Розпочата рік тому, в травні 2018 року, історія з виходом США із Спільного всеосяжного плану дій (СВПД), більш відомого як «ядерна угода» з Іраном в свою річницю призвела до нового загострення на Близькому сході.
Можна по-різному ставитися до теократичного режиму в Тегерані, але Іран свої зобов’язання виконував, проте США в односторонньому порядку вийшли з договору, дискредитувавши сам сенс міжнародно-правових актів. Але навіть після цього Тегеран дотримувався взятих на себе зобов’язань в надії, що європейські партнери по ВДП також будуть дотримуватися взятих на себе торгово-економічних зобов’язань, вигідних для Європи і життєво важливих для Ірану. Але «європеоїди» в своїй звичайній манері хоч і пообіцяли виробити механізми, що дозволяють обійти американські санкції, під тиском США «здулися» і ніяких механізмів покупки іранської нафти і її оплати не створили, хоча продовжили поставку своїх товарів Ірану, влаштувавши фактично «гру в одні ворота», розвалюючи і без того різко дефіцитний торговельний баланс Ірану. У підсумку, терпіння Тегерана лопнуло, і він оголосив про припинення виконання деяких пунктів ядерної угоди, пригрозивши, що повернеться до своєї ядерної програми, якщо інтереси Ірану не будуть враховуватися.
Трапився скандал. Європа, зокрема Франція, вже заявили про неприйнятність невиконання Іраном домовленостей, скромно замовчуючи, що «європеоїди» самі його не виконують. Але якщо в Європі все більше базікають язиками, то Дональд Трамп, який і заварив всю цю кашу, фактично “наплював” на міжнародний договір, пішов відразу на радикальні заходи. Вашингтон направив в Перську затоку до берегів Ірану військово-морське угруповання на чолі з авіаносцем “Авраам Лінкольн”, посилену допоміжними суднами, тактичною бомбардувальною авіацією і системами ППО «Patriot».
У відповідь керівництво Корпусу вартових ісламської революції Ірану заявило, що якщо американці зроблять акт агресії, то «отримають по голові». Ситуацію підігріли теракти проти нафтоналивних танкерів Саудівської Аравії, важливого союзника Штатів на Близькому Сході і постачальника нафти в Америку. В цих терактах Вашингтон, не маючи достатніх підстав, негайно звинуватив Іран, хоча в Тегерані, ясна річ, від причетності до цього відхрестилися.
І хоча обидві сторони – і Вашингтон, і Тегеран запевняють один одного в суто оборонних і миролюбних намірах, в повітрі виразно запахло масштабним збройним конфліктом на Близькому Сході, в найважливішому нафтовидобувному регіоні та ще з можливою участю США. Ціни на нафту негайно відреагували і поповзли вгору, чому явно зраділи «кращі друзі» Вашингтона – Москва і Венесуела.
Словом, як і роком раніше, Трамп і Іран знову розгойдують світ, і це загрожує вкрай небезпечними наслідками. Тому виникла необхідність продовжити тему майже з таким же заголовком, як і рік тому .
До того ж, викладений вище сценарій має цілий ряд цікавих і показових особливостей, які варті уваги.
А так добре починалося! ..
Нагадаємо коротко історію питання і суть проблеми.
Іранська ядерна програма довгі роки була серйозним фактором міжнародної нестабільності, що загрожувала збройним конфліктом. Іран займався збагаченням урану і спорудженням реакторів з перспективою отримання компонентів ядерної зброї. Разом з ядерними розробками, Тегеран також домігся певних успіхів у створенні ракетних засобів доставки малої і, можливо, середньої дальності. Виникла ідея зацікавити Іран відмовитися від створення ядерної зброї в обмін на ряд економічних бонусів, перш за все можливість продавати на Захід нафту і отримувати звідти товари і технології. Це повинно було залучити раніше ізольований Іран до світових економічних відносин, в результаті чого він сам би відмовився від конфронтації, оскільки це стало б економічно невигідним, і було б що втрачати.
Разом з Європою значних зусиль для закінчення «іранської угоди» внесла попередня американська адміністрація Барака Обами.
