Питання бронювання від мобілізації стає настільки ж гострим, як і проблема самої мобілізації, закон про посилення якої нещодавно в першому читанні ухвалила Рада. І якщо мобілізація упирається у військові, соціальні та морально-психологічні проблеми, то в питанні бронювання від мобілізації до всього цього додається економічний вимір, створюючи ще складніший діалектично-суперечливий клубок проблем.
Про соціальну та морально-психологічну сторону мобілізації у зв’язку з прийняттям у першому читанні закону про посилення мобілізації докладно йшлося у недавній публікації «Шабаш антиконституційної моб(г?)ілізації на тлі військового загострення соціальних виразок».
Економіка проти моралі зі справедливістю
Питання бронювання від мобілізації має, перш за все, економічне підґрунтя. З одного боку, Силам оборони країни катастрофічно потрібен підготовлений особовий склад для поповнення втрат та ротації тих бійців, які воюють уже два роки без відпочинку. З іншого боку, за нинішніх демографічних проблем, тотальна мобілізація всіх і вся загрожує остаточним обвалом економіки, оскільки не буде кому працювати, що призведе до відсутності в бюджеті коштів на утримання Сил оборони та на відображення агресії, тим більше що на подальшу мобілізацію та озброєння коштів не буде, бо їх і так не вистачає.
У зв’язку з цим, на додаток до вже існуючого бронювання персоналу життєзабезпечених підприємств та інших категорій, виникла ідея так званого економічного бронювання. Його сенс полягає, з одного боку, в тому, щоб зберегти економіку у працездатному стані, що необхідно для оборони, соціальної сфери та взагалі життєздатності країни, особливо у світлі невизначеності, що тривала, із зовнішньою допомогою, а з іншого боку, забезпечити додатковий приплив коштів у скарбницю для фінансування оборони шляхом запровадження фактичної оплати за бронювання від мобілізації певних категорій працівників, про що далі.
Але відразу виникає морально-етична проблема і проблема соціальної несправедливості, причому у нинішній ситуації, соціальні протиріччя країни і так різко загострені.
Адже виходить, що ті, хто може заплатити або за кого можуть заплатити, мають змогу на законних підставах уникнути армії, фронту, війни тощо, аж до перспективи полону, поранення, інвалідності та загибелі. А воювати доведеться тим, кому платити нема чим або за кого нема кому платити.
Цілком очевидно, що це означає для нинішнього і без того наелектризованого суспільства, масова та індивідуальна психіка якого розхитана війною, кінця якої не видно.
При цьому зайве говорити про морально-психологічний стан, бойовий дух і мотивацію армії, левову частку в якій складатимуть ті, кому «нічим відкупитися».
Крім того, пропоновані підходи до бронювання від мобілізації можуть створити масу суто економічних перекосів, які вкрай негативно позначаться на найслабших і незахищених секторах економіки, наприклад, на самозайнятих та малому бізнесі.
Ходять чутки, що багато депутатів провладної фракції «Слуга народу» відмовляються брати участь у ухваленні таких рішень. Ті самі чутки говорять про те, що небачене раніше масштабне бажання народних обранців розпрощатися з депутатським статусом (говорять про кілька десятків осіб) пов’язане, зокрема, з небажанням голосувати за нормативи, пов’язані з мобілізацією, взагалі нести відповідальність за те, що зараз відбувається.
У відповідь на звинувачення морально-етичного та соціального характеру голова комітету Ради з економічного розвитку, а також ініціатор одного з варіантів «економічного бронювання» Дмитро Наталуха в інтерв’ю виданню «Главком» визнає, що розмови про можливість бронювання за гроші сприймаються в суспільстві неоднозначно, якщо не сказати більше, оскільки у будь-якого мобілізованого виникне питання: чому я маю воювати, якщо сусіда «відкуплять»? Депутат стверджує: всі, хто хотів і мав можливість відкупитися, вже це зробили та поїхали, а залишилися лише ті, хто готовий боротися за країну всіма можливими способами.
Заради об’єктивності зазначимо, що серед тих, хто залишився, є значна кількість тих, що зовсім не готові боротися, більше того, зовсім не бажають це робити. Багато хто з цієї категорії із задоволенням відкупився б і поїхав, але не зробив цього через відсутність коштів, страх переслідування, вкрай незрозумілих перспектив за кордоном у разі вдалої втечі.
