Президентські вибори зразка 2019 стануть рекордними за кількістю зареєстрованих кандидатів з часів здобуття незалежності України. На даний момент Центрвиборчком (ЦВК) вже допустив до виборів білше ніж 30 учасників, побивши рекорд 2004 року, хоча спробувати щастя в боротьбі за найвищу державну посаду в країні збиралося в три рази більше бажаючих.
Така активність серед кандидатів пов’язана з майбутніми парламентськими виборами, які пройдуть вже цієї осені, тому в найближчі два місяці кожен з них спробує вичавити з президентської кампанії свій максимум. Про те, яким технологіям вирішили віддати перевагу основні лідери президентських перегонів в боротьбі зі своїми опонентами, чи зможуть вони підкріпити свій нинішній рейтинг реальним результатом, наскільки сильним буде російський вплив, якими критеріями буде керуватися український виборець у своєму виборі, а також багато іншого «Економічні Новини» запитали у керівника Центру прикладних політичних досліджень «Пента» Володимира Фесенко (В.Ф.), директора Інституту глобальних стратегій Вадима Карасьова (В.К.), а також директора Агентства моделювання ситуацій Віталія Бали (В.Б.).
Як Ви оцінюєте офіційний початок виборчих перегонів в Україні і таку кількість кандидатів у президенти в цілому? Яка тенденція простежується ?
В.Ф.: Вже очевидно, що за кількістю кандидатів в президенти буде рекорд. Їх уже більше тридцяти. Точну кількість дізнаємося 8-9 лютого. Це було прогнозовано. В умовах загальної недовіри до еліт у багатьох кандидатів з’явилися ілюзії, що вони можуть «вистрілити» в політичному плані, підвищити свій рейтинг. Плюс додатковий фактор – восени пройдуть парламентські вибори. І як мінімум від третини до половини представників – це лідери партій, які вже зараз будуть просувати рейтинги своїх політичних сил. Ще один фактор збільшення числа кандидатів – фаворити будуть страхуватися і запускати технічних кандидатів, через яких спробують завести своїх людей до виборчих комісій.
Вадим Карасьов
В.К.: Наявність величезної кількості технічних кандидатів. Мета зрозуміла – розмити і довести до абсурду виборчу кампанію, щоб менше звертали увагу на лідерів перегонів і більше на різного роду технічних, полутехнічних кандидатів, а іноді і відвертих «фріків». Звичайно, на процес впливає той факт, що поріг участі у виборчій кампанії досить низький. Всього 100 тис. долларів. Тому для українських топових політиків знайти гроші на технічних кандидатів не складає особливих труднощів. Треба подумати про те, щоб зробити бар’єри вищими, інакше це все перетворюється в «театр абсурду» і «фрік-шоу». Тридцять кандидатів вже багато і, напевно, буде ще більше, коли закінчиться реєстраційний етап кампанії. Проте, не дивлячись на велику кількість кандидатів, є група лідерів. На ній фокус уваги і ЗМІ, і спостерігачів, і простих виборців. Ця група йде щільним рядом і розрив між учасниками невеликий. Вони відомі – Тимошенко, Зеленський, Порошенко. Трохи здав Гриценко. «Оппоблок» так і не зміг вирішити проблему єдиного кандидата, тому Бойко і Вілкул йдуть трохи позаду. Також буде набирати бали Ляшко, з огляду на те, що він політик медійний, і в ході виборчої кампанії якийсь приріст теж отримає. Це група лідерів, яка визначає змістовність і результативність нинішньої виборчої кампанії.
В.Б.: Нічого особливого на старті не сталося, за винятком, можливо, того в який спосіб заявив про своє бажання балотуватися представник «Кварталу 95» Зеленський, що забезпечило йому перше місце в соціологічному рейтингу на сьогоднішній день. З одного боку, така кількість кандидатів, що претендують на пост президента, може сприйматися негативно, оскільки велика кількість т.зв. «Технічних кандидатів», які будуть допомагати основним фаворитам гонки. Але з іншого боку – тепер ніхто не зможе сказати, що ми не маємо альтернативи і нам нема з кого вибирати. Є багато претендентів і у громадян України з’являється можливість голосувати не за тих, хто може виграти вибори, а за тих, хто їм дійсно подобається. І через півроку на парламентських виборах проголосувати за політичні партії, представниками яких вони є, і допомогти їм пройти до Верховної Ради.
