Тема «наїзду» НАБУ на Юлію Тимошенко від початку засвідчила, що нудно не буде, про що йшлося у попередній публікації «Серіал “Ментовський безпрєдєл проти Юлі”, новий сезон». Поява Юлі у Вищому антикорупційному суді о 9 ранку в супроводі чоловіка в білому пальті підтвердила цей прогноз.
Шоу під назвою «новий суд над Юлею» повністю відповідало очікуванням: обвинувачення, нічим, окрім украй сумнівних відео, не підкріплені; запобіжний захід у вигляді застави 33 млн гривень за відсутності бодай найменших спроб арешту; заборона виїзду з Києва та області; і найбільш ідіотське — заборона спілкування з 66 нардепами.
Тимошенко, закономірно, використала суд як трибуну для викладення своїх поглядів, а також розкрила кілька деталей щодо кримінального провадження.
Передусім вона підтвердила інформацію про те, що до неї НАБУ підослало агента-провокатора — нардепа від «Слуги народу» Ігоря Копитова. За її словами, він був фігурантом кримінальної справи, і за те, що спробує спровокувати Тимошенко на розмови про корупцію, антикорупційні органи пообіцяли цю справу закрити.
Водночас сама Тимошенко заперечує, що піддалася на провокацію, і спростовує достовірність записів розмов із нею, які оприлюднило НАБУ.
Крім того, вона застосувала жорстку риторику щодо влади, заявивши, що залишатиметься в країні доти, доки Україну не буде «звільнено від, фактично, фашистської влади».
Також вона і в суді, і до того постійно проводила паралелі зі справою, яку проти неї порушили за Януковича.
Виступаючи 15 січня з парламентської трибуни, оточена своєю фракцією, вона заявила, що проти неї та її команди триває «брудний, замовний напад», масштаб якого співмірний «з часами Януковича».
Втім, подібна манера поведінки з боку Тимошенко не дивує.
Якими є політичні наслідки для Тимошенко та її фракції, а головне — для України зараз, коли «Батьківщина в небезпеці»?
Фракція «Батьківщини» ще на початку тижня налічувала 25 людей. Із них 7 пов’язували з групою впливу Ріната Ахметова (гроші).
Одна з нібито «ахметовських» кадрів — якась Людмила Буймістер (1985) — уже вийшла з фракції, але вона приблудна і раніше ніколи не була членкинею Юлиної партії. Зайшла до Ради по мажоритарці від «Слуг народу», народилася в Москві, закінчила МДІМВ. Починала працювати в ЮКОСі. Спершу пішла від Зеленського й Арахамії, тепер — від Тимошенко. Невелика втрата; незрозуміло, навіщо вона взагалі була потрібна Юлі, окрім ахметовських грошей, якщо вона справді мала до нього стосунок.
За чутками, нині Буймістер «знюхалася» з «дітьми капітана Ґранта». Словом, одноденка шукає, кому вигідніше продатися. Подейкують, що вона особисто брала участь в операції НАБУ з «підстави» Тимошенко через депутата-провокатора Копитова.
Але в Юлі завжди, протягом десятиліть, був свій партійний кістяк, а також своя електоральна база — на відміну від Зеленського й не кажучи вже про «голосню» та інші зниклі в небуття «наркофронти», які Юля успішно пережила.
Тому особливого розвалу у фракції Тимошенко не очікується, хоча буває всяке.
Публічна позиція в Юлі сильна. Гроші, кажуть, є. Улаштований «набуїнами піар» лише підігрів рейтинг. Тепер про Юлю говоритимуть і писатимуть усі, кому не лінь. Тим паче, що вибори можуть бути вже скоро, хоча можуть бути й не скоро.
До речі, про вибори. Тимошенко і її політсила від самого початку категорично виступали проти проведення виборів в online-форматі, ще й із застосуванням системи «Дія», щодо якої давно висловлюються підозри про її московське походження. Це може бути сильним подразником і для влади, і для тих кіл, які домагаються виборів під час війни будь-якою ціною.
Є ще одна маловідома, але цілком правдоподібна версія «наїзду» на Тимошенко — причому саме з боку кіл, пов’язаних із західним глобалізмом.
25 січня 2023 року у Швейцарії Тимошенко зустрілася з гендиректором Міжнародної організації праці. Можливо, внаслідок цієї та інших зустрічей Тимошенко вдалося на два роки зупинити ухвалення нового Трудового кодексу, в якому під гаслом «десовєтизації» остаточно знищуються залишки прав трудящих.
Але тепер, щойно почалася бурхлива діяльність НАБУ щодо Тимошенко, новий Трудовий кодекс знову почали готувати до голосування в парламенті.
Показовий «збіг».
Значно відчутнішими наслідки того, що відбувається, будуть для парламенту загалом.
