Американська та взагалі західна допомога Україні у війні проти московської агресії є найяскравішим зразком законів Гегелєвої діалектики про «заперечення заперечення» та/або «єдність та боротьбу протилежностей». З одного боку, без цієї допомоги Україна однозначно не змогла б вистояти вже майже два роки у війні проти агресора, що багаторазово перевершує, і за цю допомогу треба бути щиро вдячним. Але, з іншого боку, все більше стає очевидним, що допомога Україні надається так і настільки, щоб і наскільки Україна могла абияк триматися, але не досягти корінного перелому у цій війні на свою користь.
І проблема навіть не тільки й не стільки в тому, що зараз, у важкий момент, питання продовження допомоги зупинилося на поки що незрозумілих перспективах.
Цинічний розклад поточного моменту
Низка публікацій у західній пресі з посиланнями на модні нині «інсайди» підтверджує, що допомога спочатку надавалася саме так, щоб Україна не змогла досягти радикального перелому, використовуючи найбільш сприятливі для цього моменти, що, власне, інтуїтивно і так було зрозуміло. Це якщо говорити про демократів та адміністрацію Байдена, і до цієї теми нижче повернемось докладніше.
Якщо ж говорити про республіканців, то тут також має місце цинічне політиканство. З одного боку, буквально днями три республіканські «яструби», з ключових комітетів Палати представників, які категорично виступають за підтримку України, звернулися до адміністрації Байдена з посланням, в якому висміяли Білий Дім за відсутність дієвого плану такої підтримки, за нерішучість та половинчастість рішень, а також закликали до різкого збільшення військової допомоги, включаючи передачу Україні бойової авіації та далекобійного ракетного озброєння. До цієї теми також повернемося нижче.
З іншого боку, відомо, що трампівське MAGA-крило партії відверто та цинічно саботує виділення будь-якої допомоги Україні. Крім того, практично всі республіканці в передвиборчій істерії саботують прийняття бюджету як такого під приводом недостатніх заходів щодо захисту від імміграції, і вже стоїть питання настання до кінця січня так званого «шатдауну» (shutdown), коли значну частину працівників американської бюджетної сфери доведеться відправляти до відпустки без утримання через припинення фінансування, і на момент написання цих рядків постало питання про термінове ухвалення тимчасового бюджету на період до березня, щоб уникнути паралічу бюджетної сфери Америки. Тому очевидно, що про виділення коштів на допомогу Україні поки що взагалі не йдеться, бо просто не до того.
Відверто бісить та обставина, що і республіканці, і демократи вимагають від України, зокрема від Зеленського, якийсь «план перемоги над московським агресором» – тим самим агресором, якого Захід, включаючи Америку, панічно боїться, і це цілком очевидно! Боїться не лише вступати у пряму конфронтацію, а й навіть боїться дати Україні потужнішу зброю. Тому що в Москві можуть міцно образитися за західних демократів і раптом натиснути «якусь не ту кнопку».
І це правильно: адже з шаленою путінською воєнщиною воювати – це не якихось хуситів у Ємені дистанційно ракетами обстрілювати, і не за хамасівськими бойовиками в Газі підземними ходами ганятися, маючи багаторазову технологічну перевагу над тими та над іншими.
Про те, що США в особі радника з нацбезпеки Джейка Саллівана на зустрічі в Давосі вимагатимуть від Зеленського якийсь «чіткіший план», агентство Bloomberg повідомляє в публікації « US Set to Push Zelenskiy в Davos for Clearer War Plan. Sullivan likely to raise strategy issue with Ukraine leader. Tensions seen as war heads in third year with aid stalled » або « США мають намір підштовхнути Зеленського в Давосі до чіткішого плану війни Салліван, ймовірно, порушить стратегічне питання з лідером України . Напруженість спостерігається, оскільки війна наближається до третього року, а допомога застопорилася ».
