Один коридор під назвою Даньцизький в історії вже був, і він став однією з причин Другої світової війни, нехай це була не найголовніша причина війни. Не минуло й 85 років, як у тих же прибалтійських краях намалювався калінінградський коридор між Росією та повністю відірваною від неї Калінінградською областю через Литву. Точніше, існує він з моменту розвалу СРСР у 1991 році, але зараз ситуація навколо нього загострилася до краю, і цей коридор має всі шанси привести Європу і навіть увесь світ до Третьої світової війни.
До того ж, трохи далі на південний захід є ще один, на думку західних медіа, навіть небезпечніший Сувалкський коридор з Білорусі до Калінінградської області вздовж кордону Польщі та Литви в історичному регіоні, що називається Сувалки і розташований в обох країнах по обидва боки кордону.
Трохи історії з географією
Різке загострення міжнародної напруженості навколо калінінградського коридору викликане, як відомо, тим, що член ЄС Литва, посилаючись на введені Євросоюзом санкції проти Росії, відмовилася виконувати прийняті та закріплені в міжнародних договорах між Литвою та ЄС із Москвою зобов’язання щодо транзиту через територію Литви деяких підсанкційних товарів.
Нагадаємо, що Калінінградська область – це ексклав Росії, який ніяк не пов’язаний з рештою її території, оточений Литвою, Польщею та Балтійським морем. Не вдаючись у глибокі історико-культурні подробиці, дуже коротко зауважимо, що сама по собі Калінінградська область і власне Калінінград насправді є відповідно колишньою Східною Пруссією та Кенігсбергом.
Відомо, що Кенігсберг є батьківщиною великого німецького мислителя Еммануїла Канта (1724-1804), одного з основоположників європейської та взагалі світової філософської думки.
Після Другої світової війни Радянський Союз незрозуміло навіщо «віджав» у німців цю бідну ресурсами, за винятком бурштину, на територію, сформувавши на її основі Калінінградську область Росії і змінивши в ній практично всі топоніми.
Правда, треба віддати належне, що в Середньовіччі, починаючи з ХIII століття, німці-тевтони «віджали» Східну Пруссію власне у прусів – народу, що належить до балтів, спорідненого сучасним литовцям і латишам. Звідси, власне, і походить назва Пруссія, і парадокс полягають у тому, що Пруссія як якийсь оплот германізму та основа формування Прусської держави саме як німецької, а на її основі до кінця ХІХ століття Німецької імперії, насправді не є «споконвічною німецькою землею », як і сама назва Пруссія не може ідентифікуватися як німецька. До речі, в історико-географічному сенсі Пруссія виходила за межі сучасної області Калінінграда і колишньої Східної Пруссії, займаючи також частини сусідніх Польщі та Литви.
З назвою «Пруссія» також є проблема, оскільки це слово не є самоназвою балтського народу, який проживав на цій та суміжних територіях. Наскільки можна зрозуміти, цей народ, об’єднаний загальною історією та мовою, складався з низки племен, що мали назви – семби, натанги, скальви, ятвяги (найвідоміше) та інших.
І що ще цікаво, що в Німеччині проживає до мільйона людей, які вважають себе нащадками прусів, є такі також у Польщі, Литві та Білорусії.
Але повернемося з сивої давнини на день (поза) вчорашній. Навіщо Радянському Союзу, а тепер Росії потрібний цей відрізаний апендикс – важко зрозуміти. Його втрата, на наш скромному розумінню, аж ніяк на Росії не позначиться. Швидше навпаки, втративши цей ексклав, Росія лише позбудеться зайвих проблем і витрат.
Цих проблем не було в часи Союзу, коли було безпроблемне залізничне та автомобільне сполучення через Литву, яка була такою самою територією СРСР, як і Калінінградська область з рештою Росії.
Ситуація загострилася після 1991 року з розпадом Союзу та здобуттям Литвою незалежності, та ще після кривавих подій у січні 1991 року у Вільнюсі. Нагадаємо, тоді Москва намагалася військовим шляхом придушити громадян, які вийшли на барикади, вимагали незалежності та свободи.
Автору цих рядків довелося побувати у Вільнюсі буквально невдовзі після цих подій та побачити на власні очі місця зіткнень на проспекті Гедімінасу біля парламенту та біля телевежі у спальному районі Каролінішкес. До речі, серед тих, хто тоді стояв на барикадах проти спрямованих Москвою на придушення військ, було багато нелитовців, з якими тоді вдалося поспілкуватися.