Справу проти Тимошенко називають частиною стратегії так званої «антизеленської коаліції» (грантові кола, близькі до них політики й ЗМІ та приєднаний до них Порошенко) і пов’язаних із нею НАБУ та САП щодо позбавлення президента контролю над більшістю в Раді.
Саме цим, а не боротьбою з корупцією, насамперед пояснюється «Міндич-гейт», наїзди НАБУ на «криворізьких» у фракції СН тощо. Ніхто не каже, що з корупцією не треба боротися, але тут головна мета явно інша, а з корупцією можна було боротися значно раніше — не кажучи вже про те, що на адресу НАБУ і САП лунали обґрунтовані звинувачення в корупції ще від самого їхнього появлення у 2015 році.
Тимошенко атакували як «конкуруючу фірму», яка хотіла сама взяти участь у переформатуванні Ради, створивши свою групу впливу з блокувальним пакетом під час ухвалення рішень. Тим часом для «антизеленської коаліції» Тимошенко — фігура ворожа: вона давно, різко і принципово критикує антикорупційні органи як елемент зовнішнього управління, має давній конфлікт із Порошенком.
І тут звертає на себе увагу той факт, що у своїх виступах вона «наїхала» на Зе та його владу. До того ж Зеленський має розуміти, що удар по Юлі — хоч вона й його ворог — послаблює його самого, або в Буданова бракує мізків, щоб це зрозуміти.
Власне, послаблює не самого Зе, доля якого нас мало хвилює, а послаблює в такий час країну, бо іншої в нас немає.
Рейтинг Тимошенко та її партії нині невеликий, але її вважають політичним важковаговиком — причому їй нібито приписують зв’язки як із командою Трампа, так і з Москвою. Зеленський ще «запалював квартал» у «коротких штанцях», коли Юля вже була у топовій політиці, в якій може залишитися й тоді, коли про Зеленського вже забудуть, а його «ефективні менеджери» присядуть на шконки — причому не тут. «Боліваріанець» Мадуро може розповісти, як це буває.
Можливо, у цьому й причина ставлення до неї з боку Зеленського, адже вона може бути конкурентом не лише «антизеленським», а й Зеленським теж.
Вважають, що Юля могла би стати одним із центрів переформатування парламентської більшості в Раді. З Юлею можуть захотіти говорити і у Вашингтоні, і в Кремлі.
А це не потрібно ні «зеленським», ні «антизеленським».
Інша річ, що кримінальна справа та «підозра» від НАБУ не є сильним засобом примусу. Тимошенко і її депутати-підозрювані ходять на свободі. Їхні рейтинги й згадуваність лише зростатимуть — тобто НАБУ зробило їм піар.
Прокурор на суді щодо Юлії Тимошенко зачитав стенограму її ймовірної розмови з народним депутатом, який проходить у справі як свідок. Сторона обвинувачення заявила, що у стенограмі фігурує пропозиція «10 тисяч доларів за одне голосування». Також, за словами прокурора, обговорювалося залучення інших народних депутатів.
НАБУ засекретило депутата і відмовилося передати записи на незалежну експертизу, що викликає підозри. Факти передачі грошей пред’явлені не були.
Усе це наводить на підозру щодо фальсифікації.
Зеленському поки що рухи «антизеленської опозиції» — і з Тимошенко, і без неї — теж не надто заважають, оскільки всі основні важелі залишаються в його руках, плюс міжнародна впізнаваність на рівні очільників топових країн Європи — Трампа, Путіна, Сі.
Арифметично нової коаліції поки й близько не видно, навіть якщо «антизеленським» удасться перетягнути на свій бік багатьох «слуг народу». НАБУ доведеться ще дуже довго шукати компромат на депутатів від СН, вербувати їх як провокаторів тощо.
Претензії «Голосу» на ядро майбутньої коаліції виглядають неадекватно. «Голос» — це Пінчук, Фрідман і Фіала (Льожкін). Пінчук, найімовірніше, має вплив на НАБУ–САП, а розмови про їхню незалежність викликають сміх.
Тобто стейкхолдери «Голосу» використали НАБУ, щоб збити фракцію-конкурента.
Результатом стала вельми «своєрідна» обстановка у Верховній Раді, де багато хто хоче «здати» одне одного. Це явно не сприяє формуванню коаліції й відверто грає на руку Зеленському та його Офісу.
Натомість Тимошенко переживає «нову молодість», що особливо добре було видно, коли вона 16 січня о 9:00 у супроводі чоловіка в білому пальті прибула для участі в засіданні у Вищому антикорупційному суді.
Вона опинилася у знайомій стихії — під кримінальним переслідуванням. Виступаючи знову в парламенті на тему обшуків в офісі партії на вулиці Туровській у Києві, вона заявила, що «безправ’я, репресії, агресія» проти неї та її команди не спрацюють, адже це «давно знайома історія».
