РусУкр

Зе проти Пу. Спроба прогнозу і питання без відповідей

 
Друк Відправити на пошту

 

 

Політичні прогнози – заняття вкрай сумнівне, особливо якщо мова йде про прогнози подальших відносин України з Москвою. З усіх зовнішньо- та й внутрішньополітичних проблем відносини з Москвою, анексія Криму та війна на Донбасі залишаються чи не найголовнішими, а також нерозв’язними.

Зе проти Пу. Спроба прогнозу і питання без відповідей

Початок діяльності нової влади на чолі із Зеленським ознаменувався цілою низкою заяв новоявлених вітчизняних політичних діячів, інформують Економічні Новини.

Короткий анамнез

Загальне суб’єктивне враження від цих заяв найкраще, мабуть, можна охарактеризувати відомою приказкою: ясно, що нічого не ясно! В тому сенсі, що запропонований креатив у вигляді референдуму з приводу Донбасу і Криму, які Україна давно не контролює, виглядає красиво, але що це дасть – незрозуміло … Або, навпаки, зрозуміло, що нічого не дасть … Або, що ще гірше, може призвести до негативних результатів …

Миттєва реакція Москви, навпаки, креативом не відрізнялася і була цілком очікуваною. Кремль продовжує наполягати на виконанні політичної частини Мінських угод в тому вигляді, як їх хочуть бачити в Москві. Кремль і далі наполягає, щоб головним переговірником з обміну полоненими і заручниками був Медведчук, значення якого, схоже, у нас роздули до розмірів, явно не зрівняних з реальними масштабами цієї фігури, давно відпрацьованої ще за часів Кучми і так званої помаранчевої революції – на хвилиночку, 15 років пройшло!

У Москві заявили, що рішення Міжнародного трибуналу Організації Об’єднаних Націй з морського права щодо звільнення захоплених в полон в листопаді 2018 року українських моряків Росія виконувати не має наміру, а сам суд і його рішення Москва не визнає, іншими словами, в Кремлі, знехтували і міжнародним морським правом. Втім, і ця реакція Москви була очікуваною …

Наразі доводиться очікувати лише погіршення відносин з Москвою. Ситуацію підігрівають рухи Кремля по роздачі російських паспортів жителям Донбасу, хоча, як виявилося, не так просто ті паспорта отримати.

Крім того, з 1 червня Москва вводить в дію економічні санкції проти України, які полягають в введенні обмежень або заборон на експорт та імпорт цілої низки російських і українських товарів, перш за все, на поставку в Україну нафти і нафтопродуктів . Нарешті, всіляко гальмується укладення контракту на транзит російського газу в Європу через українську ГТС між «Газпромом» і «Нафтогазом» за посередництва Євросоюзу. З’являється все більше свідчень того, що Москва готується до припинення транзиту по закінченню дії нинішнього контракту з 1 січня, навіть якщо не буде споруджена друга черга газопроводу «Північний потік». Все це в сукупності з безперервною стрільбою і втратами на Донбасі, а також з незмінно агресивними діями Москви в Криму і в Азово-Чорноморському басейні свідчить про те, що ослаблення напруженості в україно-російських відносинах в доступному для огляду майбутньому навряд чи варто очікувати.

Для нової влади в особі Зеленського додатковим ускладнюючим моментом є завищені очікування електорату на предмет закінчення їм війни з Росією, яка де-факто триває вже більше 5 років, незважаючи на цинічні заяви Кремля про «їх-там-немає». Пояснюється це просто: країна і громадяни дійсно втомилися від війни і всього, що з нею пов’язано. Інша справа, абсолютно незрозуміло, як саме Зеленський може або повинен припинити війну, якщо її може припинити тільки Москва і особисто Путін, у яких бажання припинити агресію поки не спостерігається.

У всякому разі, йти з Криму Кремль явно не збирається. Навпаки, з Москви регулярно лунають заяви про те, що «Крим – споконвічно російська земля». Ці заяви супроводжуються неухильною мілітаризацією півострова, перекиданням туди військових контингентів і озброєнь аж до ядерних.

Що ж стосується неконтрольованих районів Донбасу, то їх, принаймні, на словах, Москва виявляє готовність «впихнути» назад до складу України, але на умовах Кремля. Тут-то, і виникає питання референдуму про подальший статус Донбасу, з яким виступив Зеленський … Референдум ні про що? або про відмову від територіальної цілісності?! Втім, про це заявив навіть і не Зеленський, а глава його адміністрації Андрій Богдан 21 травня.

Зе проти Пу. Спроба прогнозу і питання без відповідей

Відразу ж звернула на себе увагу незвична медійна активність головного канцеляриста. У вітчизняних традиціях глава адміністрації є не надто публічною персоною. Бенефіси Богдана можна було б списати на нові віяння у вітчизняній політиці в зв’язку з приходом на вищу державну посаду несистемного Зеленського, якби не персона самого Богдана, до якого є багато питань у зв’язку з його можливими зв’язками зі скандальним олігархом Коломойським, які вже викликали досить нервову реакцію на Заході.

