Україна була і залишається таким собі "заповідником" не тільки для корупції, а й для полум'яної боротьби з корупцією як особливого виду діяльності, мабуть, досить вигідного, оскільки на цьому терені трудиться величезна кількість різного роду "активістів". Навіть найстрашніша з часів Другої світової війна не знизила рівень корупції, а, навпаки, породила масштабні крадіжки і хабарництво на війні і на армії, що в нинішній час можна розцінювати не інакше як мародерство.
Нові дані про корупцію на постачанні продовольства в армію, що з’явилися нещодавно, особливого резонансу не викликали, бо були відсунуті в тінь потужними інформаційними приводами міжнародного характеру, що опосередковано чи прямо стосувалися України та війни, яку Путін розв’язав у нашій країні.
Тому слід продовжити тему, розпочату в публікації “Боротьба з корупцією чи показуха для західних ревізорів?”. Тим паче що новий корупційний скандал фактично є продовженням попереднього.
До того ж, як і попереднього разу, факти корупції ініціювала структура, щодо якої є підстави вважати, що її підтримують закордонні союзники України.
Не закриваємі роти в країні буйного громадського активізму!..
І тут знову слід сказати кілька слів про так звану інформполітику та намагання влади “закрити рота” всім незгодним, про що йшлося у зазначеній вище публікації “Боротьба з корупцією чи показуха для західних ревізорів?”, а також у публікації, присвяченій деяким украй непривабливим аспектам інформполітики влади в нинішній тяжкий час “Державна інформполітика на рівні блогерів зі зниженою соціальною відповідальністю?”.
Укотре доводиться нагадувати, що Україна – не Росія, не Білорусь, не Китай, не Північна Корея, не Іран і далі за списком. В Україні закрити роти незгодним не вийде навіть у сильної влади. Адже попереджали ж ще від самого початку війни, що закрити рота й оголосити “агентами Путіна” всіх незгодних, зокрема з мародерством під час війни, не вийде. Ось воно і не вийшло…
Тим паче що, нагадаємо, в Україні існує значний прошарок грантоотримувачів, які фінансуються і патронуються Заходом. Це особливо важливо зараз, коли Україна критично залежить від допомоги західних союзників, без якої наша розкрадена за 30 років країна й армія просто не змогли б вистояти цей рік війни, кінця якої поки що не видно. У наявності величезної кількості публіки, яка живе за рахунок іноземних грошей, тобто свідомо працює на інтереси не України, а іноземних спонсорів, навіть якщо ці спонсори є зараз союзниками, насправді нічого хорошого немає, якщо ця публіка чинить надто сильний вплив, а в нас на початку каденції Зеленського цілі органи влади ледь не суцільно формувалися з подібного роду персонажів, і закінчилося це вельми плачевно. Так, власне, було і за Порошенка.
Але будь-що беззастережно шкідливе коли-небудь раптом може стати корисним, і в цьому один із проявів діалектики. Грантоотримувачі зазвичай виступали і виступають у ролі викривачів із переходом у критиканство, часто в особистих корисливих цілях. Саме в цій якості вони зараз виявилися корисними, хоч би які мотиви рухали конкретними представниками цієї публіки, зокрема й тому, що цей прошарок народонаселення влада однозначно боїться чіпати, хай би що вони там не казали, не писали та не кричали, оскільки – дивись вище! – вони перебувають під патронатом західних союзників.
Інша річ, що між різними угрупованнями цієї публіки існує жорстка конкуренція, яка часто переходить у “суто базарні розбірки”. Але це має свої позитивні сторони, бо дає змогу детальніше дізнатися, що з себе насправді являють ті чи інші “запеклі борці з корупцією” і загалом “полум’яні громадські працівники”.
Повертаючись до суті цієї публікації, повторимо, що в цілій низці випадків, зокрема в нинішній непростий час, ця публіка приносить користь. Адже саме структури, щодо яких є підстави стверджувати, що вони перебувають під патронатом західних союзників, викрили й надали широкого розголосу фактам масштабної корупції та зловживань під час закупівель Міністерством оборони продовольства для Збройних Сил України.
Ну так, поки одні воюють, знаходяться ті, хто краде, і добре, що ці факти набувають розголосу. При цьому неважливо, хто їх розголосив і якими реальними мотивами при цьому керувався.
