Кабмін затвердив законопроект про новації в пенсійному забезпеченні та передав на розгляд раді з реформ. Водночас триває обговорення вкрай суперечливої ідеї про створення другого - обов'язкового накопичувального - рівня пенсійної системи.
Нагадаємо, «родзинкою програми» цієї чергової пенсійної реформи є різке збільшення мінімального пенсійного стажу з нинішніх 15 до 25 років, що автоматично позбавить пенсії величезну кількість громадян.
Осторонь поки що залишилася ще одна вельми неоднозначна ідея щодо запровадження накопичувальної пенсійної системи. Цю ідею наполегливо просувають деякі чиновники на чолі із соціальним віце-прем’єром Павлом Розенком. Чиновники та деякі так звані експерти й далі наполягають на запуску накопичувальної системи з 2019 р. чи навіть з 2018 р.
Проте навіть у розвинених країнах накопичувальні системи в довготерміновій перспективі виявляються нестабільними, по суті, фінансовими пірамідами. Тим більше сумнівним видається запровадження їх в Україні, де фінансові ринки розвинені гірше, натомість наявні великі темпи інфляції та іноді девальвації гривні.
Щодо цього голова місії МВФ в Україні Рон ван Роден висловився чітко, але делікатно: «Запровадження так званої накопичувальної пенсійної системи… на додаток до нинішньої системи… не має особливого сенсу без попереднього виправлення недоліків чинної системи. Запровадження накопичувальної системи було б передчасним, з огляду на нинішній рівень розвитку фінансових ринків та нормативно-правову базу в Україні».
У відповідь прем’єр-міністр із соціальних питань Павло Розенко назвав ван Родена «відірваним від українських реалій, жахливим непрофесіоналом, який не розуміє, що таке накопичувальна система і як вона працює».
Накопичувальна система made in Ukraine
З 1 січня 2018 р. уряд планує відкрити особисті накопичувальні пенсійні рахунки для тих, хто працює. Їх запровадять для тих, кому 35 років і молодших, а додаткові відрахування на ці рахунки становитимуть 2% від зарплати з поступовим підвищенням до 7% до 2023 р. на 1% щорічно. Це буде другий (обов’язковий накопичувальний) рівень пенсійної системи.
Перший (солідарний) рівень нікуди не зникне, однак відрахування до нього скорочуватимуться на зазначені відсотки. Перерозподіл частини пенсійних відрахувань від солідарної системи до накопичувальної значно збільшить і без того величезний дефіцит солідарного Пенсійного фонду (ПФ). За словами ван Родена, у 2016 р. трансферти з бюджету на покриття дефіциту ПФ досягли приголомшливої суми – 143 млрд грн, або 6% ВВП, що є другим за рівнем дефіцитом ПФ у Європі порівняно з розміром економіки країни.
Це вже не перша спроба запровадити накопичувальну систему. Цю ідею просував тодішній соціальний віце-прем’єр Сергій Тігіпко у 2011 р. (уряд Миколи Азарова). Поняття накопичувальної системи тоді ввели до законодавства, але вирішили, що вона запрацює, коли буде стабільне зростання економіки – не менше 2% на рік протягом кількох років, а ПФ (тобто перший рівень) стане бездефіцитним.
У 2015 р. аналогічний законопроект вносив уряд Арсенія Яценюка, де Розенко був міністром соцполітики. Проте від ідеї відмовилися.
Величезні сумніви виникають щодо інвестиційного доходу, який, як переконують апологети накопичувальної системи, дасть змогу виплачувати гідну пенсію за доволі невисоких відрахувань до накопичувальної системи та захистить накопичення від інфляції. В Україні немає куди вкладати кошти, оскільки практично немає фондового ринку.
Поле чудес у Країні дурнів
Ще важливішою проблемою є збереження цінності та купівельної спроможності пенсійних накопичень упродовж тривалого періоду, наприклад, протягом 25 років. Нагадаємо, що запроваджена 20 років тому гривня подешевшала щодо долара більше ніж у 15 разів – з 1,76 до 26 грн/$1, а ціни зросли в сотні разів. Навіть функцію платіжного засобу гривня виконує не до кінця, а як засіб накопичення, особливо довгострокового, вона абсолютно не годиться. Саме тому громадяни скуповують долари та євро, які, до речі, також знецінюються.
Накопичувальна система пенсійного забезпечення ще якось може функціонувати в країнах зі стабільною валютою, утім, навіть там це не рятує від проблем, що здатні обвалити піраміди пенсійних систем. А відкладання грошей на пенсію в гривнях – те саме, що закопування їх на Полі чудес у Країні дурнів.
