Наступного року нашій країні доведеться протистояти багатьом викликам: від безпосередньо військових загроз на своїх кордонах та політичної турбулентності в контексті майбутніх президентських виборів в США, намаганні Києва зберегти лояльність Заходу, незважаючи на загальну втому від війни, до безпосередньо економічних викликів всередині країни.
Про наслідки нещодавньої хакерської атаки на мобільного оператора «Київстар», чого очікувати від саміту Україна-ЄС та якою має бути політика держави, щоб повернути українських мігрантів додому задля економічного процвітання – про це та багато іншого «ЕН» запитали у директора економічних програм Ukrainian Institute for the Future Анатолія Амеліна.
Що скажете про хакерську атаку на мобільного оператора «Київстар»? Наскільки подібні атаки можуть стати частим явищем в Україні та наскільки серйозними можуть бути економічні наслідки якщо такі атаки будуть мати частий успіх? Наскільки захищена Україна у кіберпросторі?
Вірогідність подібних атак існує і дуже висока, тому нам потрібно до цього готуватися. Проте Україна в цьому аспекті достатньо захищена, мабуть, краще, ніж інші європейські країни. Адже війна з російським агресором продовжується майже два роки і хакерські атаки на нашій території більш часте явище, ніж у інших куточках світу. Ми відбиваємося та достойно відповідаємо на такі загрози, оскільки маємо одних з найкращих спеціалістів. У нас є безліч успішних хакерських операцій, які проводилися українською стороною, створюючи не менш відчутні проблеми ворогу у кіберпросторі. Щось робилося публічно, щось і досі залишається поза громадським оком.
Враховуючи, що в нас практично всі термінали по сплаті за послуги прив’язані до мобільного зв’язку, а Київстар є найкрупнішим оператором, це звичайно мало свої негативні наслідки для економіки країни. Більше того, це стосується не тільки торгівельної галузі. Але і промисловості та інших секторів економіки. Ми ж застосовуємо мобільний інтернет в різноманітних системах управління транспортом і навіть військовою технікою. Тому, так. Негативні наслідки мали місце і зараз ми будемо більш системо від них захищатися.
Як Ви оцінюєте візит Зеленського до свого американського колеги Джо Байдена?
Якщо чесно, то очікування були більшими. Виходячи з того, що пишуть ЗМІ, результат виявився набагато скромнішим. Добре, що такий візит відбувся. Він показує, що Україна залишається у фокусі уваги світових лідерів. Але нам дають зрозуміти, що об’єми допомоги будуть скорочуватися, чим ми, звичайно, незадоволені.
У своєму звіті за листопад Єврокомісія покращила прогноз зростання української економіки у 8 разів – з 0,6% до 4,8% у 2023 році. Чим забезпечена ця динаміка? Та чи перекриває вона втрати 2022-го?
Зростання економіки витрати не перекриває. Тут мається на увазі загальний прогноз по ВВП, тобто загальний обсяг товарів та послуг, який був створений в економіці у поточному році. І драйвером, на жаль, була війна та допомога, яку Україна отримувала від західних партнерів. Більше того, це були державні витрати. Не можна казати, що в нас значно покращилися показники споживчого попиту. У нас дуже погані показники по експорту та імпорту. Тим паче, ми бачимо, що на кінець року нам блокують автодороги для експорту продукції в Європу. Тому західна допомога, державна підтримка армії та військових щодо матеріального забезпечення стали основними драйвери економічного зростання в 2023 році.
Одна справа, якщо ми зростаємо власними силами, і зовсім інше, коли це результат західної допомоги. Сьогодні в ЗМІ все частіше звучать побоювання, що Захід втомився від війни в Україні і що ця допомога рано чи пізно може скінчитися. Що скажете з цього приводу?