Депутат Наталуха наполягає: запропонована ним система не провокує корупцію, а навпаки її унеможливлює, бо переносить вирішення питання мобілізації всередину колективу. А створення суто заради вирішення мобілізаційного питання фіктивних підприємств не матиме сенсу через 50% квоту для броні, тобто можна буде забронювати не більше половини працівників підприємства.
Але, як зазначає редакція «Головкому», переконують ці аргументи далеко не всіх, і тому деякі нардепи-колеги Наталухи вже кажуть, що така сегрегація з бронювання для податків, які платять, багато податків не пройде в залі, бо буде сприйнята суспільством як несправедливість.
Від себе відзначимо, що, за своєю суттю, запропонований Наталухою спосіб бронювання у вигляді фіксованої плати до бюджету мало чим відрізняється від запропонованого Офісом президента способу, що ґрунтується на певному рівні офіційної заробітної плати та відповідних відрахувань з неї до бюджету та фондів. Таким чином, теж де-факто встановлюється певний фінансовий ценз, що дозволяє, пардон, «відкосити».
На запитання редакції «Главкому», як переконати депутатів та електорат у тому, що подібне бронювання є справедливим, депутат Наталуха навів таку аргументацію.
За його словами, потрібно чітко розуміти причинно-наслідковий зв’язок: війна за умовчанням несправедлива і викликає багато емоцій. Але йдеться про економіку, а в економіці немає категорії емоцій чи справедливості, а є категорія цифр, які є досить невтішними, оскільки лише додаткова мобілізація вимагає, за підрахунками економічного комітету Ради, не менше 720 млрд гривень. Окрім питань про справедливість, постає ще питання: за які кошти продовжувати війну та утримувати Збройні сили, виплачувати військовим грошове забезпечення, тренувати нових мобілізованих громадян, які замінять тих бійців на передовий?
Від себе відзначимо, що «хлопчик на прізвище Наталуха» 1987 року народження явно не за тими підручниками навчався чи щось прогуляв, а інакше знав би, що економіка – це не лише цифри, а й справедливість теж. Особливо якщо це політекономія, але не вдаватимемося…
Депутат наводить цілком справедливий зовнішньополітичний аргумент: якщо нам вдасться акумулювати за рахунок добровільної сплати бізнесом військового збору хоча б 200-300 млрд грн (це мінімальний розрахунок), то фактично ми хоча б частково перестаємо залежати від зовнішніх факторів, настроїв та політичних персонажів у Штатах. та у Європі. На думку депутата, залежно від сценаріїв бронювання і від того, чи враховуватимуться ФОП, є можливість зібрати від 200 до 500 млрд грн на рік.
Депутат нагадує, що зараз діє порядок бронювання за 45-ою та 76-ою постановами Кабміну, який стосується працівників життєзабезпечених структур та підприємств, а також тих, які працюють на оборону. Але перелік тих, хто підлягає бронюванню, далекий від досконалості, оскільки туди потрапляють не всі компанії, які за логікою повинні туди потрапити. Наприклад, за словами Наталухи, є факти, коли до списку на броню не потрапили навіть танкові заводи, що, безперечно, є злочинна дурість і недбалість.
Крім того, зазначає депутат, до депутатів постійно звертався бізнес із проханням дати якусь прозору легальну модель бронювання, за рахунок якої він міг би, скажімо так, вкотре збільшити підтримку Сил оборони. Але для цього бізнесу потрібно розуміти, чи критичні для нього залишаються працівники на своїх посадах, щоб мати можливість прогнозувати операційну діяльність підприємства.
Таким чином, повторимо, очевидно клубок нерозв’язних протиріч.
