РусУкр

Російське питання на французькому курорті: Саміт Великої Сімки або «Трест, який лопнув»

 
Друк Відправити на пошту

 

 

Останній саміт Великої Сімки у французькому Біарріце в черговий раз продемонстрував, що Сімка повністю втратила хоч якусь єдність, перетворившись на «6 + 1», тобто в «Америку проти всіх інших». Для України це дуже неприємна новина, оскільки однією з головних ліній розколу стало питання про повернення Росії в G7. Нагадаємо, в 2014 році участь Росії в G8 було припинено, інші учасники клубу повернулися до формату G7 через агресію Москви в Україні, яка досі не припинилася.

Російське питання на французькому курорті: Саміт Великої Сімки або «Трест, який лопнув»

Щоправда, Україна – це далеко не єдина причина розколу в елітному клубі. Ще одним таким питанням стали відносини з Іраном. І це не кажучи вже про торгово-економічні протиріччя, перш за все між країнами елітного клубу і США, які неухильно поглиблюються, інформують Економічні Новини.

Трохи історії і «американської класики» 

Минулий раз розкол в елітному клубі можна було у всіх фарбах поспостерігати під час попереднього саміту G7 в 2018 році в канадському Квебеку, коли Трамп покинув захід, не чекаючи закінчення, відмовившись від підписання підсумкового комюніке, таким чином принизивши господаря заходу канадського прем’єра Джастіна Трюдо. Цього ж разу господар зустрічі французький президент Емманюель Макрон, схоже, щосили намагався уникнути долі невдалого Трюдо, а тому розмова вийшла млявою, повнию недовіри, розчарування і взаємних образ. А фінальне комюніке навіть і не намагалися погоджувати і підписувати, мабуть, через цілковиту безперспективність таких спроб  та глибокі протиріччя.

Нагадаємо, що G7 – це не Велика Сімка, як прийнято чомусь називати цей клуб в пострадянському сегменті інформаційного простору. Насправді цей клуб називається Група Семи (Group of Seven). Він включає Великобританію, Німеччину, Італію, Канаду, США, Францію і Японію. Вперше в такому складі він виник в 1976 році. Крім того, на засіданнях клубу,  як правило, збираються члени Євросоюзу і НАТО.

Росія стала брати активну участь в роботі клубу з 1997 року. Але все одно мова йшла не стільки навіть про G8, стільки про формат G7 + 1. Після анексії Криму, повторимо, вже в березні 2014 року Росія з клубу була виключена, намічений на червень 2014 року саміт в Сочі був скасований, а решта країн вже в форматі Сімки збиралися в Брюсселі.

Втім, і тут не все так просто. Росія була навіть не виключена з клубу, а її участь була припинена, тобто двері якби причинені. Цей факт дає  можливість ставити питання про повернення Росії за стіл переговорів.

Слід зазначити, що G7 не є міжнародною організацією, в її основі не лежить будь-який міжнародний договір, вона не має статуту і керівних органів. Рішення цього клубу не мають обов’язкової сили. Зазвичай зустрічі G7 служать для фіксації готовності керівництва країн-членів дотримуватися узгодженої лінії, а також для висловлювання «благих» побажань на адресу інших країн і міжнародних організацій.

Все це до того, що оскільки у клубу немає ні керівних органів, ні статутних документів, то сама постановка питання про прийняття в нього або виключення тих чи інших країн, включно з Росію, є більш ніж умовною. Це неформальне об’єднання, і швидше за все тут можна вести мову про якісь традиції. Наприклад, Москву можна включити або виключити, запросити або не запросити на саміт клубу, зате Вашингтон в такому саміті повинен брати участь обов’язково, так само як Лондон, Париж і так далі. А скажімо, Канаду в 1970-х роках прийняли не відразу, і спочатку була взагалі не «сімка», а «шістка».