Треба бути відвертими: від війни втомлюються всі. Це не тільки приклад сучасної війни в Україні. Це приклад кожної війни. Втомлюються українці, втомлюються військові, втомлюється влада, втомлюються наші партнери. Треба розуміти, що в цьому і наступному році ми зіштовхнемося з рядом серйозних викликів політичного характеру в Європі та навіть Америці. Для політиків західних країн відкритим є питання куди направляти гроші: на підтримку власної економіки, або на підтримку України. Проте, не треба забувати, що безпека, яку Україна дає Європі, якраз дає можливості їм вільно жити і існувати без війни. Тому якщо підтримка впаде, війна буде у Європі. Західні політики це розуміють, але, з огляду на структурні проблеми у їхній країнах, вони намагаються знайти вихід з цієї ситуації. Тому хочуть змусити нас сісти за стіл переговорів з Росією, що також є частиною тієї політики, якою європейські та американські політики сподіваються скористатися. Це не тільки втома, але і часткова реалізація власних національних інтересів цих країн.
Якщо підтримка України впаде, війна буде у Європі
За прогнозами Єврокомісії у 2025 році держборг України становитиме 98,3% від ВВП. Які ризики це матиме для економіки країни? Чому досі не піднімається питання щодо його реструктуризації?
Я вважаю, що вже у наступному році ми зможемо досягнути цього показника. Якщо говорити про розвинені країни, такі як США, де держборг більше 100% ВВП, то для них це не є великою проблемою. Важливим є вартість обслуговування цього боргу. І американці його обслуговують. Вартість обслуговування становить 2% від ВВП. Зараз трохи більше, бо запозичення прив’язані до ставки Федеральної резервної системи. В той же час для України такий показник є більш критичним, оскільки загальна вартість обслуговування держборгу в рази вища, ніж у європейців. Тому для нас це велика проблема. І якщо не знайти інструментів для реструктуризації цього боргу, нам доведеться підвищувати податки, адже потрібно мати ресурси для його погашення. В іншому випадку на українську економіку чекатиме колапс. Зрозуміло, що підвищення податків не призведене до зростання надходжень до бюджету, лише до зростання цін та корупції, і проблема погіршиться. Тому вже сьогодні потрібно починати переговори про реструктуризацію і часткове списання цього боргу. За досвідом інших країн, які проходили військові конфлікти, можна стверджувати, що 50% боргу можна списати загалом, а іншу частину – реструктурувати на наступні 20 років. І це є завданням нинішньої влади, щоб вони вже сьогодні починали ці розмови і готували пропозиції нашим кредиторам.
Хоча влада запевняє, що екстрених відключень електроенергії не передбачається як минулого року, але українці все ж готуються до перебоїв з енергопостачанням цієї зими. Наскільки цей фактор є критичним для економіки країни в цьому році?
Я завжди казав, що забезпечення економіки енергетичними ресурсами – це важливий фактор існування промисловості взагалі. Кожне промислове підприємство залежить від електроенергії, хтось в більшій мірі, хтось в меншій. Тому енергетика – це критично. Ми пам’ятаємо, як вже у жовтні минулого року у нас були віялові відключення. Цього року нам поки щастить, електроенергію не відключають, що є добрим знаком для економіки. Проте, потрібно розуміти, останні кілька місяців Росія не здійснювала масовані ракетні обстріли по Україні оскільки займалася їх накопичуванням, і вона планує відтворювати свою минулорічну стратегію, створюючи хаос та погані умови для нашої економіки та комфорту українців. Ризики залишаються. Хоча цього року ми краще підготовлені до ракетних обстрілів (це і системи ППО, кращий захист наших енергетичних об’єктів), але ніхто не гарантує, що ситуація не повторитися знову.
Які в України власні можливості для росту? Що, на Вашу думку, є головними «драйверами» зростання при збереженні постійно загрози зі сторони східного «сусіда»?