Роль «російського чинника» як і раніше істотна або ж нам вдалося обмежити вплив країни-агресора на виборчий процес в Україні?
В.Ф.: В Україні істотно обмежений вплив Росії в інформаційному полі. Заборона трансляції російських телеканалів в кабельних мережах, обмеження для соціальних мереж і російського пошукача «Яндекс» … Це дуже важливо. Тепер в Росії менше можливостей безпосередньо впливати на українську аудиторію через свої ЗМІ. Хоча, хто захоче, звичайно, може в інтернеті дивитися російські телеканали і обходити заборону на різні сайти за допомогою спеціальних програм. Але вплив «російського чинника» все одно є. І найрізноманітніший. Росія ясно дала зрозуміти, хто є її фаворитом на цих виборах. Це Юрій Бойко. І включення до списку санкцій ключових фігур «Оппоблоку» з «ахметівської» групи впливу свідчить про те, що для того, щоб реалізувати свій сценарій Росія готова карати навіть тих людей, які істинно проросійські. І реакція Добкіна дуже показова. Він образився. Або Новинський, який так захищає Московський патріархат, а його теж включили до списку санкцій, тому що голосував за виключення Бойка і Льовочкіна з фракції «Оппоблоку». Думаю, що об’єднання групи Льовочкіна – Фірташа з Медведчуком теж відбулося під впливом Росії. Крім цього, є і буде вплив Росії через кібератаки, в соціальних мережах спробують впливати на українсько-громадську думку перед виборами. Так що в цьому плані російський вплив залишиться, він буде істотним, але не визначальним.
В.К.: Якщо чинний президент сам говорить про те, що є тільки два кандидати на пост глави держави, то «російський фактор» бере участь чи ні? В якійсь мірі ми легітимізуємо фігуру Путіна як учасника виборчого процесу в Україні. Тепер навіть такі форми участі Росії з’явилися. Я не беру до уваги вплив по лінії спецслужб. Тут, напевно, всі будуть працювати, враховуючи геополітичні ставки цих виборів. Але прямого впливу немає. Тим більше, якщо до другого туру, швидше за все, виходять Тимошенко і Порошенко, то для Росії ця різниця не дуже велика. Оскільки це кандидати західного вектора, які виступають за вступ до НАТО, ЄС, єдину помісну церкву. У стратегічному і ідеологічному сенсі суттєвої різниці тут немає. І в Росії це добре розуміють. У них завдання інше. З огляду на, що з кожним разом якість виборчої кампанії у нас знижується, ставки йдуть на те, щоб дискредитувати вибори в Україні, звинуватити в недемократичності, в фальсифікаціях, в електоральному шахрайстві, щоб взагалі не визнавати вибори як такі. Нашим політикам це теж треба розуміти. Чим брудніше вони будуть проводити свою виборчу кампанію, тим більше приводів буде у «путінського» режиму по делігітімаціі результатів виборів в Україні.
В.Б.: Безумовно «російський фактор» так чи інакше буде мати свій вплив на виборчий процес в Україні. Однак роль цієї країни вже істотно зменшилася в порівнянні з попередніми роками. Зараз проросійські сили намагаються йти різними колонами і більше розраховують на парламентські вибори в країні. Використовуючи війну на Донбасі через певні політичні сили, Росія хоче відновити свій вплив на Україну. Однак навряд чи їй це вдасться.
Опозиційним силам від південного сходу країни так і не вдалося висунути одного кандидата на вибори президента України. У них є шанси на реванш?
В.Ф.: Шанси на реванш вкрай малі. На рівні 1-2% і то, якщо співпаде цілий ряд обставин. Відсутність єдиного кандидата зменшує шанси. Але найголовніше, це пов’язано з тим, що після 2014 року, окупації Криму і частини Донбасу, з українського електорального поля випало близько 5 млн. виборців, які раніше голосували за Партію регіонів і «комуністів». Без цих 5 млн. ні на президентських, ні на парламентських виборах проросійські сили не зможуть взяти реванш. Однак, на парламентських виборах вони можуть приблизно вдвічі збільшити своє представництво. Більшості не матимуть, але все ж таки це вже буде сильніша опозиція, ніж зараз і в більшій мірі буде впливати на законодавчий процес, внутрішні домовленості і т.ін.