Причини розпаду подібних утворень найчастіше лежать всередині самих організацій, якщо G7 можна назвати організацією. Протиріччя між різними, навіть дружніми країнами завжди були, є і будуть. Це об’єктивна реальність, дана масам у відчуттях, як говорив вождь світового пролетаріату. Але дипломатія і зустрічі на вищому рівні для того і існують, щоб згладжувати протиріччя і погоджувати спільні позиції. Процес узгодження, нехай і з перемінним успіхом, в рамках G7 на основі  спільних позицій мав місце, прикладом чого стало виключення в 2014 році з клубу Росії. Однак з появою Трампа ситуація в клубі змінилася, як, втім, і у всій геополітиці. Трамп розпочав глобальну торговельну війну з Китаєм, що загрожує глобальною кризою, більшість членів G7 з цим незгодна, але Трамп слухати нікого не хоче. США за ініціативою Трампа вийшли з ядерної угоди з Іраном, інші члени G7 з цим теж не згодні, але Трамп, що називається, «клав прибором» на думку своїх партнерів і союзників.

Трамп наполегливо просуває ідею залучення в клуб Москви, причому,  незрозуміло на яких умовах. Йдеться чи то про повноформатну участь Росії, чи то в якості якогось асоційованого члена, то чи просто в якості запрошеного гостя. У цьому Трампа підтримує  тільки Макрон, та й то із застереженнями про необхідність «вирішення української кризи», яку Москва поки «вирішувати» не збирається.  Адже якщо про Донбас Кремль веде хоч якісь переговори,  намагаючись нав’язати Україні абсолютно неприйнятні умови, то про повернення Криму в Москві  говорити не мають наміру в принципі. Але Москва була виключена з клубу в березні 2014 року саме за анексію Криму. Виходить, в разі повернення Москви, клуб просто відмовиться від своїх же принципів, погодившись з тим, що в ХХІ столітті можна абсолютно безперешкодно здійснювати акти міжнародної агресії, порушуючи визнані кордони суверенних держав, в даному випадку України.

Російське питання на французькому курорті: Саміт Великої Сімки або «Трест, який лопнув»

І це, повторимо, далеко не всі суперечності, які підривають G7 зсередини, перш за все, через позицію і, скажімо так, психологічні особливості Дональда Трампа.

Все це нагадує цикл оповідань відомого американського письменника-новеліста Вільяма Сідні Портера (William Sydney Porter), більш відомого під псевдо «О. Генрі », під назвою «Шляхетний шахрай»(The Gentle Grafter). Цикл новел присвячений бурхливій ​​шахрайській діяльності  Джеффа Пітерса і його подільника Енді Таккера. У різних штатах Америки їм вдається обдурювати довірливих американських обивателів, але тільки до того часу, поки їм не трапляються шахраї більшого масштабу, пов’язані з владою, і тоді «благородні шахраї» Пітерс і Таккер виявляються обдуреними самі.

В одному з оповідань під назвою «Трест, який лопнув», Пітерс і Таккер на кілька днів примудряються монополізувати торгівлю алкоголем в маленькому містечку, створивши такий собі «питний трест». Трест «Пітерс, Таккер і Сатана» міг отримати неабияку наживу, але у Енді Таккера раптом прокинулася пристрасть до моралізаторського ораторства, і він почав пропагувати для жителів містечка в дусі  антиалкогольної кампанії. Таким чином, трест лопнув, а його учасники Пітерс і Таккер зазнали збитків.

Очевидно, що нинішня Велика Сімка з Трампом в своєму складі і на лідируючих позиціях занадто нагадує подібну «американську класику», щоб згадати автора  знаменитих «Королів і капусти» (Cabbages and Kings). До речі, саме в цій сатиричній повісті вперше побачило світ визначення «бананова республіка», автором якого теж можна вважати О. Генрі.

Російське питання на «російському курорті» у французькій Басконії 

Нинішній саміт проходив в Біарріце (Biarritz) на південному заході Франції, недалеко від іспанського кордону, на березі  Біскайської затоки. Це колоритне курортне місце вважається «російським курортом», оскільки росіяни любили тут поправляти здоров’я ще з царських часів. Зокрема, тут побували Федір Шаляпін, Олександр Блок, Антон Чехов, Володимир Набоков, Василь Аксьонов. Тому символічно, що питання щодо подальшої участі Росії в клубі найбільш впливових держав мало місце  саме на «російському курорті» у французькій Басконії.