Буквально одразу після розпаду Союзу Москва зажадала від Литви мало не передачі під її юрисдикцію транспортного коридору до Калінінграда. Вільнюс, звісно, відмовився. Москва загрожувала чи не військовим втручанням, але тоді був повсюдний розвал, і було явно не до військових дій навіть у маленькій Литві, яка й армії до ладу не мала, але, щоправда, мала серйозну підтримку Заходу, зокрема Америки, сваритися з якою через таку «дурницю» Єльцинської Росії тоді було не з руки з цілої низки фінансово-економічних причин.
Проблему транзиту абияк вирішили на двосторонньому рівні. У середині 1990-х, приблизно так року в 95-96-му доводилося спостерігати проходження через Вільнюський вокзал пасажирського поїзда Москва-Калінінград, який стояв на пероні, а потім повільно повз дорогами з наглухо задертими дверима і вікнами, а на всіх його підніжках висіли й визирали з тамбурів литовські прикордонники.
Потім Литва вступила до Євросоюзу, проблема Калінінградського коридору було вирішено на тристоронньому рівні Литва-Росія-Євросоюз, і ось нове загострення.
Литовсько-калінінградський фронт українсько-російської війни
Отже, після оголошення Литви про припинення транзиту через її територію до Калінінградської області і з неї виникла така собі «напівблокада» російського ексклаву, який майже повністю залежить від постачання необхідної для життєдіяльності регіону продукції з «великої землі». Напівблокада – тому що є ще морський шлях сполучення через Балтику, але там свої складнощі, пов’язані з особливістю порту Калінінград та його фарватерів. До того ж, багато ланцюжків постачання доведеться налагоджувати з нуля, а це час і витрати. Не кажучи вже про те, що морські шляхи там НАТО, за бажання, може легко відрізати.
Все це сильно вдарить по регіону з населенням трохи більше мільйона людей, оскільки сухопутний транзит буде заборонено за багатьма позиціями. Керівництво області заявляє, що санкції стосуватимуться майже половини вантажів, які доставляються до регіону транзитом, включаючи нафту, нафтопродукти, вугілля, метали та будівельні матеріали.
У Москві цим, природньо, вже обурилися, пообіцяли «вжити заходів у відповідь» і загрожують “наслідками” як Литві, так і ЄС.
Зокрема такий відомий персонаж, як нинішній глава Роскосмосу Рогозін заявив, що Росія може поставити під сумнів легітимність кордонів Литви.
«Невід’ємною частиною пакету спільних рішень ЄС-РФ-Литви 2002-2003 років щодо гарантованого забезпечення транзиту російських вантажів і, звичайно, громадян Російської Федерації в/з Калінінградської області було зустрічне зобов’язання Федеральних Зборів Російської Федерації про ратифікацію Договору про державний кордон з Литовською Республікою. Я це чудово пам’ятаю, оскільки тоді очолював Комітет Держдуми з міжнародних справ та був спецпредставником президента Росії на цих переговорах.
Якщо Брюссель і Вільнюс ініціативно і віроломно руйнують підписаний ними пакет домовленостей щодо транзиту Калінінграда, що набрали чинності з 1 липня 2003 року, то в Євросоюзі повинні розуміти наслідок свого суїцидного рішення для легітимності свого ж власного східного кордону», – заявив Рогозін.
Тут потрібне одне важливе зауваження. Формально, Литва, посилаючись на консультації з Євросоюзом, дещо порушує прийняті на себе раніше міжнародні зобов’язання щодо транзиту до Калінінграда та з нього. Але це лише з одного боку…
Але з іншого боку, Москва хамським чином взагалі повністю руйнує встановлений у Європі порядок, робить агресію проти України, яка реально нічим не загрожувала, захоплює міжнародно-визнані території суверенної держави, жорстоко вбиває сотні тисяч громадян нашої країни, включно з мирними жителями, руйнує населені пункти та інфраструктуру, при цьому зовсім не «заморочуючись» правовими нормами і роблячи злочини проти людяності.
У відповідь Москва отримує санкції, у тому числі від Євросоюзу, в даному випадку як обмеження калінінградського транзиту. І тільки тоді в Москві раптом згадують про якісь міжнародні нормативні вимоги і починають висловлювати з цього приводу благородне обурення і сипати погрозами.
