РусУкр

На межі масштабної війни: Іран і Трамп гойдають світ, як грушу

 
Друк Відправити на пошту

 

 

Поки в Україні відбувається бійка за місця під куполом, світ в черговий раз виявився на межі масштабної війни з вини Ірану і США, як це часто буває останнім часом. Іран і Америка вже давно розгойдують світ. Але на відміну від попередніх американо-іранських загострень, нинішня конфронтація виявилася по-справжньому серйозною і небезпечною.

На межі масштабної війни: Іран і Трамп гойдають світ, як грушу

У американців вже все було готово до нанесення удару, але в останній момент Трамп скасував наказ про атаку. Якби все ж таки відбувся цей удар, важко собі уявити, чим би все це могло закінчитися не тільки для Близького Сходу, а й для всієї планети, інформують Економічні Новини.

Втім, Трамп продовжує погрожувати Ірану стерти його з лиця землі. На що Тегеран відповідає так само: мовляв, хто до нас з мечем прийде, тому мало не здасться.

І знову про історію конфлікту 

Нагадаємо, що американо-іранське загострення почалося в травні 2018 року, коли США за ініціативою Трампа вийшли з Спільного всеосяжного плану дій (СВПД), більш відомого як «ядерна угода» з Іраном, укладена в 2015 році при активній участі попередника Трампа, демократа Барака Обами. Сторонами угоди є також Євросоюз і Росія. Суть угоди полягає в тому, що Іран відмовляється від продовження своєї ядерної програми в обмін на зняття торговельно-економічних санкцій, що означає можливість продавати на зовнішніх ринках, включаючи Європу і Південно-Східну Азію, іранську нафту, купувати західні товари і технології, вкрай необхідні для іранської економіки, що тяжко страждає від блокади.

Трамп вирішив, що умови угоди по відношенню до Ірану є занадто слабкими, вивів Америку з договору, повернув санкції для Ірану і оголосив про введення санкцій проти тих країн і компаній, які будуть купувати іранську нафту і вести взаєморозрахунки з Іраном. В результаті, Європа, яка де-юре з угоди не виходила, де-факто підтримала санкції щодо Ірану, щоб не потрапити під американські санкції. Навіть Індія і Китай утримуються від явних закупівель іранської нафти, боячись потрапити, перш за все, під фінансові санкції проти своєї банківської системи.

Тегеран близько року продовжував виконувати умови СВПД, сподіваючись на Європу, яка в особі своїх лідерів вкрай негативно поставилася до розриву ядерної угоди і формально залишилася в СВПД. Але оскільки де-факто ЄС і Південно-Східної Азії приєдналися до санкцій, боячись Вашингтона, Тегерану втрачати більше нічого, і там оголосили про припинення своєї участі в угоді і поверненню до ядерної програми, що викликало у Вашингтоні новий потік погроз на адресу Ісламської республіки.

Така коротенька була диспозиція напередодні нинішнього загострення, з якою більш детально можна ознайомитися в матеріалі , опублікованому нещодавно.

На межі масштабної війни: Іран і Трамп гойдають світ, як грушу

Вибухи і пожежі на двох танкерах в затоці Омана відбулися 13 червня. Екіпажі суден подали сигнали SOS і були підібрані, до речі, іранськими рятувальниками. Американці стверджують, що також надавали допомогу екіпажам суден. За даними ЗМІ, всі члени екіпажів залишилися живі. Одне судно пішло на дно, в його екіпаж входили громадяни Росії, Філіппін та Грузії. Другий танкер, що належить японській компанії і перевозив вантаж для Японії, залишився на плаву.

Японська приналежність судна звертає на себе увагу в світлі того, що вибухи сталися буквально за день до приїзду в Тегеран прем’єра Японії Сіндзо Абе, який прибув з посередницькою місією, щоб не допустити подальшої ескалації конфлікту в районі Перської Затоки. Примітно, що глава японського уряду відвідав Іран вперше за 40 років, тобто з часів так званої ісламської революції в Ірані, в результаті якої країна виявилася в (підлозі) ізоляції.

