Війна з російським агресором кардинально змінила ситуацію на ринку праці в Україні.
Масштабне переміщення робочої сили, мобілізаційний процес, а також зміна у структурі попиту на фахівців призвела до значних економічних втрат. Нові реалії вимагають адаптації бізнесу і працівників та посиленої підтримки з боку держави.
Про труднощі із підбором працівників вітчизняний бізнес почав бити на сполох ще напочатку цього року. На середину 2024 р., як повідомляє Advanter Group, в Україні не заповнено 25% робочих місць. За даними Європейської бізнес-асоціації, з дефіцитом кадрів зіткнулося близько 74% українських компаній, передусім у будівельній галузі. Згідно з даними Work.ua у травні 2024 р. зафіксовано найвищу динаміку розміщення вакансій на порталі порівняно із довоєнним січнем 2022 р.
Як вплинула війна і мобілізація на ринок праці
На сьогодні міграція робочої сили в основному зумовлена безпековими викликами. Порівняно з 2021 р. чисельність працездатного населення в Україні станом на 2024 р. скоротилася на 40%. Одним із чинників диспропорцій є когорта працівників, які уникають офіційного працевлаштування, що стало наслідком посилення мобілізаційних заходів, які здійснюється ТЦК із другої половини 2023 р. Відповідно до законодавства роботодавці зобов’язані надсилати в ТЦК інформацію про кількість військовозобов’язаних, надавати інформацію про таких осіб, якщо беруть їх на роботу, контролювати їх постановку на військовий облік і забезпечувати оповіщення працівників про виклик до ТЦК.
Так, за даними Advanter Group, в Україні могли звільнитися 14,6% працівників підприємств через побоювання, пов’язані з посиленням мобілізації. Протягом четвертого кварталу 2023 року, кількість офіційно працевлаштованих чоловіків зменшилася на 66,6 тис. осіб, а жінок – зросла на 19,2 тис. Втім зміна гендерного співвідношення може бути пояснена заміщенням жінками вже мобілізованих чоловіків.
Значні руйнування традиційних галузей і уповільнений розвиток високотехнологічних індустрій також стали причиною нинішнього незадовілного стану на ринку праці. Скажімо, тривалий час основною статтею українського експорту була металургія. З початком повномасштабного вторгнення обсяги металургійної продукції у березні 2022 р. впали більш як на 80% порівняно з 2021 р. Впродовж двох років попри війну галузь дуже повільно відновлюється. Станом на 2024 р. виробництво сталі склало 50% від січня 2022 р. Але, схоже, що резерви зростання вичерпуються через те, що, по-перше, значна частина виробничих потужностей зруйнована, по-друге, суттєвою перепоною є дефіцит електроенергії через постійні ракетні обстріли окупантів. Істотними також є втрати в агросекторі через скорочення сільгоспугідь, втрату частини великої рогатої худоби, втрату і руйнування техніки, розорення малих фермерських господарств. Ще більшими є втрати хімічної промисловості. Повномасштабна війна зачепила й ІКТ сектор. Його тривале зростання було перерване у 2023 році, за даними НБУ, сукупний обсяг прибутків тут скоротився до 6,7 млрд доларів. Це на понад 600 млн доларів менше ніж за 2022 рік.
Стратегії розвязання проблеми з персоналом
За даними Уряду, дефіцит робочої сили зростатиме надалі і впродовж наступного десятиліття на ринку України може скласти до 4,5 млн осіб. Отже існуюча проблема потребуватиме політичних і адміністративних рішень. Та поки на політичному рівні триває обговорення проєкту демографічної стратегії, роботодавці намагаються власними силами розв’язати проблему нестачі робочої сили. Тож основними їхніми стратегіями залишаються: зміщення вікових і гендерних пріоритетів, інтеграція ветеранів, цифровізація і роботизація бізнес-процесів, перерозподіл навантаження всередині команди, а також залучення іноземних мігрантів. За суб’єктивними експертними оцінками у сумі ці зусилля здатні покрити від 18 до 25% поточні дефіцити робочої сили.
