Розмови щодо можливої глибокої інтеграції Росії та Білорусі аж до створення нового СРСР прийнято пояснювати суто меркантильно-економічними мотивами, перш за все Мінська, а також порядком денним майбутніх виборчих періодів як в Білорусі, так і в Росії. І Лукашенко, і Путіну потрібно буде показувати своєму електорату якісь видимі успіхи, не забуваючи про особисті інтереси.
Однак чомусь ніхто не задається питанням про те, наскільки зараз взагалі можливе відтворення СРСР, перш за все, в його сильних сторонах, тобто з точки зору соціальних гарантій та соціальної рівності взагалі. Адже якщо нинішню Білорусь з цілою низкою застережень ще можна якось порівнювати з Радянським Союзом, то з сучасної Росії зробити СРСР вже в принципі неможливо.
Лютий-березень нинішнього року ознаменувалися інформацією про багаторазові зустрічі президентів Білорусі та Росії Олександра Лукашенка і Володимира Путіна на тему інтеграції двох країн. Заговорили навіть про часткову «реанімацію СРСР». Інтерес до питання підігрів білоруський «бацька», який у властивій йому манері заявив про те, що в недалекому майбутньому Білорусь і Росія «будуть жити разом, але в різних квартирах». Більш того, Лукашенко висловив готовність переходити на єдину валюту – рубль, але це повинен бути рубль не білоруський і не нинішній російський, а якийсь «загальний новий рубль».
Відразу ж виникає питання про те, де буде емісійний центр. Хоча відповідь очевидна, оскільки Москва навряд чи віддасть таке право Мінську, та й на паритетну емісію в двох центрах, як це робиться, наприклад в ЄС, теж розраховувати навряд чи варто. Але це окрема тема…
«Любов придумали росіяни, щоб грошей не платити …»
Втім, подібні заяви «бацьки» звучать не вперше, так само як його клятви в любові до Москви, у вірності союзницьким обов’язкам в рамках вже формально існуючої союзної держави Білорусі і Росії, а також у вкрай туманних рамках майбутньої, ще більш союзної держави, яка ось вже близько чверті століття ніяк не виникне з того часу, як Лукашенко і покійний Єльцин оголосили про її створення і навіть символічно знесли прикордонні стовпи.
Очевидно, що Лукашенко, насамперед, потрібні дві речі: російська нафта і газ за пільговими цінами, а також російські ринки збуту для білоруських товарів, зокрема, машинобудівної та сільськогосподарської продукції.
Однак, з реалізацією останньої у білоруських виробників в Росії вже наростають проблеми. Російська торгівля, як і українська, все більше монополізується великими торговельними мережами, які орієнтовані на своїх постачальників, свої «відкати», «дельти», «прокладки» та інші справи, добре відомі підприємцям. Їх прибуток формується аж ніяк не на кінцевому продажу товару споживачам в Росії, часто навіть не в Росії, а де-небудь в офшорах. З цілої низки причин їм не цікаві білоруські продукти, як і в цілому Білорусь, в якій «бацька» оголосив священну війну офшорам і відмиванню грошей, до речі, війну досить успішну. У той же час, російські торговельні мережі мають потужне лобі в політичних верхах.
Тому «бацька» не раз заявляв, що Росії і Білорусі судилося бути разом, але проблеми в дружніх і взаємовигідних відносинах виходять не від Путіна, а від «поганих бояр» і олігархічного оточення. Треба віддати належне, Лукашенко тут багато в чому правий. У будь-якому випадку Росія себе продовольством, особливо м’ясо-молочною продукцією, забезпечити не в змозі з об’єктивних причин. Великий обсяг продуктів в Росію імпортується, і білоруська продукція є більш ніж конкурентною і за ціною, і за якістю, і за пострадянською впізнаваністю.
Крім того, значна частина продукції білоруського машинобудування також експортується в Росію. Автомобілі МАЗ і БелАЗ, трактори «Білорусь» і багато іншого, знайомого за радянського минулого, знаходить збут саме в країнах колишнього СРСР, насамперед у Росії. Крім того, це продукція хімічної, радіоелектронної, оборонної промисловості. Все це цілком гідної якості.
