Чергову хвилю звинувачень винятково на адресу України й особисто Зеленського у тупику мирних переговорів і взагалі у відсутності миру досі супроводжує ціла низка політичних заяв і публікацій у західних медіа. Але при цьому ніхто не ставить запитань Москві, яка цю бійню затіяла й веде її вже чотири роки, з вини якої миру немає і, схоже, найближчим часом не буде. Дійшло до того, що Трамп у притаманній йому манері знову заявив, що Москва нібито «дуже хоче миру», у відсутності якого винен винятково Зеленський, який усіляко встановленню миру перешкоджає.
У західних медіа, зокрема, у резонансній публікації видання The Atlantic детально «обсмоктуються» причини, з яких Зеленський не хоче погоджуватися на умови, нав’язувані Москвою і Трампом із подачі Кремля, аналізуються суперечності в оточенні Зеленського, де нібито є прихильники якнайшвидшого миру за будь-яких умов, розглядаються «косяки» Зеленського минулих років, через які нібито війна почалася і ніяк не закінчиться. Не будучи жодного разу симпатиком Зеленського, зазначимо, що він має за багато що відповісти, але потім, коли встановиться стабільний мир на більш-менш прийнятних для України умовах.
Але при всьому цьому, ще раз підкреслимо, мало говориться, що винуватцем війни й відсутності миру є Москва й особисто Путін, але не Україна і Зеленський. Ба більше, з низки заяв і публікацій часто випливає, що чи не Україна в усьому винна, а Кремль — усією душею «за мир у всьому світі».
Втім, лунають і тверезі голоси, зокрема серед європейських топових політиків, які адекватно оцінюють ситуацію.
Трамп тисне
Водночас у медіа дедалі більше говорять про те, що адміністрація Трампа посилює тиск на Україну, вимагаючи піти на поступки Росії, зокрема щодо виведення військ із Донбасу, щоб завершити війну до початку літа, про що, наприклад, пише The New York Times із посиланням на українських чиновників.
Щоправда, не вказується конкретно, як саме США тиснуть на Україну.
«Незрозуміло, які кроки готові вжити США, якщо не отримають від України бажаного з питань території та виборів», — йдеться у статті.
Як зазначається, «які б поступки не обговорювалися», Україна заявляє, що не зможе укласти угоду з Москвою без твердих гарантій безпеки від західних союзників. Водночас Київ вважає, що Путін відкине будь-яку угоду з гарантіями, які Україна вважатиме достатньо надійними.
«Форма таких гарантій залишається неясною, попри роки переговорів і активну дипломатичну діяльність після вступу Трампа на посаду. За наявною інформацією, останні обговорення стосувалися технічних питань, таких як порядок дій у разі порушення режиму припинення вогню, однак ключові питання, на які Україні необхідні відповіді до згоди на поступки Росії, залишаються невирішеними», — йдеться у статті.
Раніше повідомлялося, що США справді хочуть завершити переговори до 15 травня, але це не є дедлайном.
У Штатах усіляко заперечують, що чинять тиск із метою якнайшвидшого завершення мирного процесу, зокрема з тієї причини, що адміністрацію Трампа підтискають листопадові вибори до Конгресу.
Але свідченням того, що такий тиск закулісно має місце, є остання заява Трампа, у якій він закликав Зеленського до швидкого підписання мирної угоди.
«Зеленському потрібно діяти. Росія хоче укласти угоду. Йому потрібно діяти, інакше він упустить прекрасну можливість», — заявив Трамп, як завжди покладаючи відповідальність на Україну і Зеленського, а не на справжніх винуватців в особі Москви й Путіна.
Шустер про війну, мир і Зеленського
На цьому тлі з’явилася резонансна стаття оглядача видання The Atlantic Саймона Шустера (Simon Shuster) під заголовком «Zelensky Makes His Pitch to Trump. Ukraine’s president calls on his most powerful ally to not squander the chance to make peace» або «Зеленський звертається до Трампа. Президент України закликає свого найвпливовішого союзника не змарнувати шанс домогтися миру».
Публікація присвячена пов’язаним із Зеленським та його оточенням перипетіям щодо війни і миру, містить заяви Зеленського у особистій бесіді з Шустером, а також багато потрібних і непотрібних подробиць, які якщо не прямо, то опосередковано підводять до думки, що у триваючій війні винні Україна й особисто Зеленський.