Так, у новому дослідженні Українського інституту майбутнього «Де шукати резерви для перезапуску ринку праці в Україні?» проаналізовані наявні та перспективні стратегії розв’язання проблем із персоналом, виходячи із припущення, що ситуація у 2024 – 2025 роках розвиватиметься за інерційним сценарієм. Тобто безпекова ситуація залишається напруженою, але контрольованою, посилення ППО дозволяє розгортати виробничі потужності у центральних і західних областях України, а бойові дії продовжуватимуться, не виходячи за межі Донецької, Луганської, півдня Запорізької й Херсонської областей.
Молодь в пріоритеті
За словами автора дослідження, експерта з освіти Миколи Скиби, виробничі компанії, які найбільш гостро відчувають брак робочих рук, наразі роблять ставку на молодь 18 – 25 років, залучають більше жінок і дівчат, а також запускають програми навчання з метою опанування ними професій, що до того вважалися нетиповими для згаданої аудиторії. «Ставка на молодь на сьогодні є найбільш реалістичною і доступною стратегією, для будь-якого роботодавця — від великих компаній до мікробізнесу. Її переваги: розширення соціальної бази, уникнення ризиків мобілізації ключових працівників, баланс між перспективою фахового зростання і досвідом», – зазначає він.
Зазначимо, на сьогодні в українському законодавстві відвідсутні норми про граничний строк служби мобілізованих, тож до цивільного життя повертається відносно невелика кількість ветеранів. Передусім йдеться про тих, хто демобілізувався за станом здоров’я, а також людей з інвалідністю. За оцінками Конфедерації роботодавців України, на ринок праці можна залучити щонайменше 1 млн працездатних осіб з інвалідністю. При цьому кількість українців, які отримують інвалідність, збільшується і вже сягає 3 млн. За різними оцінками, від 20 до 50 тис. людей отримали ампутації кінцівок.
«Тому потрібно створити систему, яка б дозволила максимально швидко залучити на ринок праці постраждалих з урахуванням їх індивідуальних особливостей. Однак перешкодою до інтеграції в економіку ветеранів та людей з інвалідністю (включно з ветеранами) можуть стати: стереотипи й упередження з боку частини роботодавців, або персоналу, технічні та інфраструктурні складнощі щодо облаштування інклюзивного робочого місця, відсутність мотивації з боку самих ветеранів і людей з інвалідністю зокрема через стан здоров’я. Відтак навіть за найактивнішої політики із залучення згаданих категорій це може покрити від 3 до 6% дефіциту людей на ринку праці», – зазначається в дослідженні.
Цифрова трансформація
Потенційно цифрова трансформація може виявитися більш дієвим підходом до подолання дефіциту робочої сили. Передусім йдеться про заміну рутинної ручної праці співробітників набором алгоритмів та промисловими роботами. Прикладом є термінали «Нової пошти», автоматизований моніторинг за технікою в компанії «Нібулон», сортувальні лінії для пакування та закладання в склади агрохолдингу ПАЕК, GPS-моніторинг та система управління ремонтами техніки в холдингу «Астарта» у складі якого працює IT компанія Agre Chain. Автоматизація зменшує час на виконання операцій, підвищує точність виконання, збільшує продуктивність праці. У підсумку це може допомогти економити час, ресурси та фінанси компанії, зменшуючи витрати на робочу силу та знижуючи витрати на матеріали або енергією. Головним мінусом цієї стратегії є необхідність значного обсягу первинних інвестицій у технічне переоснащення. Скажімо вартість техніки, з можливістю автономної роботи, закупленої «Нібулон» у 2023 р. склала 17 млн. дол. Бар’єром тут виступає брак обігових коштів компаній та істотні труднощі із залученням інвестицій в Україну. Автоматизація практично не працює для малого бізнесу, основна експертиза якого саме ручна праця. Тож за теперішніх обставин та за актуального рівня управління бізнес-процесами, автоматизація може компенсувати 1-2% дефіциту кадрів.
«Через недоукомплектованість компанії часом змушені коригувати управління персоналом. Тут можливе як консолідація кількох суміжних функцій одним працівником, так і розподіл функцій одного працівника (скажімо, мобілізованого) між кількома його колегами. Втім це радше антикризова тактика, що може компенсувати не більше 5% кадрового дефіциту. За умови поєднання з автоматизацією й у випадку системного перегляду бізнес-процесів можна компенсувати до 5% браку фахівців на ринку праці», – говорить Скиба.