При цьому Білорусь все тісніше налагоджує торговельні зв’язки з Заходом, де її продукція також знаходить попит. Прибуток від вигідної для себе торгівлі з Росією в Білорусі вклали в модернізацію виробництва, і тепер, наприклад, трактори «Білорусь» не поступаються «Джону Діру». Отримана з Росії відносно дешева нафта переробляється глибоко модернізованою нафтопереробною промисловістю Білорусі і продається у вигляді нафтопродуктів, в тому числі в Україні, яка свою нафтопереробку практично знищила в процесі дерибану.
Словом, можна по-різному ставитися до Лукашенка і його режиму, але там все далеко не так просто, як у нас прийнято зображувати.
Дійсно, Лукашенко клянеться в любові Москві, щоб мати з цього економічні дивіденди, але не для себе особисто, а для Білорусі, її соціально-економічного добробуту, на якому влада і популярність Лукашенко тримаються не в меншій мірі, ніж на репресивному апараті. Кремль змушений йти на поступки, щоб «тримати при собі» Білорусь. У той же час Лукашенко заграє з Заходом, розуміючи, що не можна робити ставку тільки на Москву. Причому, незважаючи на напівізоляцію Білорусі та її режиму, Захід йде на певні контакти з владою республіки, щоб не віддавати її повністю під вплив Кремля.
Таким чином, «бацька» досить вміло лавірує між Москвою і Заходом. Але проблема в тому, що у відповідь на пільги, низькі ціни і торгові преференції, Москва вимагає від Мінська все більш глибокого ступеня інтеграції. Успішно використаний «бацькою» з часів Єльцина «бартерний принцип» під назвою «нафту і газ в обмін на поцілунки» все менше і менше працює з Путіним.
З кінця 2018 року в Москві ще наполегливіше стали вимагати від Мінська глибшої інтеграції. Кремль зрозуміти можна. Лукашенко не вічний, і рано чи пізно прийде час зміни влади в Білорусі. Москва хоче бути впевненою, що зміна влади не змінить зовнішньополітичну орієнтацію Білорусі. Тільки за цих умов Росія готова постачати дешеві нафту і газ, а також відкривати свій внутрішній ринок для білоруської продукції.
Саме цим можна пояснити перманентні конфлікти навколо цін на російську нафту для Білорусі. Один з таких конфліктів розгорівся в кінці 2018 – початку 2019 років під час переукладання контрактів на поставку.
Реакція з боку Лукашенко поки що повторює раніше сказане: мовляв, Білорусь піде на більш глибоку інтеграцію, але не відразу, при дотриманні ряду умов і без повного злиття держав.
Більш того, «бацька» підкреслює, що 98% громадян Білорусі виступає проти повного злиття з Росією. Таким чином, Лукашенко дає зрозуміти, що відмовлятися від незалежності не має наміру, і білоруси його в цьому підтримують. А щоб в Москві не розслаблялися і пропонували вигідні умови поглиблення інтеграції, повторимо, «бацька» досить успішно заграє з Заходом.
Нове загострення розбіжностей сталося коли посол Росії в Білорусі Михайло Бабич в інтерв’ю РІА Новини занадто явно натякнув, що подальша фінансова підтримка Мінська з Кремля продовжиться лише в разі подальшої інтеграції Білорусі з Росією. Реакція зовнішньополітичного відомства Білорусі довго чекати себе не змусила.
«За короткий час роботи в Білорусі він (посол) просто не зрозумів різниці між федеральним округом і незалежною державою», – заявили в МЗС Білорусі і порадили дипломату проявляти більше поваги до країни перебування і її суверенітету.
Вибори рулять?
У той же час в ЗМІ з’являються прогнози про те, що питання про повноцінне приєднання Білорусі до Росії може стати в повний зріст в найближчий 5-10 років, коли у Путіна і його оточення або у тих, хто прийде їм на зміну, що поки малоймовірно , виникне проблема формування порядку денного нового політичного циклу або продовження старого в дещо модернізованому вигляді.
Очевидно, що приєднання Білорусі до Росії може послужити потужним електоральним стимулом для того, щоб російська влада змогла зайняти місце на «олімпі». Росіяни люблять «збирачів земель» і сам процес збирання оних. Мобілізація патріотичного електорату забезпечена, так само як і зміцнення «скреп». До того ж, подібні акти «приростання государства російського» дозволяють правлячій верхівці і олігархату відвернути увагу людей від кричущих соціально-економічних протиріч, які загрожують підірвати суспільство. До того ж є кричущі національно-культурні суперечності, які також небезпечні для Росії, і які теж можна хоча б на деякий час компенсувати патріотичним психозом на тему «збирання земель».