У Росії вважають, що Захід хоче створити для Москви нову точку напруги. І хоча залишається ще можливість доставки вантажів морем, загалом це виглядає як початок нехай часткової, але блокади Калінінграда з боку НАТО. Подібні дії не раз у світовій історії призводили до війн, не забули нагадати в Москві.
У Раді Федерації Росії погрожують розблокувати транзит до Калінінграда «у будь-який спосіб».
У МЗС Росії 20 червня була викликана тимчасова повірена у справах Литви. Як поінформували у російському зовнішньополітичному відомстві, литовському дипломату було заявлено, що якщо найближчим часом вантажний транзит до Калінінградської області не буде відновлено в повному обсязі, Росія «залишає за собою право на дії із захисту своїх національних інтересів».
У Калінінград вилетів секретар російського Радбезу Патрушев, який уже пообіцяв Литві «серйозну та чутливу відповідь». Яку саме відповідь він не пояснив, але в західних ЗМІ вже обговорюється військовий варіант: тобто спроба Росії силою пробити сухопутний шлях із Білорусі до Калінінградської області – так званий «Сувалкський коридор», про що далі.
Крім того, Путін вперше за кілька років має намір найближчим часом особисто відвідати Білорусь, причому місто Гродно, яке знаходиться на заході республіки в безпосередній близькості від кордонів з Польщею та Литвою.
Все це загрожує тим, що Росія може бути в стані війни з НАТО, оскільки Литва – член Альянсу та союзники з НАТО можуть активувати п’яту статтю статуту про колективний захист. А звідси – один крок і до ядерної війни.
Потенційно це може призвести до гострої кризи. У російських військових телеграм-каналах обговорюється ідея завдання удару по Литві з метою пробити «сухопутний коридор» від Білорусі до Калінінграда.
Втім, Литва, на відміну від України, є членом НАТО. І наслідки будь-якої атаки на країну можуть бути глобальними.
США заявили про повну підтримку Литви у її конфлікті з Росією через заборону транзиту значної частини вантажів до Калінінграда.
Ми підтримуємо наших союзників по НАТО, ми підтримуємо Литву. Наша прихильність до п’ятої статті НАТО – постулату про те, що напад на одного означатиме напад на всіх, – непорушна», – сказав офіційний представник Держдепартаменту США Нед Прайс на брифінгу.
Втім, не слід надто заспокоюватися НАТОвським статусом Литви та Польщі як гарантією від нападу Росії.
З Москви вже не вперше надходить інформація про те, що Путін «точить зуби» на країни Балтії і при цьому не надто «заморочується» їхнім членством у НАТО.
Зокрема, 20 червня про це у своєму телеграм-каналі вкотре повідомив московський анонім, який ховається псевдо «генерал служби зовнішньої розвідки»:
«Путін провів кілька нарад у різних складах та форматах…
Доповідь по лінії МЗС стосувалася переважно блокування Литвою транзиту санкційних вантажів до Калінінградської області. Цю доповідь президент обговорював без Лаврова з Патрушевим, Бортниковим, Наришкіним та іншими. Тут Путін вкотре нарікав на те, що першим напрямом вирішення геополітичних завдань, вибрав не країни Прибалтики, а Україну, вказавши, однак, що вони наступні на черзі. Патрушев оцінив ситуацію з блокуванням транзиту через Литву як важку і наголосив, що повноцінного рішення не має в цих умовах. Путін і цю нараду закінчив, невдоволено висловившись, що половинчасті рішення його не влаштовують».
Данцизький та Сувалкський коридори: трохи історії та тривожного майбутнього
У чому в Москві мають рацію, то це в тому, що проблема блокади і коридору в історії вже існувала, і ця проблема стала однією з причин Другої світової війни. Але порівняння тут буде явно не на користь Москви, якщо розібратися у проблемі та правильно проводити історико-географічні аналогії.
Йдеться про так званий Данцизький (Гданський) або Польський коридор (нім. Polnischer Korridor, пол. Korytarz polski), також відомий як Поморське воєводство (województwo pomorskie).
У період між Першою та Другою світовими війнами, тобто у 1919-1939 роках так називалася польська територія, яка відділила німецький ексклав Східна Пруссія від основної території Німеччини. Територія Польського коридору була передана Польщі після Першої світової війни за Версальським мирним договором. Коридор забезпечував доступ до Балтійського моря з Польської Померанії вздовж нижньої течії річки Вісла. На цій території було створено нову адміністративно-територіальну одиницю — Поморське воєводство. За межами Польського коридору залишилося Вільне місто Данциг (Гданськ), де німці представляли більшість населення.
