Відзначення 25 березня Дня волі, річниці створення 1918 року Білоруської Народної Республіки, закінчилося масовими арештами і засудженнями активістів від штрафів до ув’язнення. Захід не був дозволений владою. Учасників несанкціонованих мітингів судили за порушення порядку організації чи проведення масових заходів, а також за непідкорення законній вимозі посадової особи – дрібне хуліганство.
Спостерігачі відзначають, що подібних масових репресій не траплялося з часів президентських виборів 2010 року, коли міліція розігнала акції протесту. На відміну від минулих протестів, нинішні мають не тільки політичну, а й економічну складову. Вони почалися через декрет президента Олександра Лукашенка, який передбачає штраф непрацюючим громадянам. Кореспондент «і» з минулої неділі спостерігає за тим, що відбувається у Мінську.
Її забрали
– Де тут можна побачити Тетяну Ревяко? – запитую у хлопця і дівчини у синіх куртках з бейджем «Спостерігач».
– А її забрали, – відповідають вони.
– Куди? – машинально запитую я, хоча і так зрозуміло, що до міліції.
Спостерігачі повідомляють, що разом з нею в автозак запхали ще з десяток осіб.
26 березня біля 12-ї години дня я домовлявся із співробітницею правозахисного центру «Весна» Тетяною Ревяко про зустріч біля площі Кастричніцкай (Жовтневої). Прийшов туди біля 13-ї і тут мене чекав неприємний сюрприз.
Напередодні, після масових арештів учасників мітингів до Дня волі, коли заарештували понад 700 осіб, соціальними мережами поширився заклик вийти на акцію протесту на Кастричніцку площу. Однак на самій площі нема жодної душі, лише деінде по периметру прогулюються міліціонери у чорних формах за білою абревіатурою на чорних уніформах «ОМОН» – Отряд милиции особого назначения.
Під вікнами Центрального універсаму, що через дорогу від площі стоїть чотири-п’ять десятків людей. Хтось розмовляє, хтось просто притулився до стіни, хтось дає інтерв’ю. У кафетерії, який знаходиться на першому поверсі Центрального універсаму, група омонівців оточила молодого чоловіка і примушує його вивертати вміст своєї великої спортивної сумки.
«Шукають до чого причепитися», – каже Євгенія Андреюк, білоруска, яка працює в Києві у правозахисній організації «Крим SOS», але на ці дні приїхала на батьківщину, щоб записати свідчення репресованих учасників мітингу.
Двоє міліціонерів супроводжують групи людей уздовж по вулиці. Як тільки міліціонери повертаються назад, супроводжувані ними люди роблять теж саме.
Вони підійшли до нас, – каже 17-річна перукарка Каріна, яка відмовилася називати своє прізвище, – І запропонували піти звідси, бо тут не можна стояти. Але я повернуся, адже я вільна людина і можу стояти там, де мені заманеться.
70-річна пенсіонерка Ніна Багінська розповідає про те, як її омонівці вчора запхали до автозаку. Дізнавшись, що я з України, вона повідомляє, що навчалася у Івано-Франківському інституті нафти і газу. Після закінчення все своє життя працювала геологом. День волі ходить відзначати від його заснування. Каже, що часто учасників цього свята розганяли, бо, за її словами, влада у Білорусі належить фашистам, яким не потрібна воля народу. Вони забороняють всі заходи, які ініціюються народом, а не ними самим.
Розповідає, коли вона ішла з відзначення свята, міліція підхопила її під руки і запхала в автозак. Разом з нею там було двадцять дві особи. Вона твердить, що їх привезли до райвідділу міліції, там змусили поставити ноги на ширині плеч, а руками спертись на стіну. Пані Ніна каже, що вона відмовилася, адже так чинять із злочинцями, а вона такою не є. Відмовився ще чоловік з провінції на ім’я Павло Лях, якого через це почали бити, а після того, як Ніна за нього заступилася, його відвели до карцера.
За її словами, загалом там було десь сто осіб затриманих. Їх примушували вивертати сумки, піднімати штани, демонструючи, чи нема там чогось забороненого. На її думку, їх всіляко принижували.
Пані Багінська каже, що їх протримали там понад три години, а коли якийсь чоловік почав казати, що вони мають протягом трьох годин пред’явити звинувачення або випустити. Їх почали випускати. За її словами, протоколів не складали.
За кілька годин стає відомо, що правозахисницю Тетяну Ревяко випустили. Вона розповіла, що пішла на площу разом з журналістами і активістами, а їх почали затримувати. Її також затримали. Поки їх везли в автозаку, вона передала колегам прізвища затриманих, фотографії звідти. Знімала і тоді, коли їх у дворику райвідділу примушували ставати ноги на ширині плечі, а руки до стінки. Міліціонери помітили це і відібрали телефон. За її словами вони вилучили всі фото і також зникло кілька фотографій з її профілю на Фейсбуці, адже це можна було зробити через її телефон.