Позиція Вашингтона ще сильніше розійшлася з думкою інших членів клубу. Трамп спочатку назвав саміт марною тратою часу і заявив, що двосторонні зустрічі вважає більш корисними, оскільки «на них можна обговорити конкретні питання, а не проблеми навколишнього середовища». До речі, на панель, де обговорювалися проблеми екології, Трамп демонстративно не прийшов. Той факт, що нинішнє керівництво США вважає проблеми екології несуттєвими, також відрізняє позицію США від підходів партнерів по G7, хоча попередня адміністрація демократа Барака Обами до екологічних проблем ставилася досить серйозно.

В якому саме ключі обговорювалося «російське питання», достеменно невідомо, оскільки офіційних заяв на цю тему зроблено не було. Відомо, що нібито було прийнято спільне рішення про те, щоб зміст переговорів з питання Росії, що відбулися під час неформальної вечері біля маяка Біарріц, не оприлюднювати. Але Трамп публічно заявив, що крім Штатів є і інші країни, які підтримують повернення Росії в клуб. Пізніше в західних ЗМІ з’явилася інформація, що такими країнами є Італія і Франція, що особливою несподіванкою не стало.

Макрон вже позначив свою позицію під час візиту Путіна, але потрапив під обстріл місцевої та європейської преси і був змушений виляти, роблячи реверанси на тему необхідності вирішення українського питання як умови повернення Росії до клубу провідних держав. Тому Макрону навіть вигідно ховатися за широкою спиною Трампа, який говорить все, що завгодно, не особливо озираючись на громадський резонанс.

В Італії справи йдуть ще гірше. Присутній на саміті прем’єр країни Джузеппе Конті буквально напередодні оголосив про розпад урядової коаліції, Очевидно, справа закінчиться достроковими виборами, які в Італії бувають іноді частіше, ніж дощ, а тому політичні перспективи помірного Конті покриті мороком невідомості. Зате відомо, що в Італії все більшої популярності набирає віце-прем’єр і міністр внутрішніх справ Маттео Сальвіні, що є одним з лідерів «Ліги півночі”. Сальвіні відомий своєю полум’яною прихильністю Москві і Путіну, він навіть засвітився в футболці з портретом Путіна, в тому числі і в Москві на Червоній площі. Сальвіні та його політична сила давно виступають за скасування санкцій проти Москви. А в разі заняття посади прем’єра, Сальвіні буде щасливий посидіти за одним столом з Путіним на будь-яких посиденьках, включно з G7, яка в цьому випадку стане вже G8.

Отже, думки розділилися. Якщо Трамп однозначно вважає, що повернення Росії «було б вигідно багатьом», то глава Європейської ради Дональд Туск виступив категорично проти, запропонувавши запросити на наступне засідання не Росію, а Україну нехай навіть в якості гостя. Але каденція Туска на посаді глави європейського парламентаризму, як відомо, скоро закінчується.

Відомо також, що проти повернення Росії в клуб категорично заперечує Ангела Меркель, але її політична кар’єра також незабаром закінчується.

Що ж стосується Трампа, то він ще на торішньому саміті G7 в Канаді договорився до того, що Крим є російським, оскільки населення півострова розмовляє російською мовою. Після цієї скандальної заяви Трамп «наїхав» на інших лідерів G7 за те, що вони підтримують Україну, яка є однією з найбільш корумпованих держав в світі.

Що тут можна сказати? ..

Половина – якщо не більше! – жителів Каліфорнії, Техасу та Флориди говорять іспанською мовою, і якщо слідувати логіці Трампа (звичайно, якщо вважати, що Трамп і логіка взагалі сумісні), то ці штати варто було б віддати Мексиці. До того ж в результаті американо-мексиканської війни 1846-1848 року США відібрали у Мексики величезну територію площею близько 1,3 млн кв. км, тобто більше, ніж дві України, в результаті чого утворилися штати Каліфорнія і Техас. Це як анексія Криму в чистому вигляді! Тому непогано було б Штатам повернути Мексиці раніше включене.  З корупцією в Штатах теж далеко не все благополучно, і це теж – якщо слідувати логіці Трампа – могло б стати підставою для повернення раніше «віджатих» територій Мексиці, де з корупцією, втім, набагато гірше.