Треба бути чесними, під час війни на іноземний капітал не варто розраховувати. Потрібно розраховувати на власний капітал. І для цього треба змінювати підходи по відношенню до українського бізнесу. Ми пам’ятаємо як більше року обговорювалася податкова реформа. А саме проект Податкового кодексу «10 – 10 – 10», який значно зменшує адміністративне навантаження на бізнес. Якщо ми говоримо про те, скільки податків бізнес сплачує, то це якраз менше 10%. Таким чином, ми легалізуємо цей процес, ліквідуємо 70% тіньової економіки та 80% корупції, що пов’язана з оптимізацією податків та закриттям очей на це. Тому перше, що треба робити, це стимулювання національного бізнесу. І Податковий кодекс відіграє важливу роль. Крок другий – це зміна відносин влади і бізнесу. Державні органи влади треба реструктурувати та в рази зменшити можливості їх тиску на бізнес. Хтось рахував, що в Україні більше ніж 80 державних інституцій мають право прямих перевірок бізнесу, тобто приходити та зупиняти його роботу. Це приклад того як відрізняється бізнес-клімат від європейських країн. По-третє, в нас дуже дорогі гроші і неефективна монетарна політика Центробанку щодо стримування інфляції. Головний KPI Нацбанку – це низька інфляція. Але інфляція в нас не тільки за рахунок друкування грошей, у нас немонетарна інфляція, яка була спричинена шоками війни в 2022 році. Це обмеження пропозиції, проблеми логістики і т.д. Тому сьогодні, коли інфляція впала майже до 5-7%, треба зменшувати облікову ставку до 5%, зменшувати вартість кредитів для економіки і спрощувати процедури отримання кредитів. Більше того, запускати в Україні програми по проектному фінансуванню, де банк виступатиме співінвестором на етапі реалізації того чи іншого проекту та братиме його в забезпечення. Бізнесу потрібні гроші, потрібне просте регулювання та свобода дії. І такі кроки вже можна робити під час війни.
Державні органи влади треба реструктурувати та в рази зменшити можливості їх тиску на бізнес
«Зерновий коридор» став доказом спроможності України захистити власний експорт, що існує вже не завдяки волі росіян, а завдяки нашим ППО, ВМС та системі страхування з залученням міжнародних компаній, що нівелюють ризики для перевізників. Власне, що потрібно для його зміцнення та захисту?
Створення зернового коридору та обмеження можливості росіян у цьому просторі – це справді велике досягнення для нас. Треба і далі захищати наші національні інтереси. І не тільки в питанні зернового коридору. Ми також розуміємо, що прив’язані до західної допомоги, тому нам треба визволити коридор до Криму, що збільшить наші можливості експорту морем. Адже більша частина українських портів сьогодні знаходиться під загрозою ракетних ударів. Нам треба посилювати ППО і докладати більше зусиль для знищення можливостей Росії завдавати шкоду українській економіці, її портам та експортерам. Це очевидні речі.
Нещодавно вже колишній премʼєр-міністр Польщі Матеуш Моравецький заявив про те, що країна ініціюватиме на рівні ЄС відновлення дозволів на вантажоперевезення для України замість транспортного безвізу. Що скажете з цього приводу? Як часто українським перевізникам доведеться користуватися послугами «Укрзалізниці»?
Це дуже важке питання. Воно має кілька різних фокусів. По-перше, треба розуміти, чому так сталося. На початку війни нам створили комфортні умови для роботи по експорту нашої продукції. В той же час європейські перевізники мають жорстке регулювання, обмеження щодо часу, які можуть витрачати водії в роботі. Українці отримали більш м’які умови, ніж мають європейські перевізники, і почали цим активно користуватися, стали забирати частину їх ринку. Але кожна країна відстоює інтереси своїх виробників, своїх сервісних компаній. Тому на політичному рівні треба домовлятися щодо рівних умов, які з одного боку, будуть надавати українцям працювати, а з іншого – не створювати проблем для наших сусідів. Це має бути політичне рішення. І коли ми кажемо про дозволи на роботу, або в’їзд у Європу – це право Польщі. Щоб пом’якшити ці умови, треба проводити перемовини і давати щось на заміну, якщо хочемо залишити ці спрощені правила, які нам презентували на початку війни.