В.К.: Колишній «Оппоблок», розділений сьогодні, більше буде орієнтуватися на парламентські вибори. І у Бойка, і у Вілкула є непогані шанси на участь у виборчій кампанії, на отримання особистого результату з тим, щоб вже конвертувати його в парламентське представництво. Але між двома частинами «Оппоблоку» зараз розгортається серйозна боротьба, що в свою чергу йде на користь лідерам президентських перегонів.
В.Б.: Насправді поняття «опозиція» трохи неправильно у нас трактується. Всі, хто не при владі – всі в опозиції. Або це проросійські сили, або проєвропейські. З цієї точки зору, у нас дуже багато політичних сил. І треба бути дуже наївним, щоб розраховувати, що всі вони об’єднаються і висунуть одного кандидата. У нинішніх реаліях України це зробити неможливо. Що стосується безпосередньо «Оппоблока», то не стане відкриттям, що їх головний розрахунок – збільшити своє представництво в парламенті.
Віталій Бала
Нове гасло президента «Або Порошенко, або Путін». Чи не занадто ризиковано порівнювати інших кандидатів з маріонетками Кремля?
В.Ф .: Звичайно, ризиковано. Вже існує жарт: тоді Путін. Є і така відповідь. Інша справа, чи знає Путін про це? Це дуже маніпулятивне гасло, бо не можна записати ні Тимошенко, ні Гриценко, того ж Зеленського і багатьох інших в проросійські кандидати. Це абсолютна дурість, яка не відповідає дійсності. Але така політтехнологія, обрана командою Порошенко. Частково вона працює. Судячи з останніх опитувань, роблячи поправку на ступінь довіри до одного з опитувань, але в принципі на Галичині ефект є. Порошенко вдалося, в тому числі за рахунок Томосу і масштабної інтенсивної кампанії, збільшити свій рейтинг і трохи збити рейтинг Тимошенко в цьому регіоні. З іншого боку, є небезпека поляризації, яка відбувається в електоральному полі. Навіть з’їзди партій проходили синхронно. Така гра на контрасті висунення Порошенка та з’їзд Опозиційної платформи «За життя» з виступом Медведчука, які транслювалося одночасно. Це гра на розрив, розкол країни. Дуже небезпечна гра. До таких політтехнологій я ставлюся вкрай критично.
В.К.: Це дуже ризиковано і балансує на грані провалу. Легітимізуючи участь керівництва іншої країни, причому країни -агрессора на наших виборах при всіх розрахунках і резонах технологів команди президента, вони дещо не взяли до уваги. А якщо Порошенко не пройде до другого туру і не виграє вибори? Виходить, що Путін їх виграє? Так ми дискредитуємо перемогу будь-якого іншого кандидата. Ніхто сьогодні зі стовідсотковою впевненістю не може говорити, що перемагає Порошенко. У нього є проблеми з виходом у другий тур. Тому ця дихотомія «Путін – Порошенко» досить небезпечна, з точки зору того, що тоді російська пропаганда отримає можливість говорити про те, що хто би не виграв вибори в Україні, крім Порошенка, переможе Путін. Якщо до другого туру пройдуть Тимошенко і Зеленський, виходить, що Путін вже переможець. Мені здається тут трохи ризикують технологи і штабісти президента. Нам не потрібна перемога за всяку ціну когось із кандидатів. Необхідно, щоб на виборах перемогла демократія, а не конкретний кандидат, щоб вибори знімали протиріччя в суспільстві, зміцнювали державність, а не навпаки.
В.Б.: Команда президента технологічно вирішила, що це зможе допомогти Порошенко на виборах. Певним чином, їм це вдається. Тим більше що, не бажаючи того і сам Путін йому підіграв, заявивши, що з чинним президентом України домовлятися не буде і чекає поки у нас в країні буде обрано нову владу. Безумовно, на громадянах, які налаштовані патріотично, цей технологічний хід може спрацювати.
Як Ви вважаєте, чи вибачить український виборець Порошенко те, що ті, хто сприяв розв’язанню війни Росії проти України, до цього часу на волі і знову претендують на владу?
В.Ф.: Думаю, що дуже багато виборців не пробачать Порошенко найрізноманітніші речі. І це, в тому числі. Але, в першу чергу, йому не пробачать падіння рівня життя, яке відбулося у більшості українців, підвищення комунальних тарифів. Крім того, багато хто не пробачать йому того, що він зберіг свій бізнес, залишившись одночасно і президентом, і самим великим бізнесменом в країні. Йому не пробачать того, що обіцяв жити «по-новому», а при цьому були збережені більшість старих практик. Адже так і не почалася серйозна цілеспрямована боротьба з корупцією, навпаки, багато членів президентської команди почали торпедувати корупційні інститути. Причин для нелюбові до Порошенко або те, чого його можуть не пробачити, дуже багато у різних груп виборців.