У свою чергу, Лукашенко, незважаючи на його запальні промови на тему незалежності, теж може піти на певні кроки по здачі суверенітету в обмін на своє політичне майбутнє і на економічні дивіденди для Білорусі. Повторимо, що популярність «бацьки» багато в чому тримається на відносно стабільній і досить благополучній соціально-економічній ситуації, яка, в свою чергу, сильно залежить від вигідних торгово-економічних зв’язків з Росією.
У Білорусі в листопаді 2019 року відбудуться парламентські вибори, а в 2020 році – президентські. Москва цілком може влаштувати торги на тему подальшого збереження торгово-економічних преференцій для Білорусі і, відповідно, збереження Лукашенко на чолі «республіки» в обмін на її приєднання до Росії в тому чи іншому вигляді. І тут не допоможе навіть загравання «бацьки» із Заходом, який не дасть ні дешевої нафти-газу, ні відкритих ринків для білоруських тракторів, автобусів і самоскидів.
Але тут виникає, мабуть, найважливіше питання, яким чомусь ніхто не задається. Коли говорять про Росію і Білорусь, звертають увагу на певну схожість їх політичних устроїв, що є авторитарними антидемократичними системами. Але це суто поверхова думка.
В реальності Росія і Білорусь є принципово різними країнами в соціально-економічному плані.
З Росією все зрозуміло. Це типовий державно-монополістичний капіталізм в стадії імперіалізму і загарбницьких воєн, як це свого часу визначив вождь світового пролетаріату. Влада в Росії – це далеко не тільки Путін і його чиновники, а й олігархічна верхівка, нехай навіть наближена до Путіна. Росія, до речі, як і Україна, є країною величезної майнової нерівності і соціальної несправедливості.
Білорусь в цьому відношенні – принципово інша країна. Зовсім не ідеалізуючи Лукашенко і створену ним соціально-політичну конструкцію, слід все ж визнати, що «бацька», незважаючи на своє самодурство, все ж захистив від дерибану, зберіг і навіть примножив економічний потенціал країни. Більш того, він зберіг і примножив соціальну сферу, яку розграбували як в Росії, так і в Україні. У Білорусі зуміли в основному зберегти ті позитивні соціальні гарантії, які були в СРСР.
Назвати білоруський уклад соціалістичним неможливо хоча б через наявність авторитарного ладу. Адже, всупереч ідіотичним міфам, соціалізм передбачає високу ступінь демократії і самоорганізації, і соціалізму ще ніде і ніколи в історії планети не було, але це окрема тема.
Білоруський уклад можна вважати державним капіталізмом з сильними соціальними гарантіями. Можна, за прикладом Еріха Фромма, назвати цей устрій «державним менеджеріалізмом» на чолі з таким собі «директором Білорусі» Лукашенко. У будь-якому випадку, в Білорусі немає кричущої майнової нерівності і катастрофічної соціальної несправедливості, які мають місце і в Росії, і в Україні.
Входження Білорусі в Росію, якщо до цього дійде, знищить, перш за все, соціальну систему Білорусі, її соціальні гарантії, відносну соціальну рівність. Тим більше що російські олігархи вже давно гострять зуби на ласі шматки білоруської економіки. Вони приберуть їх до рук в разі злиття Білорусі з Росією. Відповідно, буде знищена і потужна соціальна сфера Білорусі, базою якої є економічний потенціал.
Адже якщо зараз економіка Білорусі в цілому працює на громадян, то, в разі її дерибану-прихватизації за російсько-українським сценарієм, вона буде працювати на олігархічні кишені різноманітних Абрамовичей, Алєкперових та інших. І тоді білорусам доведеться забути про будинки культури, льодові стадіони, безкоштовні спортивних секціях для дітей, доступну освіту і медицині та багато іншого, нехай навіть під патронатом «бацьки» і його режиму.
Здається, що рядові обивателі Білорусі це добре розуміють, а тому слова Лукашенка про те, що 98% громадян не хочуть злиття з Росією, мають реальні підстави.
Словом, приєднання Білорусі до Росії представляється питанням куди більш складним, ніж здається на перший погляд. В цьому випадку Білорусь перестане бути такою як зараз, нового СРСР точно не вийде, а буде така собі «Раша» з додатковим федеральним округом «Біловезька Пуща» на західній околиці імперії.