Звертає на себе увагу той факт, що відомий західний журналіст Шустер чомусь для порівняння не зробив подібного роду публікацію про роль Москви та Путіна в тому, що ця бійння триває і взагалі була розпочата. Було б цікаво почитати й подивитися, чи стали б у Кремлі з Шустером розмовляти або послали б за відомою «російською адресою».
Оскільки цю резонансну публікацію Саймона Шустера у виданні The Atlantic розтягли по інтернету на шматки, вириваючи з контексту, часто спотворюючи зміст, то далі наведемо її конспект із деякими невеликими скороченнями, на зміст не впливаючими.
Зазначається, що Зеленський звертається до Дональда Трампа мовою, яку американський президент здатен зрозуміти: якщо Трамп хоче закріпити свою спадщину як миротворця і підвищити шанси республіканців на перемогу на проміжних виборах, йому слід скористатися цим моментом, щоб покласти край війні в Україні — найсмертоноснішій війні в Європі за останні покоління.
«Я думаю, що для Трампа немає більшої перемоги, ніж зупинити війну між Росією та Україною», — сказав Шустеру Зеленський у своєму офісі в Києві. – «Для його спадщини це номер один».
За словами Зеленського, це також шлях до успіху для республіканців у листопаді.
«Найвигідніша ситуація для Трампа — зробити це до проміжних виборів», — сказав він про можливість закінчити війну. – «Так, він хоче, щоб було менше смертей. Але якщо ми з вами говоримо як дорослі люди, то це просто перемога для нього — політична».
Але Зеленський реально оцінює шанси на те, що Трамп справді змусить Росію піти на компроміс.
За словами Шустера, у бесіді з ним Зеленський проявив якість, яка визначала його характер протягом багатьох років: уперту, часом дратівливу схильність чинити опір зовнішньому тиску. Якщо сказати Зеленському, що він «повинен» щось зробити, «він, найімовірніше, зробить навпаки», сказав один із його давніх радників, який, як і інші, говорив на умовах анонімності. «Так було завжди».
Деякі представники його найближчого оточення починають непокоїтися, що вікно можливостей для укладення угоди закривається і що Україна буде змушена ще роки продовжувати бойові дії, якщо угоди не буде досягнуто цієї весни.
Але Зеленський у розмові з Шустером сказав, що волів би взагалі не укладати угоду, ніж змусити свій народ прийняти погану. Навіть після чотирьох років інтенсивної війни він стверджує, що готовий продовжувати боротьбу, якщо це необхідно для досягнення гідного і тривалого миру.
«Україна не програє», — наголосив він у відповідь на прохання оцінити ситуацію на полі бою.
Зеленський вважає, що Україна досягла успіху як у столиці, так і на сході, де війна застигла в стані, близькому до патової ситуації. Використовуючи армію безпілотників для компенсації нестачі піхоти, Україна сповільнила просування російських військ на багатьох ділянках фронту, а на деяких повністю його зупинила. Загарбники майже два роки намагаються взяти шахтарське місто Покровськ — залізничний вузол із довоєнним населенням близько 60 тисяч осіб — і досі не змогли встановити над ним повний контроль. За українськими оцінками, кожен квадратний кілометр території, який займає Росія, обходиться її армії більш ніж у 100 солдатів — убитих або тяжко поранених, а середні щомісячні втрати сягають 35 тисяч осіб.
Нещодавно призначений міністр оборони України Михайло Федоров оголосив у січні план збільшити російські втрати до 50 тисяч на місяць, що, за його словами, перевищить кількість нових солдатів, яких Москва здатна мобілізувати. Цієї весни загальна кількість загиблих, поранених і зниклих безвісти з обох сторін має досягти 2 мільйонів осіб — більше, ніж у будь-якому європейському конфлікті з часів Другої світової війни, згідно з дослідженням Центру стратегічних і міжнародних досліджень, опублікованим минулого місяця. За населенням більш ніж утричі більшим, ніж в України, і номінальним ВВП приблизно в десять разів більшим, Росія здатна переносити ці жахливі втрати набагато легше. Союзники України розуміють, що математика війни на виснаження не на їхньому боці.
