Отже, «мудрий американський народ» під час голосування 5 листопада виконав популярну наприкінці 1980-х пісеньку Віктора Цоя «Перемен требуют наши сердца!». Як наслідок, наступним господарем Білого дому знову стане Дональд Трамп. Результат цього «хорового співу» може виявитися вельми непередбачуваним, що вже відображається, так би мовити, у своєрідних кадрових ініціативах Трампа, чимало з яких зумовили цілу гаму емоцій – шок, трепет, регіт, непристойні репліки і т. д.
У першій частині цієї публікації було присвячено досить детальному розгляду найважливіших кадрових пропозицій Трампа.
У цій другій і заключній частині цього тексту буде приділено увагу тому, до чого ведуть і чим обертаються неоднозначна (хоча далеко не в усьому негативна) кадрова політика Трампа, а також його мізантропія, зарозумілість, пиха, чванство, багаторазово посилені його впевненою перемогою на президентських. вибори.
Більше того, Трамп цілком здатний «вмити руки» та зрадити союзників, а тому до його обіцянок «вирішити українське питання» слід ставитись, скажімо так, з обережністю.
Деякі «косяки» Трампа: пам’ятають курди, пам’ятають шиїти, пам’ятає Багдад
Автор цих рядків стежив за бурхливою діяльністю Трампа від його появи у виборчій кампанії 2016 року, багато про що доводилося писати, і зараз багато можна було б розповісти про його «фейли», які у нас прийнято називати «косяками».
Наприклад, саме на його совісті різке загострення відносин з Китаєм, провал у питанні умиротворення Північної Кореї, незважаючи на зустріч із Кім Чен Ыном та поплескування його по плечу на саміті в Ханої в 2019 році. На Трампі лежить величезна частка провини за те, що було розвалено ще «перебудовний» договір про скорочення ракет малої та середньої дальності (ДРСМД), яким почалося радикальне роззброєння за часів Горбачова та Рейгана. На Трампі лежить велика частка провини через те, що продовження договору про стратегічні наступальні озброєння (СНО) не було продовжено.
Але ці питання вимагають окремого розгляду, а зараз нагадаємо ті «косяки» Трампа, які можна кваліфікувати як зраду та байдуже ставлення до союзників.
Трамп багато і різко критикував «ганебну втечу» Байдена з Афганістану. Більше того, як йшлося в першій частині цієї публікації, стосовно низки вищих офіцерів Пентагону за це чи не кримінальні справи вже готуються.
Але при цьому Трамп відмовчує, що в його часи мала місце приблизно така ж втеча з Сирії та Іраку, ніж Трамп зрадив і підставив, у тому числі під ракетні удари, союзників Америки чи лояльних їй людей, зокрема сирійських курдів та іракських шиїтів. І про це доводилося докладно писати.
У 2019 році мала місце ціла серія публікацій про сирійські курди, які прийняли на себе основний тягар війни з Ісламською державою (ІДІЛ) у 2015-2019 році, оскільки ісламісти буквально знищували курдів. Саме адміністрація Трампа фактично зрадила курдів, які воювали пліч-о-пліч з американцями проти ІДІЛ, коли з регіону в 2019 році були несподівано виведені американські війська без будь-яких гарантій безпеки для курдів, які відразу ж потрапили під удари турецької армії, оскільки Ердоган з тупим завзятістю проводить лінію на знищення самостійності сирійських курдів у вигляді їхньої спроби створити свою державу Рожаву під приводом того, що сирійські курди нібито є базою для курдського сепаратизму в Туреччині і для турецької Робочої партії Курдистану. При цьому Ердоган цілком спокійно сприймає існування під боком майже автономного Іракського Курдистану, що знаходиться під американським «парасолькою», і навіть успішно переправляє через Туреччину курдсько-іракську нафту, непогано на цьому заробляючи.
Подробиці вдаватися не будемо, а тих, хто цікавиться, відсилаємо до датованого восени 2019 року циклу публікацій на цю тему, в якому, зокрема, йдеться і про те, як Трамп зрадив курдів, чим сильно підмочив репутацію Америки: « Джерела війни» Ердогана. Третя турецько-курдська війна в Сирії та її наслідки », « Сирійські курди стали розмінною монетою чужих інтересів. Частина 1 », « Сирійські курди стали розмінною монетою чужих інтересів. Частина 2 ».
