Попри те, що в Україні, якщо порівнювати із іншими країнами світу, рекордна кількість державних банків — аж чотири — чіткого розуміння того, як їх розвивати чи що робити із ними далі у владних кабінетах нема.
Стратегію розвитку державних банків Мінфін обіцяв представити парламентському комітету з питань фінансової політики і банківської діяльності до 15 травня. Однак, так і не представив. Як і не назвав якоїсь чергової конкретної дати, коли це буде зроблено.
Можна припустити, що все тут «загальмувалося» через МВФ, від якого Україна хоче отримати черговий транш. Місія Фонду прибула до нас 16 травня і пропрацювала в Україні весь минулий тиждень. У числі ключових питань, які обговорювалися з українською владою, крім пенсійної та земельної реформ, була і стратегія розвитку державних банків.
Яке бачення стратегії розвитку наших державних банків сьогодні у МВФ, широкому загалу наразі не відомо. Однак, зрозуміло інше — якщо хочемо отримати гроші від Фонду, маємо орієнтуватися на це бачення.
Тим часом, у коментарі «і» економічний експерт, екс-член Ради Національної асоціації банків України Віктор Лисицький говорить, що у баченні стратегії розвитку державних банків нам потрібно виходити із міжнародного досвіду. Зокрема, із того, яка роль, яке місце, яке призначення державних банків у найбільш розвинутих найбільш сучасних, найбільш інноваційних економіках світу.
«Якщо подивитися на держави, що досягли великих успіхів в розвитку економіки, мають високе ВВП на душу населення, активно впроваджують новітні технології, експорт значно перевищує імпорт, є всі базові умови для стабільної роботи економіки, то тут найінноваційнішою економікою світу, беззаперечно, є США», — каже він.
При цьому експерт звертає увагу на те, що в США, фактично, є один державний банк. «Це експортно-імпортний банк, що має доволі специфічний статус. Попри те, саме він підтримує процеси, скажімо так, інтеграції економіки США в світову економіку з використанням новітніх інноваційних засобів і підходів», — розповідає Віктор Лисицький.
Іще однією дуже цікавою країною, на думку експерта, є Німеччина, де державних банків в принципі нема. «Ця країна пережила не просто велику депресію, а великий занепад після І-ї світової війни. В результаті цього занепаду Гітлер прийшов до влади. Розпочалася ІІ-а світова. В 1947-1948 рр. у західній Німеччині 16 млн німців жили просто під відкритим небом. Багато загиблих, багато було в полоні в СРСР… І от німці розпочали реформи… І вони абсолютно не спиралися на державні банки… І ми бачимо результат — позитивне сальдо поточного рахунку з 1948-го року і по цей час», — каже Віктор Лисицький.
Усі ті потужні банки, які забезпечують підтримку бізнесу в Німеччині – і не тільки в Німеччині — це акціонерні структури. «Акціонування у сьогодні прогресивній частині світу розвинулося дуже давно. Тільки от в нас ніяк до цього не можуть дійти. Потрібно розуміти, що без акціонування крупних підприємств, без втягнення широких мас громадян в контроль капіталу через продаж акцій, стабільну економіку побудувати важко. Більше того, усі потужні світові банки, які мають світове значення — це приватні акціонерні банки», — розповідає Віктор Лисицький.
«Якщо ми хочемо бути учасниками світової системи, то нам бажано копіювати позитивний досвід прогресивних країн, і не треба вигадувати щось своє — п’яте колесо, або квадратні колеса замість круглих. До нас буде набагато більше довіри, якщо, скажімо, іноземний бізнес при приході в Україну буде бачити звичні підходи, звичні інструменти, звичні правила гри. Буде довіра бізнесу, якщо будуть бачити, що наша система банків працює так, як у них на батьківщині», — вважає Віктор Лисицький.
Таким чином, вся стратегія розвитку державних банків, на думку експерта, має зводитися до того, щоб влада «ударила в бубон» і заявила, що найближчим часом всі ці державні фінансові структури будуть акціоновані. «Нам не потрібно мати більше державних банків, ніж є у інших», — каже він.
Тим часом, державні фінансові установи Ощадбанк, Укрексімбанк, Приватбанк та Укргазбанк сьогодні «захопили» вже понад 50% банківської системи України — 55% за активами, близько 51% — за депозитами юридичних осіб і 61% — за депозитами фізичних осіб, 70% — за платіжними картками.