«Якщо хтось чекає, що Росія здасться і піде додому, чекати доведеться довго», — сказав генерал однієї з країн НАТО, який курує постачання військової допомоги Києву. – «Цього не станеться».
Тим не менш Зеленський продовжував повторювати, що не прийме принизливі умови. Його впертість деяких дратує, але інші вважають, що вона відображає стійкість усієї нації.
«Ми поспішаємо закінчити війну», — сказав Зеленський, але наголосив, що це не означає поспішати з укладенням угоди будь-якою ціною.
Трамп діє інакше. Під час передвиборчої кампанії він обіцяв принести мир Україні протягом одного дня після вступу на посаду, і його невдачі в спробах дипломатії протягом року продовжують його дратувати. Зеленський це відчуває — як і його противники. Американська виборча кампанія стала своєрідним зворотним відліком у переговорних кімнатах, і росіяни розуміють, що увага Білого дому незабаром буде відвернена на вибори до Конгресу. До цього моменту існує можливість.
«Росіяни можуть використати цей час, щоб закінчити війну, поки президент Трамп справді зацікавлений у цьому», — сказав Зеленський. – «Поки це для нього дуже важливо і цінно».
Шустер стверджує, що після останніх переговорів в Абу-Дабі українські посланці зібралися навколо телефону, щоб зв’язатися із Зеленським, який чекав у Києві їхнього звіту. Найчутливіші деталі переговорів із Росією — наприклад, необхідність поступитися територією в обмін на мир — мали обговорюватися особисто. Не можна було ризикувати перехопленням дзвінка. Але основні проблеми вони передали: Кремль не відступає від своїх територіальних вимог, а американські посередники втрачають терпіння.
Українці відчувають, що час спливає. У найближчі тижні, у міру того як передвиборча кампанія дедалі більше займатиме увагу Трампа, він може вирішити, що переговори стають для нього політично невигідними. Тоді він може просто вийти з процесу, поклавши провину за провал дипломатії на одну або обидві сторони. Майже рік — відтоді як Зеленський вступив у публічну перепалку з Трампом і віцепрезидентом Венсом в Овальному кабінеті у лютому минулого року — українці намагаються демонструвати готовність до компромісу.
«Тактика, яку ми обрали, — щоб американці не думали, що ми хочемо продовжувати війну», — сказав Зеленський. – «Тому ми почали підтримувати їхні пропозиції в будь-якій формі, яка прискорює процес».
Українці фактично відмовилися від колишніх вимог притягнути Путіна та його генералів до відповідальності за воєнні злочини. Зеленський погодився зустрітися з Путіним будь-де, крім Москви, без попередніх умов. Двоє його радників повідомили мені, що Україна може бути готова до найтяжчої поступки — відмовитися від контролю над частиною території в Донецькій області.
Щоб легітимізувати такий компроміс, розглядається можливість провести цієї весни референдум щодо мирного плану, дозволяючи українцям проголосувати за угоду, що передбачає втрату території. Його можна поєднати з президентськими виборами, щоб дати Зеленському новий мандат уперше з 2019 року, оскільки з початку вторгнення вибори були відкладені на невизначений строк.
Зеленський сказав, що підтримав би такий підхід, оскільки це збільшило б явку і ускладнило б для Росії оскарження результатів. Але, повторив він, угода має бути правильною.
«Я не думаю, що погану угоду слід виносити на референдум», — сказав він.
Ідея проведення виборів під час війни, за його словами, виходить від росіян, «бо вони хочуть позбутися мене».
Незалежно від ризику втратити увагу Трампа як посередника, український лідер наполягає: першим кроком до миру мають стати гарантії США та Європи, що після припинення вогню вони захистять Україну від майбутньої російської агресії. Інакше перемир’я буде сприйматися як беззмістовне — просто пауза для підготовки нової війни. Однак прогрес у переговорах із цього питання менший, ніж публічно заявлялося. Наприкінці минулого місяця Зеленський говорив, що угода про гарантії безпеки від США «на 100 відсотків готова» до підписання.
«Ми чекаємо підтвердження дати й місця», — говорив він журналістам.
Але запрошення так і не надійшло, і Зеленський визнав, що ключові питання залишаються невирішеними. Чи будуть США, наприклад, збивати російські ракети над Україною у разі порушення перемир’я?