Додамо лише, що тоді адміністрація Трампа за це зазнала нищівної критики всередині США, у тому числі, з боку Тулсі Габбард, яка тепер стала затятою трампісткою і призначена на посаду, її відповідність якій викликає багато питань.
Крім того, Габбард своїми відповідями на запитання NewsWeek , про які йшлося в першій частині публікації, змусила згадати, як при Трампі і нібито за його особистою вказівкою було завдано абсолютно безмозкого ракетного удару по території Іраку, внаслідок чого загинув не тільки іранський генерал Корпусу вартових. ісламської революції Касем Сулеймані, а й верхівка іракських шиїтів, всіляко іракських екстремістів, що перешкоджали нападам, на американські військові бази в Іраку. В результаті, Америці довелося піти з Іраку, бездарно «злив» все те, що вона там намагалася вибудовувати з 2003 року, і в цьому сенсі «втеча Трампа з Іраку» нічим не краща за «втечі Байдена з Афганістану», щодо чого Трамп, повторимо, має намір мало не кримінальні справи порушувати. У подальші подробиці вдаватися не будемо, а ті, хто цікавиться, можуть ознайомитися з датованою січнем 2020 року публікацією на цю тему « Війна поки що скасовується: Штати дали задню на вавилонських річках ».
Поспішайте цілувати перстень – скоро доведеться цілувати туфлю!
Ставлення Трампа не тільки до кадрів, але взагалі до всіх, особливо до тих, хто залежить від нього, а від Америки та її президента залежать дуже багато людей у цьому світі, добре відображено до приголомшливої публікації оглядача The Guardian Арва Махдаві під промовистим заголовком « Line up to kiss the ring! How to join the brownnosers sucking up to Trump » або « Вишикуватися в чергу, щоб поцілувати кільце! Як приєднатися до підлабузників, що підлизуються до Трампу » /
Наголошується, що зараз бізнес-магнати та світові лідери відчайдушно намагаються втертися у довіру до Трампа. Це принизливо, але гроші варті того.
Намічаються «Олімпійські ігри принижень». Поки Дональд Трамп готується до «турні помсти», світові лідери та бізнес-магнати намагаються показати майбутньому президентові, наскільки вони їм захоплюються. Навіть якщо для цього доведеться виставити себе на посміховисько.
Цілком природно, що багаті та впливові люди намагаються підлещуватися перед майбутнім президентом Сполучених Штатів, але те, що люди вишиковуються в чергу, щоб поцілувати кільце, просто вражає. Це не просто звичайна дипломатія: це говорить про непробачну транзакційну політику Трампа. Він ясно дав зрозуміти, що лояльність буде щедро винагороджена, і пообіцяв безжально переслідувати своїх ворогів. В результаті ми, схоже, вступили в золотий вік підлабузництва.
Крок перший у перетворенні себе на «ручного песика» Трампа: видаліть усі попередні критичні висловлювання на адресу колишнього президента, які ви, можливо, необачно виклали, коли у вас ще був хребет. Ось, наприклад, посол Австралії у США, колишній прем’єр-міністр Кевін Радд, схоже, не спав усю ніч, натискаючи кнопку вилучення у Twitter.
“Трамп – найруйнівніший президент в історії”, – заявив Радд у своїй соціальній мережі Twitter, тепер уже X. У 2020 році він написав: “Він тягне Америку і демократію по бруду”.
Цей твіт, як і інші критичні вислови на адресу колишнього президента, тепер стерті. У заяві, опублікованій на його особистому сайті минулого тижня, Радд пояснив, що зробив ці зауваження ще під час перебування політичним коментатором, і видалив їх, щоб «виключити можливість неправильного тлумачення цих коментарів як тих, хто відображає його позицію як посол».
Ви можете скільки завгодно натискати на кнопку «видалити», але інтернет має дуже довгу пам’ять. Тому, якщо ви не можете повністю видалити свої негативні думки про Трампа, наступним кроком може стати його невдоволення.