Висловлюючи припущення про те, що Салліван порушуватиме це питання перед Зеленським у Давосі, видання наводить слова сенатора-республіканця від штату Айова Джонні Ернста: «Нам потрібно знати, який їхній план, і я впевнений, що адміністрація також наполягає на цьому… Вони не можуть чітко сказати, як виглядає перемога» .
Від себе так і хочеться запитати: а в Америці – хоч в Айові, хоч у Вашингтоні – є розуміння, як взагалі може виглядати перемога над монстром, що має поклади всіх видів зброї, аж до ядерної стратегічної, і необмежені ресурси, та ще й в умовах, коли на хвалені санкції Москва та її союзники можуть начхати?
Видання зазначає, що намір Вашингтона є ознакою тертя між Україною та її найважливішим союзником. За словами співрозмовників, офіційні особи у Білому домі стурбовані, що розбіжності між Володимиром Зеленським та головнокомандувачем Валерієм Залужним гальмують зусилля щодо вироблення нової стратегії.
Українські військові наразі розробляють плани на 2024 рік, і розглядається ціла низка варіантів, каже один із співрозмовників видання. США хочуть визначити, як краще організувати свою підтримку, щоб допомогти Україні захистити себе наступного року.
США та Україна й раніше розходилися у думках щодо військової стратегії. Американські чиновники воліли б, щоб Україна в ході торішнього контрнаступу зосередила зусилля на пробиванні російських ліній на півдні України, а не розтягувала свої ресурси на ширший фронт. Київ та деякі інші союзники вважають, що підхід, спрямований на вимотування російських сил та знищення коштів, був правильним, враховуючи, що Україна не мала повітряного прикриття і вона насилу витримала втрати, до яких могло призвести наступ без нього.
До питання планів командування ЗСУ та наслідків втручання американців у ці плани повернемося нижче. Зараз лише зазначимо, що, за деякими відомостями, вище командування ЗСУ ще до початку повномасштабної агресії приховувало багато своїх планів, оскільки «тече» як в українській владі, так і в американців, оскільки московської агентури вистачає скрізь і таке замовчування планів, наскільки можна зрозуміти за відкритими джерелами, що мало позитивний ефект.
До того ж, про які плани може йтися, якщо досі незрозуміло, чи Америка надасть взагалі якусь допомогу, а якщо буде, то коли і в якому обсязі.
А поки що вона припинилася взагалі через закінчення та подальшу відсутність бюджетних коштів, про що на брифінгу заявив представник Ради нацбезпеки Білого дому Джон Кірбі.
До речі, з’явилися цікаві подробиці про відносні величини передбачуваної допомоги, оскільки постійно ведуться спекуляції на тему «величезних» коштів, які витрачає Америка на Україну. Ці цифри були названі в ході дебатів між двома претендентами на роль кандидата в президенти від Республіканської партії – губернатором Флориди Роном Десантісом та губернатором Південної Кароліни Ніккі Хейлі, колишньою постійною представницею США в ООН. Зазначимо, що Хелі виступає категорично за підтримку України, а Десантіс – навпаки, є противником такої підтримки.
У ході полеміки Хейлі назвала такі цифри : підтримка України становить 3,5% оборонного бюджету США, а підтримка Ізраїлю та України – 5% оборонного бюджету, і це лише 20% субсидій, які виділяються на модну нині забаву під назвою «зелена енергетика», але підтримка України – це інвестиція у безпеку США та глобального світу.
Далі слідує невелике «попурі» з матеріалів іноземних медіа, яке наочно продемонструє, що спочатку не так було з американською допомогою Україні і залишається таким донині.
Коротка історія американської підтримки: чим почалося, як і чим скінчилося?
Насамперед, слід звернути увагу на нашумілу статтю у виданні The Washington Post « Як було втрачено кращий шанс виграти війну в Україні ».
