В кінці серпня - на початку вересня нинішнього року відбулося безліч важливих міжнародних подій, які докорінно змінюють глобальний розклад і, до того ж, мають безпосереднє відношення до України, причому далеко не в позитивному сенсі. Але у нас ці події або не були помічені взагалі, або їм не була дана належна оцінка.
Вовик і Емік тепер – «кореша»?
Спочатку Макрон приймає Путіна в президентській резиденції – в форті Брегансон на середземноморському узбережжі. Демонструючи кремлівським босам усілякі знаки уваги, володар Єлисейського палацу заявляє, що пора повернути Москву в клуб елітних держав G7, перетворивши його знову в G8. Явно бажаючи сподобатися Путіну, Макрон повторив давню тезу останнього про «Європу від Лісабона до Владивостока», назвавши Росію «глибоко європейською країною». Макрон оголосив початок політики зближення з Москвою, щоправда, роблячи реверанси на тему того, що українське питання має бути вирішене.
І ми здогадуємося, з чиєї вини це питання не вирішується, правда? Правильно, з вини України, яка вперто не погоджується на імплементацію так званих політичних умов Мінських угод, які були нав’язані Києву Москвою за допомогою «західних партнерів» з «нормандського формату», тобто Німеччиною і Францією, на які Порошенко погодився. Але Мінські угоди стосуються лише Донбасу, а питання анексії Криму Захід чим далі, тим старанніше обходить стороною.
Щоб остаточно «покорешітись» з Путіним, Макрон гучно оголосив, що приймає його запрошення взяти участь в параді, який буде проведено в Москві на Червоній площі в ознаменування 75-річчя Перемоги 9 травня 2020 року.
«У наступному травні я буду з президентом Путіним на його запрошення відзначати 75-ту річницю перемоги у Другій світовій війні», – урочисто оголосив Макрон під час спільної прес-конференції з Путіним.
Нагадаємо, що в 2015 році жоден із західних лідерів не був присутній на святкуванні 70-річчя Перемоги саме тому, що Росія здійснила агресію в Україні, анексувавши Крим і втрутившись у конфлікт на Донбасі. Не склав винятку і тодішній президент Франції Франсуа Олланд, який також відмовився від участі в святкових заходах в Москві.
Однак, як бачимо, часи змінюються. Конфлікт на Донбасі триває, і кінця краю йому не видно, про Крим питання вже взагалі не піднімається, а Макрон щосили заграє з Путіним, прикриваючись якимись «вищими інтересами».
Звертає на себе увагу той факт, що мова йде не про яку-небудь промосковську Марін Лепен, що одержувала гроші з московської каси. Макрон починав, нагадаємо, як непримиренний критик Кремля, який вимагав посилення санкцій, щоб Москва забиралася з України. Але, повторимо, часи, так само як і Макрон, змінюються …
Трамп теж претендує на Путіна
Промосковською істерією відзначився і останній саміт G7, який проводився у Франції, але вже на її атлантичному узбережжі в Биарріце. Цей захід детально розглядався в останній публікації , тому повторюватися не будемо, але нагадаємо деякі основні моменти.
Питання про те, чи повертати Росію в G7, стало мало не найголовнішим на саміті клубу елітних держав. Це було б смішно … Ну, типу поговорити людям більше нема про що, як про повернення до світової еліти держави, значна частина громадян якої за відсутністю звичного для цивілізованого світу ватерклозета, використовує сортири типу «вигрібна яма», відправляючи відомі фізіологічні потреби в «позі орла»! Справедливості заради слід зазначити, що в Америці також мешкають мільйони homeless, які проживають в жестяних будках або навіть картонних коробках, а тому відправляють санітарно-гігієнічні процедури аж ніяк не в джакузі …
Так ось, це було б смішно, якби не було так сумно і тривожно, оскільки повернення Москви в «клуб великих держав» в значній мірі стане поразкою України.
Хоча серед членів клубу є прихильники повернення Росії в особі Франції та Італії, головним, як нині модно говорити, промоутером повернення став президент США Дональд Трамп. Саме він в повний зріст поставив питання про повернення Москви в клуб, керуючись власними інтересами, а саме прагнучи запобігти небезпечному зближенню і об’єднанню Москви та Китаю, особливо з урахуванням тієї глобальної торгово-економічної війни, яку Трамп розгорнув проти Піднебесної. І коли канцлер Німеччини Меркель, прем’єр Британії Джонсон, глава Євроради Туск дали зрозуміти, що категорично проти повернення Росії, Трамп у властивій йому манері заявив, що, будучи господарем майбутнього саміту G7 2020-го року, який буде проходити в США, все одно запросить на захід Путіна.
