Вихід Британії з Євросоюзу, відомий як Brexit, впевнено перевершує лаври нескінченного серіалу «Санта-Барбара» і скоро перевершить остаточно не тільки по тривалості, але й по нескінченно затягнутих поворотах сюжету. Напрошується ще одна аналогія з радянської агіткою: є у революції початок, немає в революції кінця! Це також про вихід Британії з об'єднаної Європи.
Якщо ж перейти від дошкульних аналогій до суті, то в наявності патова ситуація, при якій безліч можливих подальших ходів начебто є, але всі вони так чи інакше ведуть до істотного погіршення і загострення. До того ж по жодному з наявних подальших сценаріїв розвитку в політикумі і в суспільстві Британії не існує хоча б мінімального консенсусу, а це означає, що країна і далі буде тупцювати на місці, спостерігаючи невблаганне наближення 29 березня 2019 року, дати виходу з ЄС. Що там говорити, якщо в суспільстві прихильники виходу і невиходу з Євросоюзу розділилися приблизно навпіл з невеликими коливаннями в ту чи іншу сторону!
Результатом всього цього, очевидно, стане так званий жорсткий вихід без договору і перехідного періоду, що призведе до провалу в економіці і рівні життя, обмеження свободи пересування і багатьох інших неприємностей, повний перелік яких на Альбіоні, схоже, ще до кінця не усвідомлюють.
У цих умовах багато британців, які не бажають розлучатися з уже звичними вигодами перебування в Євросоюзі, голосують ногами, точніше паспортами. А ще точніше, вони масово приймають друге громадянство сусідньої Ірландії, колишньої колонії, яка залишається членом об’єднаної Європи. Найцікавіше, що в 2019 році виповнюється якраз 100 років початку війни Ірландської республіканської армії (ІРА) за незалежність від Великобританії, а остаточно незалежність Ірландії була визнана світовою спільнотою тільки після Другої світової війни в 1949 році. Ще смішніше було б, напевно, якби британці почали масово вступати до громадянства Зімбабве, колишньої Південної Родезії, в минулому також британської колонії на півдні Африки.
«Ось – новий поворот!..»
Новий, втім, цілком очікуваний поворот в цьому серіалі ознаменувався двома подіями.
По-перше, представлений прем’єром Терезою Мей і узгоджений з Брюсселем план виходу Британії з ЄС був провалений в обох палатах парламенту. У Палаті за план проголосували всього 202 депутата, проти нього – 432.
Питання про відставку Мей і її кабінету ставлять тільки лейбористи, яких зараз очолює лівий радикал Джеремі Корбін , що має реноме марксиста. Ступінь, якщо так можна висловитися, «марксичності» цього марксиста викликає великі сумніви, і думається, що іспит з марксизму-ленінізму він навряд чи витримав, особливо в світлі його сантиментів до сучасного московського державно-капіталістичного імперіалізму, але це окреме питання. До того ж в зарубіжних ЗМІ з’явилася інформація про те, що сам Корбін теж не надто намагається ініціювати питання про відставку Мей, а робить це під впливом тиску на нього всередині партії.
Цьому бачиться, як мінімум, дві причини.
По-перше, можна скільки завгодно вимагати відставки Мей, але будь-хто, хто потенційно може зайняти її місце, включаючи Корбіна, повинен розуміти, що на нього впаде вся складність нинішньої політичної кризи, виходу з якої поки не бачиться. Для будь-кого, хто зараз сяде в крісло прем’єра, це з високою ймовірністю може призвести до кінця політичної кар’єри. Будь-який розумний політик дав би можливість Мей остаточно себе дискредитувати, пройти процес Брексіта хоча б на початковій стадії і лише потім прагнути в крісло прем’єра.
У свою чергу, Корбін виступає скоріше за формальний вихід з ЄС, зберігаючи при цьому максимально тісні зв’язки з об’єднаною Європою.
По-друге, перемога лейбористів на дострокових виборах, якщо такі відбудуться найближчим часом, є далеко не очевидною. За даними BBC , рейтинги лейбористів і консерваторів зараз плюс-мінус однакові і складають десь 36-41%.
У західних ЗМІ висловлюються побоювання, що позачергові вибори (чергові повинні бути у 2022 році) призведуть до зростання популярності різного роду радикальних сил, їх масового заходу в парламент і подальшого розколу країни.