Автор публікації – Ярослав Трофімов, головний кореспондент Wall Street Journal у міжнародних справах. Ця стаття адаптована з його нової книги «Наші вороги зникнуть: російське вторгнення та війна за незалежність України».
Далі – короткий переказ публікації у редакції ТГ-каналу Briefly:
« У Вашингтоні, та й у більшості європейських столиць, ніхто не очікував, що Україна виживе у лютому 2022 року. Директор ЦРУ Вільям Дж. Бернс таємно прилетів до Києва на прохання Байдена та попередив президента України Володимира Зеленського, що Росія планує його вбити. «Вони говорили про фізичну ліквідацію нашого керівництва, про створення фільтраційних та концентраційних таборів. Ми постійно просили: дайте нам зброю. Але зброї нам так і не дали», – заявив секретар РНБО Данилов.
Оскільки Сполучені Штати закрили своє посольство в Києві напередодні конфлікту, вони все ж таки відправили деяку зброю під гучні гасла, наприклад, протитанкові ракети Javelin. Але їхня кількість була мізерною: всього близько 90 Javelin, за словами Данилова. Колишній прем’єр-міністр Великобританії Борис Джонсон, який був також поінформований про безнадійність української справи, подолав внутрішні заперечення та дозволив поставити потужніший вантаж – близько 2000 ракет NLAW. Тим не менш, ця зброя найкраще підходить для партизанської кампанії, а не для звичайної війни.
На той час військове керівництво України під командуванням генерала Валерія Залужного успішно тримало в секреті військові плани Києва – і не лише від росіян. Ні Вашингтон, ні багато високопосадовців в адміністрації Зеленського не знали плану Залужного. «Ми були налаштовані песимістично щодо того, що Україна вистоить, частково тому, що українці не ділилися з нами жодними приготуваннями чи планами. А плани, якими вони поділилися з нами, були військовим обманом», – заявив один високопоставлений співробітник Пентагону.
Західні уряди були приголомшені швидкістю російського просування та пам’ятали про застереження президента Росії Володимира Путіна не втручатися. Джонсон зателефонував Зеленському з пропозицією організувати втечу – це був один із кількох подібних дзвінків, які отримав український президент. Одна з можливостей, пояснив Джонсон, полягала у створенні українського уряду у вигнанні у Лондоні, як було створено польський уряд у XX столітті. Натомість Зеленський попросив зброю.
Польща, можливо, через свою історію, була єдиною країною, яка не впадала у відчай у ці ранні години. Польський уряд, як і інші члени НАТО, отримав від розвідки альянсу інформацію про те, що швидкий крах української держави практично неминучий. Проте Варшава відмовилася здаватися. Одразу ж Польща відправила кілька вантажівок із боєприпасами та важким озброєнням.
В інших європейських столицях настрій був зовсім інший. «Ніхто не давав українцям жодних шансів», – сказав Джонсон. «Якщо це має статися, то найкраще, щоб це сталося швидко», – наголосив старший помічник канцлера Німеччини.
У своїй промові у день початку конфлікту Путін пригрозив неймовірними наслідками, якщо Захід намагатиметься допомогти Києву. І з перших днів конфлікту головним пріоритетом Білого дому було не переступити «червоні лінії» Росії та не спровокувати прямої конфронтації між Москвою та НАТО – особливо ядерної. Умовляння Путіна значною мірою спрацювали. У наступні місяці Сполучені Штати та їхні партнери утримувалися від постачання в Україну західних систем у той момент, коли вони могли б дати найбільший ефект, і заборонили Києву використовувати західну зброю для ударів по військових об’єктах на російській території.
На той час, коли багато хто з цих західних систем все ж таки надійшли в Україну, на другий рік конфлікту, Росія вже побудувала оборону, мобілізувала сотні тисяч солдатів і перевела свою промисловість на військові рейки. Найкраще вікно можливостей для швидкої та ясної перемоги України зникло.