Які Ваші очікування від нового прем’єра Польщі Дональда Туска?
Я детально не вивчав його політичну програму. Але, наскільки можна судити по заявам та думках політологів, для України це скоріше «плюс», ніж «мінус». В деталі поки вдаватися не буду.
Єврокомісія рекомендувала країнам Євросоюзу почати переговори про вступ з Україною. Чи готова Європа до вступу нового члена спільноти, з такою великою територією? Чи вдасться Україні коли-небуть стати повноцінним членом ЄС, без чергових «додаткових умов»?
ЄС – це колаборація великої кількості держав, кожна з яких має свій національний інтерес. Україна для них – це невеликий споживчий ринок з населенням в 30 млн. І вони розглядають нашу країну більше як ресурс та можливості для себе. Там також розуміють, що коли Україна отримає однакові права як інші члени ЄС та можливості щодо відновлення інфраструктури, доступу до європейських фондів, то інші країни, такі як Польща чи Угорщина, їх можуть втратити. Тому і чиниться такий опір. Треба розуміти, шлях до ЄС буде довгим та непростим. Нам треба мати свій план «Б». Якщо нас не пускають в ЄС, але ми маємо доступ на європейський ринок – це один сценарій. Якщо ми стаємо учасником ЄС і нам треба виконати деякі умови – це інший сценарій. Але треба бути реалістами: за три-п’ять років ми не зможемо ці умови виконати. Європейські країни готувалися до цього роками. До того ж наша країна дуже слабка та виснажена війною. Тому нам буде потрібний якийсь період адаптації та більш м’які умови для відновлення своєї економіки, залучення інвестицій та створення робочих місць. Я не розділяю оптимізму, що до 2030 року ми станемо членами ЄС. Але нам потрібно йти шляхом, який ми визначили як стратегічний у своїй Конституції.
Які Ваші очікування від саміту Україна – ЄС, що пройде 14-15 грудня? Прем’єр Угорщини вже заявив, що не підтримуватиме початок офіційних переговорів про вступ України в ЄС…
Якщо буде можливість подолати розбіжності, які існують сьогодні у відносинах з відвертими противниками цього процесу, тоді можна сподіватися на позитивне рішення. Але поки що я налаштований скептично щодо результатів саміту.
У своєму пості у фейсбук Ви сказали, що інвесторам заважає не сама війна, а відсутність справедливого правосуддя в Україні. Невже стільки років праці в цьому напрямку і жодних зрушень?
Це вони називають як першопричина. Та коли ми починаємо з ними більш ґрунтовно говорити, вони кажуть що є набагато більше причин, які заважають їм приймати рішення на користь України. У нас не проблема з корупцією, а проблема з її витоками та відсутністю відповідальності. І якщо в нас немає справедливого правосуддя, то інші трансформації і реформи втрачають будь-який сенс. Тому судова система важлива для інвесторів. По-друге, їм потрібні кращі умови, ніж пропонують наші сусіди. Ми бачимо на прикладі корпорації Intel, яка будує в Польщі завод. Ніхто не сподівався, що в Польщі може з’явитися виробництво напівпровідників. Чому це робиться? Тому що Польща запропонувала вигідніші умови. В країні працює більше ніж 14 вільних економічних зон. Є агенція, яка покриває велику кількість капітальних інвестицій для будівництва високотехнологічних виробництв. Крім цього, Польща має довгострокову стратегію, яка вказує на те, що вони хочуть змінити структуру власної економіки і бути технологічною країною, що забезпечить високу якість життя і високі доходи населення. В той же час Україна немає жодної подібної стратегії. Тому нам потрібно створити власну амбіційну програму, з якою ми зможемо стартувати і створювати умови для приходу іноземного капіталу.
Повномасштабне вторгнення росіян в Україну критично загострило один з найбільш драматичних викликів української державності – демографічний. Від початку війни за межі країни виїхало до 8 млн біженців. Якою має бути політика держави, щоб повернути українців назад для відродження нашої економіки?