Схоже, саме так британський міністр закордонних справ Девід Леммі вирішує проблему з тим, що під час перебування членом парламенту він назвав Трампа «тираном» і «соціатом, який ненавидить жінок, співчуває неонацистам». Леммі також назвав Трампа «неправим, нечесним, ксенофобом, самозакоханим» і «недругом Британії».
Здається, досить недвозначно. На думку Леммі, ми маємо забути про все це, тому що це «старі новини». В інтерв’ю BBC Леммі додав, що він робив такі коментарі, коли був дурним задньокам’яником, і тепер він знає, що краще.
«Те, що ви кажете, будучи заднякомієчником, і те, що ви робите, виконуючи справжній обов’язок державної служби, — дві різні речі. А я – міністр закордонних справ. Є речі, які я знаю зараз, але не знав тоді», – пояснив Леммі.
Заради справедливості варто відзначити — багато людей зараз дізнаються про Трампа багато важливих фактів, яких не знали раніше, тому що Джей Ді Венс також добре використав захист «старшого і порозумнілого» Леммі.
Напередодні виборів 2016 Венс назвав Трампа «ідіотом», який «не годиться для вищої посади нашої країни». Він також назвав людину, яка стане його начальником, «американським Гітлером». Звісно, тепер майбутній віце-президент усвідомив, що «помилявся щодо Дональда Трампа».
І він знаходиться в сильній компанії: важко знайти титану індустрії, який би не критикував Трампа у минулому і не відступав від своїх слів зараз. Генеральний директор Apple Тім Кук, генеральний директор Google Сундар Пічаї, генеральний директор Microsoft Сатья Наделла і колишній генеральний директор Amazon Джефф Безос входять до високопоставлених бізнесменів, які радикально змінили свою позицію щодо Трампа.
Генеральний директор Meta Марк Цукерберг також зазнав метаморфози, пов’язаної з Трампом. Колись він звинувачував Трампа у підбурюванні до насильства та підриву закону, а тепер разом із рештою технологічних братів розповідає про те, як він радий співпрацювати з адміністрацією Трампа. Чи завжди Цук лебезить перед президентами? Ні, не завжди. Як зазначає Popular Information: «Цукерберг взагалі не привітав Байдена після його перемоги 2020 року».
У ширшому розумінні Цукерберг, зайнятий радикальним оновленням свого гардеробу та публічного іміджу, схоже, вирішив, що Трамп — це постать, якою можна захоплюватись і наслідувати. У липні він назвав Трампа «крутим» після того, як колишній президент пережив замах.
Потім, під час нещодавньої конференції, Цукерберг сказав, що найбільшою помилкою в його кар’єрі було те, що він забагато вибачався. Трамп, зрештою, довів, що вам може зійти з рук усе, що завгодно; що влада ставить вас вище за закон.
Прокласти собі шлях до добрих стосунків із Трампом, можливо, принизливо, але за це можна отримати великий куш: обраний президент уже зайнятий наданням послуг своїм друзям. Наприклад, Ілон Маск, який витратив понад 100 мільйонів доларів на обрання Трампа, було призначено керівником нещодавно створеного Департаменту ефективності уряду. Це дозволить Маску, чиї компанії отримали понад 15,4 млрд доларів державних контрактів, набагато ефективніше спрямовувати державні кошти у свій власний гаманець.
Тим часом Трамп збирає свій кабінет міністрів, і стало очевидним, що найважливіша кваліфікація для роботи в ньому — це вміння говорити приємні речі про обраного президента. Наприклад, телеведучий Fox News Піт Хегсет і військовий ветеран, який не має жодного значущого досвіду в галузі зовнішньої політики, був обраний на посаду міністра оборони.
Конгресвумен з Нью-Йорка Еліза Стефаник, яка підтримала Трампа під час загрози імпічменту, і стала однією з найзапекліших уболівальниць, винагороджена за своє підлабузництво посадою посла в ООН. Як і Хегсет, вона також не має значного досвіду в галузі зовнішньої політики, але вона підтримуватиме Ізраїль і Трампа, що б вони не робили, а це головне.
