Чергова 62-га Мюнхенська конференція з безпеки (MSC), яка відбулася 13-15 лютого 2026 року і яку вважають головним світовим майданчиком для обговорення глобальних загроз, підтвердила свою суть: це майданчик не для реального вирішення зазначених загроз, а «для пафосно поговорити» про це. Цього року цей пафос був тривожним і суворим, оскільки ситуація в Європі стає все більш тривожною і небезпечною. Але крізь пафосні заклики до об’єднання зусиль перед обличчям все більш видимої небезпеки, що насувається на Європу, все одно чітко проглядалися протиріччя і різні інтереси, а також свого роду сибаритська відстороненість і самозаспокоєння, які європейці поки що можуть собі дозволити, оскільки Україна своєю запеклою боротьбою з оскаженілим агресором таку можливість Європі забезпечує. Втім, як і в попередні роки, Україна і війна в ній були в центрі уваги конференції.
Як і в попередні роки, Україна та війна в ній залишалися в центрі уваги форуму.
Цього разу конференція зібрала близько 200 представників урядів зі 120 країн, серед яких майже 60 глав держав, понад 30 керівників оборонних відомств і очільників 40 міжнародних організацій.
Напруга відчувалася з перших днів і через щорічний звіт MSC із промовистою назвою «У стані руйнування», де йшлося про демонтаж усталеного ліберального світопорядку та прихід нового, більш небезпечного й непередбачуваного.
Про окремі деталі цього звіту йшлося в недавній публікації Інтернет-видання «Економічні Новини» під заголовком «Україна стала жертвою «нового світопорядку», який мало відрізняється від «старого».
Далі — про найгучніші заяви ключових учасників «мюнхенського дійства».
Сольні номери артистів міжнародного жанру
Відкриваючи конференцію, канцлер Німеччини Фрідріх Мерц заявив, що Європа входить в епоху «силової політики великих держав», а головним викликом назвав російський ревізіонізм і війну проти України. Він сказав, що Європі потрібно «прийняти нову реальність» і перетворити економічну міць на геополітичну, а також звернув увагу на претензії Китаю на формування світу. За словами Мерца, Китай багато років закладав основи для цього завдяки стратегічному терпінню, і в осяжному майбутньому Пекін зможе й у військовій сфері на рівних конкурувати зі США.
Мерц наголосив, що загроза з Москви — це тест на європейську рішучість: хоча економіка ЄС у рази більша за російську, Європа «не діє у десять разів сильніше», а свобода перебуває «під загрозою» і потребує твердості, волі та готовності до жертв.
Він також заявив про посилення східного флангу НАТО: уперше після Другої світової Німеччина розмістила велике підрозділ у Литві як символ нової лінії стримування Росії.
Полемізуючи з президентом Франції Макроном, Мерц сказав, що переговори з Москвою можливі, але лише за жорстких умов.
«Один прем’єр-міністр два роки тому (Шольц – Авт.) сам поїхав у Росію — і нічого не добився. Минулого тижня ми побачили найтяжчі атаки по інфраструктурі України. І ми бачимо, що Росія поки не готова до повноцінних мирних переговорів.
Війна закінчиться тільки тоді, коли Росія опиниться у стані економічного і військового краху. Росія повинна припинити воювати й капітулювати. Росія повинна побачити, що ведення війни не дає їй жодної переваги. Ми готові говорити, але вони повинні визнати, що готові припинити бойові дії», – заявив Мерц.
Також Мерц анонсував створення європейського ядерного щита й підтвердив, що Німеччина почала обговорювати з Францією європейську систему ядерної оборони.
Він сказав, що Німеччина дотримуватиметься зобов’язань, узятих у 1990 році, щодо відмови від виробництва ядерної зброї, володіння та розпорядження нею. Водночас із Парижем обговорюється можливість розширення французької «ядерної парасольки» для захисту країн ЄС, включно з Німеччиною.
Наголошувалося, що вперше після завершення холодної війни країни ЄС почали обговорювати розроблення власної системи ядерного стримування.
Резонансною була й промова міністра оборони Німеччини Бориса Пісторіуса.