“Не лякайте їжачка оголеними частинами тіла…”
Нагадаємо, що перший масштабний скандал щодо зловживань у питаннях постачання наших бійців продовольством розгорівся 21 січня після гучної публікації Юрія Ніколова у виданні “Дзеркало тижня” під назвою “Тилові щури Міноборони під час війни “пиляють” на продовольстві для ЗСУ більше, ніж за мирного життя”. Сенс і зміст цієї публікації в загальних рисах очевидні навіть із назви: на постачанні армії продуктами харчування крадуть навіть зараз, коли Україна внаслідок путінської агресії переживає найстрашнішу і наймасштабнішу війну в Європі після Другої світової. Вдаватися в подробиці цього розслідування не будемо, оскільки про це стисло йшлося в публікації “Боротьба з корупцією чи показуха для західних ревізорів?”, а головне, його широко обговорювали в медіа, і нагадаємо тільки, що саме в цьому розслідуванні йшлося про легендарні “курячі яйця по 17 гривень”, які вже стали легендарними, на що міністр оборони Резніков змушений був виправдовуватися й відповідати, що в ввіреному йому відомстві облік курячих яєць переведено зі штук на кілограми.
Якщо коротко охарактеризувати суть розслідування, то журналістам вдалося роздобути копію одного з контрактів на постачання продуктів харчування між приватною компанією “Актив Компані” і Міністерством оборони на суму понад 13 млрд гривень. Це тільки один із договорів на постачання продовольства, які Міноборони уклало в грудні 2022 року на нинішній 2023 рік.
Скандал виник через те, що контракт містив за цілою низкою позицій оптові ціни, які були істотно вищими, порівняно з роздрібними цінами в магазинах. Публікація спричинила не тільки скандал, а й метушливі рухи тіла в оборонному відомстві, за якими спостерігати було б навіть кумедно, якби все це не відбувалося, повторимо, під час страшної війни, коли щодня гинуть військовослужбовці та цивільні.
Почалося все з “постановки в загрозливу позу”. Уже 23 січня, за два дні після публікації зазначеної статті Юрія Ніколова про закупівлі продовольства для армії за завищеними цінами, у Міноборони взялися спростовувати зазначені факти. Ба більше, оприлюднення фактів зловживань було публічно кваліфіковано чиновниками як спробу підриву довіри до Міноборони.
Дійшло до того, що у відомстві заявили про підготовку матеріалів для Служби безпеки з метою проведення розслідування щодо “поширення завідомо неправдивих відомостей, які завдають шкоди обороні в особливий період”.
У цьому місці сюжету в багатьох із тих, кого лякали ще ДОперебудовним КДБ, імовірно, розпочався напад нестримного реготу, ускладнений вищезгаданим deja vu, тобто синдромом раніше баченого і чутого. До речі, формулювання відповідної так званої антирадянської статті в тогочасному кримінальному кодексі теж було схожим: “поширення завідомо неправдивих вигадок, що ганьблять радянський радянський лад, державу, політику партії та уряду”… Ну, або якось так, бо відтворюється з пам’яті. Підслідність за цією статтею була якраз у КДБ.
Так і хочеться запитати: може, перестати красти, і тоді вся ця метушня з викриттями і натовпом антикорупціонерів, які живуть за рахунок запеклої боротьби з корупцією, стануть непотрібними за непотрібністю?
Утім, досить лірики, і повернемося до фактів…
А факти такі, що вже 25 січня, тобто буквально через 2 дні після загрозливих “лякалок”, міністр оборони Олексій Резніков повідомив членам антикорупційного комітету Верховної Ради про те, що директора департаменту закупівель Міноборони Богдана Хмельницького відсторонили від виконання обов’язків ще в грудні, а незадовго взагалі звільнили.
Крім того, заступник міністра В’ячеслав Шаповалов, який відповідав за тилове забезпечення нашої армії, подав у відставку нібито через те, що не хотів створювати загрозу стабільному забезпеченню ЗСУ через звинувачення, пов’язані із закупівлею послуг із харчування.
Таким чином, можна припустити, що керівництво Міноборони могло знати про зловживання ще в грудні. Припустимо, не хотіли виносити сміття з хати в такий час. Але тоді навіщо було влаштовувати це шоу з погрозами звернутися до спецслужби? І чому одразу справу про викриті зловживання не було передано до відповідних органів за підслідністю?
Крім того, напрошується нічим, щоправда, не підкріплена підозра, що несподівана зміна позиції міністерства з погроз на нагальне виправлення ситуації могла бути зумовлена, скажімо так, невдоволенням західних союзників. Можна по-різному ставитися до західних союзників, а також до тих обсягів і темпів допомоги, які вони надають Україні, але вони цю допомогу реально надають, причому масштабно, і без цієї допомоги Україна навряд чи змогла б вистояти. Тому коли добродії із західних посольств у Києві, які перебувають на безперервному зв’язку зі своїми урядами, бачать у закупівлях Міноборони яйця по 17 гривень, тоді як у сусідньому маркеті ці самі яйця курячі продають уроздріб по 6 гривень, нерви в наших західних друзів починають здавати, та ще й під час такої війни, і їх дуже навіть можна зрозуміти!