А ще є маленький Марко. Трамп висунув кілька дуже особистих нападок на Марко Рубіо, і сенатор відповів йому тим самим ще 2016 року. Проте з того часу Рубіо став до ладу і плазав біля ніг Трампа настільки, що його вибачили за глузування з розміру рук Трампа і висловлювання «він зробить Америку помаранчевою». Відомо, що Рубіо розглядають посаду держсекретаря.
Отак: тепер ми офіційно є економікою «послуга за послугу». Не дивно, що колишні критики Трампа раптово переродилися, а технологічні брати вишиковуються в чергу, щоб сказати, як вони «раді» працювати з адміністрацією Трампа.
«Що таке трохи підлабузництва, коли за нього дають величезний горщик із золотом?» – Завершує свій памфлет оглядач The Guardian.
Борзописців – до нігтя!
Те ж видання The Guardian у публікації « Trump sues for billions from media he says is biased against him » або « Трамп подав позов на мільярди доларів від ЗМІ, які, за його словами, упереджені стосовно нього» пише про те, як Трамп має намір покарати своїх кривдників з медіа, вимагаючи від них мільярди.
Зазначається, що до повернення Дональда Трампа до Білого дому залишилося лише два місяці, а обраний президент та засуджений злочинець уже веде юридичну війну, подаючи шквал позовів проти медіакомпаній та видавництв, які критикували його.
Журнал Columbia Journalism Review повідомив, що всього за кілька днів до президентських виборів адвокат Трампа Едвард Ендрю Пальцик направив листа до New York Times і Penguin Random House з вимогою відшкодувати збитки у розмірі 10 млрд доларів за статті з критикою Трампа.
Цей лист приєднався до серії позовів проти інших медіакомпаній, які Трамп звинуватив у політичному цькуванні.
У листі, з яким ознайомився CJR, автори статей Пітер Бейкер, Майкл С. Шмідт, Сюзанна Крейг і Расс Бюттнер звинувачуються в «хибних і наклепницьких заявах» про Трампа, додаючи, що New York Times є «повноводним рупором демократичної партії», наклеп проти політичних опонентів у промислових масштабах».
За даними CJR, у листі згадуються дві конкретні статті Бюттнера і Крейга, які стосуються їхньої останньої книги «Щасливий невдаха: як Дональд Трамп промотав стан свого батька і створив ілюзію успіху» (Lucky Loser: of Success). У листі також вказується на статтю Бейкера від 20 жовтня під назвою «Для Трампа ціле життя скандалів наближає момент суду», а також на статтю Шмідта від 22 жовтня під назвою «Як наближаються вибори, Келлі попереджає, що Трамп править як диктатор», повідомляє CJR.
У листі, адресованому New York Times, видання звинувачується в «намірі зганьбити та принизити всесвітньо відомий бренд Трампа, який споживачі давно асоціюють з досконалістю, розкішшю та успіхом у сфері розваг, гостинності та нерухомості, а також у багатьох інших галузях, а також у хибній та зловмисному наклепі та приниженні його як кандидата на вищу державну посаду на Сполучених Штатів».
Крім New York Times, Penguin Random House та Daily Beast, Трамп та адвокати його кампанії подали до суду на телеканал CBS News, стверджуючи минулого місяця, що його інтерв’ю з Камалою Харріс, показане 7 жовтня у програмі 60 Minutes, було відредаговано і, отже , Стало «втручанням у вибори».
Приблизно в той же час Трамп звернувся до Федеральної виборчої комісії зі скаргою на газету Washington Post, звинувативши її в незаконних пожертвуваннях у натуральній формі на кампанію Харріса. Washington Post, яка цього року відмовилася підтримати будь-якого політичного кандидата за вказівкою свого власника-мільярдера Джефа Безоса, який пізніше назвав переобрання Трампа «екстраординарним політичним поверненням», заявила, що звинувачення були «некоректними» та «необґрунтованими».
У відповідь на перемогу Трампа на перевиборах та його неодноразові нападки на журналістів Комітет із захисту журналістів назвав погрози Трампа на адресу преси «явною та прямою небезпекою для свободи ЗМІ».
