У ніч з 15 на 16 липня в Туреччині військові спробували влаштувати переворот в ім'я збереження демократії. Заколот провалився. Поки достеменно невідомо, хто насправді стояв за переворотом - гюленісти чи кемалісти, і що далі буде з правлінням Ердогана. Зрозуміло тільки те, що подія знаменує початок непростого періоду для турецької демократії.
Близько опівночі, з 15 на 16 липня, у мережі рознеслося повідомлення в дусі «голлівудського блокбастера» – перекрито мости через Босфор, прем’єр-міністр Туреччини Біналі Йилдирим оголосив про спробу військового перевороту, містом їздять танки, вертольоти обстрілюють урядовий квартал, президент Раджеп Тайіп Ердоган зник, хоча всі впевнені в цілковитій його безпеці. А на вулицях – сотні поранених.
Близько опівночі президент Ердоган через систему відеодзвінків Facetime вийшов на зв’язок з журналістами каналу CNN Turk. Він закликав людей вийти на вулиці та не допустити здійснення перевороту, пообіцяв покарати винних і звинуватив у заколоті ісламського проповідника Фетхуллаха Гюлена, який давно живе в США.
У цей час заколотники захопили будівлю турецької державної телерадіокомпанії TRT, військові, що підтримують Ердогана, збили два вертольоти заколотників і пообіцяли збивати будь-яку бойову техніку в небі над Анкарою. Мирні мешканці кидали пляшки в танки, намагаючись їх зупинити, заколотники стріляли в натовп людей. У місті пролунало два потужних вибухи.
О 2:30 губернатор Стамбула та начальник турецької розвідки заявили, що заколот придушено. Уже 16 липня, близько 4:00 ранку, Ердоган виступив у будівлі аеропорту, оголосивши, що контроль у країні в цілому відновлено.
Того ж дня, вранці, місцеві ЗМІ повідомили, що заарештовано близько 2 тис. бунтівників, загинули близько 200 осіб (дані оновлюються).
Хто стоїть за спробою військового перевороту, досі неясно. Ердоган звинувачує в перевороті Гюлена, котрий заперечує причетність до цих подій. А турецькі експерти бачать у цих подіях слід прихильників кемалізму.
Так, Омер Таспінар (Ömer Taşpınar), старший науковий співробітник Брукінзького центру безпеки та розвідки XXI століття, зазначив, що переворот був несподіваним навіть для тих, хто пильно стежить за подіями в Туреччині. За його словами, заколот проведено непрофесійно і, найімовірніше, призвідниками були середні та молодші військові чини.
Його погляд поділяє Науніхал Сінгх (Naunihal Singh), політолог Air War College, який списує провал перевороту на той факт, що заколотники не мали підтримки з боку армійської верхівки. Експерт зазначає, що для успіху перевороту необхідна підтримка вищих чинів. Адже якщо люди думають, що опір даремний, навіть лояльні режиму громадяни не будуть за нього боротися.
Таспінар пояснив виданню Vox, що в перевороті могли бути зацікавлені два угруповання – гюленісти, які є колишніми союзниками Ердогана, і кемалісти. Гюленісти представляють помірний ісламський громадський рух, вони фундаменталісти та консерватори, але водночас обстоюють багатопартійність і демократію. Гюлен у плані політики дотримується принципу «в Ісламі управління спирається на договір між тим, хто правитиме, і тим, хто підкорятиметься».
Сам Ердоган звинуватив у перевороті прихильників Гюлена, незважаючи на те, що всього декілька років тому вони були однодумцями. Рух Гюлена «Хізмет» активно підтримував партію Ердогана, коли той був прем’єр-міністром. Вони разом боролися проти турецьких військових. Однак після того як Ердоган закріпив за собою авторитарну владу в країні, він став проти свого старого союзника Гюлена. Упродовж декількох років нинішній президент старанно проводив чистки в поліції та судовій системі, прибираючи звідти гюленістів і зміцнюючи свій контроль.
Ідеологію кемалізму сформулював перший президент Туреччини Мустафа Кемаль Ататюрк: «Наша політика, наші традиції, наші прагнення будуть спрямовані на те, щоб Туреччина стала європейською країною або, точніше, країною, що орієнтується на Захід». Зокрема, кемалізм скасував шаріатське право, проголосив міжкласову солідарність і дистанціювався від расового націоналізму. Якщо коротко, то кемалісти – це атеїсти, націоналісти, які відстоюють принципи побудови світської держави, тому їх дуже дратує ісламістська політика Ердогана.
Основний кістяк кемалістів складають турецькі військові, вони вважають себе хранителями демократії Туреччини. З 1960 р. кемалісти чотири рази скидали уряд під гаслом захисту демократії від хаосу й ісламського впливу. Щоразу після цього військові повертали в країну демократію – хоча й у деградованій формі.
Ердоган дратує кемалістів тим, що очолює ісламістську партію, придушує свободу слова та просуває конституційні зміни, покликані зосередити в руках президента надто велику владу.
Таспінар уважає, що спроба заколоту доводить – боротися з авторитаризмом у Туреччині за допомогою військового перевороту більше неможливо. Тепер ініціатива має виходити від громадянської опозиції й залежатиме від результату вільних виборів.
Експерт не виключає, що після невдалого перевороту влада Ердогана зміцниться. Він може використати те, що сталося, як доказу того, що його курс є правильним і туркам потрібна нова конституція, яка б контролювалася народом. Якщо він буде сприйматися як захисник турецького громадянського уряду, його популярність може зрости.
Якщо це станеться, призвідники перевороту, ким би вони не були, двічі зазнали невдачі. У будь-якому разі Туреччину чекає дуже непростий період. І дуже ймовірно, він буде не надто мирним.
Автор: Люба Петрушко