Зрештою, важливою обставиною є той факт, що розслідування проводили громадські структури, які, скажімо так, небайдужі західним союзникам, а тому всі ці “лякалки” виглядали недолуго, бо лякати їх силовими структурами чи ще кимось – це все одно, що погрожувати їжачкові філейною частиною людського організму.
Ще одним результатом скандалу став той факт, що в Міноборони були змушені вносити зміни до контрактів на постачання продуктів харчування з метою зменшення закупівельних цін. Щоправда, зниження цін пояснили не скандалом і шквалом критики, а відсутністю необхідності враховувати в цінах майбутню інфляцію. Таке твердження можна розцінювати як незграбну відмовку, оскільки початкові ціни в контрактах до їхнього нинішнього зниження встановлювалися вже після публікації Нацбанком і Мінфіном прогнозу інфляції на 2023 рік.
Ось – новий (анти)корупційний поворот!
Але стався новий скандал, оскільки виявилося, що далеко не всі нові ціни є справедливими. Принаймні такого висновку дійшла чергова команда журналістів-розслідувачів із проєкту “Схеми”, яким опікується широко відоме “Радіо Свобода”, на сайті якого результати цього розслідування і було оприлюднено в публікації “Меню для армії. “Схеми” дістали всі таємні контракти на харчування військових”.
Одразу ж звертаємо увагу, що ця громадська структура є такою ж “недоторканною”, як і інші подібні структури, пов’язані із західними грантодавцями.
Основний висновок розслідування проєкту “Схеми” полягає в такому.
Постачальники провізії для армії закуповують продукти вдвічі-втричі дешевше, ніж продають військовим.
Журналісти отримали доступ до восьми контрактів на закупівлю продовольства для армії на загальну суму 13 мільярдів гривень. Вони укладені між Міністерством оборони і приватними фірмами в грудні 2022 року.
Зокрема, згідно з контрактами, вартість яєць для Міноборони становила в середньому 9 гривень за штуку, хоча компанії закуповували їх у діапазоні 5,4-6,3 гривень за штуку. Зі свого боку, повторимо, “Актив компані” поставляла яйця за контрактом по 17 гривень за штуку.
Незважаючи на попередній скандал, “Актив компані”, яка раніше мала намір поставляти яйця по 17 гривень, не втратила позиції постачальника і 8 березня відправила свою продукцію в одну з військових частин. Серед іншого, яблука вартістю 51 гривня за кілограм. При цьому ринкові ціни на цей продукт нині в середньому становлять близько 20 грн/кг. Журналісти проаналізували фінансові звіти компанії – закупівельна ціна на яблука протягом листопада-лютого становила для неї лише 15 гривень за кіло.
Різниця між закупівельною ціною і ціною реалізації при постачанні сягає десятків, часто сотень відсотків, зокрема на продуктах, що закуповуються у великих кількостях, включно з картоплею, капустою білокачанною, морквою, буряком, цибулею, яйцями тощо.
Щоправда, постачальники мотивують це складною і дорогою логістикою, аж до постачання на передову, хоча, за низкою свідчень, продукти харчування постачаються до складів, а на передову підрозділи забирають її самі.
У подальші подробиці вдаватися не будемо, а ті, хто цікавиться, можуть ознайомитися з результатами розслідування за наведеним вище посиланням на публікацію у виданні “Радіо Свобода”.
Міноборони ділиться відповідальністю з цілим натовпом громадських діячів
Скандали навколо закупівель продовольства Міністерством оборони призвели до ще одного кумедного наслідку.
Щоб хоч якось врятувати репутацію відомства в умовах нескінченної низки корупційних скандалів, при Міністерстві оборони вирішили створити громадську антикорупційну раду, до якої включили цілу, пардон, юрбу активістів, що трудяться на благодатній ниві боротьби з корупцією, благо цей вид діяльності, судячи з усього, непогано оплачують різні грантодавці, сама по собі робота непильна, а фронт робіт і заробітки поки що у часі не обмежені внаслідок процвітання корупції в Україні навіть у такий тяжкий час, що особливо омерзительно… Словом, кожен робить свій бізнес…
Про створення дорадчого органу з боротьби з корупцією при Міноборони у своїй публікації від 13 лютого радісно повідомив сам міністр Олексій Резніков, яку наводимо мовою оригіналу та зі збереженням граматичних особливостей:
“У п’ятницю провів засідання робочої групи зі створення антикорупційного дорадчого органу при Міноборони.
