Тему соціальних коренів сепаратизму в Україні майже замовчують. Водночас проблема полягає не тільки в агресії Москви та параної Путіна. Справді, Кремль довгі роки підігрівав сепаратистські настрої, а зараз пішов на пряме збройне втручання. Однак саме розшарування суспільства в пострадянський період призвело до виникнення в різних частинах країни, насамперед у Криму та на Донбасі, широкої соціальної бази та відповідних настроїв, чим не проминула скористатися Москва.
Сепаратизм на Донбасі є досить неоднозначним явищем і має декілька складових. Уявлення про нього в решті України дуже спотворено та спрощено, де в чому умисно. Багато говорять про наявність на Донбасі певної кількості місцевих противників України, не надто вдаючись у подробиці про їхню чисельність та мотивацію.
Багато та справедливо говорять про те, що сепаратизм і тероризм на Донбасі роздуває Москва, засилаючи найманців та озброєння, обстрілюючи нашу територію, фінансуючи війну, прямо беручи в ній участь. Так само правильно говорять про масову участь у війні на боці сепаратистів місцевого криміналітету, зрадників-правоохоронців, люмпенів та декласованих елементів Донбасу, просто обивателів, обдурених зомбувальною й абсолютно ідіотською московською пропагандою.
Якщо вже йдеться про причини конфлікту, то називають «непримиренні» суперечності між «мовою» та «языком», між «тризубом» і «георгіївською стрічкою» тощо. Усі сторони конфлікту, включно з Москвою, навмисне роздувають національно-мовні, ментально-символічні та інші відмінності.
Однак є соціально-класова складова, яку умисно замовчують, бо вона не вписується в «просту» мовну, етно-конфесійну схему, яка є зручною як для Кремля, так і для нашої влади.
Значна кількість населення неконтрольованої частини Донбасу, включно з так званими ополченцями, принаймні на початку конфлікту, вважала, що виступає проти панівної в Україні разючої соціальної несправедливості, проти політичної та майнової нерівності, нарешті, проти експлуататорського класу, за якесь справедливе, без експлуатації людини людиною, суспільство, яке, на їхню думку, має бути встановлено в міфічній і вже не реалізованій «Новоросії» під мудрим, суворим, але справедливим скіпетром Кремля.
До речі, наявність таких замовчуваних в Україні тенденцій, певно, дуже не сподобалось і в Москві. До такого висновку наводить той факт, що відповідний інформаційний потік у донбаських ЗМІ було оперативно перекрито ще влітку 2014 р., і зроблено це було явно Москвою, бо більше нікому. Отже, і українська, і російська олігархічна влада має однакові класові інтереси, скільки б наша еліта не вправлялася в патріотизмі, гнівно тавруючи агресора.
Що ж до наївної віри частини населення Донбасу в те, що ЛДНР зможе стати кроком до якогось справедливого суспільного устрою, очевидно, що «товариші йдуть неправильною дорогою», оскільки московський імперіалізм у своїх цілях нахабно використав їхню наївність, політичну неграмотність і світоглядну обмеженість. Олігархічний лад у Росії нічим не кращий, а багато в чому навіть гірший від свого українського аналога. А справедливе суспільство в межах «новоросій» та «донецько-луганських республік» – це зовсім утопія. Куди це веде – добре видно на прикладі кланово-мафіозних утворень на кшталт Придністров’я, Абхазії, Південної Осетії, що перебувають під протекторатом Кремля.
Соціальна складова сепаратизму свідчить про те, що в Україні наявний той класовий конфлікт, якого давно можна було очікувати через катастрофічне майнове розшарування. Просто соціально-класовий конфлікт, з одного боку, об’єктивно, а з іншого, умисно прихований ментально-територіальними та національно-мовними суперечностями, а також імперіалістичною агресією Кремля.
Back in USSR, або Чого хотів звичайний сепаратист
Щоб краще зрозуміти причини сепаратизму, треба було ще з початку у 2014 р. придивитися та прислухатися не так до тих «по той бік», хто стріляв, підривав і вбивав, як до звичайних обивателів, що є прихильниками «братерського єднання» з Росією.
На початку московської агресії в Криму інформаційний простір був сповнений цікавими висловлюваннями цієї публіки: «Україна – недодержава, яка нам нічого не дала… Путін послав російські війська, щоб вони звільнили нас від олігархів (!!! – Авт.). Повертаємося на батьківщину, до Росії, в СРСР». І так далі…
Радість через прихід російських військ супроводжувалася розмахуванням не тільки російськими триколорами, а часто й радянськими прапорами, а також прапорами родів військ колишнього СРСР. На площах лунали радянські пісні й навіть «Інтернаціонал».