Демарш Трампа отримав певне продовження буквально незабаром, а саме 31 серпня – 1 вересня. У ці дні в Польщі відзначалася скорботна дата – 80-річчя нападу гітлерівської Німеччини на Польщу. Вважається, що саме 1 вересня 1939 року розпочалася Друга світова війна. На цей захід були запрошені лідери багатьох країн, включно з Ангелою Меркель – канцлером Німеччини, країни, яка і розв’язала війну в Європі. Меркель привезла лише чергові вибачення, хоча поляки вперто ставлять питання про репарації з Німеччини, причому сума називається космічна – до трильйона євро, точніше 900 мільярдів.
На жалобні заходи був запрошений президент України Володимир Зеленський. А головне, запросили і Трампа. Саме тут Зеленський і Трамп повинні були зустрітися вперше і провести хоча б короткі переговори. Але не так склалося як гадалося …
Не склалося тому, що в Варшаву демонстративно не запросили Путіна, а сам захід носив чітко антиросійський характер.
У цей час над далекими Багамськими островами збирався ураган Доріан, який загрожував вдарити по південному сходу Штатів. Трамп скасував заплановану поїздку в Польщу під приводом необхідності залишатися біля керма країни під час стихійного лиха. Рішення це було продиктовано, в тому числі, президентськими виборами наступного року, напередодні яких Трампу вигідно показати себе «батьком нації».
Згідно ще з однією цілком правдоподібною версією, Трамп не поїхав до Польщі, в тому числі і тому, щоб зайвий раз не нервувати Кремль і особисто Путіна своєю участю в заходах, які мали антиросійський, антипутінський характер. Причина очевидна: Трамп прагне залучити на свою сторону Росію в глобальному протистоянні з Китаєм.
Тому замість Трампа до Варшави поїхав його бойовий заступник – віце-президент Майк Пенс.
Під час заходів у Варшаві мала місце ще одна подія, яку цілком можна тлумачити як антимосковську, а тому Трампу в ній світитися було не з руки, щоб не дратувати зайвий раз Путіна, на прихильність якого Трамп розраховує.
Йдеться про підписання тристоронньої угоди про співпрацю між Польщею, США і Україною. Нагадаємо, що Штати мають намір постачати в Європу свій сланцевий газ і виступають проти введення в експлуатацію «Північного потоку-2», що суперечить інтересам Європи, перш за все, Німеччини і Франції. На даний момент США поставляють свій зріджений газ через термінал в польському порту Свіноуйсьце потужністю до 5 млрд кубів на рік. При цьому польська сторона стверджує, що вже зараз могла б поставляти в Україну до 1,5 млрд кубів газу, що, в цілому, дрібниця. Через два роки потужність терміналу планується збільшити до 7,5 млрд кубів, що теж мало. Крім того, Польща планує отримувати газ з Норвегії по газопроводу Baltic Pipe, якого ще немає, і невідомо, чи буде. Зате відомо, що Норвегія неухильно знижує видобуток газу через вироблення родовищ і посилення екологічних вимог. Норвезьку частку ринку захоплюють «Газпром» та інші постачальники.
В цілому, польська сторона стверджує, що з 2021 року може постачати в Україну до 6 млрд кубів газу, але ця цифра видається поки вельми сумнівною. До того ж американський газ дорожче на 20-30% російського вже хоча б через складність постачання. Крім того, Америка не має поки достатніх можливостей для поставки газу в зростаючих обсягах. Нарешті, для поставки газу з польської Балтики в Україну потрібна прокладка газопроводів по Польщі, а це, в свою чергу, вимагає землевідведення і значних інвестицій, плани такі існують давно, але далі розмов поки справа не зрушила.
Словом, газовий тристоронній меморандум між Україною, Америкою і Польщею поки представляється не більше ніж така собі «дражнилка» для Путіна. Очевидно, Трамп вирішив у цьому не брати участь за вказаних вище причин.
Нарешті, саме під час заяв про необхідність запрошувати Москву в «клуб обраних» і під час варшавських заходів з’явилася інформація про те, що Трамп дав вказівку призупинити військову допомогу Україні в сумі 250 млн доларів, раніше вже виділену і узгоджену. Сума ця, насправді, сміхотворна, якщо врахувати, що військова допомога США Ізраїлю, за деякими даними, складе в 2019 році 3,3 млрд доларів, а Єгипту – 1,3 млрд доларів.