«Ми не можемо дозволити собі ще одного «паперового тигра» на кшталт Будапештського меморандуму. Щоб надати надійні й реальні гарантії безпеки, всі ми — європейці й американці — повинні виконати свою частину. Європа і Німеччина готові зіграти свою роль», — заявив Пісторіус.
За його словами, коли йдеться про майбутнє України, вирішальними є три пункти.
«По-перше, ми будемо продовжувати шукати шляхи до надійного миру, бо майбутнє України має фундаментальне значення не лише для європейської безпеки, а й для глобальної стабільності. Нам потрібен мирний договір, який захищатиме інтереси як України, так і Європи», — сказав міністр.
Другий пункт він пов’язав із необхідністю посилювати тиск на Москву, бо в Кремлі не демонструють готовності до компромісів, а Путін затягує переговори. Пісторіус зазначив, що Європа й надалі робитиме все можливе, щоб захищати Україну як незалежну, суверенну європейську державу, а отже слід зберігати політичний, економічний і військовий тиск на Москву.
Третій пункт — це надання Заходом дієвих і надійних післявоєнних гарантій безпеки для України, щоб захистити її від будь-якої потенційної майбутньої агресії Москви.
Президент Франції Емманюель Макрон, зі свого боку, наполягав, що Європа зобов’язана брати участь у домовленостях і думати про «час після врегулювання конфлікту» — про сусідство з «ворожою, зруйнованою Росією», про майбутню архітектуру безпеки й контроль над озброєннями в епоху дронів і ядерних ризиків.
«У нас є чіткий політичний мандат — забезпечити гарантії безпеки після припинення вогню. У нас вибудуваний процес моніторингу. Звичайно, європейці повинні брати участь у домовленостях. Будь-які стратегії, які будуть ослаблені, вдарять по безпеці Європи.
Можна, звичайно, вести переговори без європейців, але це не допоможе миру. Тому ми вирішили встановити прямий контакт із Росією. Ми також думаємо про стратегічне майбутнє нашої країни: як ми будемо існувати в Європі, якщо біля наших кордонів залишиться ворожа, зруйнована Росія?
Щойно ми вирішимо питання з Україною, ми повинні розглянути й питання сусідства з Росією. Це питання виживання й визначення власних інтересів безпеки. Який вигляд матиме контроль над озброєннями в епоху дронів? Чи зможемо ми виробити контроль над обмеженням ядерних озброєнь?» – сказав Макрон.
Водночас Макрон заявив журналістам, що хоча «коаліція охочих» продовжує підтримувати Україну фінансово та постачанням озброєнь, але уникає прямої ескалації. Про введення військ, за його словами, не йдеться, бо немає консенсусу: країни не хочуть брати на себе відповідальність за можливе загострення.
Голова Федеральної розвідувальної служби Німеччини (BND) Мартін Єгер назвав Москву джерелом гібридної загрози, метою якої є розкол НАТО, приведення в країнах Європи до влади проросійських сил і параліч Євросоюзу.
Голова Військового комітету НАТО адмірал Джузеппе Каво Драгоне заявив, що НАТО обговорює перехід від реагування до дій у відповідь на гібридні атаки (включно з GPS-глушінням та іншими загрозами), а Білорусь у цих оцінках фігурує як постійний чинник ризику.
Сенатор США Ліндсі Грем закликав зробити ставку на різке посилення воєнних можливостей України шляхом передачі ракет Tomahawk, щоб «дістати» до інфраструктури, на яку спирається Росія, і тим самим «змінити воєнний баланс».
З аналогічною пропозицією виступив сенатор-республіканець Роджер Вікер: він заявив, що Конгрес виступить із такою ініціативою, але рішення ухвалювати має лише Дональд Трамп.
Від себе нагадаємо, що Грем і низка інших конгресменів уже давно виступають за це, але малоймовірно, що адміністрація Трампа на це піде.
Прем’єрка Данії Метте Фредеріксен заявила, що Україні потрібно дати найпотужнішу зброю, допомогти Києву чинити опір Москві, а також і далі нарощувати підтримку України, бо інші сценарії не спрацюють — Москва, за її словами, розуміє лише силу.