Тут треба розділити поняття «міграційна політика» і «повернення українців». Міграційна політика – це цілеспрямована діяльність держави, пов’язана з регулюванням міграційних процесів, метою якої є створення необхідних умов та стимулів для мігрантів, які залучаються країною для зростання її економіки. Не секрет, що в Америці саме мігранти є рушійною силою економічного зростання. Кожного року країна приймає більше 1 млн. мігрантів. По розрахункам, кожний мігрант дає миттєвий вплив на американську економіку більше ніж 100 тис. дол. І кожного року цей вплив збільшується.
А Україна, навпаки, втрачає людей, які створюють продукт та споживання. Нам треба створити умови, щоб люди з інших країн приїздили в Україну працювати. На сьогодні не вистачає робочих рук майже всюди. На будівництві, виробництві, сервісних компаніях і т.д. Для цього міграційна політика і працює: як цих людей залучати, як їх асимілювати, як інтегрувати в українське суспільство, щоб не створювати конфлікти соціальні, релігійні в т.д. Що стосується «повернення українців» – це вже інше питання. Як кажуть: «Риба шукає де глибше, а людина де краще». Люди будуть самі повертатися, коли держава почне їх цінувати та створить іншу якість життя всередині країни. У нас з моїми колегами – експертами була нещодавно гарна дискусія про суспільний договір, де прозвучала дуже гарна фраза: «Людина обирає не країну, а суспільний договір за яким ця країна працює». Тому саме суспільний договір визначає як працює держава, які в неї відносини з громадянами та бізнесом. І це основа. Нам треба змінювати умови суспільного договору. І коли українці побачать, що їм комфортніше жити на Батьківщині, ніж в інших країнах, вони самі повертатимуться додому.
Щоб повернути українців додому, нам треба змінювати умови суспільного договору
Як Ви оцінюєте держбюджет на 2024 рік? Наскільки він задовольняє потреби ключових секторів економіки та безпосередньо пересічних громадян в умовах війни?
Ми бачимо, що це дуже дефіцитний бюджет. Майже 20% загального бюджету – це дефіцит. Причина очевидна – війна. Але коли ми говоримо про задоволення потреб секторів економіки, то треба розуміти, що в нас дуже велика кількість статей видатків, які є неефективними. Це видатки на неефективну державу. Я вважаю, що є можливість для створення резервів, зменшення видатків та збільшення можливостей для розвитку економіки. Сьогодні це бюджет війни, бюджет оборони. Але це не бюджет розвитку. Це те, чого нам не вистачає останні десять років.
Потрібно вже сьогодні створювати можливості задля автономізації української економіки. Орієнтуватися на власну самодостатність, підтримувати виробництво – машинобудівне, мілітарне, енергетичне, аграрне
Який Ваш економічний прогноз на наступний рік?
Економіка в наступному році напряму буде залежати від наших успіхів на фронті та допомоги іноземних партнерів. Але, як кажуть: «На Бога надійся, а сам не зівай», нам треба вже сьогодні створювати умови задля автономізації української економіки. Потрібно орієнтуватися саме на власну самодостатність, підтримувати виробництво машинобудівне, мілітарне, енергетичне, аграрне. Хоча це треба було робити ще вчора. Повертаючись до прогнозів маю сказати, що вони можуть бути дуже змінені. Тому що можуть бути як великі воєнні ризики (ушкодження інфраструктури, військова ситуація), так і великі перемоги. І тут робити прогнози справа невдячна. Але сподіваюсь, що наступного року ситуація в економіці буде більш стабільна і в нас нарешті з’явиться стратегія не тільки військова, але і економічна, будуть проведені відповідні реформи. За такого сценарію в наступному році ми зможемо показати ріст на 4-5%, як в поточному році. Якщо активна фаза війни завершиться в першому півріччі, то з другого півріччя наступного року можна очікувати на іноземні інвестиції і гучні контракти на створення нових виробництв. Але для цього треба мати ефективну державну політику та створити довгострокову стратегію економічного розвитку країни.