Далі Тимошенко докладно зупинилася на трьох речах.
По-перше, вона заявила, що продовжить боротьбу проти ідеї запровадження ПДВ для підприємців-фізосіб (це вимога МВФ), що вона прирівняла до «вбивства середнього класу», яке є одним із найважливіших принципів партії.
По-друге, фракція Тимошенко «за жодних умов» не пропустить у цьому парламенті жодного законопроєкту, який руйнує суверенітет країни: «з управлінням ззовні України буде покінчено раз і назавжди». Це важливо, бо Тимошенко виступає одним із головних «локомотивів» боротьби за зниження ролі органів влади, сформованих на наполягання і за гроші Заходу, — передусім антикорупційних органів. У липні минулого року Тимошенко категорично підтримала закон Зеленського про урізання повноважень НАБУ/САП, що дуже не сподобалося «антизеленській коаліції», цим органам та різного штибу «активістам».
По-третє, Тимошенко заявила, що не відмовиться від створення «проукраїнської сильної команди в парламенті».
Фактично вона оголосила, що її фракція і вона сама залишаються центром тяжіння для депутатів, зацікавлених у зміні нинішньої парламентської більшості.
Чутки про те, що Тимошенко веде переговори з парламентарями про співпрацю в тій чи іншій формі в цьому скликанні або з розрахунком на майбутні вибори, ходять давно. Судячи з непрямих ознак, у низці випадків домовленість є. Тимошенко приваблює до себе регіональні еліти розповідями про близькість виборів, про місця у списках і виборчкомах.
Усе це могло стати причиною реакції як із боку «зеленських», так і з боку «антизеленських».
Порошенко від початку «великої» війни виступає за створення «уряду національної єдності» за участю не лише представників команди Зеленського, а й опозиції — насамперед, звісно, самого Порошенка, якому приписують бажання зайняти прем’єрське крісло, що неможливо без переформатування коаліції.
Очевидно, Тимошенко, яка хоче сама очолити цей процес, — явний конкурент і Порошенку, і «антизеленським», і «зеленським». Водночас вона веде гру на іншій ідеологічній основі, критикуючи антикорвертикаль як інструмент зовнішнього управління, тоді як Порошенко перебуває нині у ситуативному союзі із зовнішнім управлінням, що його підтримують НАБУ і САП, а також грантові кола.
Кілька депутатів від СН, у спробі «підкупу» яких НАБУ/САП звинувачують Тимошенко, не здатні змінити розклад у парламенті — тим паче якщо вони справді є провокаторами НАБУ.
Дії НАБУ/САП могли мати профілактичний характер. Сили, що стоять за ними, самі зацікавлені в перезавантаженні коаліції в Раді — для цього окремих депутатів і цілі фракції намагаються залякати кримінальними справами. Якщо «Міндичґейт» був потрібен для звільнення правої руки Зеленського — Андрія Єрмака — та розхитування всієї нинішньої системи влади, то підозри щодо депутатів, включно з головою цілої фракції Тимошенко, — це вже обробка депутатського корпусу.
Окреме питання: чи вплине підозра Тимошенко на цілісність її фракції. Нині чисельність фракції — 24 депутати, включно з Тимошенко. Переважно це її давні соратники та ахметовські кадри, але від них різких рухів не очікують.
Для довідки: у парламенті цього скликання мінімально можливе число депутатів у фракції/депгрупі — 17 осіб. Але навіть розкол у фракції через голосування з питання Малюка — не показник.
До того ж, судячи із заяв Тимошенко, вона не збирається сидіти в обороні, а нарощуватиме політичну активність, роблячи акцент на «захисті суверенітету» проти «структур зовнішнього управління» та на протистоянні «глобалістам» в особі МВФ і грантових кіл — і, можливо, спробує заручитися підтримкою частини оточення Трампа. Тим паче, що в Україні серед великих політичних сил немає інших охочих просувати таку повістку. Зеленський, який теоретично міг би взяти її на озброєння на тлі протистояння Банкової з НАБУ і САП, такої риторики ретельно уникає.
Сергій Лямець зазначає у соцмережах:
«З юридичного боку справа проти Тимошенко не дасть жодних наслідків. Отже, удар був суто інформаційний…
Це відволікає увагу від інших справ. Можливо, від пересування ліжок у борделі Зеленського. Можливо, від ганебного провалу підготовки до зимових обстрілів.
Крім того, виникає враження, що влада “очищається”. У результаті Міндич-гейта показово злили Єрмака, тепер — ще й Юлю, кілька депутатів-«слуг» для балансу. І от створюється враження, що відбулася зміна влади в країні. Що всіх злодіїв і корупціонерів звільнено й вигнано, залишилися виключно чесні, але непідкупні».