Прем’єр Великої Британії Кір Стармер у Мюнхені також говорив про зростання загроз із боку Москви.
«Загрози з боку Росії носять гібридний характер і відчуваються по всьому Європейському континенту. Росія взаємодіє з популістами і намагається розгойдувати європейські суспільства. Так, Росія припустилася стратегічної помилки, розпочавши війну проти України. Але при цьому вона переозброюється і перебудовує свою промисловість. І якщо буде досягнуто мирної угоди з Україною, російське переозброєння може прискоритися, а небезпека для Європи — посилитися…
Нам потрібно ясно заявити: ми не прагнемо конфлікту. Ми хочемо повернутися до стратегічної стабільності. Але перед лицем таких загроз у нас є лише один шлях: стримувати агресію і зробити все необхідне, щоб захистити наших людей і наш спосіб життя. Європа повинна стати більш самостійною — і діяти активніше».
Лицемірними, але показовими прозвучали заяви глави МЗС Китаю Вана Ї: він сказав, що Пекін сподівається на політичне врегулювання і якнайшвидше припинення бойових дій.
Резонансним стало й його доволі жорстке висловлювання про необхідність прямої участі Європи в переговорах і про те, що її не слід відсувати на другий план. Багато європейських лідерів, імовірно, вітають таку позицію, але ключове в тому, що вона розходиться з реальними позиціями Білого дому та Кремля.
Водночас західні медіа констатували, що відповідь Вана Ї про Україну не містить нічого нового і багато в чому повторює попередні заяви, зокрема його ж слова, сказані тут, у Мюнхені, торік.
У Пекіні й далі наполягають, що Китай не є стороною конфлікту й не залучений у нього безпосередньо.
Голова китайського зовнішньополітичного відомства також натякнув на бажання Пекіна, щоб будь-яка угода враховувала російські «занепокоєння», говорячи про необхідність «усунути корінні причини конфлікту».
Нагадаємо, що існує великий масив фактів, які підтверджують: Китай фактично бере участь у війні проти України на боці Москви, надаючи їй значну економічну і технічну допомогу в тому чи іншому вигляді.
Голова зовнішньополітичного відомства Євросоюзу Кая Каллас заявила, що «кінцевою метою Росії не є Донбас». На її думку, Росія вже не є наддержавою, а до втрати політичного впливу й економічної потуги Москву привела війна в Україні.
Коментуючи прагнення Зеленського встановити конкретну дату вступу України до ЄС, президент Латвії Едгар Рінкевич сказав, що Євросоюз не готовий назвати Україні дату вступу на цьому етапі. За його словами, «подобається це чи ні», членство України в ЄС «значною мірою пов’язане з мирною угодою», але водночас немає жодної впевненості, що Росія піде на угоду.
Гілларі Клінтон жорстко заявила, що Трамп «зрадив Захід», зайнявши «ганебну» позицію щодо України, що дозволяє Москві діяти безкарно.
Про те, як президент Барак Обама і держсекретарка Гілларі Клінтон у 2014 році під час анексії Криму й агресії на Донбасі теж зрадили Україну, вона, як зазначається, воліла не згадувати.
Назвавши війну Росії «головною загрозою європейським цінностям свободи й демократії», ексгенсек НАТО Єнс Столтенберг заявив, що «Україна повинна перемогти», а міністр фінансів Норвегії виступив за продовження військової підтримки Києва.
Президент Мюнхенської конференції з безпеки Вольфганг Ішингер закликав залучити ще більше інструментів тиску на Росію, щоб підвищити для Москви ціну війни: серед можливих заходів він назвав постачання зброї Києву, жорсткі американські й європейські санкції та боротьбу з «тіньовим флотом» Росії.
Бенефіс держсекретаря Марко Рубіо
Окреме місце на конференції посів виступ держсекретаря США Марко Рубіо, який різко контрастував із торішнім скандальним виступом віцепрезидента Венса.
Показово, що Рубіо розійшовся з Трампом у оцінці готовності Росії до переговорів щодо України під час промови в Мюнхені, яка, як зазначалося, контрастувала з конфронтаційною промовою Венса торік.
