Прийняття Верховною Радою законопроекту № 1010 про внесення змін до закону про корупцію щодо викривачів корупції, який вже отримав неофіційну назву «закон про стукачів», викликав багато шуму, багато в чому невиправданого. Подібний приклад «нормотворчості», звичайно, несе корупційні ризики і відкриває можливості для серйозних зловживань. Але основна мета прийняття цього вкрай сумнівного нормативу це піар нової влади і особисто Зеленського, яким треба показати хоч якісь результати їхньої бурхливої діяльності.
Не кажучи вже про те, що і без цього сумнівного закону в законодавстві України є достатня кількість норм, спрямованих на боротьбу з корупцією. Звісно ж, що проблема полягає не в примноженні нових нормативів на тему боротьби з корупцією, норми яких все одно не виконуються або виконуються вибірково, а в тому, щоб боротьба з корупцією велася реально, а не на рівні гасел і піару. До того ж деякі положення нового нормативу суперечать існуючим нормам кримінально-процесуального законодавства, про що нижче.
П’ятниця, 13-е … День стукача
Законопроект був внесений Зеленським в Раду ще 29 серпня.
Характерно, що в першому читанні норматив був прийнятий в п’ятницю, 13 вересня. Це послужило джерелом творчого натхнення для дотепників, які запропонували надалі відзначати в цю дату «день стукача».
У першому читанні за документ проголосували 283 депутати.
До другого читання норматив готували за прискореною процедурою. Він був прийнятий у другому читанні і в цілому 17 жовтня, причому вже тільки 252 голосами.
Згідно з документом, вводиться поняття «викривач корупції». До цієї категорії відносяться ті громадяни, які надаватимуть інформацію про факти корупції. Інформацію про корупцію можуть надавати посадові особи, які отримали її при виконанні службових обов’язків, а також громадські організації, активісти, ЗМІ. Надаватися така інформація повинна в Держбюро розслідувань (ДБР), Нацагентство щодо запобігання корупції (НАЗК), Національне антикорупційне бюро (НАБУ). При другому читанні нормативу серед депутатів стався скандал, кому саме будуть підвідомчі викривачі-стукачі, але збереглася норма про те, що заявник може звернутися в будь-який із зазначених органів.
Викривачу і членам його сім’ї при необхідності можуть надати захист, оскільки вони підпадають під програму захисту свідків. Крім того, викривача забороняється звільняти з роботи, також йому надається безкоштовний адвокат, а при необхідності – охорона. Звісно, за гроші платників податків.
Заборона на звільнення викривача з роботи, начебто, зрозуміла, але викликає питання. А якщо громадянин, наприклад, злісно прогулює, спекулюючи на своєму статусі викривача?
У порівнянні з першим читанням, зміст нормативу все ж трохи вдосконалили. Якщо спочатку передбачалося, що кримінальні справи можна було порушувати навіть за анонімними сигналам, то в кінцевому варіанті органи не зобов’язані вести розслідування за анонімними заявами, але можуть приймати їх до відома. Як то кажуть, і на тому спасибі!
Однак залишається цілий ряд дуже неоднозначних положень.
Так, правоохоронці після будь-якого сигналу зобов’язані порушувати кримінальну справу і провести перевірку протягом 30 днів. У той же час, викривачі не несуть практично ніякої відповідальності за надану ними інформацію, яка може мати, наприклад, наклепницький характер, вводити в оману суспільство, може даватися з метою зведення рахунків, усунення конкурентів, “хайпу” в ЗМІ і таке інше. Не кажучи вже про часті випадки абсолютної маячні в звинуваченнях. Більш того, така норма входить в протиріччя з відповідними положеннями Кримінального кодексу, якими свідомо неправдива заява про злочин може спричинити за собою кримінальне покарання аж до 5 років позбавлення волі. Таким чином, «закон про стукачів», крім іншого, породжує правову колізію, коли одне й те саме діяння в різних частинах законодавчого поля трактується по-різному і тягне різні наслідки і відповідальність.