Залучення трудових мігрантів
Директорка Інституту демографії та соціальних досліджень Елла Лібанова вважає, що в Україну потрібно щороку залучати близько 300 тис. мігрантів, аби втримати населення Україні на рівні 30 млн і, відповідно, наповнювати ринок праці. Втім, наразі підтверджених кейсів замало, аби стверджувати, що це стало більш-менш відтворювальною практикою.
Основною перевагою є те що іноземці, наразі не підлягають мобілізації. Недоліками й слабкими місцями можуть виявитися бюрократичні процедури, необхідність додаткових зусиль з боку роботодавця. Зокрема, оформлення та прибуття робітників з-за кордону триває від одного до двох місяців. Роботодавцю треба подбати про офіційне працевлаштування, тривалість контракту — від шести місяців до двох років. Забезпечення житлом належить до обов’язкових вимог. Дозвіл на один рік на одну людину коштує трохи більш як 15 тисяч гривень, дозвіл на два роки на одну людину — приблизно 25 тисяч. За умови усунення зайвих бар’єрів і стабілізації безпекової ситуації залучення мігрантів може покрити певну частку дефіциту робочої сили на українському ринку праці. Розкид ймовірності тут орієнтовно 3-8% від загальної потреби у працівниках.
Успішний досвід Kernel
До слова, найбільший виробник та експортер соняшникової олії в Україні компанія Kernel вжила низку заходів для збалансування нестачі кадрів. Тут розпочали наймати та навчати жінок професіям, якими займалися раніше тільки чоловіки. Наприклад, оператор котельні та оператор виробництва.
«Розробили матрицю кваліфікацій, завдяки якій підвищуємо знання наявних працівників у вузьких спеціалізаціях. Компанія має змогу навчати виробничих професій претендентів безпосередньо на місцях. Так ми змогли розширити коло потенційних кандидатів, що можуть забезпечувати нам закриття вакансій», – говорить керівник департаменту персоналу Наталія Теряхіна. За її словами, ще один крок для розв’язання кадрових питань — розвиток корпоративної освіти. «Зараз ми закінчуємо набір на третій сезон проєкту Open Agro University, спрямованого на фахову підготовку студентів за 8 основними агро- та виробничими професіями. Це найуспішніший проєкт із залучення молоді за всю історію компанії. У середньому в екосистемі Kernel вдається працевлаштувати близько 25% випускників. Решта молодих фахівців посилюють агроринок, ділячись практичним досвідом, отриманим під час навчання», – зазначила Теряхіна. Також компанія практикує працевлаштування людей без досвіду або з мінімальним досвідом. «Дефіцит електриків і слюсарів на ринку змусив замислитися про отримання ліцензування для самостійного навчання та випуску спеціалістів на ці позиції. Окремо триває робота над проєктом для ветеранів, і не лише співробітників Kernel. Мета — щоб ветерани могли здобути нову професію і соціалізуватися. Окремий напрям у цьому проєкті — працевлаштування людей з інвалідністю», – резюмувала вона.
Першочергові кроки для влади
«Представники влади та політичного керівництва повинні визничитися вже сьогодні: або ж вони продовжать йти по інерції, витискаючи усе можливе із теперішньої системи освіти й демографічної ситуації без її суттєвих змін, або ж оберуть шлях трансформацій, пристосовуючи систему до сучасних економічних реалій, знаходячи системні способи стабілізації, а з часом і покращення демографічної ситуації. Для цього, безумовно, потрібні будуть непопулярні рішення, які, хоч і не принесуть швидких результатів, але можуть суттєво вплинути на ситуацію в довгостроковій перспективі», – зазначають в Українському інституті майбутнього.
Для цього, в першу чергу, потрібно врегулювати питання мобілізації та електронного бронювання співробітників. Так, представники ключових бізнес-асоціацій неодноразово підкреслювали, що цілком усвідомлюють необхідність виконання громадянами конституційного обов’язку із захисту України, проте пропонують механізм, що покликаний зробити процес залучення співробітників до Сил Оборони максимально доречним як з економічною, так і соціального погляду. Адже саме з коштів платників податків країна може фінансувати видатки на оборону.