Можна багато та справедливо говорити про те, що обивателі обдурені московською пропагандою, яка багато років на півострові промивала мізки – що в Україні в злиднях та під націоналістичним гнітом страждають «русские люди», і про «велику, що встає з колін, Росію, яка змушує себе поважати підступний Захід і в якій пенсії та зарплати в декілька разів вищі, ніж в Україні».
Та річ у тім, що за час незалежності багато громадян справді опинилися в бідності, були викинуті на узбіччя життя, втратили соціальний статус і самоповагу, а тому відчули цілковиту втрату перспектив та сенсу буття.
У ЗМІ доводилося неодноразово бачити вїдливі висловлювання приблизно такого змісту: «Більшість прихильників проросійських ідей на сході – це пенсіонери, безробітні та люмпен-пролетаріат з депресивних районів Донбасу… Росія має більше за всіх радіти краху своїх планів на сході України… Серед тих, хто прагне возз’єднатися з північно-східними сусідами, занадто багато таких, хто розраховує на винагороду за свою відданість – на вищу зарплату або пенсію, подачку на пропій, гарантоване право на дармоїдство… Московські гроші та пропаганда розбудили найпохмуріших люмпенів Донецька». Зазначимо, що такі тексти писали й подекуди пишуть і далі досить розумні люди у вельми поважних виданнях, називати які не будемо з етичних міркувань. Насправді, тут не все так просто…
Насамперед треба звернути особливу увагу на такий факт. За час після розвалу Союзу в Україні виник такий численний соціальний прошарок «найпохмуріших люмпенів», що він загрожує суверенітету та територіальній цілісності країни. Очевидно, що проблема не тільки та не стільки в московській пропаганді, як у суспільних відносинах, що породжують потенційну масову «п’яту колону» сусідньої імперіалістичної держави. У цьому винні олігархи та влада, що породили нинішній соціально-економічний устрій.
Ще одне важливе зауваження. Можна по-різному ставитися до радянського минулого. Наприклад, його можна різко та справедливо засуджувати за жахи сталінського фашизму під комуністичними гаслами, що призвело до дискредитації комуністичної ідеї. Можна розповідати анекдоти про «кукурудзяний» волюнтаризм часів Хрущова та «старечий маразм» часів Брежнєва.
Проте неможливо заперечувати той факт, що це була наддержава, яка не тільки «літала в космос, підкорювала Єнісей і навіть у царині балету була попереду всієї планети», а й забезпечувала своїх громадян широкими соціальними гарантіями. Принаймні так було в пізньорадянський період.
Природно, що багато хто хотів би повернутися в ті часи. І це стосується не тільки старшого покоління, що жило за радянських часів, а й молодших людей. Замінником країни, яка вже не існує, є Росія, що є наслідком не тільки старань московської пропаганди, а й міфологізації Росії в масовій свідомості та деякими особливостями масової психіки взагалі.
Інша річ, що сучасна Росія не має нічого спільного з колишнім СРСР, а чутки про високий рівень життя та соціального захисту в Росії занадто перебільшені. Ба більше, на момент початку конфлікту у 2014 р. в Україні «залишків СРСР» у доброму розумінні, тобто в плані соціальних гарантій, було навіть трохи більше через реальну змінюваність влади, чого в Росії вже давно немає. Щоправда, за минулі три роки все це було майже повністю анульовано.
І взагалі, як це не парадоксально, російський капіталізм набагато жорстокіший порівняно з його українським різновидом. Житлово-комунальна сфера в Росії переважно вже перебуває в приватних руках. Приватники, виходячи зі своїх шкурних інтересів, диктують деякі тарифи. За комунальні борги там уже давно викидають із помешкання, чого в Україні поки що немає, але хочуть влаштувати саме за російським сценарієм. До речі, кабальний та антинародний житловий кодекс, що намагалася протягнути влада Віктора Януковича, скопійовано саме з російського аналога. У нас його ухвалення успішно провалили, у Росії таке б не вдалося. У Росії складніше з бізнесом та отриманням різного роду ліцензій на його ведення.
Про права та свободи в Росії й говорити не доводиться. Це в Україні проросійські елементи влаштовували свого часу багатотисячні мітинги. У Росії за це можуть дати до 10 років. А якщо захоплювати адмінбудівлі чи банківські офіси «на знак протесту», то це в Україні довго вмовляють не порушувати громадський порядок, а в Росії це називається тероризмом, супроводжується жорсткою «зачисткою» аж до фізичного знищення.
І це далеко не повний перелік усіх «принад» російського буття! А з Радянським Союзом у його кращому розумінні не має нічого спільного, повторимо, ні Росія, ні, тим більше, ЛДНР.
Замість бажаної соціальної справедливості та рівності, мешканці Криму отримали реакційно-поліцейський, фашизоїдний режим Путіна, а горезвісні «жителі Донбасу» перетворилися на населення бандитсько-мафіозних утворень, що місцеві вже прозвали «дірою».