Тут важливий символізм моменту. Допомога була припинена саме тоді, коли Трамп посилив свої загравання з Путіним!
Also sprach Emmanuel Macron
У той же час вишенькою на цьому «тортику», безсумнівно, став виступ Макрона. В Україні промова Макрона спочатку пройшла непоміченою, хоча була виголошена перед представниками французького дипломатичного корпусу 27 серпня, тобто на наступний день після закінчення скандально-марного саміту G7. Якби не її переклад московським ресурсом ИноСМИ з подальшим поширенням в українському сегменті інтернету, на неї в Україні взагалі увагу навряд чи звернули б, що зайвий раз підкреслює хуторянство вітчизняного політикуму та ЗМІ. І зайвий раз підкреслює, що введені минулою владою заборони на доступ до російських сайтів, які спокійнісінько можна обійти при бажанні, є не більше ніж містечковою дурістю, оскільки в сучасному світі приховати інформацію неможливо, як і зберегти інформаційну невинність. Від російських пропагандонов слід не ховатися за дірявими заслінками, а вміти аргументовано в відповідних публіцистичних формах їм протистояти. Тим більше що Україна – це не Росія і, тим більше, не Китай, де є ресурси для створення свого, абсолютно окремого від решти світу інтернету. Втім, це окрема тема.
Що ж стосується промови Макрона, то вона була опублікована на офіційному сайті Єлисейського палацу і наробила багато галасу. А оскільки сказане Макроном багато в чому стосується України, то ця програмна заява більш ніж заслуговує на увагу. Тим більше що мова йде, в тому числі, про необхідність зближення з Росією, причому не тільки Франції, але і всієї Європи.
Щоправда, мова там йшла не тільки про відносини з Москвою, але і про ряд кричущих глобальних проблем, перш за все, про кризу сучасного глобального капіталізму. В устах мільйонера Макрона, який зробив успішну кар’єру в структурах мільярдерської сім’ї Ротшильдів, подібні викриття звучали «прикольно», і на це слід звернути увагу.
Отже, відставний соціаліст з багатомільйонними статками Емманюель Макрон заявив, що Захід втратив світове лідерство, а капіталістична ринкова економіка, заточена під Захід, тепер лише поглиблює нерівність і перестала створювати середній клас, що до цього часу вважався основою західних демократій.
Взагалі-то про «занепад західних земель» (Der Untergang des Abendlandes) 100 років тому писав ще Освальд Шпенглер у своєму гучному двотомнику. Щось подібне можна раніше знайти і у Ніцше. Трохи пізніше про це яскраво висловлювався наш земляк-киянин Микола Бердяєв. Більш того, про це багато писали ще раніше, в ХІХ столітті, наприклад, Костянтин Леонтьєв або Микола Данилевський, який запропонував цивілізаційний підхід в історії задовго до Шпенглера, тим більше, Тойнбі та інших авторитетів. Але у виконанні Макрона ця тема звучала самобутньо і, так би мовити, істерично …
В якості однієї з причин кінця західної гегемонії в світі Макрон називає політику Заходу, перш за все, Америки. Воно і зрозуміло, що не Францію ж звинувачувати після того, як Саркозі побіг швидше Вашингтона бомбити Лівію, щоб приховати свою співпрацю з убієнним Каддафі! Як приклади згубної політики США Макрон призводить євромайдан в Києві (!!!), а також втручання на Близькому Сході, в Лівії і в Сирії, що призвело до величезного потоку мігрантів до Європи. Від себе тут хотілося б додати ще й Ірак, оскільки навіть колишній прем’єр Великобританії Ентоні Блер визнавав, що інтервенція в Ірак створила хаос, що дозволив виникнути Ісламській державі Іраку і Леванту (ІГІЛ).
Ще однією причиною послаблення Заходу Макрон називає піднесення нових країн, значення яких Захід недооцінив. Йдеться, перш за все, про Китай, Індію, а також, за словами Макрона, «про російські стратегії, які в останні роки реалізуються з великим успіхом». Очевидно, під «успішною російською стратегією» Макрон мав на увазі агресію Москви в Грузії і в Україні.
Приділив Макрон увагу і гегемонії долара, отже, Америки, що не дозволяє Європі вести повноцінну незалежну політику, наприклад, щодо Ірану. Відомо, що США оголошують санкції всім, хто намагається співпрацювати з Іраном, блокуючи доларові взаєморозрахунки. Щоб позбутися від цього диктату, Макрон закликав встановити справжній суверенітет євро.