«Це поки не зафіксовано», — сказав він.
Американські відповіді залишаються надто розпливчастими.
«Нам потрібно, щоб усе це було прописано», — наголосив Зеленський.
Протягом багатьох років Зеленський опирався тиску з боку уряду США та багатьох своїх найближчих союзників в Україні з вимогою звільнити керівника свого офісу Андрія Єрмака, який був головним переговорником України. Владна людина зі схильністю до демонстративності, Єрмак конфліктував із цілою низкою західних дипломатів і практично з усіма в оточенні Зеленського. Лише минулої осені, у день, коли слідчі провели обшук у домі Єрмака в рамках антикорупційного розслідування, Зеленський погодився його звільнити. І все ж Зеленський в інтерв’ю відмовився визнати, що розслідування підштовхнуло його до цього рішення.
«У мене були свої причини», — прогарчав він, перервавши цю лінію запитань.
За словами Шустера, наприкінці листопада, за день до звільнення, Єрмак зателефонував йому, щоб обговорити останній раунд переговорів зі Сполученими Штатами. Він щойно завершився підготовкою 20-пунктного плану припинення війни на умовах, які Україна могла прийняти. Ця рамкова програма, сказав Єрмак, «не суперечить нашим інтересам і враховує наші червоні лінії». Відтоді американські та українські переговорники використовують цей документ як основу своїх обговорень. Однак Москва відхилила кілька його пунктів, зокрема обіцянку, що США допоможуть гарантувати безпеку України.
Всупереч бажанню Кремля, план також уникає будь-якого положення, яке змусило б Україну офіційно поступитися територіями Росії.
«Поки Зеленський президент, ніхто не повинен розраховувати на те, що ми відмовимося від території», — сказав Єрмак. – «Ніхто не може цього зробити, якщо тільки не хоче піти проти української Конституції та українського народу».
Наступник Єрмака, Кирило Буданов — генерал-лейтенант і керівник воєнної розвідки, який тепер очолює українську переговорну групу, — виявився більш готовим до компромісів, навіть у питанні території. Він проводив тривалі обговорення з помічниками президента щодо юридичних і практичних умов, за яких Україна могла б вийти з деяких районів Донецької області, не дозволивши при цьому росіянам просунутися далі й повністю їх захопити.
«Вони справді проявляють креативність, намагаючись знайти спосіб зробити це так, щоб люди прийняли», — сказав мені один із чиновників, який брав участь у цих обговореннях.
Тим часом Зеленський демонстрував готовність підтримати мирні ініціативи Трампа, навіть якщо вони здавалися непрактичними або погано продуманими. Він розглядав ідею перетворення частини Донецької області на «вільну економічну зону», яку не контролювали б ні російські, ні українські сили.
«Ми не були в захваті від цього», — сказав Зеленський.
Але він погоджувався з американськими пропозиціями, намагаючись показати, що саме Росія залишається перешкодою для миру.
«Іноді в мене складається враження, що це схоже на промацування того, що ще можна запропонувати українцям, просто щоб подивитися, чи відмовляться вони?» — сказав він із усмішкою. – «Ми нічого не боїмося. Ми готові до виборів? Готові. Готові до референдуму? Готові».
Але, як завжди, у Зеленського є умови й застереження. Будь-які положення, що стосуються втрати території, можуть бути остаточно вирішені лише під час особистої зустрічі Зеленського та Путіна. Американці давно пропонували провести такий саміт, і Трамп заявляв про готовність виступити посередником. Кремль, зі свого боку, закликав українців приїхати до Москви, чудово розуміючи, що Зеленський із принципових міркувань на це не погодиться.
У день бесіди Шустера із Зеленським Financial Times повідомила, що 24 лютого — у четверту річницю російського вторгнення — Зеленський нібито оголосить про плани провести президентські вибори та референдум щодо мирної угоди. Посилаючись на анонімні джерела, видання навіть називало крайній строк — 15 травня.
Від себе нагадаємо, що Зеленський спростував цю інформацію, а це питання детально розглядається в публікації Інтернет-видання «Економічні Новини» під заголовком «Вибори під час війни: черговий напад істерії».
Коли Шустер поставив запитання на цю тему, Зеленський зітхнув і похитав головою.