Вона провела у міліції понад чотири години. Її випустили після того, як вона заявила, що не буде давати свідчень за винятком установчих, тобто імені, адреси тощо. Адже з самого початку її права порушено, зокрема, їй не дали права викликати адвоката. За словами Тетяни, працівниця міліції, яка займалася нею, раптово вирішила її відпустити.
Тетяна, яка двадцять років займається правозахисною діяльністю, припускає, що їй іще може прийти повістка до суду і вона буде засуджена, як всі інші, хто був затриманий у День волі. Або наступного дня.
Вона не може дати однозначну оцінку репресивнім діям Лукашенка. Хоча наголошує, що це однозначна демонстрація сили, мовляв, дивіться всі, у нього все під контролем. На її думку, Євросоюз, який негативно відгукнувся про те, що відбувається в Білорусі, може відновити проти країни санкції, які були скасовані рік тому.
Протести почали «нероби»
З 15 по 19 лютого нинішнього року пройшли масові акції протестів навіть у тих містах, які до того ніколи не брали участі в чомусь подібному. У таких завжди незворушних райцентрах, як Мозир, Пінськ, Бобруйськ білоруси раптом вийшли на вулиці, щоб зробити публічно те, чого вони ніколи не робили – сварити владу і самого президента Александра Лукашенка.
Каталізатором стали листи, які наприкінці 2016 року, за даними Міністерства з податків і зборів, отримали 470 тис. громадян Білорусі при загальній кількості населення менше 9,5 млн. Вони вимагали, аби адресати сплатили 180-200 євро. Надіслані вони були, згідно Декрету номер 3 «Про попередження соціального утриманства», або, як його прозвали в народі, декрет про дармоїдство. За даними чиновників міністерства, заплатили цей податок 46 тис. осіб. До бюджету надійшло 14 млн рублів, що еквівалентно $7 млн.
Декретом встановлено обов’язок громадян Білорусі, постійно проживаючих у країні іноземних громадян і осіб без громадянства, які не брали участі у фінансуванні державних витрат або брали участь в такому фінансуванні менше 183 календарних днів протягом року, сплатити збір в розмірі 20 базових величин. Базова величина на 2017 рік складає 23 білоруських рублі, або $11,5.
Декрет був підписаний 1 квітня 2015 року. Повідомлялося, що його ініціювало Міністерство внутрішніх справ. «Хочете повернути поняття «дармоїдство» – повертайте, – сказав тоді Лукашенко, – Це буде зрозуміліше для народу. Будь-якими способами, які ми знаємо і вміємо робити, треба змусити цих людей працювати!».
Пізніше глава держави казав, що документ на ставить собі за мету поповнення бюджету, бо це не такі великі гроші. За його словами, він має ідеологічний характер. Що це значить – Лукашенко не пояснював.
Правозахисний центр «Правова допомога населенню» провів аналогію з Указом Президії Верховної ради СРСР 1961 року «Про посилення боротьби з особами, які ухиляються від суспільно-корисної праці і такими, які ведуть паразитичний спосіб життя». Той документ передбачав кримінальну відповідальність аж до п’яти років обмеження волі.
В аналізі «Правової допомоги населенню» відзначалося, що декрет від Лукашенка суперечить Конституції Білорусі і багатьом законам., а також міжнародним документам, які підписала Білорусь. Зокрема, Конвенції про примусову і обов’язкову працю, в якій відзначається, що держава зобов’язується не вдаватися у будь-якій його формі до примусової або обов’язкової праці в якості методу мобілізації і використання робочої сили для потреб економічного розвитку.
«В нас багато ухвалювалося ідіотських законів, – каже юрист Профспілки радіоелектронної промисловості Андрій Стрижак, – але далеко не всі вони працюють. А тут раптом вирішили втілити його в життя. Коли говорять про такі речі, як свобода, або свобода слова, то переважна більшість народу не дуже на це реагує, бо сприймає їх як абстракцію. А тут людей цілком конкретно вдарили по кишені. Люди вийшли на вулиці».
Колишня вчителька білоруської мови і літератури Марина Хомич також отримала листа від податкової з вимогою сплатити штраф. За її словами, лист прийшов на адресу її мами у Брестську область. Марина не працює з 2014 року, оскільки тоді почала займатися політикою, балотувалася у Мінську до столичної влади, але програла. За її словами, керівництво школи, де вона тоді працювала, дало зрозуміти, що воно не хоче її бачити в стінах свого закладу освіти.
Марина каже, що в країні безробіття, а ті, хто працюють, отримують копійки, тому мізерна частка населення відгукнулася на вимогу сплатити штраф. Вона сама поклала цей папірець у скриню.
Учасниця протестів мінська бухгалтерка Вольга Ковалькова, яка відсиділа 7 діб у містечку Молодечно за участь в несанкціонованих масових заходах, каже, що в тюрмі їй розповідали, що по селах люди не платять той податок, бо в них або просто нема грошей, або ті, хто працюють нелегально, вважають, що це вина фермерів, які наймають людей по чорному і платять їм нелегально.