Рубіо сказав, що Вашингтон досі не знає, чи хоче Москва миру в реальності. Напередодні Трамп заявляв, що Кремль цього нібито прагне, а Зеленський може втратити шанс, передає ВВС.
Рубіо почав із нагадування про боротьбу Америки та Західної Європи проти комуністичних країн у період холодної війни. Він згадав падіння Радянського Союзу, який назвав «імперією зла», але додав, що це породило ілюзію «кінця історії».
Держсекретар назвав «небезпечним оманням» уявлення, ніби світ тепер стане безпечним «без кордонів, де кожен стане громадянином світу». Очікування глобальної ліберальної демократії, сказав він, «було дурною ідеєю, що ігнорувала як людську природу, так і уроки більш ніж 5000-річної зафіксованої історії людства, і це дорого нам коштувало».
Рубіо заявив, що США і Європа «належать одне одному», а «наша доля завжди буде тісно переплетена з вашою».
Ці слова зал зустрів оплесками. Попри те, що далі він говорив про серйозні розбіжності в питаннях міграції та вільної торгівлі, після виступу Рубіо в головній залі MSC, як писали медіа, «панувало загальне полегшення». Головний посил Рубіо полягав у тому, що США, за його словами, і далі хочуть залишатися союзником Європи.
Після промови Рубіо відповів на запитання про війну в Україні.
«Ми не знаємо, наскільки серйозно росіяни налаштовані на припинення війни, вони самі заявляють про це. Ми будемо продовжувати це перевіряти», – сказав держсекретар.
Він також заявив, що США продовжать тиснути на Росію санкціями та продажем зброї, яка в підсумку буде використана для захисту України.
Пізніше Рубіо сказав, що, на його думку, Росія не зможе досягти своїх початкових цілей у війні проти України. Він також уточнив, що зараз Москва втрачає 7000–8000 солдатів на тиждень.
Ці слова Рубіо, як підкреслювалося, розходяться з останньою заявою Трампа, який напередодні сказав, що Зеленський може втратити можливість укласти мир із Росією, яка нібито «хоче укласти угоду», і Зеленському «потрібно діяти», інакше він «упустить прекрасну можливість».
Таким чином Трамп, як зазначалося, начебто знову намагається тиснути на Київ, аби той прийняв умови Москви для припинення війни, включно з виведенням української армії з усього Донбасу.
Посилення тиску відбувається перед новим раундом переговорів, який цього разу пройде в Женеві.
Розвідслужби західних країн і українські офіційні особи, як і раніше, ставлять під сумнів зацікавленість Путіна в припиненні конфлікту та вважають, що російський лідер дотримується максималістських цілей.
Президент України, який також був присутній на конференції в п’ятницю, заявив, що, на його думку, Путін не хоче припинення війни, і поставив під сумнів його готовність до поступок. Відповідаючи на запитання про наміри Трампа змусити Україну піти на додаткові поступки, Зеленський сказав, що президент США тиснув на обидві сторони з метою досягнення компромісу.
Попри слова Рубіо про єдність Європи та США, Вашингтон, як зазначалося, продовжив відсторонювати союзників від переговорного процесу щодо України. Напередодні конференції медіа повідомляли, що держсекретар США Марко Рубіо пропустив зустріч із лідерами Німеччини, Польщі, Фінляндії та інших країн у рамках MSC, на якій мала обговорюватися Україна. Чи відбулася ця зустріч, так і залишилося незрозумілим; відомо лише, що Рубіо зустрічався з партнерами по G7.
У виступі Рубіо медіа також звернули увагу на його висловлювання про «кліматичний культ», занепад Європи та «дурну глобалізацію».
Головний тезис, який він повторив, — США не збираються «кидати» Європу і рвати з нею зв’язки.
«Ми не прагнемо розриву, а хочемо оживити стару дружбу й оновити найбільшу цивілізацію в історії людства», – заявив Рубіо.
Водночас він знову провів основну думку Трампа про те, що «Європа повинна бути здатною сама себе захистити», тобто європейці мають витрачати більше коштів на військові цілі.
Про глобалізацію Рубіо сказав: «Це була дурна ідея, яка ігнорувала уроки більш ніж 5000-річної історії людства, і це омання дорого нам коштувало».