З одного боку, економіка диктує необхідність “економічного бронювання”. По-перше, це дозволить зберегти хоча б мінімально необхідні підтримки економіки у працездатному вигляді трудові ресурси. По-друге, оплата за бронювання дозволить залучити до бюджету вкрай необхідні для оборони країни кошти, хоча такий спосіб залучення викликає багато питань, повністю співвідноситься з «духом торгівлі», що запанував в останні десятиліття, і можна було б пошукати інші джерела, наприклад, «розкулачування». тих, хто всі ці 30 років грабував і обкрадав країну, внаслідок чого вона і опинилася в нинішній важкій ситуації. Але змусити платити за найманий персонал є більш простим завданням, ніж експропріювати тих, хто розкрав країну, тим більше, що потенційні експропріатори є, так би мовити, «класово близькими» до потенційних експропрійованих.
Але, з іншого боку, економічне бронювання з оплатою в тому чи вигляді неминуче спричинять соціальне загострення, навіть якщо це буде проводитись кришталево чесно. До того ж, очевидно, що чесно у нас не буває, і подібний легальний спосіб ухилення від захисту Вітчизни використовуватиме, насамперед, ті, хто має гроші, і лише потім черга дійде до тих, хто дійсно потрібен економіці. Тим більше що найважливішою метою всієї цієї витівки є, перш за все, саме мобілізація коштів до бюджету за рахунок тих, хто з різних причин не піде служити і воювати, тобто цю витівку можна цілком виправдано вважати «законним ухилізмом», але в інтересах не приватних кишень типу військкомів та лікарів військових медкомісій, а держави.
Причому, здається, і в цьому випадку може з’явитися тіньова плата понад офіційні платежі до бюджету за те, щоб потрапити до списків заброньованих, тобто корупції все це не зменшить, а навпаки, додасть, але це окрема тема.
Казна порожня під гуркіт канонади, і треба «дірку в ній заткнути»
Щоб зрозуміти, чому в різних владних структурах винаходять різні способи зібрати гроші до бюджету, аргументуючи бронюванням від мобілізації, слід коротко поглянути на плачевний стан бюджету.
Вже два роки на потреби оборони уряд спрямовує все, що вдається зібрати всередині країни: податки, дивіденди держкомпаній та внутрішні запозичення. Кошти, що надаються країнами-партнерами, витрачати на військові цілі категорично заборонено.
Але, схоже, у 2024 році можливості в рамках існуючого нормативного поля вичерпалися. Ситуацію ускладнює похмура поки що перспектива отримання допомоги від США. Тому влада розпочинає пошук додаткових джерел наповнення скарбниці.
За чутками, при формуванні бюджету на 2024 рік Генштаб запросив у Кабміну майже 17 трлн гривень, що нереально.
На 2024 рік у бюджеті було закладено 1692,6 млрд грн, що навіть менше ніж у 2023 році (1974,2 млрд грн). Але буквально одразу після ухвалення бюджету було прийнято про збільшення військових видатків на 300 млрд грн. Сенс подібних маневрів зрозуміти важко, але дії вітчизняної влади часто взагалі неможливо зрозуміти.
На думку голови парламентського комітету з бюджету Роксолани Підласою, витрати на оборону у 2024 році потрібно збільшити ще на 722 млрд. грн. З них 400 млрд гривень у будь-якому випадку необхідні для закупівель військової техніки, а 322 млрд гривень, що залишилися, буде потрібно у разі проведення мобілізації в кількості до 500 тисяч осіб, про яку заявило попереднє керівництво Генштабу, що викликало великий резонанс і різку реакцію Зеленського. Якщо ж мобілізовано буде меншу кількість особового складу, то грошей, на думку Підласою, буде потрібно менше.
Але потреба в грошах може зрости ще більше, якщо Україна не отримає в повному обсязі заплановану пряму бюджетну допомогу від західних партнерів. При складанні бюджету Мінфін виходив із того, що країна отримає від західних партнерів близько 42 млрд. дол. Згодом цю суму скоротили до 37 млрд дол.
Більшу її частину Україна розраховувала отримати від ЄС (19 млрд дол.) та США (10 млрд дол.). Якщо питання про виділення коштів від Євросоюзу вдалося вирішити, то гроші від Штатів зависли в Конгресі.
Поки що у владі вірять, що допомога буде виділена, але якщо цього не станеться, то доведеться шукати додаткові джерела у розмірі близько 300 млрд. гривень, у сумі із зазначеною вище цифрою – майже 1 трлн гривень.