Однак причини загравань Трампа з Москвою прості, як перший радянський трактор. Це Китай. Нагадаємо, що Трамп розгортає широкомасштабну торгово-економічну війну проти Китаю, про що доводилося неодноразово писати . При цьому у Вашингтоні відверто побоюються об’єднання Москви і Пекіна. Того ж побоюються і в Європі. Мовляв, якщо Росія і Піднебесна об’єднаються в якийсь союз, то він буде, як мінімум, могутніший за європейський.

Побоювання обгрунтоване, але є одне «але». Це недовіра і настороженість, які відчувають один до одного не просто навіть Пу Кремлівський і Сі Китайський, але Москва і Пекін взагалі. В таємниці російсько-китайських відносин є занадто багато «скелетів з шафи» ще з часів товариша Сталіна, який в 1949 році довго вибирав, кого йому підтримати Мао Цзедуна з його компартією або Чан Кайши. А ще між Москвою і Пекіном стоять острів Даманський, явні і неявні територіальні претензії і багато іншого. До того ж Трамп намагається заручитися підтримкою Москви у вирішенні проблем Венесуели, Сирії, Ірану, в індо-пакистанському конфлікті.

Зате з Європою відносини Америки стають все більш прохолодними аж до неприязних. Штати вводять мита на європейські товари. Європа відповідає «взаємністю», зокрема, Франція ввела «цифровий податок» на американські ІТ-компанії, що викликало у Трампа напад обурення.

Обговорення російського питання закінчилося тим, що Трамп знущально заявив, що в майбутньому році, коли саміт G7 буде проводитися в Штатах, він на правах господаря обов’язково запросить на нього Путіна. Не менш знущально прозвучала заява Трампа про те, що він проведе саміт у Флориді, в одному зі своїх гольф-клубів, оскільки там, мовляв, умови хороші.

Чи варто говорити, що повернення Москви в формат «клубу елітних держав», навіть сама постановка питання про це з перспективою ослаблення або зняття санкцій, для України буде справжньою поразкою.

Найцікавіше, що, спостерігаючи за чварами на тему запрошувати або не запрошувати Путіна на саміт в майбутньому році, в Кремлі висловилися в тому сенсі, що G7 їх не дуже-то цікавить, а Москва віддає перевагу участі в G20. Це нагадало знамениту байку «Зелен виноград» …

Перські казки на Березі басків

Однак, повторимо, що не Москвою єдиною…

Не менш важливим питанням, що обговорювалося на саміті G7, був Іран. І тут теж позиції учасників клубу різко розійшлися.

Нагадаємо, що в 2015 році при президенті Обамі була укладена так звана ядерна угода з Іраном, згідно з якою в обмін на істотне скорочення іранської ядерної програми Захід знімав цілий ряд економічних санкцій проти Ісламської республіки. Перш за все, це стосувалося експорту з Ірану нафти та інших товарів, а також імпорту в Іран технологій і обладнання, в яких він відчуває величезну потребу. Крім США в ядерній угоді з Іраном брали участь Франція, Великобританія Росія і Китай, тобто постійні члени Ради безпеки ООН, а також Німеччина.

Трамп порахував умови угоди по відношенню до Ірану занадто слабкими, вивів Америку з договору, повернув санкції для Ірану і оголосив про введення санкцій проти тих країн і компаній, які будуть купувати іранську нафту і вести взаєморозрахунки з Іраном. В результаті Європа, яка де-юре з угоди не виходила, де-факто підтримала санкції щодо Ірану, щоб не потрапити під американські санкції. Навіть Індія і Китай утримуються від явних закупівель іранської нафти, боячись потрапити, перш за все, під фінансові санкції проти своєї банківської системи.

