Дедалі очевиднішим стає те, що Україна виграє цю війну, а Кремль переживає історичну кризу довіри. Щобільше, існує реальна ймовірність того, що викриті слабкості Володимира Путіна настільки серйозні, що ми можемо стати свідками початку кінця - не лише його режиму, але й самої Російської Федерації.
Ця величезна імперія, що охоплює понад 120 етнічних груп, тримається на нестійкому фундаменті, і, як у відомій цитаті Хемінгуея, її крах може бути спочатку помірним, але дуже швидко може стати швидким, жорстоким і неконтрольованим процесом. Якщо світ не підготується до цієї можливої перспективи так само, як він не підготувався до розпаду Радянського Союзу, це може внести величезну нестабільність у геополітику. Про це заявив генерал-лейтенант у відставці Бен Ходжес, колишній командувач Сухопутних військ США в Європі.
Він вбачає щонайменше три фактори, які можуть призвести до розпаду Російської Федерації. Перший – це підрив внутрішньої довіри до російської армії, яка традиційно була ядром легітимності Кремля. Її приниження в Україні зараз майже завершене, а “гордий” на словах Чорноморський флот усе так і ховається за Кримом, надто наляканий, щоб діяти проти країни, яка навіть не має флоту.
А російські чоловіки, спокусившись на привабливі пропозиції військової служби, масово ухиляються від призову, знаючи про долю, яка чекає на них на полі бою в Україні. Це посилило непропорційний призов етнічних меншин з Чечні та інших народів на периферії Росії – груп, які найлегше використовувати як гарматне м’ясо. Це вже викликає невдоволення в російській глибинці. І Кремлю це не забудуть.
Разом з тим, якщо якісь войовничі чеченці вирішать розв’язати ще одну війну за незалежність, де Путін знайде військові ресурси для боротьби з нею тепер, коли він так багато віддав сил в Україні? Він, без сумніву, усвідомлює, що якщо така війна розпочнеться, то вона буде швидко і рішуче виграна чеченцями. А це може спровокувати хвилю подібних повстань по всій Російській Федерації.
По-друге, збитки, яких зазнала російська економіка, є надто руйнівними, щоб утримувати 144-мільйонне населення. Втрату енергетичних ринків, які компенсували відсутність в країні сучасних виробництв, неможливо повернути назад. Європейські уряди не будуть знову покладатися на “Північний потік-1”, ставши свідками того, як легко його можна відключити, і вже роблять довгострокові інвестиції у внутрішнє енергозабезпечення.
Росія також покладалася на експорт озброєнь, але яка країна зараз буде зацікавлена купувати її техніку чи зброю? Таку економічну кризу можна витримувати місяцями в марній надії на те, що бізнес колись повернеться. Але навіть у Росії ресурс стоїцизму має свої межі.
Це підводить нас до третього фактору, який полягає в низькій чисельності населення Росії. Адже, попри те, що територія Росії в 70 разів більша за територію, наприклад, Сполученого Королівства, населення країни вдвічі менше. Ці цифри ускладнюють досягнення громадянської солідарності й в кращі часи, але зараз, коли метрополія перебуває у слабкій позиції, будь-яке почуття національної ідентичності може швидко погіршитися.
Західні санкції змусять московські еліти йти на складні економічні компроміси. Вони неминуче будуть рятувати середній клас у столиці, який становить більш серйозну загрозу для чиновників, на шкоду меншинам у регіонах, що входять до складу країни.
З огляду на це, вражає те, як мало обговорюється потенційний кінець Російської Федерації. Світові лідери повинні ставити складні питання вже зараз, щоб вони не з’явилися зненацька.
Наприклад, як це відбуватиметься в країні, яка має значні запаси ядерної зброї та кілька центрів впливу? Хто може витягти ядерні боєголовки? Як уникнути витоку зброї та бойовиків до країн Балтії? Наскільки неминучий великий внутрішній конфлікт, чи можна стримати розпад в рамках політичного контексту?
Разом ці дилеми становлять дуже серйозний виклик для Заходу. Якщо помилитися, можемо зіткнутися з катастрофою. Нездатність демократичного світу підготуватися до останнього російського колапсу близько 30 років і внутрішніх заворушень, можливо, і призвели до президентства Путіна. Ми не можемо ризикувати бути непідготовленими вдруге, – наголошує Бен Ходжес.