Для відшукання цих коштів держава може піти такими шляхами:
– перевиконати план доходів бюджету, що є вкрай малоймовірним, за винятком отримання іноземної допомоги, але це більше стосується озброєнь та інших матеріальних ресурсів;
– збільшити внутрішні ринкові запозичення, тобто наростити продаж ОВДП, але цей шлях вже практично не працює, оскільки відсоткові ставки високі, вже досягнута стеля кредитування держави; за деякими даними, у 2023 році уряд витратив на погашення та обслуговування ОВДП на 17 млрд гривень більше, ніж залучило, у 2024 році ситуація лише посилюється, і в уряді вже заговорили про реструктуризацію боргу;
– «надрукувати» гривню, тобто продати ті ж ОВДП Нацбанку, який під це здійснить емісію, але це призведе до значної дестабілізації фінансової системи: стрімкого зростання інфляції, девальвації, зменшення купівельної спроможності найменш заможних громадян та зростання витрат на купівлю зброї, палива та іншого критичного імпорту; до того ж, Нацбанк виступає проти масштабної емісії та девальвації гривні;
– Підвищення податків, яке, за чутками, зараз опрацьовується.
Не вдаючись до подробиць, коротко зазначимо, що цей захід теж вважається вкрай непопулярним, і тут розробка йде за декількома напрямками.
У рамках виконання зобов’язань перед МВФ щодо підвищення доходів бюджету на 0,5% ВВП уряд планує запровадити додаткове оподаткування у розмірі 0,1% військового збору з прибутку підприємств та доходів ФОП, 1,5% – від вартості дорогоцінних металів, 30% – від вартості ювелірних виробів, 10% від вартості рухомого майна. Також прораховуються можливості додаткового оподаткування угод з нерухомістю та запровадження додаткового податку деякі інші операції. Але проблема в тому, що все це дасть близько 40 млрд. гривень, а потрібно набагато більше.
Щоб зібрати більше, потрібні радикальніші заходи, наприклад, збільшення ставок ПДВ та податку на прибуток. Один відсоток ПДВ приносить бюджету 35 млрд., а один відсоток податку на прибуток дає приблизно 27 млрд. гривень. І навіть у цьому випадку, щоб вийти на трильйон, необхідно радикальне підвищення обох податків приблизно на 6-7%, але це, навпаки, загрожує падінням доходів через масовий відхід у тінь.
Ось тут і з’являється «екзотичний» спосіб поповнення скарбниці у вигляді броні від мобілізації для тих, у кого зарплата не нижча за 35 тис грн, у трактуванні Офісу Зеленського, або фіксованої щомісячної плати 20 тис грн з кожного заброньованого, у варіанті групи депутатів на чолі з Наталухою.
Бережіть чоловіків – їх незабаром у країні зовсім не залишиться!
Навіть не вдаючись у питання про те, скільки грошей реально можна буде із застосуванням подібної «методи», відразу звернемо увагу на цілу низку об’єктивних проблем, з якими доведеться зіткнутися владі, якщо вона вирішить піти таким шляхом.
Незважаючи на те, що жіноча частина суспільства все більш активно залучається до військової сфери, служба в Силах оборони та участь у бойових діях все ж таки залишаються переважно чоловічим заняттям. Тим більше, що дуже багато цивільних спеціальностей, вкрай необхідних у тилу для оборони і взагалі для нормального функціонування економіки, теж є чоловічою прерогативою.
А з чоловіками в країні – проблема, яка дедалі більше загострюється!
За повідомленнями медіа, депутати Ради за участю вказаного Дмитра Наталухи провели приблизні підрахунки, згідно з якими, в Україні станом на зиму 2024 року теоретично налічувалося 11,1 млн чоловіків віком 27-60 років, але реальна кількість, яку можна мобілізувати, значно менша , оскільки з них:
– 1,1 млн осіб, тобто близько 10% вже служать у різних структурах Сил оборони України;
– майже 3 млн. чоловік перебувають на тимчасово окупованій території з 2014 року;
– близько 1 млн. чоловік перебуває за кордоном;
– 1,5 млн чоловіків мають різні групи інвалідності.
В результаті залишаються легально працюючі 2,8 млн, а також 600 тисяч активних ФОП.