«Ніхто не тримається за владу», — сказав він. – «Я готовий до виборів. Але для цього нам потрібна безпека, гарантії безпеки, припинення вогню».
Шустер пише, що це нагадало йому початок 2022 року, коли Білий дім попереджав Зеленського про неминуче вторгнення, а президент Байден під час розмови із західними лідерами припустив, що воно почнеться 16 лютого. Зеленський відмовився в це вірити. Замість мобілізації армії або закликів до евакуації він звернувся до українців із проханням вивісити прапори та заспівати національний гімн о 10 годині ранку.
«Нам кажуть, що 16 лютого буде днем нападу», — заявив Зеленський у своєму зухвалому зверненні. – «Ми зробимо його днем єдності».
Від себе зазначимо, що між наведеним фактом неадекватних телорухів Зеленського у 2022 році та нинішньою ситуацією з виборами зв’язок, відверто кажучи, не проглядається. До того ж Зеленський у 2022 році і зараз — це два різні Зеленські, як би до нього не ставитися.
Шустер пише, що вторгнення почалося трохи більш ніж через тиждень і швидко обернулося катастрофою для росіян. Вони програли битву за Київ тієї весни і битву за Харків — друге за величиною місто України — у вересні. За кілька тижнів, коли українські сили витіснили росіян із південного міста Херсон, Зеленський отримав наполегливе прохання від одного зі своїх найближчих західних союзників: почати мирні переговори зараз, перебуваючи в позиції сили, і використати цю перевагу для досягнення вигідної угоди.
«Ловіть момент», — сказав генерал Марк Міллі, тодішній голова Об’єднаного комітету начальників штабів США, у своєму виступі в листопаді 2022 року.
Від себе додамо, що є зворотна інформація про те, що саме американці не дали можливості Україні добити путінських виродків на півдні України, зокрема на Херсонщині та в Приазов’ї, оскільки у Вашингтоні побоялися, що в нападі озлоблення Москва може почати ядерну війну, і ця інформація фігурувала в західних медіа, про що детально йшлося у публікації Інтернет-видання «Економічні Новини» під заголовком «Що не так з американською допомогою Україні». Навряд чи ця інформація не відома містеру Шустеру, і незрозуміло, чому він про це замовчує.
Шустер справедливо зазначає, що ніхто не може сказати, чи змогли б такі переговори закінчити війну. Але це був пік українських успіхів на полі бою. Після цього війна перетворилася на низку деморалізуючих невдач для України, починаючи з проваленого контрнаступу у 2023 році, після якого фронт здебільшого застиг. Жодна зі сторін відтоді не змогла прорвати укріплену оборону противника і надовго захопити значні території. З часом позиції України ослабли, що призвело до слабшої стартової точки для переговорів про перемир’я.
«Чи шкодує про це Зеленський і чи хотів би він скористатися шансом укласти угоду наприкінці 2022 року?» — запитує Шустер.
«Ми ніколи не були проти закінчення війни. Це росіяни показали, що не готові до діалогу», — сказав він.
Після паузи, ретельно добираючи слова, він додав: «Сьогодні є нові люди, з іншим поглядом на речі».
Він мав на увазі людей навколо Трампа, які, схоже, більше зацікавлені в укладенні угоди до проміжних виборів, ніж у тому, щоб українці почувалися в безпеці. Але якщо у Зеленського і є жалі щодо того, що мирний процес опинився в руках цієї адміністрації, він залишив їх при собі.
Шустер зазначає, що, прощаючись із Зеленським, він побачив генерала Буданова, нового керівника переговорної групи, що стояв у приймальні з кам’яним обличчям і папкою під пахвою. Решта членів команди незабаром прибула, ще свіжі після поїздки в Абу-Дабі. Вони збиралися провести день, готуючись до переговорів, запланованих на наступний тиждень.
«Вітаю», — сказав Зеленський, стоячи поруч із безладною стопкою документів і брифінгів, що заповнювали його стіл. – «Що нового?»
Можливо, хтось із тих, хто зайшов до кабінету, мав свіжу ідею для прориву. Але коли вони зайняли місця за столом переговорів і зачинили за мною двері, здавалося набагато імовірнішим, що розмова знову ходитиме по колу, в пошуках способів крок за кроком наблизитися до угоди — у той час як Росія продовжує свій повільний і невблаганний наступ.