У липні 2022 року я прийшов до Зеленського у його схожий на фортецю офіс у Києві. Україна вижила, відобразивши початковий тиск Росії на Київ, але втрачала людей, оскільки Росія зосередилася на захопленні східного регіону Донбасу, де конфлікт почався в 2014 році.
Натхнена військовими здібностями Києва, адміністрація Байдена і західні союзники щойно почали постачати західною артилерією, що перевершують за чисельністю українські сили. Вона була незамінна. Власні боєприпаси радянського стандарту майже скінчилися. Проте українські запити на західні танки, бойові машини, бойові літаки чи системи ППО Patriot відхилялися – в основному через побоювання щодо реакції Москви.
Зеленський мав похмуре обличчя, хронічну втому… Знову і знову Зеленський повертався до жахливих збитків, завданих Росією українському народові. На думку Зеленського, не зумівши захопити Київ у березні, Путін вже зазнав військово-стратегічної поразки в Україні. «Він відкрив рота, як пітон, і подумав, що ми просто ще один кролик. Але ми не кролик, і виявилося, що він не може нас проковтнути – і насправді ризикує сам розірватись на частини».
Зеленський продемонстрував свій відчай щодо того, що Вашингтон зав’язує себе у вузли самостійно нав’язаних червоних ліній. Він відкинув побоювання щодо російської ескалації як необґрунтовані. Зрештою, як казали українські чиновники своїм американським співрозмовникам, Росія вже застосувала проти України всю свою зброю, окрім ядерної бомби. Що вона може зробити?
Однак Сполучені Штати продовжували серйозно ставитись до російських ядерних попереджень. «Українці вже виборюють своє існування. Але Сполучені Штати несуть особливу відповідальність за те, щоб уникнути ядерної війни, яка назавжди покінчить з усім живим на планеті Земля», – вважали у Пентагоні.
Коли я розмовляв із Зеленським, українські, американські та британські командири зустрічалися на американській базі у Вісбадені, Німеччина, щоб визначити, де саме українці мають розпочати свою спробу повернути зайняті Росією землі – на той момент майже чверть території країни.
Зеленський і Залужний виступали за просування до Азовського моря в Запорізькій області, яке б у разі успіху розірвало «сухопутний міст» Росії в Крим і позбавило б Москву її головного призу. Після кількох місяців втрат росіяни опинилися у скрутному становищі, і в Україні залишилося до 100 000 боєздатних військ. Не бажаючи визнавати, що його спеціальна військова операція йде не за планом, Путін відкинув заклики своїх генералів мобілізувати резервістів. Росія була у найслабшому становищі. Кращого шансу завдати вирішального удару могло і не представитися. За розрахунками Залужного, для успіху Україні потрібно близько 90 додаткових гаубиць та достатньо боєприпасів, повідомили його помічники.
Це було не надто багато, але українські військові ще не продемонстрували здатності до наступальних операцій, особливо великих, які потребують складної координації між кількома бригадами, вважали американські радники. Вони закликали провести скромнішу операцію в Херсоні.
Залужний із цим не погодився. “Ми повинні атакувати там, де потрібно, а не там, де можна”, – стверджував він, за словами його помічників. Але без запрошеного в США пакету зброї та боєприпасів запорізький наступ був неможливим. Українці зосередилися на Херсонщині та Харкові.
У вересні 2022 року, коли було звільнено місто Куп’янськ Харківської області, а російська оборона на цій ділянці звалилася відразу в результаті найуспішнішого наступу українських військ за весь час, американські чиновники були приголомшені можливою реакцією Москви у відповідь…
Того тижня, коли російські війська безладно відходили, Путін із суворим обличчям звернувся до нації: Донецька, Луганська, Запорізька та Херсонська області України – жодна з них не перебуває під повним контролем Москви – відтепер стануть невід’ємними частинами Росії.