Окремо держсекретар розкритикував ООН, заявивши, що організація продемонструвала безпорадність у питаннях Гази та України. За його словами, міжнародне право стає «прикриттям для тих, хто його порушує».
«Ми не живемо в ідеальному світі, і ми не можемо продовжувати дозволяти тим, хто відкрито й нахабно загрожує нашим громадянам і ставить під загрозу нашу глобальну стабільність, прикриватися абстракціями міжнародного права, які вони самі регулярно порушують», – заявив Рубіо.
Рубіо також розкритикував ситуацію з міграцією та енергетичною політикою.
«Ми відчинили наші двері безпрецедентній хвилі масової міграції, яка загрожує згуртованості наших суспільств, тяглості нашої культури й майбутньому нашого народу», – заявив він.
Окремо він згадав обмеження в енергетиці через так званий «кліматичний культ», наголосивши, що США і Європа «зробили ці помилки разом».
Нагадаємо, торік у Мюнхені віцепрезидент США Венс виступив із розгромною критикою європейців. Нинішня промова Рубіо, попри критику Європи, багато в чому, як зазначалося, різко відрізнялася від зухвалого «бенефісу» Венса.
Водночас, попри те що нинішні заяви Рубіо прозвучали м’якше, ніж торішня промова Венса, за змістом сенс був подібний: Європа повинна змінюватися, повністю слідуючи у фарватері нової політики США.
Так само порушувалося питання, наскільки більш зважена позиція Рубіо узгоджується з імпульсивною політикою Трампа, зокрема щодо України.
Зрештою, за даними медіа, виступ Рубіо не спричинив у Європі ейфорії.
Наголошувалося, що Рубіо — це найкраще, на що Європа може розраховувати від американської адміністрації. Але він доволі чітко дав зрозуміти: навіть якщо трансатлантичні відносини не буде розірвано, вони істотно відрізнятимуться від того, до чого Європа звикла.
Попри тепліший тон Рубіо (порівняно з Трампом і частиною його соратників), відносини Європи та США залишаються напруженими.
Арія Зеленського» на «мюнхенській сцені
Зеленський зробив низку заяв під час виступу на Мюнхенській конференції з безпеки, а також у дискусіях і відповідях журналістам.
Він почав із щирої подяки союзникам Києва. Говорячи про удари агресора по енергетичній інфраструктурі країни минулого місяця, Зеленський повідомив, що ворог застосував 6000 ударних дронів і 158 ракет.
«В Україні не залишилося жодної електростанції, яка не була б пошкоджена російськими атаками», — сказав він.
Відповідаючи на запитання про прогнози на 2026 рік або на наступні шість місяців, Зеленський заявив, що його найбільше хвилює «завтра і післязавтра».
За його словами, Україна продовжить мирні переговори, і є надія, що в них братиме участь більше європейських лідерів.
Зеленський також заявив, що продовжуватиме домагатися вступу України в ЄС, попри те, що деяким лідерам Євросоюзу, як зазначалося, не подобаються його неодноразові прохання назвати точну дату вступу.
Він висловив упевненість, що без чітких зобов’язань Путін зробить усе можливе, щоб зірвати процес вступу до ЄС, «своїми руками або руками якихось не дуже великих країн».
Дякуючи за підтримку, Зеленський сказав, що Києву потрібні надійні гарантії безпеки, щоб убезпечити Україну після війни.
На його думку, вирішальне значення матиме єдність, і роль США «важлива», бо «їм потрібно лише зробити Україну сильнішою за Росію».
Зеленський підтвердив обіцянку провести вибори, як того вимагала адміністрація Трампа в межах мирних переговорів, у разі припинення вогню.
Він припустив, що двомісячне припинення вогню може привести до проведення голосування.
«Звичайно, ніхто не підтримує вибори під час війни, це щось дивне. Але знову ж, якщо американська сторона буде продавлювати цей сигнал, я готовий показати, що ми готові. Дайте нам два місяці без вогню, і ми підемо на вибори. Може не два місяці, але нам потрібен час підготуватися», – сказав Зеленський.