Крім того, є 950 тисяч, тобто майже мільйон людей, які, як вважається, перебувають в Україні, але державі невідомо про їхню діяльність нічого, крім індивідуального податкового номера (ІПН). Вони не працюють, не сплачують податків і не служать у Силах оборони.
Відзначимо, що далеко не всі індивіди з останньої категорії можуть перебувати в Україні. Вважається, що вони в Україні, бо не перетинали кордон офіційно. Але вони могли це зробити неофіційно і таких випадків відомо багато.
Очевидно, що військкомати, які тепер називають ТЦК, йдуть по лінії найменшого опору і мобілізують, перш за все, тих, хто живе і працює офіційно.
Заступник глави Офісу президента Ростислав Шурма каже, що представникам ТЦК простіше мобілізувати тих, про кого держава хоч щось знає. Тому часто вони приходили на підприємства та мобілізували чоловіків звідти, але зараз уже немає такого запасу міцності у вигляді достатньої кількості трудових ресурсів. Саме це змушує владу створити економічне бронювання, коли за певну суму до бюджету можна забронювати певний відсоток працівників.
«Наразі є певна калькуляція того, скільки коштує навчання, озброєння та грошове забезпечення одного мобілізованого. Якщо брати середню суму видатків на всіх етапах, то це десь 80 тисяч гривень на одного бійця на місяць. Тож у тилу 4-5 людей мають щодня працювати, щоб забезпечити бюджету ці гроші», — цитують медіа Шурму.
Скільки і кого ще можна мобілізувати до Сил оборони
Водночас ситуація в економіці у зв’язку з мобілізацією та масовою міграцією за кордон трудових ресурсів складається все більш критичною. На багатьох підприємствах, що поки що працюють, утворилися вакансії, які нікому заповнити, особливо якщо вони вимагають високої кваліфікації, а також значного часу і витрат на підготовку кадрів.
За словами співзасновника Центру економічного відновлення економіста Андрія Длігача, подальша мобілізація працівників підприємств може призвести до ліквідації цілих галузей економіки. Особливо йдеться про галузі, в яких превалює так звана «чоловіча» робота: гірничодобувна галузь, сільське господарство, будівництво. З початку війни жінки вже замінили чоловіків на багатьох робочих місцях. Але є чимало вакансій, які вимагають елементарної фізичної сили, а також технічної підготовки, яка здобувається роками.
” Мобілізація понад 15 відсотків чоловіків, які підлягають заклику, може призвести до економічної катастрофи в країні, тому що почнеться масове закриття підприємств ” , – стверджує Длігач.
У Центрі економічного відновлення підрахували, що максимум, який можна мобілізувати без загрози втратити економіку країни – 230 тисяч чоловіків, що працюють. Перевищити цю цифру – значить, поставити на межу знищення багато ключових галузей. Тобто навіть заявлених 500 тисяч з-поміж офіційно працюючих мобілізувати не можна, тому що ситуація може стати некерованою.
Водночас у країні існує величезний прихований мобілізаційний потенціал – чоловіки, які офіційно ніде не працюють, тобто ті 950 тисяч, які формально числяться, але їх ніде не видно. Більшість із них, звичайно, десь працевлаштовані неофіційно, але з їхніх заробітків не сплачуються податки, а отже, немає жодної користі для бюджету країни та для фронту.
У Центрі економічного відновлення вважають, що ТЦК впритул займуться військовозобов’язаними чоловіками, які ніде офіційно не працюють і не навчаються, тіньовиками, фрілансерами, яких зараз розглядають як основний мобілізаційний потенціал, і саме їх насамперед відправлятимуть на фронт.
Втім, видається, що це все «теорії». Як на практиці ТЦК будуть відловлювати ухилистів, які пішли в «глибоке підпілля», поки що уявити неможливо. Які бійці будуть із цих «уклоністів» – теж велике питання.
Що таке «економічне бронювання» і до чого воно може спричинити
Якщо ж говорити про власне «економічне бронювання», то його зміст заступника голови Офісу Ростислав Шурма формулює таким чином: «Бізнесу та суспільству треба дати якийсь справедливий та зрозумілий механізм, як гарантувати свою роботу. Щоб ми не мобілізували лише тих, хто реально працює «у білу», і тому їх видно. А щоб усі розуміли, що зараз такий час: чи ти працюєш на бюджет, і так утримуєш армію, чи ти служиш у армії. Третього не дано”.