Не слід забувати, що Великобританія неоднорідна і «зліплена» з декількох шматків. На референдумі за вихід проголосували 51,9% виборців, а проти 48,1%. Але жителі Шотландії і Північної Ірландії проголосували переважно проти виходу. Англія і Уельс проголосували більше за вихід, але столичний Лондон очікувано висловився проти виходу.
Варіанти виходу
На даний момент є кілька варіантів подальшого розвитку подій, але всі вони є однаково болючими в тому чи іншому сенсі. До того ж, не видно нікого, хто мав би сміливість і політичну волю втілити в життя будь-який з наявних варіантів. Крім хіба Мей, якій втрачати вже особливо нічого, але вона також просто пливе за течією.
Не вдаючись в подробиці відкинутого вже парламентом плану Мей, звернемо увагу на основну претензію депутатів. Вона стосується режиму кордону між Ірландською республікою і Північною Ірландією (Ольстером), що входить до складу Сполученого Королівства. Відновлення митних і прикордонних бар’єрів загрожує серйозними проблемами, аж до відновлення сепаратистських настроїв і навіть конфлікту в Північній Ірландії, який в 1980-х роках вдалося загасити. У плані Мей пропонувалося, щоб Великобританія залишилася в митному просторі Євросоюзу, а Північна Ірландія залишалася в єдиному європейському ринку. Але в цьому випадку митні бар’єри виникають всередині самої Великобританії, а також постає питання про суверенітет Британії на своїй же території.
Оскільки план відкинутий, то поки що найбільш імовірним видається так званий жорсткий Брексіт, що загрожує серйозними проблемами для британської економіки і соціальної сфери. Хоча відхилений план передбачав, що після 29 березня 2019 року мав початися 21-місячний перехідний етап, протягом якого Британія і ЄС виробляли б детальні умови подальшого співіснування.
Зараз виникає необхідність у вкрай стислі терміни виробити якусь нову формулу такого співіснування, а часу залишилося всього 2 місяці.
Щоправда, на користь Британії грає рішення Європейського суду від 10 грудня 2018 року, згідно з яким Великобританія має право відкликати своє повідомлення про вихід з ЄС, залишившись членом Євросоюзу. Це рішення дає Лондону правові підстави, як мінімум, відкласти свій вихід, оскільки до 29 березня вирішити питання з прийнятними умовами виходу навряд чи вийде.
Однак виникає інша проблема. Брюссель може дати відстрочку не більше ніж на три місяці – до травня, оскільки в травні відбудуться вибори до Європарламенту, а призначені Британії місця вже перерозподілені між іншими країнами. Але одного рішення суду мало. Для продовження терміну виходу Британії необхідно консенсусна згода решти 27 країн, а з цим можуть виникнути проблеми, наприклад, можуть в черговий раз початися розборки з Іспанією через Гібралтар, йти з якого Британія не збирається.
Що ж стосується питання кордону між Ірландією і Ольстером, то в ЄС наполягають, що Великобританії краще залишитися в єдиному митному просторі Європи і дотримуватися торгових правил Євросоюзу. Фактично це буде повторенням моделі взаємин ЄС і Норвегії, яка в Євросоюз не входить, але є членом Європейського економічного простору, поряд з Ісландією і Ліхтенштейном. Така модель передбачає вільний рух капіталу, людей, товарів і послуг в рамках єдиного ринку Європи. У цьому випадку «розлучення» пройшло б відносно спокійно.
Однак тут виникають, як мінімум, дві проблеми. По-перше, в цьому випадку, Британія змушена буде дотримуватися всіх європейських торговельних правил, але не зможе впливати на прийняття рішень. Але ж, перефразовуючи «сучасного класика», Британія – НЕ Норвегія, і Лондон на таке ніколи не піде. По-друге, головною метою прихильників Брексіта було якраз обмеження вільного руху капіталу, людей, товарів і послуг.
На відміну від досить безвідповідальних «ортодоксів Брексіта», прем’єр Тереза Мей добре розуміє важливість збереження Британії в загальному європейському просторі. Як не дивно, в цьому питанні вона може розраховувати на підтримку опонентів своєї партії в особі лейбористів, які виступають за «м’яке розлучення» і збереження максимально можливої інтеграції Британії з ЄС після виходу.
