стосувалася публікація « Сі Цзіньпін проти Дена Сяопіна, або Сутичка під килимом китайського опортунізму ».
У свою чергу, про те, як Китай у всьому світі проводить імперіалістичну політику, переважно економічними методами, затягуючи в кабалу країни Азії, Африки та навіть Європи, докладно йшлося у публікації « Кредитні пастки» КНР: чи стане Україна китайською провінцією ».
Яскравий приклад. Замість поїздки до Індії, Сі проводив зустрічі з керівництвом країн-боржників, які Китай втягнув у кредитну кабалу – Замбією та Венесуелою, причому Замбію Китай купив практично всю «з тельбухами», а «потіхи» у вигляді мінеральних ресурсів там найбагатші.
Сі демонстративно не приїхав на саміт і не побажав бути присутнім у момент презентації явно антикитайського проекту коридору з Індії до Європи через Аравію, тобто під час тріумфу Індії, яка успішно продавлює свої інтереси, не входячи в конфронтацію із Заходом, а співпрацюючи з ним. Крім того, у Сі зараз послабилися міжнародні позиції через внутрішні економічні проблеми.
У світі все більше пахне гаром війни
І все ж таки, головним і найбільш небезпечним є протистояння по осі Росія і Китай проти Заходу, перш за все, проти Америки. Це протистояння на саміті виявилося, зокрема, самим фактом неявки на нього Сі та Путіна.
З одного боку, їхня поява мало що змінила б. Тим більше, що такі платформи, як G20, існують не для того, щоб «визначати долі світу», а щоб «обмінюватися думками». Щоправда, у рамках цього клубу іноді мають місце спроби вирішувати гострі світові проблеми. Але ефект виявився вельми сумнівним, що показали кризу-2008, медико-санітарна істерія та, нарешті, російська агресія в Україні.
Долі світу мала б вирішувати ООН, але ця організація демонструє цілковиту імпотентність та нікчемність щодо припинення військової агресії проти України, і не лише в цьому. Більше того, регулярно спалахують скандали навколо підозрілих закулісних «договорняків» керівництва ООН і путінського режиму, які нібито мають місце.
Щодо G20 і взагалі про нікчемність міжнародних організацій десь у коментарях у соцмережах було вичитано цікаву думку, яку приписують опозиційному російському публіцисту Анатолію Несміяну, до речі, уродженцю України, конкретно Ставищенського району Київської області. Втім, у самого Несміяна знайти такі слова не вдалося. Проте думка хоч і різка, але актуальна і багато в чому справедлива:
Африканський Союз став членом «двадцятки». Тепер це повноцінне “очко”. Хоча як співав відомий шансоньє, “Не очко зазвичай губить, а до одинадцяти туз”. АС – цей класичний туз.
Міжнародні чиновники, зрозумівши, що настає їх час, плодять різноманітні організації з незрозумілим функціоналом, як пиріжки на продаж. Більше контор, добрих та різних. Кількість швидко вбиває якість.
«Двадцятка» спочатку була сумнівним заходом, але в ньому був хоч якийсь, хоч і зникаючий сенс. «Двадцятка» стала доповненням до «сімки». Теж тусовка «поговорити», але в розширеному складі, на що напевно вказувала присутність у G20 членів G7.
Однак цього здалося замало. Виник невиразний БРІК, який додав букву «С», а потім покотився похилою і пішов приростати чисельністю.
По суті, якщо G20 стала “ООН без бідних”, то БРІКС став “ООН для жебраків” (Китай та Індія, незважаючи на розміри – це відверто жебраки країни, якщо взяти подушний ВВП, то тут все по справі).
Тепер цим шляхом йде і «двадцятка», розмиваючи свою слабку ідентичність кількісним зростанням.
Причина очевидна: всі ці структури за фактом дублюють ООН, яка перебуває у тяжкій кризі. Але замість того, щоб лікувати причину, глобальні бюрократи створюють нові й нові монструозні освіти, які (так само, як і ООН) не мають жодного уявлення в сенсі свого існування. А якщо так – то змушені імітувати життєдіяльність найпримітивнішим чином – через екстенсивне розширення.
Чим гарна «сімка»? Тим, що має єдину позицію з базових питань. “Двадцятка” за весь час свого існування так і не потягла жодного разу випустити загальну узгоджену декларацію. Завжди є нерозв’язні протиріччя, які зводяться до резюме головуючого на черговому засіданні G20, де він констатує ці протиріччя та розбіжності. Але суть від цього не змінюється – «двадцятка» не в змозі виробити єдину позицію щодо базових проблем. І тепер, щоб остаточно погрожувати зміст, до неї додатково приймають Африканський Союз, який сам не в змозі виробити свою єдину внутрішню позицію щодо будь-якого питання континентального розвитку.