Вольга розповіла, що у сім’ї її знайомих податок «на дармоїдство» сплатила бабуся за свого внука. Просто за старою радянською звичкою вона слухняно виконала те, що від неї вимагає влада.
Колишній вчитель історій 32-річний мінчанин Максим Абрамчук заплатив 360 рублів податку, або $180. Він колись пішов з вчителів, бо там платять мізерну зарплату – приблизно еквівалент двохсот доларів. Він з іронією каже, що серед його знайомих більше не знайшлося таких, як він, дурнів. Він би теж не став платити, але він хоче отримати легальний статус ремісника – аналог українського приватного підприємця. А без порядку у фінансових справах він такий статус не отримає.
Економічний експерт ліберального клубу Антон Болточко погоджується з Лукашенком, що його декрет не наповнить бюджет значними сумами. Він каже, що головна ідея нібито боротьба з безробіттям і низькими заробітками.
Нагадує, що за три роки доходи населення у валюті впали у двічі – з $600 до $300. Економіст вважає, що причиною трирічної стагнації є переважна частка державної власності в структурі економіки, яка почала демонструвати свою неконкурентноспроможність. Але подібними декретами цю проблему не вирішити. Тим часом влада, твердить Антон, не бажає вдаватися до приватизації. На його думку, економіка і далі стагнуватиме.
Профспілка радіоелектронної промисловості зібрала близько 25 тис. електронних підписів і стільки ж під паперовим документом з вимогою скасувати Декрет номер три. Однак, влада прислала відписку, з якої випливало, що ніяких змін не буде.
Тим часом, член профспілки, мешканець Гомеля Олександр Семенов за підтримки юристів профспілки домігся, що суд скасував обов’язковий податок щодо нього персонально, але не захотів поставити під сумнів конституційність декрету від Лукашенка. За словами юриста профспілки Андрія Стрижака, суд міг би звернутися до Конституційного суду з відповідним клопотанням, але він цього не зробив. Відповідно, Декрет номер три продовжує діяти, хоча в нього внесли незначні косметичні зміни.
Андрій Стрижак каже, що після репресій 2010 року в суспільстві панувало розчарування і пригніченість. То тепер він не помічає нічого подібного. За його словами, навпаки суспільство готово боротися. А Декретом номер три Лукашенко розбурхав його ще більше, зачепивши економічні інтереси багатьох білорусів. У що ці настрої виллються – Андрій не береться прогнозувати.
Всі мітингарі лаялися матом?
Суддя Центрального районного суду Мінська Міхаіл Хома зачитує міліцейський протокол. Зі слів авторів протоколу, обвинувачений Денис Садовський на День волі лаявся матом і розмахував руками. Коли міліціонери зробили йому зауваження, він не відреагував. Коли проти нього застосували силу, він нібито сів на землю і хапав міліціонерів за уніформу.
Денис Садовський, який є членом оргкомітету із створення Християнсько-демократичної партії, розповідає, що всі ті, кого затримала міліція одночасно з ним, матюкалися і розмахували руками. Саме такі однакові протоколи складали працівники міліції. Садовський твердить, що він не лається матом в принципі, оскільки це суперечить його переконанням – він є євангельським християнином.
Двоє свідків від міліції підтверджують дані протоколу про сварку матом і махання руками. Тим часом, один з них каже, що Денис махав руками, впав на землю і смикав міліціонерів за уніформу, а другий каже, що Денис цього не робив.
Свідки від Дениса розповідають, що є відео його затримання, яке знімали журналісти. Репортажі викладено в інтернет. Відео свідчить, що Денисові просто заламали руки і запхали до машини. Ніяких матів у махання руками не було.
Однак, суддя відмовляється переглядати відео і каже, що не знає як долучити його до справи. Оголошує, що іде для підготовки рішення.
Денис, його дружина, троє дітей і друзі чекають рішення в коридорі. За цей час з різних залів виходять двоє чоловіків. Один з них, будівельник, як і Денис, лаявся матом. Другий, юрист, їхав велосипедом із національним стягом початків білоруської незалежності. За це його заарештували. (Як відомо, той прапор був замінений Лукашенком після приходу до влади). Обоє вони дістають штрафи.
Суддя також оштрафував Дениса Садовського на вісімдесят базових рівнів, що в еквіваленті становить біля тисячі євро.
За даними правозахисної організації «Весна» у понеділок у Мінську відбулося 120 судів. Учасники масових акцій отримали штрафи у еквіваленті від 23 до 1000 євро і до 25 діб ув’язнення.
Пенсіонерка Ніна Багінська розповідає, як її запхали до автозаку.
Міліція пропонує людям піти з мітингу і супроводжує їх
Денис Садовський в очікуванні судді спілкується з дружиною
Міліціонери-свідки чекають своєї черги в суді, щоб розповісти, як матюкалися затримані ними люди
Тетяна Ревяко в правозахисному центрі «Весна»