Важко позбутися думки, що все це не випадково …

Слідом за вибухами, повторимо, з Америки відразу ж пішли звинувачення на адресу Тегерана. Звинувачення були підхоплені сателітами Вашингтона в регіоні, перш за все Ізраїлем і Саудівською Аравією. До речі, за даними ЗМІ, саме просаудовські ЗМІ в регіоні повідомили про вибухи мало не через кілька хвилин після інциденту і негайно висунули звинувачення на адресу Ірану. Пішли розмови чи то про торпеди, чи то про магнітні міни, слідів яких поки що ніхто не виявив і не пред’явив.

Європа в особі Франції та Німеччини висловила сумнів в причетності до атак Ірану і зажадала доказів цього.

До речі, буквально місяць тому щось подібне вже мало місце в порту Фуджейра в Об’єднаних Арабських Еміратах, де нібито мали місце загадкові вибухи і пожежі на нафтових судах, які були пошкоджені якимись мінами. Пізніше місцева влада цю інформацію спростувала. В питання про те, кому був потрібно таке вкидання інформації, ніхто не вдавався. Звісно ж, що це було чергове розгойдування ситуації перед справжніми вибухами.

Qui prodest 

У наявності той випадок, коли, говорячи словами знаменитої латинської приказки, «is fecit, qui prodest», чи то пак, «це зробив той, кому вигідно».

Аж ніяк не симпатизуючи Ірану з його, м’яко кажучи, вельми специфічним режимом, все ж слід погодитися з тим, що Тегерану це загострення абсолютно ні до чого. Ормузька протока і Оманська затока є найважливішою артерією, через яку транспортується близько третини світового обсягу споживання нафти, куди входить і іранська нафта, нехай навіть і всупереч списку санкцій. Остаточно перекривати цей «великий нафтовий шлях» – абсолютно не в інтересах Ірану. Звичайно, війна в Затоці і неминучі в цьому випадку складності з поставками нафти настільки ж неминуче призведуть до зростання цін на неї, власне, вибухи танкерів вже призвели до цінової нестабільності на світових нафтових ринках. Але підвищення цін на нафту за умови неможливості її поставок навряд чи потрібно Ірану.

Крім того, незважаючи на досить войовничу риторику щодо своїх супротивників, в цілому керівництво Ірану веде вкрай обережну політику. До того ж досі Іран зберігав прихильність ядерній угоді, щоб зберігати хоча б вербальну підтримку Європи, і провокування конфлікту на очах у Євросоюзу виглядало б зовсім нерозумно.

Зате в регіоні є інші гравці, які зацікавлені нанести удар по Ірану руками американців. Перш за все, це Ізраїль, який є одвічним ворогом Тегерана і має зараз у Вашингтоні потужне лобі.

Крім того, це одвічний ісламсько-ідеологічний противник Ірану в особі Саудівської Аравії. До речі, отримуючи вигоду від зростання цін на нафту, саме Саудити найменше втрачають від ескалації в Затоці, оскільки це «казкове королівство» єдине має можливість експорту нафти не через Ормузську протоку, а по трубопроводу в Червоне море. Щоправда, потужності цієї труби вважаються недостатніми, але вона дає можливість протриматися протягом деякого часу, поки буде тривати активна фаза конфлікту.

До того ж, Саудівську Аравію, точніше певні кола в ній, часто пов’язують з різного роду сунітським екстремізмом, який можна використовувати в одвічній боротьбі з шиїтським Іраном. Причому це можна зробити навіть наосліп.

Повномасштабний конфлікт в Затоці вельми вигідний Москві в сенсі зростання цін на нафту і газ. Але «російського сліду» поки що не виявлено. Наразі, ніякої інформації в ЗМІ на цю тему не було …

Додатковим фактором нестабільності є активна участь Ірану в сирійському конфлікті на стороні уряду Башара Асада і взагалі вкрай ризикована політика Ірану на Близькому Сході. Тегеран активно підтримує «шиїтський пояс» в Іраку, що тягнеться на захід до шиїтської «Хезболли» в Лівані. Антиурядових хусситів в далекому Ємені, з якими воює і Саудівська Аравія, також пов’язують з Іраном.

Однак, якщо розібратися, то в ту ж Сирію, наприклад, втручаються всі, кому не ліньки. Тут і Росія, і США, Туреччина, Ізраїль і монархії Затоки, включно з Саудівськрю Аравією. Словом, нітрохи не виправдовуючи дії Ірану, часто вельми агресивні, доводиться визнати, що вони нітрохи не відрізняються від дій інших гравців.