Ще раз повторимо, що закон про стукачів-викривачів є дуже зручною формою для зведення рахунків, для бізнесових розборок, для переділу власності, для усунення конкурентів та/або для тиску на них. Зрештою, багато хто може зазіхнути на обіцяну винагороду і просто домовитися про ближнього свого суто з корисливих мотивів.
Ану, відбери! ..
Втім, тут не все так просто. Якщо слідувати суто тексту новоявленого нормативу, то шанси отримати скільки-небудь значну винагороду навіть за обґрунтований сигнал про корупцію представляються досить сумнівними.
Перш за все, винагороду виплачуватимуть тільки в тому випадку, якщо нанесений в результаті корупційних дій державі розмір збитків становить понад 5000 розмірів поточного прожиткового мінімуму. На даний момент це близько 10 млн гривень. Виходить, що потенційних корупціонерів і злодіїв як би стимулюють красти і коррупціонуватися на меншу суму, що істотно знизить небезпеку кримінальної відповідальності.
Припустимо, подібна норма націлена на те, щоб відсікти різну «дрібницю» і займатися тільки великою корупцією. Але і тут виникають питання …
Пересічний громадянин, потенційно здатний сигналізувати про корупцію, насправді, навряд чи може мати доступ саме до великої високопоставленої корупції. У цій сфері вже давно ніхто не носить міфічні «набиті доларами валізи». У високопоставленій корупції на великі суми зазвичай діють складні схеми із зарубіжними рахунками, з виведенням коштів в офшори, придбанням активів в низькоподаткових юрисдикціях і так далі. Ні про що подібне пересічний громадянин поняття не має, доступу до цієї інформації також не має, а якщо щось і може чути, то тільки на рівні розмов, які нічим неможливо підтвердити.
Ті ж, хто мають доступ, найчастіше знаходяться «в схемі», а співучаснику корупційних діянь, у разі якщо він заявляє про це правоохоронцям, згідно новоспеченому закону, винагорода не надається. Щоправда, його можуть звільнити від відповідальності, але це давно існуюча норма кримінального законодавства, і новоявлений закон про викривача в цьому сенсі нічого нового не додає.
В результаті, під дію нового нормативу можуть потрапити хіба тільки дрібні чиновники, але ніяк не великі корупціонери, які мають, до того ж, політичний «дах» і зв’язки в правоохоронних органах.
Однак повернемося до винагороди, отримання якої, підкреслимо, є вкрай сумнівним.
Отримати винагороду можна тільки за рішенням суду, причому після того, коли всі судові інстанції пройдені, і вирок вступив в законну силу. Знайомі з вітчизняною практикою вже можуть сміятися, оскільки все це може тривати роками.
Формулювання розміру винагороди також залишає небагато шансів на отримання істотної винагороди. У нормативі йдеться про винагороду в сумі «до 10% від грошового розміру предмета корупційного злочину», але не більше 3000 мінімальних зарплат, що на даний момент складає 12,6 млн гривень. Якщо у викритті корупції брали участь кілька громадян, то призначена виплата ділиться між ними в пропорції, яку встановлює суд пропорційно важливості інформації, наданої кожним з цих громадян.
У наявності суто оціночні декларації при цілковитій відсутності реальних критеріїв того, як саме визначати важливість інформації і як ділити між викривачами належну їм премію. Але навіть не це головне. Саме формулювання «до 10%» є абсолютно нечітким і залишає встановлення конкретної суми винагороди на розсуд суду. А «до 10%» може означати 10%, 1%, навіть 0,0001%. В результаті, винагорода, замість очікуваних максимальних 12,6 млн гривень, може звестися до мінімуму, наприклад, до 126 гривень! Оскаржити таке рішення навряд чи можливо через відсутність в новоявленому законі чітких критеріїв.
Втім, каламутні формулювання можуть спричинити і ризики для держави.