В даному випадку, справа навіть не в персоні Богдана, а в тому, що ініціативи з приводу подальшої долі Донбасу мав би першим озвучити саме Зеленський як перша особа. Адже фактично йдеться про суверенітет і територіальну цілісність. Щоправда, подібні ідеї Зеленський висловлював задовго до виборів, коли ще навіть не був кандидатом, а можливість його висунення в кандидати і, тим більше, обрання на вищий пост багато хто вважав забавним жартом. Але знову ж таки, розмови шоумена Зеленського десь там на посиденьках у Гордона – це одне, а ініціатива президента Зеленського про референдум по Донбасу – це зовсім інше!

Не будемо слідом за «25% порохоботами» роздувати істерію на тему «зради», але ініціатива ця викликає багато запитань. Формально все, начебто, красиво, демократично і правильно. За словами Богдана, які він, сподіваємося, погодив із Зеленським, питання Донбасу занадто важливе, щоб його вирішували виключно політики. З тим, що важливе, погодитися слід на 100%, а ось з тим, що відповідальність за прийняття рішення політикум норовить перекласти на рядових обивателів, погодитися вкрай важко.

У Богдана все виглядає просто: винести на референдум питання мирних домовленостей з Росією, а там – «як народ скаже і як суспільство оцінить». При цьому, говорячи про можливі «червоні лінії», за які в ході переговорів не можна заступити, Богдан в ефірі 112 телеканалу заявив, що влада не планує встановлювати жодних «червоних ліній». І справа навіть не стільки в тому, що відсутність «червоних ліній», яке Богдан прирівнює до дипломатичного «досвіду століть», можна розглядати як безпринципність, посягання на територіальну цілісність, просто зраду. Але навіть якщо абстрагуватися від різного роду патріотичних емоцій і дотримуватися суто раціонального і неупередженого аналізу, то доведеться констатувати, що пропозиція Зеленського-Богдана про референдум – це ні про що!

Що вони розуміють під «винесенням на референдум питання про мирні домовленості з Росією»? Адже формально Москва участі в конфлікті на Донбасі не бере, всіляко підкреслюючи, що «їх-там-немає». Зрозуміло, що це цинічна брехня, але це «об’єктивна реальність, дана нам у відчуттях», як казав товариш Ленін. Таким чином, винесення на референдум питання про мир з Росією, з правової точки зору, є дурість, оскільки офіційної війни з Москвою немає. До того ж, і так очевидно, що переважна більшість громадян будуть за мир з Росією і взагалі за мир у всьому світі. Питання тільки, на яких умовах …

У своїй інавгураційній промові Зеленський заявив, що найважливішим своїм завданням вважає припинення вогню на фронті. У свою чергу, припинення вогню дає можливість реалізації Мінських домовленостей. Найважливішими пунктами Мінська-2 є прямі переговори Києва з ЛДНР, амністія сепаратистам і подальший особливий статус Донбасу в складі України. Але саме від цих пунктів політичної частини Мінська-2 Зеленський відмовився, хоча Москва продовжує на них наполягати, мотивуючи тим, що ці пункти є визнаними міжнародним співтовариством, зокрема ООН та країнами так званої нормандської групи, куди окрім України і Росії входять ще Німеччина і Франція. Питання про те, чому Україна погодилася на ці пункти і / або чому вони були нав’язані Україні іншими «нормандцами», можна скільки завгодно адресувати попередньому керівництву, перш за все Порошенко, але на даний момент ці пункти є такою ж «об’єктивною реальністю», як і агресія Москви. Очевидно, що зазначені пункти є тим мінімумом, менш якого Москва на врегулювання явно не піде, хоч би які питання не ставилися на гіпотетичному поки референдумі.

Ще один можливий і вкрай неприємний наслідок референдуму, про який у Зеленського, мабуть, ще не думали. Припустимо, що більшість висловиться за те, щоб віддати назавжди Росії Крим, який за фактом і так Москва відібрала, а заодно – віддати Кремлю ще й неконтрольовану частину Донбасу … Про відсоток прихильників такого варіанта судити не будемо, але такі настрої в суспільстві є досить масовими. Що тоді?! Як нова влада буде реагувати на такі «поради народу»? Адже це прямий замах на територіальну цілісність. Фактично, це та сама «зрада»!