Певна зацікавленість в конфлікті існує і у Вашингтона. Пройшов рік, як США вийшли з ядерної угоди з Іраном. І хоча Америка, повторимо, зуміла «нагнути» практично всіх, змусивши за фактом приєднатися до американських санкцій проти Ірану, політичного визнання провини Ірану в зриві ядерної угоди в Європі немає. Париж, Берлін, Брюссель і багато інших висловлюють явне незадоволення зривом ядерної угоди з Іраном, справедливо покладаючи всю вину на Вашингтон. У цих умовах Америці потрібні якісь аргументи, аби покласти провину на Іран, атаки на танкери третіх країн дозволили б виправдати політику Вашингтона щодо Ірану, оскільки на даний момент європейські партнери США, нехай і суто в вербально-політичному форматі, але виступають проти загострення з Іраном.

Однак Європа, як бачимо, «не повелася», і Трамп став заручником «капкана», який сам же собі дбайливо спорудив. «Покарати» Тегеран було одним з ключових програмних завдань Трампа. Але «пішло не по різьбі», і господар Білого Дому виявився в ситуації, коли і зупинятися не можна, і будь-яка дія веде до погіршення.

Все це загрожує для Трампа наслідками на прийдешніх президентських виборах 2020 року. Зупинитися і показати себе слабким Трамп не може як через внутрішньополітичні причини, так і за складом свого характеру. До того ж Трамп – все ж не людина війни, а бізнесмен, який звик торгуватися. Він все очікує, що в якийсь момент Тегеран зламається і почне виторговувати собі вигідні умови капітуляції, але Іран здаватися і домовлятися поки не має наміру, і Трамп потрапляє в некомфортну для себе ситуацію. Йти до кінця на збройний конфлікт він не ризикує, оскільки більше половини американців виступають категорично проти збройного конфлікту з Іраном.

Втім, в західних ЗМІ циркулює також цікава гіпотеза про те, що все це може бути провокацією опонентів Трампа з демократичного табору, які прагнуть втягнути нинішнього господаря Білого Дому у війну, щоб «поховати» його на виборах. Нібито демократи мають зв’язки в Тегерані, а Джон Керрі, колишній держсекретар при правлінні демократа Обами, нібито таємно зустрічався з керівництвом Ірану.

Тому Трампу потрібно виправдання для початку війни з Іраном. Цим можна легко пояснити таємничі вибухи на танкерах, розслідувати які, схоже, ніхто не збирається. Цим також можна пояснити подальші події, що відбулися після атаки на танкери.

На порозі війни, яка поки що не відбулася 

Вибухи на танкерах стали приводом для перекидання в район Затоки додаткових контингентів і озброєнь США. А далі почав спрацьовувати відомий театральний принцип зарядженої рушниці, що висить на стіні, яка рано чи пізно має вистрілити.

Ірано-американський конфлікт загострився з новою силою після того, як іранці збили американський розвідувальний безпілотник, вартість якого оцінюється в 130 млн доларів. Іранці заявили, що він порушив повітряний простір країни, і це дало їм повне право його збити. Американці почали було говорити про те, що літальний апарат знаходився в міжнародному повітряному просторі, але розмова на цю тему швидко зійшла нанівець.

Зате 21 червня, за даними Reuters, Іран отримав від США повідомлення про неминучі напади. А далі мало не почалася справжня війна. За повідомленнями New York Times, «літаки були в повітрі, кораблі вийшли на позиції, але ракети так і не були запущені, оскільки надійшла команда «відбій». За даними ЗМІ, удар був націлений, перш за все, на засоби ППО, включно з радарами, щоб «засліпити» протиповітряну оборону Ірану.

На межі масштабної війни: Іран і Трамп гойдають світ, як грушу

Є версія, що Трамп скасував наказ про напад після консультацій з конгресменами. В оточенні Трампа борються прихильники і противники війни. Трамп, нібито, більше схиляється до мирного врегулювання конфлікту, але на його умовах. Однією з причин скасування удару він назвав можливу загибель близько півтори сотні іранців.

У відповідь іранські посадовці попереджають, що реакція на американські удари буде жорстка і адекватна…

Ситуація завмерла в нестійкій рівновазі, і будь-який постріл може спровокувати масштабну війну в районі Затоки, яка може розгойдати весь світ.






Останні новини в соцмережах






bigmir)net TOP 100