На даний момент до робочої групи вже долучилися представники:
- Проекту реформи оборонних закупівель,
- Проекту посилення доброчесності та професіоналізму в Міноборони,
- Бігус Інфо,
- Центру оборонних стратегій,
- Українського центру дослідження проблем безпеки ім. Дмитра Тимчука,
- ГО Демократична сокира,
- ГО Стоп корупції,
- Центру дослідження армії, конверсії та роззброєння,
- БО Волонтерський рух,
- ГО Разом проти корупції,
- Ради громадського контролю НАБУ,
- ВО Автомайдан,
- Асоціації громадського харчування.
Викликів багато. Тому домовилися рухатися максимально оперативно.
Я вдячний експертам за конструктивну роботу і критику, а також за те, що виявили бажання допомогти прописати всі необхідні процедури.
Усю підготовчу роботу з боку Міноборони доручено забезпечити державному секретарю”.
Відверто кажучи, неабияк напружує такий неадекватний “комсомольський активізм”, що виражається в такій величезній кількості громадськості, яка бажає абсолютно безкорисливо послужити батьківщині та її захисту в лавах громадських контролерів державних закупівель продуктів харчування для ЗСУ.
Дивлячись на такий великий список, згадалася сказана нехай із зовсім іншого приводу крилата фраза покійних братів Стругацьких: “Щастя кожному, і нехай ніхто не піде скривдженим”.
Розбірки активістів, або Корупцією повинні займатися правоохоронці!
Але без скривджених не обійшлося. У ролі скривдженого виступив такий собі Центр протидії корупції (ЦПК), який до складу громадської ради не ввійшов нібито через те, що раніше критикував Міноборони й особисто Резнікова.
Натомість включили іншу організацію під назвою “Стоп корупції”, що спричинило хвилю протестів у широких масах громадськості, а також послужило причиною публікацій у медіа вкрай критичних думок як із приводу запропонованого Резніковим складу громадської ради при міністерстві загалом, так і по відношенню до “Стоп корупції” зокрема. Посилання на одну з таких публікацій під назвою “Чи врятує скандальне ГО “Стоп корупції” Міноборони від скандалів, чи втягне Рєзнікова в додаткові” даємо для того, щоб ті, хто цікавиться, могли самостійно зробити висновки щодо характеру скандалу та подібних публікацій, а також особливостей публіки, яка подвизається на ниві боротьби з корупцією.
Коротко зазначимо тільки, що керівництво Громадського об’єднання “Стоп корупції” звинувачують у різного роду непорядних справах. При цьому активно цю структуру критикує згаданий і обійдений увагою ЦПК, щодо керівництва якого в медіа теж пишуть багато всякого-різного.
Автор цих рядків спеціально застерігає, що “вболіває за всі команди одразу”, тобто жодну зі сторін не підтримує, бо на сортах антикорупціонерів не знається, і не має бажання розбиратися.
Поставимо лише деякі запитання.
Чому навіть у такий важкий час чисельність охочих боротися з корупцією в околицях чиновницьких кабінетів просто зашкалює, тоді як молода поросль, яка трудиться на цьому благодатному терені, цілком могла б застосувати свій комсомольський запал десь в іншій, кориснішій діяльності?
Чому поява деінде активістів-громадських діячів, включно з антикорупціонерами, одразу ж спричиняє міжусобні розбірки і скандали, пов’язані саме зі чварами між різними групами громадських діячів?
І, мабуть, найголовніше запитання: чому розслідуванням фактів корупції, крадіжок та інших зловживань не займаються ті, кому це належить, так би мовити, згідно зі штатним розкладом і посадовим функціоналом, а саме численні правоохоронні органи, які громадяни України утримують коштом своїх податків, а західні партнери нині утримують коштом допомоги, яку виділяють Україні?
Нагадаємо, що в Україні існують Національна поліція і прокуратура. Крім того, є згадувана вище СБУ, в якій начебто ще залишаються підрозділи, що займаються економічними злочинами.
Ба більше, є ще ціла гілка, м’яко кажучи, не зовсім конституційних органів, створених під тиском західних партнерів і за їхньої діяльної участі. Йдеться про Національне антикорупційне бюро (НАБУ), про Спеціалізовану антикорупційну прокуратуру (САП) і Спеціалізований антикорупційний суд.
У подробиці про те, наскільки ефективні зазначені структури, вдаватися не будемо. Зазначимо тільки, що якщо вони не ефективні, то треба їх змусити бути такими, тим більше в такий час.
І тоді весь цей численний і верескливий натовп громадських активістів буде просто ні до чого, тим паче, що вся їхня діяльність у принципі є юридично нікчемною, якщо судити з точки зору чинного законодавства.
А якщо ще й припинити красти, особливо в такий важкий час, то і чисельність правоохоронних органів можна буде істотно скоротити.
І тоді Україна перестане ганьбитися на весь світ як заповідник для злодіїв і скандальних (анти)корупціонерів.