Не вдаватимемося в банальне питання про те, чому цією проблемою займається представник президентської канцелярії, а не відповідні посадові особи в уряді, як це має бути.
Як уже говорилося вище, Офіс президента та група Наталухи у Раді мають дві різні концепції щодо того, хто має потрапити до цих умовних двох мільйонів і скільки це має принести доходів державі.
На Банковій схильні організувати цей процес, спираючись на суму реально одержаної заробітної плати, з якої сплачується податок. Пропонується уможливити бронювання за нижньої заробітної плати в межах 30-35 тисяч гривень на місяць, тоді за одного такого працівника треба буде заплатити до бюджету 18 тисяч гривень. Таким чином, чиновники ще й сподіваються вирішити проблему з ФОП, вони мають офіційно оформитися за трудовим договором, щоб отримати «економічну броню».
Проект Наталухи передбачає право, крім офіційно працевлаштованих найманих працівників, бронювати і ФОП, якщо компанія або самі ФОП платитимуть щомісяця 20 тисяч гривень за одну особу незалежно від того, якою є його зарплата.
Але основною проблемою є те, що обидві суми економічного бронювання є надто високими для більшості членів Федерації роботодавців, з якими спілкувалися журналісти видання «Українська правда». Вони кажуть, що готові платити близько 6000 гривень за людину. В результаті «економічне бронювання» може принести до бюджету від 60 до 520 млрд гривень залежно від сценарію та розміру платежу. Очевидно, перша цифра мало не варта того, щоб через неї «городити город».
Обидві пропоновані моделі мають свої особливості, сильні та слабкі сторони.
У моделі Офісу, повторимо, нижня межа входу, що дозволяє претендувати на економічне бронювання, становить 30-35 тисяч гривень на місяць. При цьому податкові відрахування працівника та роботодавця становитимуть до 18 тисяч гривень.
Таку модель легко адмініструвати через податкову, оскільки не потрібно вигадувати нічого нового. Крім того, ця модель має сприяти виходу бізнесу з тіні та сірої зони: щоб забезпечити свою роботу, компанії краще скористатися простим білим механізмом, а не ризикувати щодня втратити критичних працівників.
До того ж, повторимо, це має змусити більшу частину ФОП оформитися на їхні реальні роботи за трудовими договорами та сплачувати більше податків.
«Головне – це навіть не гроші, а тотальна зміна економічної культури. Коли люди та компанії проживуть якийсь час і повністю попрацюють «у білу», то ніхто вже не захоче повертатися до зарплат у конвертах», – переконує Шурма.
Є ця концепція і недоліки. Для великих міст 35 тисяч гривень зарплати загалом реальний показник. Але вже поза обласними центрами це може бути проблематично. Тому є ризик, що малі бізнеси на периферії, навпаки, підуть у тінь, бо не потягнуть такого податкового навантаження.
Крім того, у цій моделі всі податки на доходи фізосіб, а це приблизно 40% надходжень, підуть до місцевих бюджетів, звідки їх забрати на ЗСУ, як показує досвід, буде досить складно. До того ж, частину утримань становлять навіть не податки, а відрахування до Пенсійного фонду (ПФ), з якого теж на потреби Сил оборони кошти вилучити вже не вийде, тим більше, що ПФ в Україні є хронічно дефіцитним та дотованим з бюджету, а тому що в нього впало – те пропало».
Пропозиції групи Наталухи фактично є запровадженням спеціального квазіналогу чи військового збору у розмірі 20 тисяч гривень з кожного, хто не бажає воювати, але готовий сплачувати цей податок, причому не надто обов’язково при цьому працювати. Утім, працювати в тилу теж комусь треба, є люди, без яких виробництво та економіка справді можуть зупинитись, і вони потраплять до списків тих, за кого заплатять, щоб їх не мобілізували.
Така модель дійсно вигідно відрізняється тим, що дозволяє акумулювати кошти у спецфонді, з якого їх потім можна витрачати виключно на оборону.