Брудний шабаш передвиборчої кампанії
При цьому сам Трамп вів передвиборчу боротьбу проти своєї опонентки часом настільки брудно, що має понести за це відповідальність.
Найяскравішим зразком цілковитого хамства став передвиборний мітинг у Медісон-сквер-гардені в передостанню неділю перед виборами, що перетворився на такий собі шабаш на честь модного нині «Хеллоуїна».
Про це написав The New York Times у публікації « Trump at the Garden: Closing Carnival of Grievances, Misogyny and Racism» або «Трамп у саду: завершальний карнавал образ, женоненависництва та расизму ».
Видання назвало цей передвиборний захід виплеском люті на політичну та правову систему, яка оголосила йому імпічмент, звинуватила та засудила його. Мітинг став яскравим і часом расистським проявом темної енергії, що живить рух MAGA.
Найманий комік розпочав зустріч, назвавши Пуерто-Ріко «плавучим островом сміття», потім висміяв латиноамериканців за те, що вони не використовують протизаплідні засоби, євреїв за скупість, а палестинців за метання каміння.
Інший оратор порівняв віце-президента Камалу Харріс із повією, яка має «сутенери». Третій назвав її “Антихристом”. А колишній ведучий Fox News Такер Карлсон висміяв Камалу Харріс — дочку матері-індіанки та батька-ямайця — за вигадану етнічну приналежність, заявивши, що вона бореться за те, щоб стати «першим самоансько-малазійським колишнім прокурором Каліфорнії з низьким IQ, коли-небудь обраним президентом».
На той час, коли на сцену піднявся сам колишній президент, захід, на якому планувалося заключне слово його передвиборчої кампанії, перетворився на карнавал невдоволення, женоненависництва та расизму.
Трамп назвав дату свого потенційного обрання “днем звільнення” від того, що він назвав окупацією загарбниками-мігрантами.
За словами видання, захід став видовищем, що зафіксував незвичайний і часом потворний спектр руху MAGA, який за останні дев’ять років захопив Республіканську партію зсередини.
Халк Хоган напружував м’язи і зривав одяг, як і на з’їзді. Дональд Трамп-молодший назвав свого батька “крутим”. Найбагатша людина у світі Ілон Маск, який на даний момент виділив 118 мільйонів доларів на допомогу Трампу, вийшов під відео посадки свого ракетного прискорювача, потрясаючи кулаками у повітрі.
Словом, шабаш і біснування – це м’які визначення, якими можна охарактеризувати це дійство.
Чого у Зеленського чекають від Трампа?
У зв’язку з усім вищесказаним виникає цілком закономірне питання: чого чекають від Трампа у Зеленського щодо української влади та України взагалі?
Наскільки можна зрозуміти, українська влада не висловлює занепокоєння призначеннями Трампа, і це викликає питання.
У контексті «моди присягання на вірність Трампу», яка зараз домінує на Заході, досить показово виглядає реакція на те, що відбувається у Вашингтоні української влади.
За останні дні президент США, його соратники і навіть члени сім’ї сказали і зробили чимало такого, що заслуговувало б як мінімум на «вираження глибокої стурбованості» з боку офіційного Києва.
Наприклад, Ілон Маск погоджується з тим, що «корупційні українські гроші фінансують паліїв війни у США». Син Трампа відкрито знущається з президента України, заявляючи, що Зеленський втратить свій «посібник», коли батько повернеться до Білого дому.
Зрештою, сам Трамп висуває на ключові посади у своїй адміністрації постаті, які раніше відзначилися заявами та діями проти Зеленського (Гетц та Габбард). За що ту ж саму Габбард внесли на Миротворець, а Центр боротьби з дезінформацією (ЦПД) при РНБО звинуватив її в «роботі на гроші Кремля».
Але єдиною реакцією українських держорганів на весь цей потік негативу стало лише вилучення з телеграм-каналу Центру боротьби з дезінформацією повідомлень із критикою Габбард.
Українська влада демонстративно реагує на тривожні дзвінки з Вашингтона в дусі «все добре, прекрасна маркіза», розповідаючи про відмінні стосунки з Трампом.