Провал плану Мей і рішення Європейського суду про можливість відкликання повідомлення про вихід з ЄС актуалізували ідею проведення повторного референдуму, яка просувається британськими політиками і громадськими організаціями з весни 2018 року. Ось тільки щодо змісту референдуму єдина думка знову-таки відсутня. Або мова може йти тільки про умови виходу з ЄС, або просто виходити без умов за жорстким сценарієм, або все ж необхідно включити питання про скасування Брексіта.
Прем’єр Тереза Мей виступає категорично проти скасування Брексіта, не без підстав вважаючи, що в разі скасування до Британії взагалі перестануть серйозно ставитися. В цьому її підтримують «ортодокси Брексіта», що виступають за терміновий вихід за будь-яку ціну. До того ж, можливість того, що референдумом вдасться скасувати Брексил, і думка електорату різко зміниться, видається досить сумнівною.
Згідно з даними січневого опитування YouGov, за те, щоб залишитися в ЄС зараз проголосували б 46% британців, а за вихід – 39%, але 15% електорату сумнівається. Приблизно такий розклад мав місце перед референдумом про Брексіт в 2016 році.
В уряді не безпідставно вважають, що повторний референдум на одну і ту саму тему остаточно дискредитує британський політикум. Це відкриє дорогу до влади радикалам і популістам, що загрожує великими ризиками для британської демократії.
Повторні вибори розглядаються як один із варіантів виходу з глухого кута. Але, як сказано вище, вибори в нинішніх умовах несуть великі ризики. Крім того, вони не вирішують питання по суті, а лише призведуть до зміни політичних персонажів. Що буде після цього – ніхто не відає.
У зазначених умовах плутанини і безвідповідальності еліти найбільш імовірним залишається «жорсткий сценарій» поза угодою, оскільки автоматично вступить в силу стаття 50 Договору ЄС, що стосується виходу з союзу. В цьому випадку перехідного періоду не буде взагалі. З 30 березня 2019 року, між Євросоюзом і Британією буде встановлено прикордонний і митний контроль, а торгівля буде здійснюватися за загальними правилами Світової організації торгівлі. Наслідки очікуються важкі, наприклад, прогнозується падіння економіки Туманного Альбіону на 8%. І це, не кажучи про розкол країни, цілком реальний сплеск сепаратизму в Північній Ірландії і Шотландії, масі інших, вкрай неприємних, соціальних наслідків.
Особливості виходу Великобританії з Євросоюзу призвели до ряду серйозних наслідків в самому ЄС. З одного боку, в багатьох крахнах наростає невдоволення гегемонією Брюсселя, озвучуються плани по проведенню більш незалежної національної політики держав у сфері економіки, правосуддя і міграції. У відповідь євросоюзівській бюрократії доводиться коригувати свою політику, наприклад в питаннях міграції, в яких від небаченого прийому сотень тисяч біженців з країн Африки та Близького Сходу переходять до обмежень міграції.
З іншого боку, вся ця «британська Санта-Барбара» помітно остудила запал євроскептиків і прихильників виходу з Євросоюзу. Адже Британія перебувала в ЄС «однією ногою», оскільки не входила ні в валютний, ні в візовий союз, а також мала великий рівень самостійності по цілому ряду інших питань.
Годі говорити, наприклад, про Італію або Грецію, які загрузли в Євросоюзі по саме не балуй!
У цьому сенсі, виникає питання у тих, хто прагне вступити в ЄС. А чи так уже треба туди вступати, і чи не обернеться це проблемами. Адже виходить, що вийти з ЄС ще складніше, ніж увійти.
У зв’язку з виходом Британії в Євросоюзі істотно змінюється баланс сил. Ще більше посилюється вплив Німеччини та Франції, перш за все, Німеччини. У зв’язку з цим в Європі виникають формальні і неформальні альянси для обмеження диктату Берліна і Парижа. Щоправда, в Німеччині і Франції зараз теж невизначеність у зв’язку з ростом євроскептицизму і потужними соціальними протестами «жовтих жилетів».
Словом, Європа тепер далеко не та, що була 10-15 років тому, а нескінченний і все більш заплутаний Брексіт ще сильніше віддаляє реальну Європу з усіма її проблемами від того гламурного шаблону, до якого звикло інфантильне сприйняття вітчизняного обивателя.
Власне, Брексіт змусить Євросоюз на довгі роки зайнятися своїми внутрішніми проблемами, і питання розширення ЄС, швидше за все, взагалі зникне з порядку денного.