Він ще раз нагадав світові про ядерну зброю Москви. «У разі загрози територіальної цілісності нашої країни, для захисту Росії та нашого народу ми, без сумніву, застосуємо всі наявні в нас кошти. Це не блеф», – попередив він і додав, що тепер військові дії ведуться не лише проти режиму України, а й проти «всієї військової машини колективного Заходу», а щоб перемогти, Росії потрібно більше військ. Принаймні ще 300 000 осіб.
Упродовж кількох годин російські призовні пункти почали збирати людей. Сотні тисяч росіян прагнули тікати з країни небагатьом доступних шляхів. Авіаквитки на ті небагато міжнародних напрямків, які ще були пов’язані з Росією, були розпродані за лічені години. Найдешевший квиток в один бік із Москви до Дубаю коштував майже 8 000 доларів.
Україна викликала ядерний блеф Путіна У наступні тижні Київ розвинув наступ на території, які Москва тепер вважала за російську землю, взявши місто Лиман у Донецьку, а потім Херсон – єдину регіональну столицю, яку Росія зайняла після початку військової кампанії.
Але у Вашингтоні побоювання щодо ескалації російської ядерної зброї досягли того тижня найвищої точки. За оцінками американської розвідки, Путін, швидше за все, розгляне можливість завдання ядерного удару за трьох сценаріїв. Одним із них був великий напад на саму Росію, особливо за участю НАТО. Інший – можливість втрати фізичного контролю над Кримом. І третій, за словами високопоставленого представника Пентагону, – перемога України на полі бою, «яка повністю та остаточно роздробить російські збройні сили, тож російська держава відчує екзистенційну загрозу».
Розбиті в Харкові та Херсоні російські збройні сили, здавалося, були на межі такого краху восени 2022 року – і ця обставина в той критичний момент знову стримала американську допомогу Києву. Адміністрація Байдена звернулася до Москви із проханням про деескалацію.
Радник національної безпеки Джейк Салліван виступив на американському телебаченні. “Ми безпосередньо, в приватному порядку, на дуже високому рівні донесли до росіян, що для Росії будуть катастрофічні наслідки, якщо вони застосують ядерну зброю в Україні”, – заявив він.
До кінця листопада 2022 року український наступ видихнувся. Масового поповнення артилерійських боєприпасів не відбувалося, а прохання Києва про надання західних танків та бойових машин залишалися без відповіді. Тим часом у розпорядженні нового командувача військ Росії генерала Сергія Суровікіна були сотні тисяч свіжих солдатів. Перевага України в живій силі була закінчена. Суровікін наказав провести зиму у земляних роботах, створюючи практично неприступні укріплення по всій лінії фронту.
Вся техніка, про яку Україна просила у 2022 році – танки Leopard та Abrams, Bradleys та Strykers, батареї Patriot – у результаті була поставлена наступного року. Але на той час це було вже інше протистояння. Українські наступальні операції 2023 року мало пошкодили зміцненому, підготовленому та численнішому супротивникові. Ядерний шантаж Путіна дав йому час – не лише для запобігання військовому краху, а й для того, щоб необхідна військова допомога Україні виявилася втягнутою у внутрішню політику Сполучених Штатів ».
Нинішні невтішні підсумки двох років війни та американської допомоги наводить видання The Washington Post у публікації оглядача Лі Хокстейдера « How the West’s waffling undermines Ukraine’s war effort » або « Як коливання Заходу підривають військові зусилля України ».
Автор публікації закликає не звертати уваги на радісні розмови у Вашингтоні та європейських столицях про стратегічну поразку, яку Москва зазнала, розпочавши військовий конфлікт. Реальність така, що Путін відчуває: перемога перебуває у межах досяжності, причому тих умовах, що він сам визначає.
Видання зазначає, що Москва перебудувала російську економіку на безстрокове ведення війни, впевнена, що терпіння Заходу вичерпається. Цього року третина російського бюджету йтиме на оборону, що майже втричі більше, ніж у бюджеті США. Військові витрати Кремля цього року досягнуть 6% від ВВП Росії, що більш ніж удвічі перевищує частку, яку виділяють більшість країн НАТО.