Але, як зазначає УП, і зарплата в 35 тисяч, і 20 тисяч збору, за словами членів Федерації роботодавців (ФРУ), є не досяжними.
Члени ФРУ готові платити за броню, але, повторимо, десь близько 6 тисяч гривень на місяць за працівника. Хоча очевидно, що така сума проблему наповнення бюджету та утримання сил борони не вирішує. До того ж сама постановка питання про те, щоб «відкосити за мінімалку» від фронту, виглядає знущально.
Обидва методи потенційно можуть дати приблизно однакові надходження, які усереднено оцінюються у розмірі 200-350 млрд. гривень на рік, що становить суттєву суму.
Довідково: весь бюджет Міноборони на закупівлю озброєння для ЗСУ у 2024 році становить орієнтовно 270 мільярдів гривень.
Отже, економічне бронювання здатне, наприклад, забезпечити подвоєння бюджету зброю. В умовах невпевненості із зовнішньою підтримкою це може стати значним чинником стабілізації.
Звісно, якщо зазначена усереднена сума реально буде зібрана.
Остаточне рішення про те, яку саме схему буде обрано, поки не прийнято, але Зеленський вже публічно заявляв, по сам механізм реалізовуватимуть…
Але питання: чи реалізують?
Не там шукаєте!
Вже зараз очевидним є неприйняття та обурення таким підходом у великої кількості людей серед військових, представників бізнесу, просто громадян. Через страх перед розколом суспільства за майновою ознакою та можливими соціальними бунтами в Раді майже немає охочих підтримати будь-яку форму «економічного бронювання».
Адже обидва підходи, повторимо, за своєю суттю мало чим відрізняються. Суть же ця проста і невигадлива: воювати і вмирати за Батьківщину, яка в небезпеці, будуть переважно бідні верстви населення, а ті, хто багатший, можуть відкупитися під гарним виправдувальним гаслом: «Я – не ухилист, я тримаю Сили оборони!»
Та й “ціна питання”, яка в даному випадку стає “ціною життя і смерті”, насправді, невелика – всього близько “півштуки баксів” за нинішнім курсом.
Але дуже мало хто зможе щомісяця викладати таку суму.
А головне, у цьому питанні влада явно опікується не тим і шукає не там. Кошти на оборону, повторимо, треба шукати в тих, хто десятиліттями грабував країну, виводив із неї капітали за кордон, хто довів її до того стану, що вона не може без іноземної допомоги захиститися сама та захистити своїх громадян. У тих, що зараз виведені з охопленої війною країни капітали вкладає у бізнеси за кордоном, хто продовжує скуповувати землю та нерухомість за шалені гроші за кордоном, хто продовжує будувати в Україні абсолютно ідіотичні в нинішньому становищі торгово-розважальні центри, мостити тротуари, будувати фонтани та так далі, тобто продовжує грабувати країну під час війни, іншими словами мародерствувати.
Тут треба брати кошти на оборону країни і тут можна взяти не один мільярд, причому не гривень.
Зрештою, нашій владі варто було б повчитися… у Путіна. Так-так, у ворога треба вчитися, якщо є чому. А Путін – як би не ставитися до цієї тварюки! – таки зумів більш менш «побудувати» своїх олігархів, тому вони роблять те, що йому потрібно, і платять за те, за що їм скажуть.
А взагалі, цікаве питання: минуло два роки війни, але про те, щоб змусити вітчизняних нуворишів зробити свій внесок на захист країни, що вигодувала їх і обкрадену ними, ще ніхто ніде жодного разу не заїкався. А там одних лише готівки по банках і кубах можна тільки за один захід назбирати на десяток ескадрилій F-16 по 12 штук з усіма необхідними «прибамбасами». Не кажучи вже про інші не настільки швидко ліквідні активи.
Водночас це дозволило б різко знизити залежність від іноземних партнерів і стримати нескінченне жебрацтво, що підняло б авторитет країни в очах союзників.
Словом, мобілізація, вочевидь, потрібна для заміни тих, хто вибув і підміни тих, хто вмочений двома роками безперервних боїв. І гроші на Сили оборони потрібні як на озброєння, так і на утримання особового складу.
Але тільки шукають ці кошти зовсім не там і не так!