Макрон говорить про кризу ринкової економіки, яка веде до важких соціальних наслідків. На думку Макрона, ринкова економіка стала економікою «накопичувального капіталізму», в рамках якої «фінансизація» і технології призвели до зосередження більшої частини суспільного багатства в руках меншості, а також у ряду метрополій і країн, які виграли від глобалізації. За справедливою думкою Макрона, якщо раніше ринок міг вивести мільйони людей з бідності, то тепер він веде до нерівності, з якою не можна більш миритися, тому що тепер середній клас, який раніше був ядром західних демократій, не бачить себе в них. В результаті в масах виникає тяга до авторитаризму, націоналізму, правого популізму.
Висловився Макрон і з приводу руйнування системи безпеки, створеної в роки розрядки міжнародної напруженості в кінці ХХ століття. Нагадаємо, що нещодавно перестав існувати американо-російський договір щодо ракет середньої і меншої дальності. Продовження договору про стратегічні наступальні озброєння, термін дії якого закінчується в 2021 році, також представляється вкрай сумнівним.
Макрон вважає, що від цього виграють тільки США і Китай. Москву він не назвав, мабуть, щоб не дратувати Путіна і спробувати здобути його прихильність.
Власне, це очевидно з подальшого ходу думки Макрона. Він оголошує, що у Європи залишається тільки два шляхи – приєднатися до одного з полюсів, тобто американського або китайського, чи створити щось своє. У разі приєднання до чужого, за словами Макрона, Європа займе позицію молодшого брата, що стане страшним ударом по європейському самолюбству.
Макрон справедливо констатує зростаюче відставання Європи від США і Китаю, а також одночасне зростання залежності від них.
«Що стосується 5G, який перед нами стоїть вибір? Ми вибираємо між американськими або китайськими технологіями», – патетично вигукує Макрон.
Європу він вважає єдиним осередком гуманізму, що забезпечує баланс приватного і громадського, на противагу занадто індивідуалістичним Штатам або занадто колективістському Китаю.
Так Макрон підвів до обгрунтування своєї політики зближення з Москвою, чому була присвячена, мабуть, найважливіша частина його спічу.
Макрон вважає, що Європа не может стати стабільною і безпечною, якщо не зблизиться з Росією. Цьому, на думку Макрона, всіляко заважають США. Від себе зазначимо, що Трамп також ратує за зближення з Кремлем, а тому потуги Макрона виглядають як суперництво «за руку і серце» Москви. Макрон вважає, що саме Штати підштовхують Європу до нових санкцій проти Москви, а той факт, що агресія Москви в Україні не припиняється, Макрон старанно обходить, хоча це і є причиною санкцій.
Для відновлення справжнього європейського проекту, вважає Макрон, слід створити «спільний фронт» між Євросоюзом і Росією.
Перш за все, мова йде про оборонну складову. Відомо, що в Європі колективна безпека тримається на НАТО, тобто, по суті, на США. Макрон чомусь вирішив, що «вибудовування осі» з Москвою забезпечить Європі безпеку краще, ніж вісь з США у вигляді НАТО. М’яко кажучи, сумнівна думка.
Далі Макрон в черговий раз озвучує відому в Європі і в США гіпотезу про те, що якщо відштовхнути Москву, вона увійде в коаліцію з Китаєм, посиливши Піднебесну Чесно кажучи, міцний альянс Москви і Пекіна поки що виглядає навіть більш сумнівним, ніж Москви і Європи.
Макрон вважає Росію «великою країною», яка посилила свій вплив по всьому світу. Звісно, це так – але шляхом агресії в Грузії і в Україні! Зате США, Франція і Британія, на думку Макрона, виявилися слабкими, що зміг використати Кремль, посиливши свій вплив у світі.
Таким чином, Макрон фактично визнав, що Євросоюз так і не став глобальним гравцем, геополітичним суб’єктом, третім полюсом нарівні з США і зростаючим Китаєм. Це відставання прогресує у всіх сферах – в технологіях, темпах економічного розвитку, у військовій сфері. Відповідно, геополітична вага Європи неухильно падає.
Вихід президент Франції бачить в об’єднанні зусиль з Росією, яка поки є одиноким геополітичним гравцем, здатним різко посилити Європу в разі приєднання до неї. Можна з упевненістю сказати, що з інтересами України в цьому випадку рахуватися не будуть, здавши її, швидше за все, під протекторат Москви.
І нехай пошириться Велика Європа від Лісабона до Владивостока!
Так говорив Емманюель Макрон…