В.К.: У суспільстві немає консенсусу з цього приводу. Хтось вважає, що Порошенко зупинив війну, інші вважають, що він не виконав свої обіцянки. Але важливо відзначити, що в 2014 році він йшов на вибори як «президент миру», а в 2019 році – вже як «президент холодного миру» з Росією. Зрозуміло, що не будуть говорити, що він «президент війни», коли інші кандидати говорять про мир. Тому придумали формулу «холодного миру». Те, що зараз і відбувається. Прямих масштабних військових дій не ведеться, хоча конфлікт на Донбасі продовжує залишатися кривавою раною, яка виснажує країну, економіку і не сприяє посиленню державності та консолідації суспільства.
В.Б.: Цю тезу активно використовуватимуть опоненти президента. З іншого боку, мова йде про те, що президент за Конституцією не має втручатися в діяльність правоохоронних органів. Останні самі повинні діяти в рамках чинного законодавства. Не думаю, що це може суттєво вплинути на позиції Порошенко. З однієї простої причини, коли він став президентом, пройшло кілька місяців і саме та перехідна влада, яка була після Революції Гідності повинна була прийняти швидко всі ці рішення.
У президентській команді відзначають, що не мають наміру експлуатувати церковну тему безпосередньо в ході виборчої кампанії. Чому?
В.Ф.: Вони її експлуатують. Зробили невелику перерву на минулому тижні, але це було пов’язано з закордонними візитами президента до Ізраїлю, в Давос, потім його висуненням. Тобто, була невелика пауза. А далі за чутками «Томос-тур» буде відновлено. Тому релігійну тему президентська команда використовує по повній програмі.
В.К.: Вони її вже використали, отримали в районі 2-3% підтримки, тому, звичайно, зараз це вже не матиме великого електорального ефекту. Інша справа, що президент використовував релігійну тематику не як кандидат в президенти, а як глава держави, оскільки в той час він ще не висувався кандидатом. Він це зробив тільки в кінці січня. Але як потенційний кандидат грав на цій темі по повній програмі.
В.Б.: Я не бачу сенсу робити акцент на питаннях віри. Так чи інакше, подобається це комусь чи ні, але в книгах історії України буде записано, що саме за президентства Порошенко країна отримала незалежну православну церкву. Сподіваюся, що в команді президента це розуміють, тому не хочуть зводити ситуацію до чисто політичних технологій.
Наскільки вдалим був старт передвиборчої кампанії Володимира Зеленського і які тепер його позиції?
В.Ф.: Відповідь очевидна. За даними соціологічних опитувань, я говорю про найвідоміші соціологічні компанії, Зеленський вийшов на перше місце. Стрибок величезний. Була позитивна динаміка восени, але в січні, після заяви про свою участь у виборах, його рейтинг збільшився більше, ніж на 5%. Це головний аргумент на користь того, що старт у нього вийшов просто блискучим. Він зробив те, чого від нього не очікували. Може, він і сам від себе не очікував, що за рейтингами вийде на перше місце. Насправді, Зеленський відібрав у багатьох. Зокрема, у Гриценко. Він став таким «консолідатором» для тих виборців, які не хочуть голосувати за традиційних політичних лідерів, а хочуть підтримувати когось нового.
Володимир Фесенко
В.К.: Якщо він залишається в трійці лідерів, значить старт був відносно успішним. Ще є два місяці. Подивимося, як він зуміє розпорядитися цим часом. Хоча і були проколи, що дало підставу критикам Зеленського, недоброзичливцям, відвертим «ботам» і «чорним» технологам включиться в гру проти нього, звинувачувати в бізнесі з Росією, якихось прихованих, відсутніх в декларації нерухомостях і т.ін. Але, очевидно, поки це не завдає істотного збитку Зеленському. Грамотно підійшли його технологи, зарано не вступаючи в кампанію. Він тримав інтригу, притягував увагу, “піде – не піде”, що само по собі, непогана технологія. Коротка дистанція для Зеленського обмежує час для пошуку великого компромату проти нього і його команди. Якби було падіння, то можна було б говорити про те, що старт виявився невдалим. Ми ж бачимо по іншим кандидатам як вони гальмують. Той же Гриценко, Бойко. Але у Зеленського, з точки зору рейтингу, поки більш-менш все йде за планом.