Польський коридор вперше за понад сто років після розділів Речі Посполитої надав незалежній Польщі вихід до моря, що мало важливе значення для її економіки та безпеки, зменшуючи залежність Польщі від Німеччини. Ширина коридору не перевищувала 200 км, а у найвужчому та найбільш вразливому місці — 30 км). Коридор закінчувався вузькою смугою Балтійського узбережжя протяжністю лише 71 км. При цьому через постійний німецький тиск Польща повного суверенного контролю над цією територією так і не отримала. Територіально оточуючи її зі Сходу і Заходу і фактично блокуючи з боку Балтики, Німеччина тримала під своїм військовим контролем вузький вихід Польщі до моря. З 1938 тиск, що мав кінцевою метою анексію Данцига, почав поступово зростати. Німеччина наполягала на наданні їй права сухопутного та морського транзиту через Польський коридор. Під тиском громадськості польський уряд відмовився задовольнити ці вимоги. Непоступлива позиція Польщі послужила одним із приводів нападу нацистської Німеччини на Польщу 1 вересня 1939 року. Цей напад, як відомо, започаткував Другу світову війну.
Характерно, що в ті часи існували побоювання та передбачення щодо того, що Данцизький коридор може спричинити наступну велику війну в Європі.
Зокрема, такими пророцтвами прославився знаменитий британський письменник-фантаст та публіцист Герберт Уеллс (1895-1946), представник критичного реалізму в літературі, автор фантастичних романів «Машина часу», «Людина-невидимка», «Війна світів» та інші. Відомо, що Уеллс тричі відвідував Радянську Росію, зустрічався з Володимиром Ульяновим-Леніним та з Йосипом Сталіним. Уеллс особисто інтерв’ював Леніна, який розповідав письменнику про плани загальної електрифікації ГОЕЛРО, після чого Уеллс назвав Леніна «кремлівським мрійником», запустивши у світ цей крилатий вираз. Ще більше Уеллс дивувався з того, що прогноз Леніна таки здійснився.
Що ж до власне Данцигського коридору, то 1933 року у своєму творі «Зовнішність майбутнього» (в оригінальному англійському варіанті – The Shape of Things to Come) Уеллс написав, що Друга світова війна почнеться з кровопролитного зіткнення німців і поляків (конфлікт на вокзалі) у Данцигу у січні 1940 року, і при цьому з датою він помилився лише на 4 місяці!
Подібні похмурі побоювання щодо коридору в Калінінград у наш час існують уже давно. А оскільки нового Уеллса не знайшлося, роль провісника взяло на себе американське видання Politico.
У своїй нещодавній публікації The Most Dangerous Place on Earth, тобто «найнебезпечніше місце на землі», видання називає таким небезпечним місцем коротку, довжиною приблизно 100 км ділянку кордону Польщі та Литви неподалік польського міста Сувалки та литовського міста Друскінінкай.
«Розташований на південно-східному кордоні Литви Друскінінкай виходить на вузьку смужку стратегічної території, відому як Сувалкський коридор… Західні військові планувальники попереджають, що цей район, ймовірно, може стати однією з перших цілей Путіна, якщо він колись вирішить роздмухати війну в Україні до прямого зіткнення з НАТО. Місцеві жителі поки що не дуже турбуються через російську загрозу, довіряючи військовим Литви та НАТО забезпечення безпеки», — стверджується у статті.
Справді, якщо поглянути на карту, то «рубати коридор» з Росії до Калінінграда найпростіше саме в цьому самому короткому місці через Білорусь, голова якої потрапила до патологічної залежності від Путіна. Можливо, саме тому Путін має намір відвідати саме Гродно, оскільки це у Білорусі великий населений пункт до передбачуваного місця прорубування коридору.
Адже Лукашенко вже докотився до того, що дозволив Москві здійснити агресію проти України зі своєї території, про що нещодавно доводилося докладно писати в матеріалі «Білоруська трагікомедія путінського фільму жахів в Україні».
Після цього Лукашенку нічого не варто зробити Білорусь плацдармом для нападу Москви на Польщу та Литву з подальшим переростанням у конфлікт із НАТО.
Невже Сувалкський коридор у Калінінград насправді може стати коридором у Третю світову війну?