Єдиний, хто виграє від цього бедламу – це глобальна бюрократія, оскільки бедлам, бардак та хаос – це її живильне середовище. І чим більше цього хаосу, тим жирнішим і наваристішим виходить бульйон, який вона буквально навертає ложками, прицмокуючи від задоволення ».
З іншого боку, навіть така балаканина – це краще, ніж війна, особливо в сучасному світі. Свого часу багаторічний міністр закордонних справ СРСР Андрій Громико (1909-1989) висловив геніальний афоризм: краще за 10 років переговорів, ніж один день війни. Але України це вже не стосується, на жаль.
Про те, що з початком повномасштабної московської агресії проти України, сучасний світ вступив у нову смугу імперіалістичних воєн, повторюючи сумний досвід минулого століття, докладно йшлося у минулорічній публікації « Імперіалістична агресія Путіна та ідеологічні судоми лівих недоучок ». Причиною імперіалістичних воєн, нагадаємо, є загострення протиріч між різними складовими частинами світової системи імперіалізму або, у більш модних термінах, у капіталістичній світосистемі.
Про характер війни в Україні докладно йшлося також у минулорічній публікації « Перша імперіалістична війна ХХІ століття, або Назад у минуле сторіччя ».
Коротко нагадаємо, що Україна веде справедливу оборонну війну проти імперіалістичного агресора, який відрізняється, до того ж, відверто фашизоїдними рисами та крайнім ступенем масового морального виродження. З боку ж путінського режиму та Росії в цілому, це несправедлива імперіалістична загарбницька війна, обтяжена масштабними військовими злочинами та злочинами і перед людяністю.
Повертаючись до думки про те, що будь-яка, навіть найнепотрібніша говориня – це набагато краще, ніж війна, звернемося до демонстративної відсутності на саміті G20 Путіна та Сі Цзіньпіна.
Припустимо, з Путіним зрозуміло – це ізгой, на якого видано ордер Міжнародного кримінального суду, хоча це мало що дає практично, про що докладно йшлося в публікації під промовистою назвою ». Хоча в Індії Путіну навряд чи щось загрожує. Ходили чутки, що замість справжнього Путіна на саміт нібито міг приїхати його двійник, але в медіа з’явилася інформація, що Індія, в якій ці фокуси добре відомі, наполегливо рекомендувала Москві не надсилати замість Путіна «артистів великих, малих та погорілих театрів». У результаті Москва обмежилася тим, що надіслала споконвічного Лаврова, який, за чутками, давно проситься на пенсію, але в Кремлі його не відпускають.
Якби приїхав Путін, то, повторимо, йому нічого не загрожує. Але могли бути демарші у вигляді демонстративного небажання потискати руку, фотографуватися з ним, сидіти та/або їсти поруч. Незрозуміло, щоправда, ніж у цьому плані кращий за Лавров, який викликає огиду не менше за Путіна.
Але не приїхав також Сі, який надіслав замість себе прем’єра Китаю Лі Цяна. Про проблеми та суперництво Сі з Індією, а також про новий індійсько-європейський логістичний коридор у спис китайському «поясу-шляху» вище вже йшлося.
Крім того, причиною демонстративної відсутності Путіна та Сі на саміті називають небажання перетинатися з Джо Байденом та лідерами держав, які є сателітами США, оскільки відсутні предметні підстави для переговорів, яких світова спільнота чекає від сторін геополітичного протистояння. Суперечності Пекіна та Москви з Вашингтоном щодо України, Тайваню та загалом – майбутнього системи міжнародних відносин, носять фундаментальний та непереборний без конфронтації характер. Це те, що називається антагоністичними протиріччями.
Тому Путін і Сі вирішили показати свою принциповість і неготовність йти не те, що на компроміси, а й навіть на переговори з Джо Байденам щодо ключових питань сучасної світової політики. Сторони роблять ставки у випадку з Україною – на військове рішення, а у випадку з Тайванем – на посилення військової конфронтації з перспективою військового рішення.
Подальші перспективи малюються невтішними, аж до апокаліптичних.
Наприклад, виходець з колишнього СРСР Олександр Флінт, який проживає в США, політичний коментатор російськомовного Davidzon Radio, який веде мовлення на штат Нью-Джерсі і Нью-Йорк, дає наступний неоднозначний коментар до саміту G20 у світлі загальної ситуації у світі:
« Висновки з G20 цілком очевидні.
Часи, де панували угоди та були спроби заморозити ситуацію 1945 року, навіть коли один із головних гравців, СРСР, звалився, закінчилися. Закони джунглів та право сильного повертаються. Багатополярність може дати, а може і не дати додаткової стабільності, оскільки замість рівняння з 2-ма невідомими, представлено рівняння з 7-ма або більше невідомими. Але хаос сам собою – це найбагатше поле можливостей для тих, хто хоче ловити ці можливості. Тому не єдиним.
