Молодий президент Франції Емманюель Макрон звернувся до проблеми реформування Євросоюзу. У Берліні в потребі реформування ЄС Макрона підтримують, однак дають зрозуміти, щодо зміцнення ЄС у Німеччині є свої розважливі та прагматичні погляди, а від свого лідерства в ЄС Берлін та особисто Меркель відмовлятися не збираються.
У ЄС міцнішають відцентрові тенденції. Міграційна та боргова кризи, Brexit дестабілізують європейське співтовариство. Деякі країни Центральної та Східної Європи відмовляються повною мірою підкорятися правилам Євросоюзу у сфері міграції, фінансів і не тільки.
Шляхам виходу із ситуації присвячено промову Макрона, виголошену ним 26 вересня в Сорбонні.
Канцлер Німеччини Ангела Меркель також закликала провести енергійні реформи всередині Євросоюзу. «Я твердо переконана, що Європі не можна просто тупцювати на місці», – заявила Меркель під час неформальної вечері глав держав та урядів країн ЄС у Таллінні.
Труднощі франко-німецького перекладу
Незважаючи на загальне розуміння потреби реформ, ЄС з опертям на франко-німецьку вісь, Париж і Берлін ведуть перманентну суперечку про модель подальшої європейської інтеграції.
Макрон оголосив свої пропозиції ще під час першого закордонного візиту в ранзі президента П’ятої республіки до Берліна.
Це створення Міністерства фінансів єврозони з функціями європейського комісара з економічних і фінансових питань та голови Єврогрупи міністрів фінансів країн ЄС, а також створення єдиного бюджету єврозони з можливістю позик, перетворення європейського стабілізаційного механізму на Європейський валютний фонд тощо.
Макрон підтримує створення окремого парламенту країн єврозони, тобто реалізацію давно обговорюваного сценарію «Євросоюзу двох швидкостей», у якому було б більш інтегроване ядро, орієнтовно, це країни єврозони, а також менш розвинена европериферія, що не входять до зони євро.
На думку Макрона, міністр фінансів єврозони міг би розпоряджатися загальною багатомільярдною скарбницею 19 країн єврозони, здійснювати інвестиції в спільні проекти.
Такі ініціативи дуже неоднозначно сприймаються іншими країнами Європи, як у єврозоні, так і за її межами. Наприклад, «вічно кризова» Греція, яка є членом єврозони, виступає проти зовнішнього фінансового диктату, насамперед з боку Німеччини. Проблемні країни – члени єврозони півдня Європи теж не в захваті від таких планів.
Зі свого боку, фінансово поки що цілком успішна Польща не збирається відмовлятися від злотого на користь євро, підтримуючи на практиці в такий спосіб конструкцію «двошвидкісної» Європи. Однак Варшава виступає проти «двох швидкостей», бо це ще сильніше знизить вплив країн европериферії на вирішення загальноєвропейських проблем.
У Берліні на ініціативу Макрона «реформи в обмін на інвестиції» відповіли пропозицією міністра фінансів Німеччини та однопартійця Меркель із ХДС-ХСС Вольфганга Шойбле про створення Європейського валютного фонду (ЄВФ).
У цій пропозиції є й антиамериканський підтекст. Європейським кредиторам стає дедалі складніше домовлятися з чиновниками МВФ. МВФ занадто залежний від Америки. Тому вносять пропозиції про те, що в ЄС потрібно створити Європейський валютний фонд (ЄВФ) за зразком МВФ.
На думку деяких європейських експертів, сума капіталу ЄВФ має бути не менше ніж €50 млрд. Вважається, що найбільшу частку внесків має зробити Німеччина, а Франція – дещо меншу частку. Щодо того, скільки мають внести інші члени ЄС, немає жодної ясності, а багато країн взагалі ставляться до цієї ідеї, м’яко кажучи, без ентузіазму. Втім, повної єдності в ЄС ніколи не було.
Ідея створення ЄВФ – це також реакція Берліна та Парижа на певне охолодження в американо-європейських відносинах, особливо з приходом до влади в Америці Трампа, який здійснює більш ніж неоднозначну політику. Зміцнення інтеграції ЄС з опертям на франко-німецьку вісь – це також прагнення зробити Європу самодостатньою.
Однак у Берліні підозрюють, що Франція, яка має серйозні фінансово-економічні проблеми, може прагнути до того, щоб «доїти» багатшу і стабільну Німеччину. Німецький погляд на міністерство фінансів єврозони та на ЄВФ чітко висловлює міністр фінансів Шойбле: насамперед це мають бути органи, що здійснюють контроль над бюджетною дисципліною.
У Німеччині різко заперечують проти випуску єдиних облігацій державної позики, за які ратує Макрон, відповідати за якими мали б спільно всі країни єврозони. Шойбле припиняє будь-які розмови на тему євробондів, побоюючись, що «партнери Німеччини наберуть дешевих кредитів, а віддуватися доведеться платникам податків», тобто Німеччині.