Хотілося б запитати юриста Богдана, що робити в такій ситуації?! Ото ж бо й воно, що бути спритним і високооплачуваним корпоративним юристом у олігарха – це одне, і зовсім інше – відповідати за конституційні основи держави в умовах боротьби з агресором, який має багаторазову військову і ресурсну перевагу! Не кажучи вже про те, що законодавство про референдум недосконале, особливо в частині імплементації результатів, які неможливі без затвердження парламентом. Втім, вже сам Зеленський висловився в тому сенсі, що референдум буде виключно консультативним, щоб «почути, що люди думають». Питання лише в тому, що саме доведеться почути, як на почуте реагувати, що з ним далі робити …

До речі, образно кажучи, «джина вже випустили з пляшки» або «ідея, що опанувала масами, стає матеріальною силою», як писав Карл Генріх Маркс в «Критиці філософії права Гегеля» в далекому 1844 році. Це до того, що електорат вже перейнявся ідеєю референдуму, з результатами якого ніхто не буде знати, що робити. За даними соціологічної групи «Рейтинг», 49% респондентів сподіваються на те, що питання непідконтрольних територій буде винесено на всеукраїнський референдум. Більш того, 40% опитаних хочуть, щоб Зеленський пішов на прямі переговори з ЛДНР і Москвою, але сам Зеленський можливість переговорів і з ЛДНР, і з Москвою поки відкидає.

Що кажуть генерали

Однак проблему відносин з Росією вирішувати якось треба, перш за все, проблему війни на Донбасі. У цьому питанні єдність відсутня навіть там, де плюралізм думок категорично заборонений військовими статутами, тобто в армії. Іншими словами, серед генералів теж існують різночитання щодо того, що робити з Донбасом.

Новопризначений начальник Генерального штабу Руслан Хомчак , відповідаючи в інтерв’ю УНІАН на запитання про його ставлення до переговорів з ЛДНР, зазначив, що є людиною військовою, а тому проти будь-яких переговорів. Втім, генерал тут же заявив, що переговорами повинні займатися політики і дипломати, в чому він, безперечно, має рацію. У тому ж інтерв’ю генерал Хомчак заявив, що не бачить суто військового варіанту врегулювання ситуація на Донбасі. Таким чином, начальник Генштабу визнав, що врегулювання має бути, перш за все, політичним.

Зе проти Пу. Спроба прогнозу і питання без відповідей

Заява Хомчака різко контрастувала із заявою колишнього командувача Об’єднаними силами на Донбасі генерала Сергія Наєва, який сказав, що на військову операцію зі звільнення окупованої частини Донбасу нібито піде менше доби. У відповідь на прохання прокоментувати висловлювання Наєва, генерал Хомчак зауважив: «Я Наєва ще не бачив, він зараз у відпустці, він мій заступник. Я йому задам це питання: чим він керувався. Мені самому цікаво, як він це бачить ». Адже плюралізм думок в армії – те ж саме, що плюралізм в одній голові!

Реакція Москви

Реакцію Москви на зазначені вище ініціативи нової влади України можна назвати відстороненою і вичікувальною. Той факт, що Медведчук не буде забезпечувати контакти між керівництвами країн, в Кремлі сприйняли досить спокійно, висловивши лише належний в таких випадках жаль. Це трохи дивує і насторожує. Адже Медведвук – це не просто кум і довірена особа Путіна в українських питаннях. У свій час в Москві явно були зацікавлені в тому, щоб зробити з Медведчука такого собі «рятівника України». З цією метою Медведчук  навіть увійшов в партійну структуру Юрія Бойка, промосковського персонажа вітчизняного політикуму. Медведчук свого часу нібито допомагав у звільненні полонених, але потім процес застопорився, як стверджує Медведчук, з вини Порошенко, хоча це і не факт. Медведчук брав участь в мінських переговорах. Після перших заяв Зеленського Медведчук, в свою чергу, заявив, що він не може представляти нову владу і виходить з переговорів по Донбасу. Причиною є відмова Зеленського від переговорів з ЛДНР і Москвою, відмова Донбасу в автономії і амністії для сепаратистів. Очевидно, в Москві зрозуміли, що ставка на Медведчука безглузда, у всякому разі, поки що.

Реакцію Кремля на ідею з проведенням референдуму по Донбасу і взагалі на ставлення нової влади України до Москви озвучив прес-секретар Путіна Дмитро Пєсков. За його словами, Москва очікує від нової влади «нормалізації відносин між Україною і Росією і реалізації мінських угод». Про негативне ставлення Зеленського до політичної частини мінських угод сказано вище. Це найважливіший камінь спотикання, але не єдиний, оскільки неясно, що в розумінні Кремля значить «нормалізація відносин між Україною і Росією», якщо Москва тримає свої війська на Донбасі і анексувала Крим? Адже вийде, що Україна погоджується з втратою територіальної цілісності і визнає за Москвою право на півострів і на введення своїх військ куди завгодно.

На питання журналістів про ставлення Кремля конкретно до референдуму щодо Донбасу, Пєсков заявив, що це внутрішня справа України. Виходить, референдум по Донбасу – це внутрішня справа України, а анексований Крим України не стосується, як і наявність на Донбасі російських військ? Втім, в Москві завжди була своя, «московська» логіка!

Таким чином, відносини з Москвою, війна на сході країни і відновлення втрачених територій цілком очікувано є найбільш драматичними викликами для нової влади.










Нужна помощь

Останні новини в соцмережах


Новини партнерів

bigmir)net TOP 100