Водночас, Вашингтон і його європейські союзники, схоже, виснажені зусиллями захисту України, а десятки мільярдів доларів додаткової допомоги поки що заблоковані республіканцями в Конгресі та Віктором Орбаном в ЄС.
Якими б не були власні військові помилки України, безперечно, Захід міг і повинен був зробити більше і швидше, щоб підготувати Київ до багатомісячного контрнаступу, що розпочався у червні минулого року, але місце цього Захід зволікав, і в міру того, як осінь переходила в зиму , наступ України згасав
Республіканці «запалюють»
Нещодавно найбільш проукраїнсько налаштовані республіканські «яструби», члени трьох ключових комітетів Палати представників – Майкл Маккол із комітету із закордонних справ, Майк Роджерс із комітету озброєнь та Майк Тернер із комітету з розвідки – зажадали, щоб адміністрація президента Джо Байдена надала конгресу виразний план та стратегію підтримки України. При цьому зазначені джентльмени вельми ернічно висловилися про дії адміністрації Байдена, відпустивши на його адресу дуже невтішні вислови, але ці розбірки вдаватися не будемо.
Своє звернення конгресмени оформили у вигляді барвистого відкритого листа, розміщеного в мережі під назвою ” Proposed Plan for Victory in Ukraine “, тобто ” Пропонований план перемоги в Україні “, який коротко перекажемо нижче.
1. Що тактично та стратегічно необхідно для перемоги України
Мантра Байдена про підтримку України “стільки, скільки потрібно” – програшна стратегія, вважають автори. Україна потребує:
– у самому далекобійному варіанті ракет ATACMS;
– у літаках F-16;
– у достатній кількості касетних боєприпасів, артилерії, засобів ППО та бронетехніки.
Затримка у постачанні цієї зброї коштує життя українцям та грошей – американським платникам податків.
Стратегічно для перемоги України важливо:
– надати їй критично важливу зброю;
– посилити санкції щодо путінського режиму;
– передати заморожені російські активи Україні.
На виконання останнього пункту до Конгресу було подано двопартійний та двопалатний законопроект – акт РЕПО, який зобов’язує адміністрацію Байдена очолити коаліцію союзників для переведення суми до 300 мільярдів доларів із заморожених російських активів на допомогу Україні.
2. Транспарентність дій
Республіканці палати представників вимагають прозорості та підзвітності у наданні допомоги Україні. При цьому на сьогоднішній день генеральні інспектори міністерства оборони, Державного департаменту та агентства USAID не виявили жодних розкрадань чи нецільового використання американської допомоги Україні. Інспектори понад 20 різних відомств, а також Управління урядової звітності проводять результати 96 аудиторських перевірок та звітів діяльності, пов’язаної з допомогою України, та 39 уже завершено.
Законопроект про асигнування на 2024 фінансовий рік включав низку положень про нагляд за Україною.
На думку авторів документа, провали української оборони спричинені політикою президента Байдена.
3. Провали Байдена
Байден не ввів жодної істотної санкції щодо Росії, поки вона накопичувала війська на кордоні напередодні вторгнення в Україну, і не надала значної військової допомоги Україні. Він скасував і не застосував санкції, запроваджені президентом Дональдом Трампом проти ключових кремлівських проектів, таких як, наприклад, «Північний потік – 2». Путін відчув у цьому американську слабкість і повірив, що зможе захопити Україну без суттєвої відповіді із боку Заходу.
Нинішня політика Байдена, спрямована на підтримку України «стільки, скільки потрібно», спричинила затягування конфлікту. Натомість необхідно надати Україні ресурси, необхідні для перемоги зараз, і чинити максимальний тиск на російську економіку, щоб цей конфлікт було завершено.