СВПД був підписаний в липні 2015 року у Відні Іраном, а також представниками шести країн, до числа яких входила Німеччина і п’ять постійних членів Ради Безпеки ООН, тобто США, Росія, Китай, Великобританія, Франція. Укладення угоди вважалося дипломатичною перемогою здорового глузду, сама угода була економічно вигідною для всіх сторін. А головне, вона істотно розрядила напруженість на Близькому Сході. Щоправда, залишилися й незадоволені, перш за все Ізраїль і Саудівська Аравія, що є одвічними ворогами шиїтського Ірану. Неоднозначним було ставлення до угоди в Штатах, які також є антагоністом Ірану з часів ісламської революції 1979 року.
При цьому Іран продовжував розробки в царині мирного атома і ракетної зброї зі звичайними боєголовками, і це не заборонялося СВПД. Тегеран також проводив дуже активну і вкрай неоднозначну політику на Близькому Сході, зокрема в Сирії, Іраку, Лівані і Ємені, підтримуючи місцеві протегеранскі сили, шиїтські або ті, що вважаються близькими до шиїзму. Незважаючи на всю неоднозначність рухів Ірану, слід визнати, що ніяких зобов’язань в цих сферах Тегеран на себе не брав. Таку саме неоднозначну політику в регіоні проводять всі, кому не ліньки: США, Росія, Туреччина, Саудівська Аравія, Катар або Ізраїль, який періодично бомбить розтерзану війною Сирію.
Прийшовши до влади, Трамп заявив про необхідність докорінного перегляду умов СВПД, а також обмеження ролі Ірану на Близькому Сході. В результаті, 8 травня 2018 року адміністрація Трампа заявила про вихід з СВПД. Це викликало шквал критики як усередині США, так і за межами Штатів, перш за все в Європі, якій СВПД був, крім іншого, економічно вигідний. Різкої критики дії США зазнали в Москві і в Пекіні. В цілому, критикувати є за що: повторимо, навіть з урахуванням агресивної політики Ірану, умови угоди він виконував, а вихід США з угоди фактично помножили на нуль міжнародне право, бо стало зрозумілим, що наддержава зі зміною влади може дезавуювати раніше укладені міжнародні договірні документи . Останнє є характерною ознакою авторитарних і / або відсталих країн третього світу.
Протягом року Вашингтон не тільки відновив односторонні санкції проти Ірану, перш за все в нафтовій і банківській сфері, а й став вводити санкції проти компаній інших країн, які співпрацювали з Іраном. Але до 2 травня нинішнього року діяли виключно санкції на покупку іранської нафти для ряду країн, включаючи Китай, Індію, Південну Корею, Італію, Грецію, Тайвань, Туреччину. Тепер ці винятки скасовані Вашингтоном.
Цілий ряд іранських банків був під тиском Штатів відключений від системи міжнародних банківських розрахунків SWIFT, що сильно ускладнило розрахунки. Європа в особі Берліна, Парижа і Лондона заявили, що створять систему взаєморозрахунків, яка дозволить обійти американські санкції. Але обіцянки «європеоїдів», як зазвичай, закінчилися розмовами.
Нарешті, Штати пішли ще далі, ввівши санкції за вивіз з Ірану збагаченого урану в обмін на важку воду, а також за будь-яку співпрацю з Іраном в атомній сфері. Іншими словами, Штати намірилися запустити санкції проти ООН, МАГАТЕ та держав-членів цих організацій за співпрацю з Іраном по ряду мирних ядерних проектів, передбачених СВПД.
Ще раз підкреслимо: це санкції за те, що країни, міжнародні організації та компанії виконують свої зобов’язання по багатосторонньому міжнародному договору, сторонами якого вони є, а також стороною якого була Америка, але вийшла з нього!
Хід у відповідь і резони Тегерана
У відповідь на санкції, Тегеран, який весь цей час дотримувався СВПД, оголосив про зупинку виконання двох пунктів угоди, а саме, про продаж надлишків збагаченого урану і важкої води третім країнам. За угодою, Іран повинен мати у своєму розпорядженні не більше ніж 300 кг збагаченого до 3,67% урану і не більше 130 тонн важкої води, використованої в реакторах. Надлишки Іран повинен був продати іншим країнам, але тепер цей продаж зупиняється.