Треба чекати цілі серії конфліктів у всьому світі, і встоять тільки ті, хто сильний, озброюється і хто готується до цього. Решту зметуть під руку тих, хто проголошує цей новий хаос. Не треба чекати, що скрізь Америка затикатиме дірки та вирішуватиме питання. Вона буде це робити тільки там, де є її серйозні інтереси, а не аби десь, бо там щось рвонуло і не працює.
У США вже чітко бачать, що світовий порядок останніх 32 років звалився. Тому зустріч показала, що США вже зараз найактивніше схиляють Індію до західної лінії поведінки (в Індії особливо виходу немає), і також сьогоднішній візит Байдену до В’єтнаму додатково каже, що настав час, коли США збирають каміння та союзників в основних регіонах можливих конфліктів у світі.
Також те, що Байден виділяє додаткові мільйони для будівництв у країнах, що розвиваються, на кращих умовах, ніж це робить Китай, говорить про те, що почалася гонка за першість у Третьому світі, де «глобальний Південь» грає першу скрипку.
Судячи з реакцій та можливостей, Європа абсолютно не має якоїсь своєї позиції, сили, і взагалі європейський фронт показує свою глибоку вторинність.
Подальші консультації щодо будівництва дороги та зміцнення зв’язків Європи з Індією, а також із саудівцями явно прогресують далі. Це де-факто альтернатива китайській доктрині “єдиного шляху”.
Проведено подальші консультації про відкриття вже 2-х індійських портів під американські військові кораблі, де проводитиметься ремонт, заправка та відпочинок. США стоять буквально поруч із рішенням Індії дати у безоплатне користування місце під перманентну американську базу, що викличе передислокацію американського флоту з Перської затоки раз і назавжди. Американська участь у справах регіону Близького Сходу продовжує знижуватися і продовжуватиме знижуватися далі.
Окремо про сумне закінчення цих зборів. Те, що це сталося у заключній декларації, говорить про одне – «глобальний Південь» виступає відверто проти України і не приховує цього. Багато хто з них активно підриває санкції, замінив західні країни в Росії своїми товарами, не бажає визнавати західні заклики в даному конфлікті і отримує величезні прибутки саме від підриву санкцій, ніж від їхньої підтримки. Більше того, у глобальному вимірі речей вони де-факто проголошують, що з росіянами їм є що ділити і ловити, а Україна в тому вигляді, як вона є, їх не цікавить. Не даремно ціла низка країн «глобального Півдня» бачить Україну, а не Росію винною у зриві зернових угод та в завзятості у продовженні війни, яку вони не вважають абсолютно справедливою з української сторони.
Старий світовий порядок за західним розкладом закінчено. Це ясніше ясного, і треба не намагатися пришпорювати вже мертвого коня, а долучитися до тих, хто наново ділить світ по-новому, що в США в принципі вже зрозуміли і роблять. Епоха дрібних і регіональних воєн, розруха, голод, потоки крові та право сильного – це вічно, і це основний прогрес, який розуміє наше безглузде людство. А ось відносини за договорами, що потребують розуму, освіченості, інтелігентності, культурності – це дуже тимчасове, оскільки світ деградує розумом, але прогресує в машинах руйнування.
Нове століття буде століттям піратських країн, компаній та захоплень. Коротка епоха порядку закінчилася.
Неприємний факт у тому, що виступати проти України та санкцій у рази вигідніше, ніж підтримувати її. Це де-факто заявила на зустрічі G20 ціла низка учасників. Тому стратегія з Росією потребує зміни ».
Коментувати та сперечатися не будемо. Зазначимо, що подібні похмурі передбачення, можливо, десь згущують фарби, але зовсім не здаються неможливими.
Саміт G20, відсутність там Путіна і Сі, відмова останніх від діалогу в принципі свідчать, що планета стає все менш безпечним і дедалі більш розділеним на блоки місцем, причому критерієм об’єднання стають не економічні, а геополітичні критерії та інтереси. Тому все менш реальними та продуктивними будуть структури та заходи, де за одним столом змогли б збиратися США, Китай, Росія, Британія, країни ЄС, Японія. Неможливість діалогу, націленого на підтримку миру на планеті, загрожує важкими наслідками, і вони вже настали у вигляді московської агресії в Україні, якій світова спільнота не змогла запобігти і нездатна припинити.
Більше того, протиріччя основних геополітичних гравців мають об’єктивний і непереборний характер, що гарантує збереження в найближчій перспективі високого конфліктного потенціалу…