Таке повне змістове наповнення резонансної статті Шустера у виданні The Atlantic, наведене для того, щоб спростувати численні спекуляції з використанням вирваних із контексту фраз.
Коментарі до вищесказаного
Наведена вище публікація видання The Atlantic викликала в мережі значну кількість коментарів різного ступеня адекватності.
Зокрема, звертають увагу на різні оцінки воєнної ситуації в Україні Зеленським і американським журналістом Саймоном Шустером, який не вперше проводить зустрічі із Зеленським, і щоразу це виливається у подібного роду статті.
Зеленський стверджує, що «Україна не програє», але Шустер, посилаючись на думку західних політиків і військових, говорить, що «арифметика виснаження не на боці України».
Крім того, Зеленський робить ставку на зацікавленість Трампа у мирній угоді, але в публікації йдеться про ризик того, що, у міру наближення виборів у США, Трамп може відійти вбік, поклавши провину за провал дипломатії на непоступливість однієї або обох сторін.
Стаття звертає увагу, що раніше Зеленський заявляв про стовідсоткову готовність угоди про гарантії США, але в розмові з Шустером він визнає, що залишаються невирішені питання, а американські відповіді поки що надто розпливчасті. Наприклад, не зафіксовано, чи будуть США готові, наприклад, збивати ракети над Україною у разі порушення перемир’я. Зеленський же домагається, щоб такі деталі були прописані.
Говорячи про територіальні поступки, яких домагається Москва, Зеленський заявляє, що «ніхто не повинен розраховувати на те, що ми віддамо землю», але в статті йдеться, що якісь «двоє радників Зеленського» допускають «найтяжчу поступку — відмову від контролю над частиною територій Донецької області».
До того ж повідомляється, що новий керівник переговорної групи Кирило Буданов більш схильний до компромісів щодо територіального питання, ніж попередня команда.
Із цього робиться висновок про існування розбіжностей усередині команди Зеленського щодо можливого виведення військ і формату територіальних поступок.
Наявність таких розбіжностей опосередковано підтверджується в тому місці публікації, де йдеться, що частина оточення Зеленського тривожиться: якщо війну не вдасться завершити цієї весни, Україні доведеться пережити ще роки бойових дій.
Водночас Зеленський виступає за продовження війни, якщо мирний договір буде, з його точки зору, «поганим», тобто не міститиме бажаних президентом гарантій безпеки, але передбачатиме виведення військ із Донбасу.
Нібито наявність розбіжності в думках із зазначеного питання, що випливає з публікації Шустера, активно обговорюється найбільш адекватними й розумними коментаторами в мережі. На «крики і соплі» різного роду «хайповиків» і просто ідіотів звертати увагу не варто.
Зазначений розкол — якщо він існує! — означає дві позиції у владі, причому слід зазначити, що обидві ці позиції мають підстави, про що трохи далі.
Із цього робиться обґрунтований висновок, що, за певних умов, зміна позиції Києва щодо територіального питання можлива.
Однією з таких умов називається посилення тиску адміністрації Трампа на Київ і особисто на Зеленського, що й зробив Трамп напередодні наступного раунду переговорів у Женеві, як сказано вище.
Водночас цей тиск поки що має суто вербальну форму, і не більше.
Європа виділяє кошти, Штати продовжують постачання оплачуваної Європою зброї, а також розвідінформації. У результаті ворог хоч і повзе вперед, але дуже повільно й з величезними втратами, фронт не валиться. Ситуація в енергетиці важка, але повної катастрофи поки що немає, а весна вже близько.
Тому теза про те, що, якщо зараз не укласти мир, то війна затягнеться надовго, для Зеленського поки що не є аргументом іти на поступки щодо Донбасу.
Ба більше, Вашингтон навіть пішов назустріч Києву в тому, що МВФ зняв вимогу про підвищення податків, а треба розуміти, що МВФ — це Штати.
Що в підсумку
Висловлюючи суто особисту думку, зазначимо наступне.