Виступаючи в ефірі іранського телебачення, президент Ірану Хасан Рухані заявив, що Іран дає партнерам по СВПД 60 днів на те, щоб забезпечити врахування інтересів Ірану. Перш за все, мова йде про продаж іранської нафти і зняття банківських санкцій, щоб Іран міг отримувати кошти за продану нафту. Якщо умови Тегерана не будуть виконані, то Тегеран загрожує зняти обмеження на збагачення урану понад 3,67%, а також відмовитися від участі в реконструкції реактора в Араку «великої шістки», що включає США, Росію, Китай, Британію, Францію і Німеччину, що було передбачено СВПД. Іншими словами, Іран буде здійснювати реконструкцію без міжнародного контролю, отримавши можливість збагачувати уран для виробництва ядерної зброї.
Демарш Тегерана спрямований не на США, а перш за все, на Європу.
З одного боку, Європа, так само як і Росія з Китаєм, формально з СВПД не виходили, засудивши дії американців. Але Америка почала тиснути санкціями ті компанії і банки третіх країн, які купували іранську нафту. В результаті практично всі європейські банки відмовилися здійснювати оплату іранських поставок нафти, не бажаючи попасти під американські санкції. Таким чином, Європа де-факто приєдналася до санкцій Вашингтона.
У той же час, європейські компанії продовжили поставки своїх товарів до Ірану, оскільки ці операції під американські санкції не потрапляли, тобто вийшла така собі «гра в одні ворота». Тегеран цілком очікувано звинуватив Європу в тому, що європейці в односторонньому порядку заробляють в Ірані, який не може, в свою чергу, продати нафту. Це порушує дух і букву СВПД.
Приблизно те ж відбувається з Китаєм. На словах Піднебесна всіляко підтримує Іран. Але китайські банки всіляко уникають проведення оплат Ірану за нафту, щоб не потрапити під американські санкції.
Москва також підтримує Іран, але її можливості сильно обмежені. Нафти в Росії і своєї вистачає, тому немає особливої необхідності вплутуватися в міжнародну економічну війну, щоб отримати іранську нафту, нехай навіть дешевше. До того ж, Москва сама знаходиться під західними санкціями в зв’язку з агресією в Україні. Нарешті, російські банки також не горять бажанням бути відключеними від SWIFT через якусь іранську нафту. Словом, підтримку Москва Тегерану може надати тільки вербальну і політичну.
Власне, реакція Ірану поки є досить м’якою. Тегеран показує, що якщо його інтереси будуть враховуватися, а умови СВПД виконуватися, він із задоволенням повернеться до дотримання взятих на себе зобов’язань.
До речі, МАГАТЕ підтверджує, що Іран зобов’язання виконував.
Якби Іран хотів дійсно вийти з угоди, то він би вигнав інспекторів МАГАТЕ і запустив би на повну потужність збагачення урану, щоб вийти на виробництво ядерної зброї. Але Тегеран поки веде дуже обережну політику.
Що ж стосується млявої реакції Європи, то і тут все більш-менш ясно. Дійсно, в ЄС так і не зуміли запустити давно обіцяну біржу взаємозаліків Instex, щоб обійти американські санкції. Але іранський ринок не настільки великий і привабливий, щоб через нього ламати списи. Нафту можна отримати не тільки в Ірані. Нарешті, у Європи зараз багато своїх проблем. Один тільки Брексіт чого вартий! Так само як і наростаючі протиріччя з трамповською Америкою … Тому сильно старатися в іранському питанні, ризикуючи остаточно побити горшки з Трампом, відомим своєю ексцентричністю, в Європі не поспішають.
І ось тепер виникла військова напруженість, яка загрожує вкрай небезпечними наслідками. Америка, повторимо, направила в регіон потужний військовий контингент. З’явилися дані про виведення значної частини американських дипломатів з сусіднього Іраку, що може свідчити про можливий початок бойових дій. Іран заявив, що його ракети тепер літають не на 300, а на 700 кілометрів, і цілком можуть вразити американські цілі, включно з авіаносцем. При цьому обидві сторони запевняють у виключно оборонних цілях своїх дій, але в це погано віриться.
Словом, Іран і Трамп знову розгойдують світ, і це викликає дедалі більшу тривогу.
