Важко повірити, але повномасштабна московська агресія вже триває майже півтора роки. В останній день 17-го місяця активної фази війни випадково довелося побувати у селі Мощун у лісах на північний захід від Києва, де у березні 2022 року проходила чи не остання лінія оборони столиці.
Далі, за Пуще-Водицьким лісовим масивом, буквально за кілька кілометрів від Мощунського оборонного рубежу розташовані житлові масиви Києва – Виноградар, Мінський та Вітряні гори, а ще трохи далі – величезна Оболонь із населенням, яке до початку агресії налічувало щось близько 250 людина, тобто більше, ніж, наприклад, у Тернополі.
Тим, хто не знає Київ, ці географічні подробиці мало що скажуть. Але ті, хто тут народився і прожив більшу частину життя, особливо, в північно-західній частині міста, що примикає до Пущі, не потрібно довго пояснювати, що озброєний до зубів засобами вбивства і ворог, що повністю морально-деградував, знаходився буквально за два кроки від густонаселених і практично беззахисних житлових кварталів столиці. Ті бійці, які зуміли зупинити орду, що насувалася через річку Ірпінь на околиці Пущі-Водиці, виявили, без найменшого пафосу, чудеса героїзму, їхні імена повинні увійти в історію, хоча багато хто з них так і залишився лежати в цих лісах назавжди.
Голосіївський рубіж, серпень-вересень 1941-го
До речі, це не перша лінія оборони Києва, з якою автору цих рядків довелося стикатися у своєму житті. Дитинство, проведене на протилежному, південному кінці столиці, у Голосієві, дозволило познайомитися з деякими історичними подробицями цієї місцевості. У Голосіївському лісі та околицях у серпні-вересні 1941 року також проходила одна з ліній оборони Києва від гітлерівських загарбників. На початку серпня гітлерівці зуміли захопити приміські селища Хотів та Феофанію, а також вийшли до селища Мишоловка, яке знаходилося в районі нинішнього проспекту Науки. Лінію оборони тримали регулярні частини Червоної армії та народне ополчення (щось на кшталт нинішньої тероборони), віддане зі студентів та викладачів Української сільгоспакадемії (УСХА), яка до 1954 року існувала з сусідніх Сільськогосподарського та Лісогосподарського інститутів. Наразі цей навчальний заклад носить назву Національного університету біоресурсів та природокористування. Захисники Голосіївського рубежу змогли зупинити та надовго затримати ворога.
Про запеклі бої у цих місцях у 1941 році свідчили численні окопи, якими був поритий Голосіївський ліс і які були ще чітко видно у 1960-1980-х роках. Регулярно з’являлися дані про перебування у цих місцях зброї та боєприпасів часів Великої Вітчизняної, які часто не розірвалися та небезпечні.
Біля 2-го корпусу сільгоспакадемії було споруджено меморіал студентам та співробітникам вузу, які у 1941 році в лавах народного ополчення обороняли Голосіївський рубіж. Серед тих, що жили по сусідству, було багато людей, які брали участь у тій війні на фронтах, у партизанському русі, на виробництві в тилу.
У ті далекі дитячі роки здавалося, що війна – це вже пройдений нашій землі етап, який більше не повториться.
Тим більше, така війна, як була у 1941-1945 рр.
І така, яку 24 лютого 2022 року розв’язали проти України Путін та його кліка, яким явно не давали спати «лаври» Гітлера та компанії.
Рубіж у Мощуні: березень 2022 року
Але повернемося на Мощунський кордон рік тому.
Коли йдеться про оборону Києва в лютому-березні 2022 року, то, перш за все, зазвичай говорять про Буч, Ірпінь і Гостомель – передмістя столиці, де відразу було зупинено і відкинуто, після чого путінські війська змушені були піти з Київського Полісся і взагалі з півночі України.
Але не менш важливою була битва за село Мощун, взяття якого відкрило б агресору пряму дорогу через Пуща-Водицький ліс на Київ в обхід річки Ірпінь.
Бій за Мощун був одним із найзапекліших під час оборони Києва. Воно тривало з 5 по 21 березня 2022 року, тобто трохи більше двох тижнів.
Після висадки російського десанту у Гостомельському аеропорту основні сили російських військ пішли у масований наступ на Київ із Білорусі через Чорнобильську зону відчуження. У ході стрімкого просування ворожі війська зуміли опанувати населені пункти Чорнобиль, Іванків, Димер, Бородянка, Демидів і підійти таким чином до міст Бучі, Ірпеню та Гостомелю.
Щоб зупинити просування ворога, що чисельно і технічно переважав до столиці, Сили оборони України змушені були підірвати мости через річку Ірпінь, що стала розділовою лінією, через яку проводилися масовані перестрілки.
Оскільки через Ірпінь, Гостомель та на захід через Макарів прорватися на Київ не вдавалося, вороже командування ухвалило рішення форсувати річку Ірпінь у районі села Мощун. Хоча міст у цьому місці теж був підірваний, але річка тут була найбільш придатною для переправи.