Не вдаючись у юридичні й соціально-політичні подробиці, ризикнемо припустити, що Зеленський може піти на відвід військ із решти підконтрольної частини Донбасу, але лише виторгувавши за це щось вельми вагоме. Таким «щось», найімовірніше, можуть бути конкретні й серйозні гарантії безпеки з боку, насамперед, Штатів, оскільки за цієї умови «підтягнуться» і європейці. Це мають бути гарантії на кшталт знаменитої «5-ї статті договору про НАТО», а також договорів із Південною Кореєю, Японією та низкою інших країн.
У нинішній ситуації такі гарантії важко вважати «залізними гарантіями» — перепрошую за тавтологію! — але вони хоча б будуть серйозним стримувальним чинником, і навряд чи Кремлю захочеться просто так перевіряти їх на реальність.
Зрештою Москва ж напала на Україну, а не на значно слабшу Балтію, яка все ж таки є в НАТО.
До того ж Україна на даний момент має найсильнішу й найпрофесійнішу армію в Європі (за всіх проблем в армії!), окрім власне агресора, а також окрім відсутності в Україні ядерної зброї.
Просто піти з решток Донбасу і залишитися, перепрошую, «з голим задом» Зеленський не хоче, пам’ятаючи про Будапешт. Тому він розігрує цю карту до кінця, і тут його слід зрозуміти й підтримати, навіть не будучи його симпатиком і розуміючи, що кожен день війни — це нові жертви й втрати. Але якщо просто піти під тиском Кремля і під неадекватну балаканину Трампа, то в недалекому майбутньому ці жертви і втрати можуть виявитися набагато тяжчими.
Але Трамп усіляко лавірує, не бажаючи брати на себе серйозні зобов’язання. По-перше, він усе ще сподівається витягти наживу зі співпраці з Москвою, хоча навряд чи йому тут щось світить. По-друге, Трамп, як і всі на Заході, банально боїться зіткнутися лоб у лоб із Москвою, перебуваючи під впливом міфів про її «страшну жахливість».
Що ж до безперспективності переговорів із Кремлем на даний момент, то тут слід навести фрагменти виступу на Мюнхенській конференції канцлера Німеччини Фрідріха Мерца, який дав дуже правильну картину реальності.
Щоправда, Мерц мав на увазі переговори Європи з Москвою, до яких закликає, зокрема, президент Франції Макрон, але це рівною мірою можна віднести і до переговорів України з агресором, що тягнуться з перервами вже довгі місяці.
Відповідаючи на запитання про можливість налагодження прямих контактів із Москвою і, схоже, заочно полемізуючи з Макроном, Мерц заявив:
«Моя перша ремарка для тих, хто веде переговори з Росією: ми добре скоординовані, і немає нічого такого, що не обговорювалося б із нами.
Друга ремарка: один прем’єр-міністр два роки тому сам поїхав у Росію — і нічого не добився (від себе — очевидно, мається на увазі Олаф Шольц, попередник Мерца на посаді канцлера). Минулого тижня ми побачили найтяжчі атаки по інфраструктурі України. І ми бачимо, що Росія поки не готова до повноцінних мирних переговорів.
Війна закінчиться тільки тоді, коли Росія опиниться у стані економічного і військового краху. Росія повинна припинити воювати й капітулювати. Росія повинна побачити, що ведення війни не дає їй жодної переваги. Ми готові говорити, але вони повинні визнати, що готові припинити бойові дії».
Розмови про те, що таке неможливо, — це для тих, хто прогулював уроки з історії в школі.
Образно кажучи, Москві потрібно влаштувати «Кримську війну, Російсько-японську війну і 1917-й рік» в одному флаконі, і тоді їй буде не до війни з Україною і навіть не до погроз ядерною зброєю, причому невідомо, наскільки ця зброя придатна до застосування.
І Захід, згуртувавшись і організувавшись, цілком міг би Кремлю такий «один флакон» влаштувати такими жорсткими економічними санкціями та міжнародною ізоляцією, що ніякий Китай не допоможе.
Але Захід згуртуватися не може, часто не хоче, боїться і так далі.
Тому поки що маємо лише черговий помпезний захід у Мюнхені «для поговорити про безпеку» в той час, коли Україна своїми жертвами й руйнуваннями цю безпеку реально Європі та Заходу забезпечує.
При цьому, повертаючись до того, з чого починався цей опус, запитання щодо відсутності прогресу в мирних переговорах найчастіше ставлять Україні, а не Москві, яка цю війну почала і припиняти її поки що явно не має наміру.