Про те, що така присутність держави у банківському секторі — це вже перебір, говорить навіть очільник «Ощадбанку» Андрій Пишний. «Якщо дивитися на все через призму довгострокової перспективи, то стає очевидним, що переважна частка держави у банківському секторі є прямою і очевидною загрозою, яка у разі негативного сценарію розвитку може призвести до колапсу економіки. Адже джерелом покриття ризиків є державний бюджет. Очевидними є при політичному втручанні в корпоративне управління і корупційні ризики. Окрім того, “неринковість” банківського сектору — це “повна відсутність іноземних інвестицій”», — каже він.
Втім, на довгострокову перспективу можна і не дивитись. У звіті «Глобальний індекс конкурентоспроможності 2016-2017» Україна уже посідає останню позицію серед 138 держав за показником «Надійність банків», 116 місце — за показником «Доступність фінансових послуг» та 112 місце — за показником «Легкість доступу до кредитів».
Пряме регулювання роботи «своїх» банків державою, яке ми бачимо уже сьогодні, навряд чи може бути позитивним як для розвитку самих фінансових установ, так і для економіки загалом. Навряд чи додасть воно нам і інвестиційної привабливості.
Бо як можна оцінювати нещодавнє розпорядження Кабміну заборонити «Ощадбанку» застосовувати до «Нафтогазу» штрафні санкції за невиконання фінансових зобов’язань, а також вимогу розірвати договір застави майнових прав між «Ощадбанком» і «Нафтогазом» на 17,5 млрд. грн? Кому воно на користь?
Навряд чи привабливою для іноземців може бути банківська система, при якій наша влада може в якийсь момент різко вирішити зробити регуляцію ринку і, скажімо, різко знизити кредитні ставки чи іще щось подібне.
З іншої сторони, при нормальних розкладах банківські установи мають конкурувати між собою. Тоді банківська система розвивається. А про яку конкуренцію може іти річ за сьогоднішніх обставин? Окрім того, що державні банки мають «левову частку» у банківському секторі, потужну підтримку зі сторони влади, вони не можуть ще й конкурувати між собою. В принципі. Хоча, як показує реальність, — конкурують. І проблему в цьому вбачають навіть у Міністерстві фінансів. Особливо, помітна конкуренція сьогодні між «Приватбанком» і «Ощадбанком». Навіть не особливо «професійним оком». Але це, мабуть, наслідок того, що перший став державним лише нещодавно.
Тим часом, голова парламентського комітету з питань фінансової політики і банківської діяльності Сергій Рибалка говорить про те, що позиція Мінфіну і Нацбанку щодо майбутнього державних банків зводиться до того, що рано чи пізно всі ці установи потрібно розпродати. Сам Сергій Рибалка має стосовно цього певні побоювання.
«Якщо державні банки будуть виставлені на продаж, то купити їх зможуть тільки іноземці. Через це уже через п’ять-сім років ми отримаємо тотальний контроль над банківською системою України з боку іноземного капіталу. І в цьому є досить серйозні ризики для України», — каже він.
Головною стратегічною метою існування державних банків, на думку Сергія Рибалки має стати стимулювання економічного зростання та зміни структури економіки через дешеве кредитування українських підприємств із достатнім рівнем технологій та доданою вартістю.
Однак, Віктор Лисицький із такою думкою не згоден. «Це антиринковий підхід! — каже експерт — Ми скучили за Сталіним, Єжовим, Берією?».
«Потрібно поєднати ефективну грошово-кредитну політику Національного банку із урядовими програмами стимулювання української промисловості та секторів високотехнологічних послуг. Для цього маємо прискорити побудову розгалуженої системи інститутів розвитку. Саме вона має слугувати каналом донесення коштів державного бюджету, продуктивної емісії НБУ та міжнародних донорів напряму до вітчизняного виробника. Із мінімальним впливом на рівень інфляції», — вважає голова фінансового комітету Верховної Ради.
Про те, що «таких казок ніде в світі не вдалося реалізувати» говорить той таки Віктор Лисицький.
Однак, на думку Сергія Рибалки, побудувати таку розгалужену систему інститутів розвитку можна за кілька років.
Про те, що держбанкінг дає сьогодні Україні шанс запустити наново економіку — великі інфраструктурні проекти, агропромисловий комплекс, програми енергоефективності — а також по максимуму реалізувати соціальні ініціативи, говорить і Андрій Пишний. Але все це очільник «Ощадбанку» бачить тільки у короткостроковій перспективі.
«Одночасно потрібно працювати над підвищенням акціонерної вартості державних банків і їх інвестиційною привабливістю. В момент, коли економіка країни буде на підйомі, а вартість державних банків буде максимальною, держава має «розпрощатися» зі своїми фінансовими установами. При цьому, потрібно розуміти, що приватизація банків на витку економічного зростання — це додатковий імпульс для розвитку й банківського сектору, і економіки в цілому», — каже Андрій Пишний.
Автор: Надія Михальчук