В.Б.: Його старт був вдалим з позиції «проти всіх». Раніше я говорив, що він представляє електорат, як я називаю, «противсіхи». Їх аргументація зводиться до одного – всі погані і давайте спробуємо когось іншого. Але, з точки зору інтересів України, це не серйозно. Так можуть гратися в Данії і обирати коміка мером Рейк’явіка. Ця країна входить до п’ятірки країн з найвищим рівнем життя. За нинішньої ситуації в Україні такі витівки не дуже доречні. «Противсіхи» мають право бути розчарованими в політичному класі в Україні, і, все ж таки, серед них є багато адекватних людей. Але я б порадив їм добре подумати перед тим як віддавати свій голос на його користь. Хоча, з точки зору своєї заяви, свою несхожість Зеленський зробив досить успішною. Але успішною з точки зору політика або актора? Думаю, що в даному випадку мова йде про хорошу акторську гру. Тому що про політику, крім якихось загальних фраз, які не завжди відповідали інтересам України, включно з позицією щодо наших взаємин з МВФ, поки мова не велася. Насправді, все не так просто, як можна говорити. Це чистий води популізм, який до того ж грунтується на певній некомпетентності. Мені самому цікаво дізнатися який відсоток виборців готовий проголосувати за Зеленського, щоб зрозуміти скільки у нас «противсіхів» і «хохлів-малоросів». Це, звичайно, жарт. Але поведінка Зеленського нагадує поведінку «хохла-малороса». Істинний українець ніколи б не дозволив собі відпускати жарти про країну або томос.
Ще однією інтригою нинішніх виборів була участь Святослава Вакарчука. Днями він заявив, що не братиме участь в президентських перегонах, однак не відмовляється від ідеї привести у владу якомога більше «молодих професіоналів»? Що Ви скажете з цього приводу?
В.Ф .: Одна з причин зростання рейтингу Зеленського – якраз слабкість Вакарчука і його невизначеність. Від нього очікували, що він буде висуватися, але він цього не зробив. Тому вже восени почалося активне перетікання більшості прихильників Вакарчука до Зеленського, за даними соціологів. Що буде далі з Вакарчуком? Його слабкість на президентських виборах, те, що він так і не став брати участь, невиразність його позиції, психологічна слабкість зіграє проти нього і на парламентських виборах. Думаю, що реально Вакарчук може проявити себе тільки в командній грі. Якщо разом з Гриценком, Садовим, Безсмертним зможуть створити нову об’єднану проєвропейську демократичну силу, тоді у нього буде шанс. Зараз є проблема роздробленості демократичної опозиції. І Вакарчук разом, наприклад, з Безсмертним, хорошим досвідченим політиком, можуть зіграти важливу роль в об’єднанні демократичних сил. Вийде чи ні – не знаю. Але якщо Вакарчук погодитися бути ідеологом, «фронтменом» такого об’єднання, то все може бути. Якщо тільки не буде повторювати помилок нинішньої президентської кампанії.
В.К.: Якщо б Вакарчук взяв участь у виборах, став би заважати президенту Порошенку потрапити до другого туру виборів. Він би серйозно обмежив можливості останнього, оскільки у нього приблизно один і той же прозахідний, проєвропейський електорат, тільки більш молодший і активний. Тому Вакарчук в якійсь мірі був приречений, щоб не брати участь у виборчих перегонах. Над цим попрацювала президентська команда, тому Вакарчуку не залишається нічого іншого як все-таки пропустити ці вибори і вже розраховувати більше на парламентські вибори.
В.Б.: Думаю, що Вакарчук продемонстрував, що він розумніший Зеленського. Він обізнаний, що політика – це серйозна діяльність і просто так заявити про бажання керувати державою буде виглядати несерйозно. Тим більше, без хорошої команди професіоналів це зробити нереально. У нас парламентсько-президентська форма правління і може так статися, що президент буде мати антипрезидентську силу в парламенті, тому нічого не буде виконуватися з того, що він наобіцяє. До цього потрібно ставитися більш свідомо і серйозно. Як на мене, Вакарчук абсолютно правильно все зробив. І якщо захоче йти в політику, він зможе сам очолити партію або, якщо його запросять, допомогти якійсь політичній силі зайти в парламент і мати там свою фракцію.
Продовження інтерв’ю з експертами читайте завтра, 08.02.2019