«Це спроба прибрати сильного суперника і політичне переслідування. Уже з перших хвилин розгляду справи стає очевидно — справедливого суду над Тимошенко не буде, це “заказуха”,
Замовники вже на етапі визначення розміру застави показали свої справжні наміри: усунути сильного суперника і показати українцям “політичне шоу”.
50 мільйонів застави, за словами експерта, — не що інше, як спроба дискредитувати лідера опозиції, адже ця сума не співмірна із сумами, які озвучує сторона обвинувачення. А обов’язок носити електронний засіб контролю має витіснити його з політичного поля й мінімізувати опозиційну діяльність.
У таких ситуаціях Тимошенко ніколи не тікає. Достатньо згадати політичні переслідування лідера “Батьківщини” за часів Кучми та Януковича. До речі, саме за компенсацію за переслідування Януковичем Тимошенко могла би сплатити розмір застави, однак її рахунки заблоковані».
«НАБУ проти Тимошенко: хто кого з’їсть?
ЮВТ була в політиці ще тоді, коли більшість нинішніх чиновників ходили під стіл пішки.
У Юлії Тимошенко є унікальний досвід протистояння системному тиску та кримінальним переслідуванням, який формував її як політика ще з часів Леоніда Кучми. Справжнім випробуванням стала реальна посадка за президентства Віктора Януковича. Однак цей період, замість того щоб знищити її кар’єру, став потужним каталізатором її політичної легенди й перетворив її на символ спротиву авторитарним практикам. Навіть серед її критиків є усталене уявлення, що Тимошенко здатна перевернути і цю справу НАБУ на свою користь, використавши її для посилення своєї позиції.
Ідеологічна альтернатива і критика інфраструктури управління. Сьогодні Тимошенко артикулює парадигмальну альтернативу, різко відмінну від домінантного дискурсу. Вона пропонує сувереністську, патерналістську, соціально орієнтовану й економічно протекціоністську повістку дня, яка є очевидною антитезою неоліберальній глобалізації та неоколоніальним практикам. Вона критикує НАБУ не просто як правоохоронний орган, а як інструмент політичного впливу та селективного правосуддя. Її риторика, спрямована проти умов міжнародних кредитів і моделей реформ, що закріпачують країну, знаходить відгук у певних верствах населення. Тому атака НАБУ на Тимошенко сприймається її прихильниками як помста за сувереністську позицію.
Контекст нормалізованої парламентської корупції й вибірковість “правосуддя”. В Україні клієнтелізм і фінансова мотивація депутатів десятиліттями були нормою формування парламентських більшостей. Політичні сили “наймали” депутатів-одномандатників, пропонуючи “бонуси” за голосування, що створювало “торгові” фракції. Тобто платити депутатам було невимовною нормою весь час. У цьому контексті справа НАБУ проти Тимошенко для багатьох виглядає як “вибіркова”. Виникає питання, чому переслідують саме її, а не з “директорів парламенту”, хто безпосередньо фінансував утримання коаліцій через конверти?
Політичний, а не кримінальний характер справи. Обвинувачення вимагає для Тимошенко застави у 50 млн грн і електронний браслет. Партія, найімовірніше, ці гроші знайде. На відміну від низки інших нардепів, Тимошенко не втече — вона не втекла навіть за Януковича. Хоча в антикорупційному середовищі цю справу вважають простою, реальність складніша. Ми вже перебуваємо в електоральній логіці, і справа набуває насамперед політичного, а не суто кримінального характеру. Поза межами окремих інформаційних бульбашок її сприймають як елемент зачистки політичного поля та усунення незручного опонента, що може ускладнити перебіг справи й зробити результат не таким однозначним, як очікують ініціатори.
Сьогодні історія НАБУ — це каскад піару, гучних підозр, публікацій і звинувачень, що зрідка переходять у реальні вироки, особливо щодо чинних політиків першого рангу. Операція “Мідас” — яскравий приклад. Тепер НАБУ стикається не з очікуваним “легким” об’єктом, а з досвідченим політичним гравцем, який уже кілька разів виходив з-під ударів системи, перетворюючи переслідування на політичний капітал. Тож якщо виявиться, що мало місце “вибіркове правосуддя”, то зрештою “з’їдять” антикорів, і буде істотно підірвано довіру до цього інституту, хоча далі підривати вже начебто й нікуди».
Отже, агенти зовнішнього впливу прагнуть зачистити політичне поле в Україні від політичних сил, які мають давню й послідовну сувереністську позицію, — в інтересах західного капіталу та його місцевих компрадорських поплічників. Влада Зеленського через свою залежність від Заходу не спроможна чинити опір, і вже є наслідки у вигляді роздачі мінеральних ресурсів друзям Трампа.
Московський імперіалізм також об’єктивно зацікавлений у поділі України на сфери впливу із Заходом.