За однією з існуючих версій, на Банковій сподіваються, що в кооперації з впливовою «партією війни» серед республіканців вони зможуть не допустити висунення Трампом його «мирного плану», який передбачає завершення війни по лінії фронту з мораторієм на вступ України до НАТО.
Можливо, українська влада сподівається, що, якщо Трамп все ж таки свій «мирний план» запропонує, то Путін від нього відмовиться, після чого США продовжать підтримку України, а можливо її навіть збільшать, посиливши заодно і тиск на Москву.
Що робити, якщо ці надії не виправдаються і Україні повністю перекриють американську допомогу, схоже, ніхто не знає.
Висловлюється думка, що вирішення українського питання залежатиме сильно про кандидатуру спецпосланника Трампа, який займатиметься Україною.
За деякими даними, на це місце розглядаються колишній радник Трампа з нацбезпеки Роберт О’Браєн та колишній в.о. директора нацрозвідки Річард Гренелл.
Гренелл вважається прихильником завершення війни в Україні із заморозкою по лінії фронту та зупинкою прийому України до НАТО. У вересні він зустрічався із Зеленським, коли той приїжджав до Трампу.
О’Брайєн стоїть приблизно на таких самих позиціях – завершення війни по лінії фронту. При цьому він пропонував пригрозити Росії санкціями, якщо та не захоче йти на переговори. Крім того, він пропонував перекласти фінансування Києва на Євросоюз.
Видання «Дзеркало тижня» називає ще одного кандидата у спецпосланці – дипломата Брайана Хука. Він дуже відрізняється від двох названих вище фігур. Якщо О’Брайєн і Гренелл знаходяться, загалом і в цілому, в рамках зовнішньополітичного порядку денного Трампа, в тому числі і по Україні (переговори з РФ для якнайшвидшого завершення війни по лінії фронту), то Хук, швидше, ближче до іншого крила республіканців – « партії війни».
У 2018-2020 роках він працював спецпредставником США з питань Ірану та старшим радником держсекретаря Майка Помпео.
Помпео відомий своєю жорсткою лінією щодо РФ і пропонував Трампу посилити постачання зброї Києву, а не завершувати війну лінією фронту. Також Помпео за поширеною версією має тісні зв’язки з Офісом президента України.
Проте нещодавно Трамп заявив, що Помпео до його команди не увійде.
Тому якщо Хука все-таки буде призначено спецпосланцем, то це буде досить значний успіх «партії війни». І це також знизить ймовірність укладання угоди про завершення війни по лінії фронту, досягти якої і так буде непросто.
Втім, поки що про можливе призначення Хука пишуть лише в Україні. А інші призначення Трампа говорять про зовсім інший вектор політики щодо України.
Нарешті, буквально пару днів, як несподівано виникла ще одна, досить екзотична кандидатура спецпосланця, про яку пише The New York Times у публікації The Trump Lawyer наступний Білий дім ».
Йдеться про адвоката Бориса Епштейна, який координував юридичний захист у кримінальних справах Трампа і надає величезний вплив на нову адміністрацію Білого дому. Зокрема, Епштейн формує для Трамп склад для міністерства юстиції.
Він нібито запропонував Трампу свою кандидатуру як спеціальний посланник з російсько-українського конфлікту.
Епштейн народився у Москві 1982 року, а 1993 року сім’я переїхала до Америки. Зазначається, що він не має жодного досвіду в галузі дипломатії та зовнішньої політики, але має родичів з обох боків конфлікту, тобто в Україні та в Росії.
Багато високопосадовців були шоковані ідеєю призначення Епштейна на чутливий дипломатичний пост. Крім відсутності дипломатичного досвіду, Епштейн разом із кількома іншими союзниками Трампа зараз перебуває під слідством в Аризоні за звинуваченням у спробі скасувати результати виборів 2020 року.
Однак Трамп вислухав пропозицію з явним інтересом і не відкинув її, хоч і не прийняв на себе жодних зобов’язань.
“Трамп – це пожежа в сухому лісі, яка може випалити його мешканців”
Насамкінець – яскрава характеристика Трампа та наслідків його приходу до влади. Характеристика ця, може, занадто академічна та епістолярна, але в цілому, актуальна і заслуговує на увагу.