4. Що зробила і чого не зробила Америка
2014-2017 роки: після анексії Криму та російської окупації частини Східної України адміністрації Барака Обами та Джо Байдена відмовилися поставити Україні летальні види озброєнь.
2017 рік: адміністрація Трампа надала Україні летальні види озброєнь, зокрема протитанкові комплекси Javelin.
Однак у червні 2021 року президент Байден призупинив передачу Україні пакета летальної військової допомоги, щоб сприяти проведенню в Женеві саміту Байден-Путін.
Попередні рішення відвести два американські військові кораблі з Чорного моря, скасувати критичні санкції щодо газопроводу «Північний потік – 2» і відкласти зустріч з президентом України Володимиром Зеленським до закінчення саміту показали, що адміністрація США вважає за краще умиротворювати Кремль за рахунок України (цей пункт вказали тільки двоє з трьох авторів документа, Роджерс та Маккол).
24 лютого 2022 року Росія розпочала повномасштабне вторгнення в Україну, про підготовку якого адміністрацію Байдена багаторазово попереджало розвідувальне співтовариство США – але попереджень не послухали, і адміністрація Байдена не змогла заручитися підтримкою Європи (примітно, що глава німецької розвідки).
У перші тижні повномасштабного вторгнення без достатньої допомоги з боку США та інших країн збройні сили України швидко втрачали позиції. Тисячі українців опинилися в тилу ворога та стали жертвами військових злочинів, скоєних російськими солдатами у Бучі, Ізюмі, Херсоні. Росія також заблокувала більшу частину Чорного моря, руйнуючи економіку України та посиливши проблему продовольчої безпеки у світі.
Березень 2022 року: перша партія американських «Стінгерів» прибула до України. Цього ж місяця США відмовилися надати політичну підтримку Польщі у постачанні всього парку літаків МіГ-29, здатних допомогти Україні захистити своє небо.
Початок квітня 2022 року Україна виграла битву за Київ, спростувавши прогноз адміністрації Байдена про те, що українська столиця впаде протягом трьох днів.
Червень 2022 року: США оголосили про відправку в Україну протикорабельних ракет Harpoon американського виробництва лише через кілька місяців після того, як російський флот завершив блокаду Чорного моря і безкарно завдав ударів крилатими ракетами з кораблів біля південного узбережжя України.
Перші американські високомобільні артилерійські ракетні системи (HIMARS) прибули в Україну, за ними – британські та німецькі реактивні системи залпового вогню (MLRS), дозволивши Україні зупинити просування Росії на сході та півдні та згодом розпочати контрнаступ.
Серпень 2022 року: Іран почав постачати Росії безпілотники власного виробництва, дозволивши розв’язати руйнівну кампанію проти громадянської інфраструктури України. Тим часом, адміністрація Байдена відмовилася надати Україні армійські тактичні ракетні комплекси (ATACMS) більшої дальності для завдання ударів на велику глибину ворожої території.
Вересень 2022 року: Харківську область звільнено українськими військами. Путін заявив про анексію Луганської, Донецької, Херсонської та Запорізької областей. Тоді ж у розпал запеклих боїв адміністрація США допустила невиконання можливої санкціонованої конгресом передачі Україні зброї на суму 2,3 мільярда доларів із американських запасів.
Листопад 2022 року: перші дві американські системи ППО National Advanced Surface-to-Air Missile Systems (NASAMS), ефективні проти авіаційних, ракетних та безпілотних загроз, прибули в Україну – після кількох місяців, протягом яких Росія завдавала ударів по цивільній та енергетичній інфраструктурі .
Україна звільнила Херсон у результаті контрнаступу з використанням поставлених США систем HIMARS, що запобігло загрозі подальшій російській окупації.