Зокрема Європейська бізнес-асоціація пропонує розв’язати п’ять ключових проблем: підтримати та сприяти якнайшвидшому прийняттю законопроєкту щодо продовження терміну оновлення даних до 150 днів; якнайскоріше запустити систему єБронювання; надати заброньованим військовозобов’язаним і тим хто перебуває в процесі бронювання (з моменту подачі заявки підприємством і до постановки на спецоблік) 30 днів імунітету від мобілізації для оновлення даних в ТЦК та СП; дозволити бронювання без обмежень щодо кількості працівників транспортної галузі, які безпосередньо залучені в процесі здійснення вантажних перевезень; дозволити запровадити економічне бронювання в країні. Реалізація згаданих пропозицій дасть змогу покрити орієнтовно 12-15% дефіциту робочої сили.
Крім цього, варто знизити віковий поріг входження на ринок праці. Зокрема, пом’якшити регуляторні обмеження, пов’язані із працевлаштуванням неповнолітніх. Інакше кажучи, потрібно сприяти більш ранньому виходу молодих людей на ринок праці. Наприклад, законодавчо закріпити норму що вік «економічного повноліття» починається із досягненням громадянами України 16 років. При цьому доступ до потенційно небезпечних ділянок виробництва обмежити на рівні 18-ліття. «Такий крок може покрити до 10% нестачі працівників на ринку праці. Варто наголосити тут йдеться саме про відкриття можливостей і у жодному разі не про примус починати працювати з певного віку», – зазначається у дослідженні.
До слова, у Німеччині вже кілька років діє програма KAoA (Kein Abschluss ohne Anschluss). Вона є складовою системних зусиль, спрямованих на залучення всіх учнів, а не лише тих, хто навчається за професійно-технічними програмами, до підготовки робочої сили. Так, у регіоні Північний-Рейн-Вестфалія у згадану програму залучено понад дві тисячі шкіл, включаючи ті, що зосереджені на підготовці до вступу в університети. Учні, починають тут професійну орієнтацію, коли їм лише 12 або 13 років. У п’ятнадцятирічному віці у школярів вже є можливість пройти довготривалу практику в будівельному магазині. Що дає змогу підвищити фінансову грамотність і розвинути навички розв’язання практичних проблем. Студенти, які здобули професійну кваліфікацію, все ще можуть продовжити навчання в університетах, в яких, своєю чергою зростає кількість варіантів поєднання практичного досвіду з академічним навчанням.
Також необхідно переглянути концептуальну рамку професійної освіти й систему координат, в якій вона існує. «Одним із варіантів є розширення діапазону професійної освіти від теперішнього, обмеженого рівнем училищ і професійних ліцеїв до сфери вищої освіти. Таким чином, можна подолати маргіналізоване становище усього пов’язаного з робітничими професіями, виробництво і ремеслом у кращому розумінні цього слова. Для цього буде потрібне створення нової організаційної сутності — вищих професійних шкіл. Ними по суті можуть стати частина теперішніх закладів вищої освіти через процес реорганізації. Це створить можливості для кар’єрного зростання у професії. І не виключено саме цей крок зніме нарешті «родове» прокляття з професійної (професійно-технічної) освіти як з ніші, відведеної для лузерів, невдах, позбавлених амбіцій і перспектив людей. Водночас такий крок посприяє й оптимізації сфери вищої освіти», – запевняє Скиба.
Також закладам професійно-технічної освіти варто бути більш проактивними у співпраці з бізнесом і локальним ринком праці. Зокрема домовлятися щодо працевлаштування випускників і організовувати спільні комунікаційні кампанії, пропонуючи не лише отримання професії, але й добре оплачуване робоче місце. Іншою опцією є розвиток підприємництва серед учнів. Як показують дослідження, в Україні високий відсоток молоді, порівняно із країнами ЄС, які прагнуть відкрити власну справу. Доповнюючи тверді навички у сантехніці, зварюванні, або автослюсарній справі фінансовою грамотністю, вмінням вести перемовини й просувати свої послуги онлайн, у них є істотні шанси отримати постійну аудиторію клієнтів. Відтак закладам варто відкривати не лише центри розвитку кар’єри, але щось на кшталт бізнес-акселераторів.
Отже, спільна робота всіх сторін, використання міжнародного досвіду та модернізація освітніх програм — це основні елементи, які можуть допомогти Україні знайти резерви для перезапуску ринку праці та стабілізації економіки.