Від себе зазначимо, що 2 місяці — це надто малий строк, і раніше висловлювалися думки, що для належної підготовки потрібно щонайменше пів року.
У межах нової та доволі сумнівної стратегії Зеленський пообіцяв довести щомісячні втрати російської армії убитими до 50 тисяч осіб.
Це, як зазначалося, еквівалент чисельності великого армійського корпусу або невеликої загальновійськової армії.
«Завдання нашої армії ясне: знищити якомога більше російських окупантів. І мета конкретна — не менш ніж 50 000 осіб на місяць. Я впевнений, що навіть для Росії це буде серйозно», — сказав Зеленський.
За його словами, лише за грудень ЗСУ змогли знищити й вивести з ладу з тяжкими пораненнями 35 тисяч ворожих військових. У січні кількість безповоротних втрат Москви, заявив Зеленський, знизилася до 30 тисяч осіб через падіння інтенсивності атак. Також він сказав, що агресор «платить за кожен кілометр окупованої української землі на донецькому фронті життями 156 солдатів».
Раніше західні медіа з посиланням на джерела повідомляли, що на початку року ворог перестав повною мірою перекривати втрати на фронті. У січні до армії записалося на 9 тисяч контрактників менше, ніж втратили війська, тоді як у грудні це співвідношення було приблизно однаковим.
Зеленський також сказав у Мюнхені, що США вимагають від України односторонніх поступок у мирному процесі.
«Ми щиро сподіваємося, що тристоронні переговори наступного тижня будуть серйозними, змістовними, корисними для всіх нас, але, чесно кажучи, інколи здається, що сторони говорять про зовсім різні речі. Американці часто повертаються до теми поступок, і надто часто ці поступки обговорюються лише в контексті України, а не Росії», – сказав Зеленський.
Він заявив, що сподівається на встановлення миру цього року.
Нагадаємо, західні медіа писали про вимогу США до Києва погодитися на виведення військ із Донбасу, а Трамп закликав Зеленського прискорити укладення мирної угоди, бо Москва нібито «готова до миру».
Зеленський на MSC розкритикував адміністрацію Байдена, заявивши, що вона «намагалася керувати швидкістю війни».
«Я пам’ятаю, як сприймали повномасштабну війну перші роки, і нам говорили, що підтримка буде продовжуватися, але не в такому масштабі, який потрібен, щоб Україна перемогла або Росія програла. І що це означало? Це означало час. Ідея була в тому, що Америка може керувати швидкістю війни і ризиками ескалації, щоб дійти до точки, коли Росія більше не зможе атакувати, і Україна погодиться не повертати свої окуповані території», – сказав Зеленський у Мюнхені.
Він нагадав, що напередодні вторгнення з Вашингтона звучала порада «рити окопи», що, на його думку, було недостатньо на тлі зосередження сотень тисяч російських військових біля кордону.
Водночас американська преса неодноразово писала протилежне: Зеленський не прислухався до попереджень про швидке вторгнення.
Своєю чергою колишній генсек НАТО Столтенберг згадував, що Байден називав Зеленського «занозою в дупі».
Зеленський знову наголосив, що гарантії безпеки Україні потрібно надати до підписання мирної угоди, і висловив надію, що «Трамп почує нас».
«Угода про гарантії безпеки повинна бути укладена до будь-якої угоди про завершення війни. Ці гарантії дадуть відповідь на головне питання: як довго знову не буде війни? І ми сподіваємося, що президент Трамп почує нас. Ми сподіваємося, що Конгрес почує нас», – сказав Зеленський.
Але, за даними західних медіа, Трамп погоджується надати гарантії безпеки лише після підписання Україною всього комплексу мирних домовленостей, включно з виходом ЗСУ з Донецької області.
Водночас Зеленський у Мюнхені традиційно заявив, що не піде з Донбасу, але підтвердив готовність розглянути пропозицію США щодо «вільної економічної зони».