Підтримуючи пропозицію Макрона щодо парламенту єврозони, канцлер Німеччини Ангела Меркель та міністр фінансів Вольфганг Шойбле дещо по-різному поставилися до ідей Макрона. Якщо Шойбле прагне супроводжувати їх режимом бюджетної економії, то Макрон – нарощуванням інвестицій в інфраструктуру єврозони. Згідно з пропозицією Макрона, Франція проводить реформи та санує бюджет, а Німеччина нарощує інвестиції та сприяє перетворенню єврозони на «ядро ЄС».
Та річ у тім, що після виходу Великобританії з ЄС і так занадто висока вага Німеччини ще більше підвищується. Тому Макрону потрібно прагнути до того, щоб не допустити перетворення Європи на «німецьку Європу».
Одне слово, за обопільного розуміння загальних проблем, погляди Берліна та Парижа щодо певних принципових питань істотно розходяться. Не кажучи вже про те, що в інших країнах ЄС та єврозони такі плани взагалі не знаходять розуміння.
Хто в євродомі головний?
З деякими пропозиціями Макрона Меркель погоджується. Зокрема, вона високо оцінює ініціативи Макрона щодо гармонізації оподаткування підприємств, реформи законодавства про банкрутство, наповнення спільного бюджету єврозони завдяки введенню єдиного податку на фінансові операції та податку для великих інтернет-компаній.
Фінансові проблеми Франції насторожують Берлін. Обсяг держборгу Франції на кінець другого кварталу 2017 р. зріс на €22 млрд, до рекордних €2,232 млрд порівняно з €2,21 млрд на кінець першого кварталу. У відсотках від ВВП борг зріс на 0,4% – до 99,2% ВВП, порівняно з 98,8% ВВП в першому кварталі. Отже, Франція грубо порушує базовий Маастрихтський критерій, згідно з яким державний борг не має перевищувати 60% ВВП.
У сфері найгострішої зараз для ЄС проблеми міграції Макрон запропонував створити єдине агентство у справах біженців, щоб спростити процедуру їхнього приймання.
І до цього Польща ставиться критично, і поляків можна зрозуміти. У Варшаві не хочуть віддавати комусь своє суверенне право вирішувати, скільки, яких і звідки емігрантів приймати, і чи приймати їх взагалі. Тим більше Польща й так перенасичена мігрантами з України, від яких Річ Посполита хоча б користь має, чого не скажеш про африканців з арабами.
Зазначимо, Польща наразі є найбільш проамериканською країною в регіоні. Європейська інтеграція по-польськи видається як збереження ЄС та посилення американського впливу в Європі, однак з останнім не згодні Німеччина та Франція.
Очевидно, що Німеччина є економічно сильнішою та стабільнішою за Францію, а Меркель звикла грати першу скрипку в Європі та франко-німецькому тандемі. До того ж після виходу Великобританії Євросоюз стає «ще більш німецьким».
Проте й Макрон претендує на лідерство. До того ж у Макрона та у Франції є безперечний козир, якого немає в Берліна. Це досить потужна армія. Після виходу Британії Франція – єдина в ЄС, у кого є армія, що має ядерні сили.
Макрон виступає за мілітаризацію ЄС, знаходячи в цьому питанні підтримку Брюсселя. Виступаючи перед студентами університету Сорбонна, Макрон заявив, що на тлі відчуження США та сплеску тероризму ЄС потрібні спільний оборонний бюджет і спільна армія.
Нагадаємо, після закінчення Другої світової війни й дотепер основою європейської безпеки є НАТО, а НАТО – це Америка, Америка, ще раз Америка й тільки незначною мірою всі решта. Тому в системі європейської безпеки свої умови диктують Штати.
На думку Макрона, загальноєвропейська армія має з’явитися до 2020 р. Щоправда, на думку військових експертів, перспективи створення загальноєвропейської армії та забезпечення безпеки Європи без США є вкрай сумнівними.
Франція витрачає відносно більше на оборону. Якщо Німеччина витрачає на армію 1,2% ВВП, то Франція – 1,8%, хоча й цього мало. США наполягають, щоб усі країни – члени НАТО істотно збільшили оборонні витрати, але до Вашингтона наразі мало хто прислухається.
Нагадаємо, за статутом НАТО, її члени мають витрачати на оборону не менше ніж 2% ВВП. Однак із 28 членів альянсу цю вимогу виконують тільки п’ять країн – окрім США, це Греція, Польща, Естонія та Великобританія.
На відміну від Німеччини, Франція має навчені військові контингенти, що постійно беруть участь у бойових діях, наприклад, в Африці.
Макрон розуміє, що в нинішньому світі, який стає дедалі нестабільнішим, військова карта є козирною. Кажуть, молодий та енергійний президент П’ятої республіки уважно прислухається до порад своїх генералів.
Макрон, який не служив в армії, жваво цікавиться військовою проблематикою, зустрічається з військовослужбовцями просто у військах в Африці, відвідує поранених у шпиталях, дякує за службу.
Міністерство оборони Макрон перейменував на міністерство збройних сил, це багато про що говорить.
Власне, розмови та навіть деякі спроби в питанні реформування ЄС в напрямку подальшої централізації йдуть і проводяться як мінімум з часів кризи 2008-2009 рр., яку Європа, за деякими оцінками, до кінця не подолала.
Але молодий та енергійний президент Франції Емманюель Макрон надав процесу реформування Європи новий імпульс.