Пенсійні фонди розвинених країн – солідарні та накопичувальні, приватні та державні – хронічно дефіцитні. Якщо державні фонди за кошти бюджету підтримують виплати, то приватні фонди, особливо в США, з початком кризи 2008 р. просто урізали пенсії, посилаючись на обвали фондових ринків. Після десятків років існування НПФ з’ясувалося, що в довгостроковій перспективі вони анітрохи не вигідніші й не надійніші за самостійне вкладення громадянами своїх коштів в активи, що є на ринку.
Громадяни можуть інвестувати в нерухомість, яка до 2008 р. казково дорожчала, а потім катастрофічно впала в ціні та падає й далі; вони можуть вкласти гроші в золото чи інші дорогоцінні метали, що дорожчають, однак висока нестабільність їхніх курсів та значні втрати під час зворотної конверсії в гроші роблять таку інвестицію вельми ненадійною. Вони можуть вкласти гроші в акції компаній та банків, що можуть збанкрутувати, а їхні засновники або посадовці – украсти активи; громадяни можуть покласти гроші на депозити до банків, але банки можуть лопнути, як це зараз відбувається в Україні (є система страхування вкладів, однак, знову ж таки, гарантована сума в гривні) тощо.
Одним словом, громадяни можуть зробити те саме, що роблять НПФ, які «за тяжку працю» беруть чималі комісійні. До того ж на Заході НПФ були активними учасниками фінансових спекуляцій та створення фінансових пузирів, що призвело до кризи 2008 р. Мільйони вкладників НПФ на Заході, особливо в США, після кризи недоотримують пенсію або не отримують її взагалі. У солідарних ПФ Заходу також наявний зростаючий дефіцит.
Отже, дефіцит ПФ в Україні – це не місцевий колорит, а загальна тенденція. Що з цим робити – ніхто не знає, а збільшення пенсійного віку та стажу радикально проблему не вирішує, тому ПФ доводиться дотувати з бюджетів. Висловлюють пропозицію відмовитися від ПФ, а платити пенсії прямо з бюджету, як у радянські часи.
Вважають, що проблема – у демографії: населення старіє; зменшується кількість тих, хто працює, а пенсіонерів – зростає. І взагалі, пенсійні реформи були успішними лише на початку ХХ ст., коли було багато тих, хто працює, і мало пенсіонерів, а вже із середини ХХ ст. проблеми з пенсійним забезпеченням почали наростати. Це справедливо, та лише частково.
Криза пенсійних систем зумовлена не тільки демографією. Причина також у маніакальному зростанні споживання, в інфляції, у катастрофічному зростанні мінової вартості основних ресурсів – землі, води, енергії, харчування – за останні століття-півстоліття, у падінні престижу продуктивної праці та наукового пізнання світу на користь різних «послуг», спекуляцій, штучно створених потреб та видів бізнесу. На це накладається прогресуюче перенаселення планети та брак ресурсів, галопуюче безробіття через зростання продуктивності праці та вивільнення мільйонів робочих рук у світових масштабах і відсутність адекватної заміни на продуктивні види діяльності з морально-психологічних причин. Адже в арабському світі з демографією все гаразд – молодих набагато більше, ніж людей похилого віку, – проте безробіття лютує, що й стало однією з причин революцій в арабському світі. Пенсійна криза – це одна з іпостасей загальної кризи товарно-грошової моделі цивілізації.
Будь-яка пенсійна система, заснована на грошових виплатах у майбутньому, є ненадійною за визначенням. Ніхто не може гарантувати купівельну спроможність накопичуваних грошей через 20-40 років навіть у доларах або золоті. Неможливо навіть гарантувати, які будуть гроші та чи існуватиме держава, що збирає кошти на пенсії, не кажучи вже про приватні компанії у формі НПФ.
З’являються пропозиції, щоб пенсійні системи орієнтувалися не на виплату певної суми грошей, а на забезпечення певного набору розумно-достатніх благ, до яких належать комунальні послуги, продукти харчування, одяг, медичне обслуговування, а на все решту потрібно збирати самостійно.
Такий підхід теж є досить вразливим для критики, однак окреслює тенденцію глобального світу знецінюваних грошей: часткова відмова від товарно-грошового обігу на користь натурального обміну, що, з одного боку, у межах нинішніх уявлень є кроком назад у розвитку цивілізації, а з іншого – свідчить, що бурхливий розквіт товарно-грошових відносин заганяє цивілізацію якщо не в прірву, то в болото.
Отже, у нинішніх умовах накопичувальна система не вирішує жодної проблеми, яка справді дала б змогу стабілізувати пенсійну систему в Україні. Не вирішуються проблеми низьких зарплат і, відповідно, пенсійних відрахувань, нічого не робиться для подолання безробіття та повернення в Україну вивезених капіталів.