«Американська сторона запропонувала вільну економічну зону. Ми сказали, що готові розглянути такі пропозиції. Але це наша територія. Вона повинна залишатися нашою територією. Ми не можемо просто піти. Там живуть 200 000 українців. Це наша земля. Ми не можемо просто втекти. Ми не втекли в перший день цієї війни, то чому ми повинні зробити це сьогодні? Ми не чуємо жодних компромісів з боку Росії. Ми хочемо почути щось від них», – заявив Зеленський.
Зеленський також провів зустріч із держсекретарем США Марко Рубіо, але про зміст переговорів нічого не повідомлялося, окрім короткого коментаря самого Зеленського для медіа.
Він сказав, що поінформував Рубіо про ситуацію на фронті, російські удари та наслідки атак по енергосистемі. Також обговорювалися тристоронні переговори про мир в Україні.
«Ми також порушили питання послідовності кроків. Важливо, щоб був прогрес у питаннях гарантій безпеки й економічного відновлення», – заявив Зеленський.
Наприкінці Зеленський повідомив, що напередодні тристоронніх зустрічей у Женеві говорив із представниками президента Трампа — Віткоффом і Кушнером.
За його словами, сторони розраховують, що переговори будуть результативними.
Також, як зазначалося, обговорювалися напрацювання після зустрічей в Абу-Дабі.
«Не все може бути озвучено телефоном, і наша переговорна команда представить позицію України наступного тижня», – сказав Зеленський.
Деякі підсумки
Отже, що показала конференція, якщо відкинути пафос?
По-перше, Європа остаточно усвідомила: Америка Трампа більше не є союзником, і потрібно готуватися до «стратегічної автономії» та менше залежати від США.
По-друге, Європі слід готуватися до протистояння з Росією, найімовірніше без допомоги Штатів.
По-третє, і сама війна в Україні, і її припинення несуть для Європи ризики; у другому випадку — ризики нападу з боку Москви, отже слід і далі тиснути на Росію, доки вона не буде повністю виснажена у військовому й економічному плані.
Усе це, як зазначалося, загрожує Європі війною на два фронти — проти Москви й Трампа.
Трамп бачить у Європі не лише «нахлібника» в питаннях безпеки, а й конкурента на світовому ринку, другого після Китаю.
Водночас Трамп навряд чи має намір віддати Європу у сферу впливу Китаю та Москви; при цьому, як зазначалося, він активно витісняє Росію з європейського енергоринку.
Як випливало з розлогих міркувань, Трамп хоче перетворити європейців на своїх васалів, використовуючи їхню залежність від США у сфері безпеки як інструмент домінування Америки в Європі.
У рамках цієї концепції Європа повинна рухатися у фарватері Вашингтона і витрачати кошти на американські товари.
При цьому, як зазначалося, Трамп більше не хоче «давати» Європі нічого суттєвого, вважаючи, що «ядерна парасолька» США над НАТО — і без того велика послуга, за яку європейці мають бути «по гроб життя».
Європа як єдиний сильний суб’єкт Трампу, як стверджувалося, не потрібна, і тут його інтереси збігаються з інтересами Москви.
Тому у Вашингтона є інтерес послаблювати Євросоюз і заохочувати внутрішні тертя, аж до розвалу ЄС, і в цьому, як зазначалося, інтереси Трампа та Москви також можуть збігатися.
Ставити окремі європейські держави в повну залежність від себе США, як підкреслювалося, легше, ніж «брати до нігтя» весь Євросоюз.
На це накладається ідеологічне протистояння між «правим» Трампом і ліволіберальними елітами Європи, які сподіваються на повернення демократів до влади у США. Водночас, як зазначалося, немає гарантій, що це станеться, як і немає гарантій, що політика Вашингтона сильно зміниться навіть у разі повернення демократів у Білий дім.
У таких умовах, як писалося, Європа має два варіанти: або погодитися на роль васала Штатів із поступовою деградацією економіки та демонтажем соціальної держави, зокрема через зростання військових видатків, або організувати опір курсу США.
У другому випадку, як підкреслювалося, постає питання війни в Україні та відносин із Москвою, бо Європа опиняється у стані «війни на два фронти». При цьому продовження війни в Україні та подальше втягування Європи в неї веде до зростання залежності Європи від Америки. Це, як зазначалося, також вигідно США, бо послаблює й виснажує Москву, зокрема через санкції, розчищає світовий ринок для американських енергоносіїв і перешкоджає поверненню російської нафти й газу на європейський ринок.