Січень 2023 року: Великобританія стала першою країною, яка надала Україні основні бойові танки. Слідом за нею Німеччина схвалила передачу танків Leopard 2 зі своїх запасів та запасів інших союзників – після того, як США погодилися відправити в Україну танки M1 Abrams. США також погодилися надати Україні бронемашини Bradley, що дозволило розблокувати такі необхідні пожертвування аналогічних машин з боку країн-партнерів.
Лютий 2023 року: США оголосили, що надішлють в Україну наземні бомби малого діаметра (GLSDB). У цих боєприпасів більший радіус дії, ніж у тих, що постачали раніше, але все ж таки менше, ніж у ATACMS. Проте їхнє постачання очікується не раніше початку 2024 року.
Березень 2023 року: конгресмени Маккол, Роджерс, а також сенатори Джим Ріш та Роджер Уікер направили листа президенту Байдену із закликом до адміністрації надати Україні касетні боєприпаси, що зберігаються на складах США вже кілька десятиліть.
Адміністрація довго ігнорувала це прохання.
Квітень 2023 року: перша американська система протиракетної оборони Patriot, яка вперше обіцяна в грудні 2022 року, прибула в Україну. Незабаром прибула ще одна система, надана спільно Нідерландами та Німеччиною.
Травень 2023 року: після більш ніж річного тиску з боку конгресу, українських чиновників та різних союзників по НАТО, включаючи Велику Британію, Данію та Нідерланди, адміністрація Байдена погодилася навчити українських пілотів та надати їм літаки F-16, але не раніше 2024 року.
Великобританія оголосила, що відправить в Україну крилаті ракети Storm Shadow, які мають схожу дальність до американських ATACMS. У липні Франція оголосила, що надасть власну версію ракет, які дозволяють Україні завдавати ударів по важливих військових цілях на окупованій Росією території глибоко за лінією фронту.
Адміністрація Байдена відмовилася надати ATACMS.
Затримки з постачанням критично важливих систем озброєння, допущені Байденом, змусили Україну відкласти початок контрнаступу на кілька місяців, давши російським солдатам час зміцнити свої оборонні позиції. У червні 2023 року Україна розпочала контрнаступ, так і не маючи багатьох запитаних систем озброєнь, включаючи танки «Абрамс», касетні боєприпаси, F-16 та ATACMS.
Липень 2023 року: адміністрація Байдена схвалила передачу Україні покращених звичайних боєприпасів подвійного призначення (УОБДН) або касетних боєприпасів. Якби вони були надані раніше, їх можна було б використати з великим ефектом проти артилерії, бронетехніки та особового складу російської армії.
Вересень 2023 року: американські танки Abrams прибули в Україну – через півроку після прибуття перших німецьких танків Leopard та більш ніж за три місяці після початку українського контрнаступу.
Жовтень 2023 року: ATACMS дебютують на полі бою, знищивши безліч російських гелікоптерів, що базуються в Україні. Постачання ATACMS – позитивний момент, але їх надіслано надто мало. Надання цієї зброї Україні за кілька місяців після початку її контрнаступу показує нездатність адміністрації Байдена озброїти Україну з необхідною швидкістю. До того ж, переданий Україні варіант ATACMS має набагато меншу дальність, ніж варіант, до створення якого закликала двопартійна коаліція в конгресі (100 миль проти 190 миль). Дальнобійніша модель все ще має вирушити в Україну, щоб вразити критично важливі російські військові об’єкти в Криму.
Такими є основні закиди конгресменів Маккола, Роджерса та Тернера на адресу адміністрації Байдена. Конгресмени вимагають виробити чіткий план допомоги Києву і окрім критики вказують, що саме має отримати Україна, до того ж – швидко. Вони наполягають на ухваленні плану як закон протягом 60 днів.
З поправкою на реверанси у бік Трампа, звучить усе це правильно, грізно, але республіканці-однопартійці вказаних конгресменів з вересня 2023 року у нападі передвиборчої чвари зривають ухвалення бюджету США взагалі, не кажучи вже про надання допомоги Україні. Тому поки що це лише гарні слова…