Винагорода повинна виплачуватися за рахунок державного бюджету. Але ж рішення суду про конфіскацію в бюджет держави предмета корупційного злочину зовсім не означає, що держава вже отримала цей предмет. Виконання рішення суду може тривати дуже довго і закінчитися нічим. Держава може не домогтися отримання конфіскату, або не одержати в повній мірі зазначену суму, або отримати не гроші, а якісь активи, наприклад, нерухомість, акції і так далі. В процесі подальшого продажу нерухомості, яка може тривати дуже довго, виручена сума може виявитися набагато менша за очікувану, а акції і зовсім виявитися «дутими». До того ж суд може занадто завищити або занизити розмір збитку, що буває часто-густо.
Словом, викривач може навіть претендувати на отримання суми, яка буде більше тієї, яку реально отримає держава.
Даєш корупцію в боротьбі з корупцією!
До того ж, така, з дозволу сказати, боротьба з корупцією сама по собі несе значні корупційні ризики.
Якщо припустити злочинну змову якогось викривача зі слідством і судом, то можливе штучне завищення розмірів «предмета корупційного діяння» з метою одержання неправомірної вигоди в особливо великих розмірах. Більш того, можливо просто вигадування фіктивних корупційних дій з метою їх фіктивного ж розслідування для отримання неправомірної винагороди. Всі, хто беруть участь будуть «в долє». А платити за подібну «боротьбу з корупцією» буде державний бюджет.
Тобто чесні компанії, ФОПи та пересічні громадани України, які в цей бюджет сплачують податки.
Крім того цілком можливе порушення фіктивних справ по корупції, щоб вимагати від фігурантів гроші за припинення цих справ.
Цьому дуже сприяє процедура, закладена в новоявленому нормативі. В якості однієї з інстанцій, в яку пропонується передавати інформацію про корупційні діяння, числиться такий собі орган, як Нацагентство щодо запобігання корупції, який вже фігурував в корупційних скандалах. Але питання не тільки в заплямованій репутації цієї «контори». Встановлена новим нормативом процедура викликає багато запитань саме з точки зору корупційних ризиків.
Згідно з кримінально-процесуальним кодексом, дані про злочин повинні вноситися відповідним правоохоронним органом в Єдиний реєстр досудових розслідувань відразу після отримання заяви. Але в новоявленому нормативі НАЗК надається 10 днів на перевірку.
Виникає відразу три нюанси.
По-перше, з’являється юридична колізія, коли два закони трактують по-різному одну й ту ж ситуацію, що неприпустимо. По-друге, протягом відведених 10 днів інформація про заяву може бути «злита» зацікавленим особам, наприклад фігурантам корупційного діяння. Тим більше що, по-третє, правоохоронцям, які ведуть розслідування, винагороду у вигляді відсотків “нє положено”, вони працюють виключно за зарплату, а тому їм вигідніше «злити» дані про розслідування, наприклад потенційним підозрюваним, отримавши відповідну винагороду.
Не кажучи вже про більш ніж реальну можливість масової фабрикації просто «липових» справ про злочини, яких в реальності ніколи не було, або з метою зведення рахунків, усунення конкурентів і «віджиму» активів, або щоб змусити розщедритися того, з кого «є що взяти».
Власне, сама ідея матеріальної винагороди за донесення про злочин, тим більше в нашій країні при нинішній соціальній ситуації тотального «деградансу», в принципі видається хибною, як би різного роду політикани і інші «слуги народу” не мудрувати на цю тему!
Нарешті, представляється, що найважливішим завданням нового нормативу є не боротьба з корупцією, а піар нової влади, насамперед Зеленського. Під час виборів він обіцяв електорату боротьбу з корупцією – ось і прийняли відповідний закон, нехай навіть і більш ніж сумнівний.
Щоправда, зараз фракцію Зеленського в парламенті вже щосили розривають корупційні скандали, але це вже інша тема …