У цьому сенсі, як стверджувалося, у Європи є інтерес у прагненні Трампа «будь-якою ціною» закінчити війну. Це прагнення пов’язували з різними чинниками: спробою Трампа отримати принаймні нейтралітет Москви у протистоянні США з Китаєм і уникнути ризику ескалації аж до ядерної війни, бажанням здобути очки на завершенні війни перед виборами до Конгресу, наміром «освоїти 200 млрд» розморожених у рамках «мирної угоди» російських активів, запуском бізнес-проєктів із Москвою тощо.
Такий підхід, як зазначалося, не поділяють багато хто в адміністрації Трампа і в Республіканській партії, де є сильне лобі ВПК і нафтогазового бізнесу. Але поки Трамп добивається миру «будь-якою ціною», фактично за рахунок України, адміністрація змушена працювати в цьому напрямі.
Окремо наголошувалося, що війна в Україні не лише становить загрозу для Європи, а й вигідна, бо стримує Москву від агресії проти Європи: у Росії, як зазначалося, для цього не вистачає сил і ресурсів, які зв’язані на українському фронті. Водночас звучала думка, що напад Москви на одну чи кілька країн НАТО є нереальним і це лише «лякалка», яку використовують у різних політичних інтересах. При цьому, як зазначалося, багато топових європейських політиків дедалі частіше й серйозніше говорять про ризики агресії зі сходу.
Не заглиблюючись у дискусію про реальність такого нападу, в тексті зазначалося, що подібний сценарій виглядає цілком можливим, і навіть одна лише «калінінградська проблема» слугує цьому підтвердженням.
Загалом, як підсумовувалося, діалектика виглядає складною й заплутаною.
Далі автори звертали увагу на те, що в трикутнику Москва – Євросоюз – США є ще й сама Москва, яка наразі не збирається припиняти війну, прагнучи змусити Трампа піти на потрібний Кремлю переділ сфер впливу. Для цього, як зазначалося, Москва використовує і війну в Україні, і спроби зацікавити Трампа та його оточення «проєктами століття» з передбачуваними, сумнівними, а подекуди й міфічними прибутками. Про це йшлося в публікації Інтернет-видання «Економічні Новини» під заголовком ««План Дмитрієва» на 12 трильйони доларів – підкуп Трампа Москвою за рахунок України».
Також наголошувалося, що те, що в Росії дедалі більше загострюються соціально-економічні проблеми, про які говорять навіть найбільш прокремлівські джерела, поки що не зупиняє путінський режим у війні.
Окремо стверджувалося: якби Москва була реально націлена на завершення війни, Кремль погодився б на припинення бойових дій по лінії фронту, не висував би вимог «віддати те, що так і не змогли завоювати», не вимагав би визнати суверенітет Москви над Кримом і Донбасом, а також припинив би удари по інфраструктурі України за умови, що Україна не робитиме того самого.
Також зазначалося: якби Кремль справді прагнув миру, там не призначили б знову керівником переговорної групи Мединського, який перетворює переговори на балаган, читаючи «історичні лекції про боротьбу Петра Першого з татаро-монгольським ігом».
У підсумку робився висновок, що поки що нічого принципово не змінюється: війна в Україні триває, шансів на її швидке завершення «не проглядається», а винними в цьому автори називали не Україну і Зеленського, які не погоджуються на умови Кремля, а Москву, що продовжує агресію за підтримки Китаю та за попустительства Трампа з його політикою — замість жорсткого економічного й технічного тиску.
Європа, як підкреслювалося, з одного боку користується тим, що війна в Україні відсуває у часі небезпеку російської агресії, а з другого — дедалі більше усвідомлює загрози зі сходу і починає, хоч і повільно, готуватися до них, паралельно допомагаючи Україні, хоча й із проблемами.
І лише Україна, як зазначалося, вже майже чотири роки платить за це жертвами та руйнуваннями, поки на черговій конференції з безпеки лунають полум’яні промови, сповнені пафосної тривоги за майбутнє Європи і світу.