Вона дана російським політологом, юристом і публіцистом Володимиром Пастуховим, що проживає за кордоном, до речі, уродженим киянином (https://t.me/v_pastukhov/1298):
« Загальне враження від перших кроків Трампа – як від прориву греблі. Розгромний кінцевий результат перемоги Трампа … змушує дуже багато про що задуматися. При цьому Трамп по суті залишився зі своїм виборцем, а від демократів пішло 10 мільйонів розчарованих прихильників.
І незрозуміло, кого звинувачувати? Та незламна колода, удар якої про греблю часу пробив пролом, куди хлинули мільйони кубометрів застійної води з гнійним розсипом нездійсненних надій, нездійсненних обіцянок, невиліковних фобій, нерозв’язних протиріч, незроблених справ та іншого соціального справи. Чи того підрядника, який десятиліттями зводив, а потім пестив і плекав греблю, щоб… жодна крапля цієї застійної води не протікала і жодна проблема не знайшла свого вирішення (бо кожна вирішена проблема породжує нові нерозв’язні проблеми)?
Трамп – не творець, він руйнівник гребель. Як непотрібних, і життєво необхідних. Зараз, стоячи на березі, ми не знаємо, яким насправді буде той потік подій, який захлисне світ найближчими місяцями. Але потік буде, і він забере багато ілюзій, багато дутих авторитетів та нежиттєздатних ідей. На жаль, поряд з ними загине чи постраждає і багато корисного, того, що створювалося багатьма поколіннями, і того, що потім довго й тяжко доведеться відновлювати. Сподіваюся, дитину (людство) цей потік із купелі все-таки викинути не встигне, і все обмежиться водою та стрес-тестом.
За механізмом свого впливу на політичні процеси Трамп нагадуватиме вплив біржової кризи на ринок. Помруть усі, хто жив за рахунок «плеча», розчиняться в небутті багато благодушних ідей та проектів, що зберегли видимість успішних, але насправді жили в кредит у свого часу за рахунок інерції, набраної по ходу прискорення в ті огрядні і, мабуть, неповторні роки, коли один геополітичний суперник Заходу самоліквідувався, а інший ще не встиг вилупитися з яйця, самим же Заходом та відкладеного далеко-далеко на Сході. Яйце нарешті тріснуло, і замість жар-птиці з нього виліз дракон.
Сорок років без серйозної глобальної конкуренції розслабили Захід. Він явно став жити за кошти у політичному сенсі. Всім все обіцяв, чи не збираючись виконувати обіцяне зовсім, чи просто не прораховуючи вартість проектів. А гравці на ринку вірили в «кінець історії» та закладалися під обіцянку безлімітних кредитів за низькими відсотковими ставками. Розширення НАТО – будь ласка! Деколонізація вмираючої імперії – чому ні? Європейська безпека за чужий рахунок – природно. Демократизація в якомусь Бадахшані – нам і це під силу. Межа розширення цього всесвіту насправді була досягнута років десять-п’ятнадцять тому. Але вона вперто продовжувала роздмухуватися, не помічаючи того, як все тонше стають стінки її міхура.
Іронія історії полягає в тому, що людина, яка прийшла до влади під гаслом «Make America Great Again» насправді буде тим, хто проколе голкою міхур посткомуністичного домінування США та Заходу у світі і почне його здувати до природних та безпечних розмірів. У цьому сенсі боюся, що він приречений стати однією з тих суперечливих постатей, для яких історія ніколи не матиме однозначних оцінок. Пожежа легко знищує старий ліс, бо сушняк легко спалахує від будь-якої випадкової іскри. Через півстоліття дома пожежі зазвичай виростає новий молодий міцний ліс, тому з погляду флори пожежа корисний. Але з погляду фауни, що мешкає в старому лісі, він є трагедією, яку багатьом із них не пережити. Трамп – це пожежа у сухому лісі ».
Особливу увагу звернемо на алегорію про «фауну, яка загинула у лісі від пожежі».
Багато нинішніх «фанатиків трампіку» мають шанси стати такою «фауною».