На штурм Мощуна було направлено підрозділи 76-ї десантно-штурмової та 98-ї повітряно-десантної дивізій противника.
5 березня передові підрозділи ворога зайняли північно-західну частину села.
Вранці 6 березня російські війська почали форсувати річку значними силами. На той час оборону села утримувала рота 72-ї Окремої механізованої бригади (ОМБр) та частини територіальної оборони.
Під тиском переважаючих сил ворога бійці Сил оборони України змушені були відступити до центру села. Підійшло підкріплення із протитанковими засобами.
Джерело: https://upload.wikimedia.org/wikipedia/commons/0/02/2022_Kyiv_Offensive.png
Ворог піддав село та його захисників масованим ударам реактивної та ствольної артилерії, авіації, вертольотів та безпілотників.
Форсувати річку ворогові заважала та обставина, що в Козаровичах було висаджено в повітря дамбу, що відокремлює річку від Київського водосховища, вода з якої пішла в Ірпінь протитечією. Річка вийшла з берегів, затопила заплаву, зробивши її непрохідною. У свою чергу, українська артилерія знищувала понтонні переправи, що переправлялася через річку живою силою та технікою ворога.
За цілою низкою свідчень, на обох берегах Ірпеня ворожі солдати тероризували місцеве населення, грабували, ґвалтували, вбивали…
11 березня путінсько-фашистські війська розпочали масований штурм Мощуна з усіх боків. Українські війська ввели до села додаткові сили, але під тиском переважаючих вогневих засобів ворога змушені були відступати та зайняти оборону у лісі.
Головнокомандувач ЗСУ Валерій Залужний виступив рішуче проти відступу з Мощуна, мотивуючи тим, що далі відступати нема куди, оскільки позаду – столиця. Сили оборони України почали вводити в бій додаткові сили та кошти, блокували село з двох сторін, а також зазнали ворожих переправ на річці нових масованих вогневих ударів.
Через кілька днів нашим військам вдалося відкинути ворога за річку Ірпінь, а 21 березня 2022 року село Мощун було повністю звільнено від ворога.
Перемога під Мощуном стала однією з найважливіших складових поразки ворога під Києвом, після чого путінські війська змушені були взагалі піти з Півночі України на обох берегах Дніпра.
Мощунський рубіж сьогодні
Дорога до Мощуна починається з 14-ї лінії Пущі-Водиці, яка входить до міста Києва, а також з села Горенка, що примикає до селища Пуща-Водиця.
Хоча минуло вже майже півтора роки, наслідки війни видно вже тут у вигляді зруйнованих будинків та посічених осколками огорож.
Чим далі до Мощуна, тим сильніше видно руйнування будинків Горенки «прильотами» артилерії.
Далі дорога до Мощуна йде через ліс. Минулий час і буйна літня зелень дещо згладили сліди трагіко-героїчних подій, але не змогли приховати те, що тут уже йшли бої. На узбіччі лісової дороги залишилися розбиті легкові машини, а в самому лісі скрізь видно зрубані вибухами і обгорілі гілки та стовбури дерев.
Але головним свідченням того, що тут була війна, є поховання та пам’ятні знаки на честь полеглих у цих місцях бійців, прикрашені прапорами, стрічками, квітами та фотографіями. Київ від ворожої орди захищали не лише громадяни України, про що свідчить увічнена пам’ять молодого білоруса, який тут загинув у бою.
На в’їзді до Мощуна, де розгорнулися основні та найважчі бої, розташовані пам’ятний знак та інформаційний щит. На щиті коротко йдеться про жорстокі бої та величезні руйнування, а пам’ятний знак у вигляді каменю з написом повідомляє, що далі по краю лісу розташований меморіал «Ангели перемоги» (Янголи перемоги).
Меморіал створений поки що з підручних засобів на тому місці, де розташовані окопи, бліндажі та землянки лінії оборони. Захищаючи Київ від нашестя путінського поневіряння, що морально-деградував, тут полегло дуже багато бійців з різних підрозділів. Портрети деяких з них висять прямо на деревах на узліссі. Серед них є дорослі мужики різного віку 1980-х, 1970-х, навіть 1960-х років народження. Але є багато зовсім молодих пацанів, деяким із яких ледве виповнилося 20 років.
Та упокоїться зі світом!..
Мирні пейзажі та проклята війна
Буквально за кілька кілометрів від місця боїв та меморіалу наслідки війни майже не відчуваються, хоча сліди уламків на парканах та будівлях виявити можна.
Тут розташований комфортабельний пансіонат, на пляжі відпочивають курортники, по озеру безтурботно плавають качки, у воді плескаються діти, на берегах стоять котеджі, на влаштування яких хтось явно незаконно виділив землі Державного лісового фонду.
Словом, звичайна та звична картина вітчизняного буття.
Навколо – тихий ліс, сонячне світло, безтурботне блакитне небо, яким пливуть білі літні хмари. Важко повірити, що тут була війна, що ця проклята війна триває на півдні та на сході країни, що вона триватиме, схоже, ще дуже довго, забравши багато життя…