Російське питання на французькому курорті: Саміт Великої Сімки або «Трест, який лопнув»

Тегеран близько року продовжував виконувати умови СВПД, сподіваючись на Європу, яка формально залишилася в СВПД. Але оскільки де-факто  країни ЄС і Південно-Східної Азії приєдналися до санкцій, боячись Вашингтона, Тегерану втрачати більше нічого, і там оголосили про припинення своєї участі в угоді і поверненню до ядерної програми, що викликало у Вашингтоні новий потік погроз на адресу Ісламської республіки, а також загальне невдоволення Заходу Іраном, хоча саме Захід порушив умови угоди.

Після низки терактів в Перській затоці обстановка загострилася настільки, що на повному серйозі заговорили про війну між Штатами та Іраном, що загрожує непередбачуваними наслідками для всього світу.

Європа спочатку була проти зриву ядерної угоди, але протиставити Трампу нічого не змогла, так само як і напоумити його.

На саміті європейські лідери знову намагалися схилити Трампа до поступок в іранському питанні. Зокрема, Макрон намагався переконати Трампа в тому, щоб дозволити продаж іранської нафти. Але, за наявними даними, Трамп залишився при своїй думці. Щоб розрядити обстановку і зрушити питання з мертвої точки, Макрон, на правах господаря запросив на саміт міністра закордонних справа Ірану Джавада Заріфа. Однак, за офіційними даними, з американською стороною іранський дипломат не зустрічався.

Brexit, франко-німецьке суперництво і інші подробиці

Трамп не був би Трампом, якби не постарався якомога сильніше «штовхнути ногою» своїх партнерів по саміту. Хоча інші його претензії цілком виправдані …

Наприклад, він налетів на Німеччину в особі Меркель з претензією такого змісту: чому Штати витрачають мільярди доларів американських платників податків на утримання НАТО і всієї системи колективної безпеки, що повинна захистити Європу, зокрема Німеччину, від можливої ​​агресії Москви, а Німеччина в цей час вкладає гроші в спільні з Москвою проекти, перш за все в «Північний потік»? Треба сказати, що така «пред’ява» є абсолютно справедливою.

Крім того, в піку іншим членам Євросоюзу, Трамп анонсував дуже велику торгову угоду з Великобританією, заохочуючи її до якнайшвидшого виходу з ЄС. Заговорили про альянс США і Британії, який буде конкурувати з ЄС. Є дані, що новоспечений прем’єр Великобританії Борис Джонсон дуже намагався сподобатися Трампу, але з цього нічого не вийшло

До того ж Трамп відомий своїм гіпертрофованим протекціонізмом по відношенню до Америки, а тому не віриться, що зазначена угода буде такою  вже вигідною для Великобританії.

Спостерігалося, хоч і не надто явно, протистояння між Францією і Німеччиною, точніше, спроба Макрона перехопити роль «господаря Європи» з слабнучих політичних рук Меркель, яка збирається в 2021 році йти з великої політики. Взагалі, спроба Макрона стати другим Шарлем де Голлем зазнає невдачі. Не в коня корм, як то кажуть …

Внутрішня політика Макрона не вдалася. Вона призвела до масштабного соціального невдоволення, яке знайшло вираження, зокрема, в бунтах «жовтих жилетів». Спроба перекрити зростаючі внутрішні проблеми успіхами у зовнішній політиці також особливих результатів не дали, зокрема в іранському питанні. Заявка Макрона на роль глави наддержави і зовсім виглядала неадекватною, а спроба замінити місце Меркель – жалюгідною. Сама ж Меркель, схоже, намагалася зберегти свою спадщину і не влізти в нову «халепу», як це вийшло з масовим напливом до Європи біженців з Близького Сходу, яким Європа на свою голову відкрила двері, головним чином стараннями Меркель.

Отже, цілковита втрата хоча б мінімального єдності в рамках G7 в черговий раз стала очевидною, і в цьому немає нічого хорошого, в тому числі і для України.






Останні новини в соцмережах




Экономические новости youtube

Трудовой кодекс



help


bigmir)net TOP 100