Попри те, що остаточні результати позачергових виборів до Верховної Ради (ВР), які відбулися минулої неділі, офіційно стануть відомі лише протягом п'ятнадцяти днів, згідно з даними обробки протоколів ЦВК, пропрезидентська політична сила «Слуга народу» отримала найбільше голосів виборців і зможе сформувати одноосібну більшість в парламенті. Також в законодавчому органі будуть присутні партії «Опозиційна платформа - За життя», «Європейська солідарність», «Батьківщина» і «Голос».
Варто зазначити, що явка виборців в день голосування склала 49,84% і стала найнижчою в історії парламентських виборів в незалежній Україні. Найактивнішими виявилися виборці в Чернігівській області, де проголосували майже 55% українців, менше всіх голосували в Закарпатській -41,16%.
Як і парламентські вибори 2014 року, вони пройшли за змішаною системою. Половину місць в Раді отримають представники тих партій, які долають 5% -й прохідний бар’єр. Другу половину складуть депутати, обрані в мажоритарних округах.
Формально таких округів 225, проте в зв’язку з окупацією Росією Криму, а також війною на сході України вибори проводилися не в усіх округах Донецької та Луганської областей і не проводилися в Криму. Тому в підсумку депутатів Ради буде обрано менше ніж 450, а саме 424 нардепа. На ці місця претендували близько 6 тис. кандидатів.
«Економічні новини» поцікавилися у експертів, що вони думають щодо результатів парламентських перегонів, чи є ризик “узурпації влади” і чого очікувати від нового парламенту у найближчій перспективі.
Олексій Арестович, військовий експерт
Це дійсно – другий етап революції, тихою сапою, не на барикадах, а на виборчих дільницях. Велика частина народу фактично відмовила старій еліті і вирішила, по суті, що краще невідомість, ніж продовження того, що було. Абсолютний погром всіх «старичків»: «ківалови», «добкіни», «вілкули», «пашинські» та інші, які традиційно перемагали в своїх округах, на цей раз пролетіли.
Партія «Слуга народу» набирає абсолютну більшість і може всіх інших тріпати по щоці. Чисто теоретично, щоб обнулити Вакарчука, можуть взяти «Голос» в коаліцію і в ній же його повністю втопити, позбавити будь-якої ініціативи і т.ін. Коаліції з Тимошенко вони спробують уникнути по максимуму. Хіба що в окремих голосуваннях, думаю, будуть з нею загравати. Може, дадуть одного міністра, але не більше того.
З іншого боку, «Слуга народу» хоч і взяла абсолютну більшість, але дана політична сила дуже різношерста. Це набір різних людей, поєднання циніків з крайніми романтиками, лібертаріанцями і т.д. Тому головною їхньою проблемою буде не розвернути пароплав «Україна», а домовитися між собою і діяти єдиним фронтом. Тому що минулі вибори в Україні були голосуванням «від старого». А голосування «до нового» ще тільки відбудеться. Яким буде це «нове»? Невідомо. У них буде боротьба за образ майбутнього, за образ нової України, яка абсолютно незрозуміло, до чого призведе. Вони, звичайно, будуть намагатися виконувати якісь обіцянки, але частина депутатів, наприклад, не захоче зняття недоторканності, яка була обіцяна президентом Зеленським. Розпочнеться політична боротьба, в якій може бути все що завгодно. В тому числі, нові дострокові вибори. Уряд їм вдасться сформувати, а далі будемо дивитися, як будуть розгортатися події.
Сергій Толстов, директор Інституту політичного аналізу і міжнародних досліджень
Структура майбутнього складу ВР зрозуміла: це «Алі-Баба і сорок розбійників», тобто, Зеленський і його партія «Слуга народу», і три опозиції: «Оппоплатформа – За життя» Рабіновича-Бойко – Медведчука, «Європейська солідарність» Порошенка і «Батьківщина» Тимошенко. Плюс до цього: абсолютно “ніякий”, на мій погляд, і ні на що не здатний «Голос» Вакарчука, якого чутно не буде.
Інтриг тут мало. При такому розкладі у “Слуги народу” є можливість сформувати мегафракцію монобільшості. Якщо будуть зацікавлені розширити свій ресурс – можуть взяти в свої ряди «Голос» для резерву. В принципі, 250-260 голосів – цілком працездатна структура, яка зможе в робочому порядку і без особливих затримок, проштампувати ті 15 законопроектів, які президент Зеленський вже підготував.
Найбільш гідним на посаду прем’єра, на мою думку, є заступник голови Офісу президента Олексій Гончарук. Інших своїх економічних кадрів у них поки не виявилося. Данилюк заявив, що не цікавиться цим постом і швидше за все захоче відсидітися РНБО. Кандидатура прем’єра і формування уряду – це головні речі, які будуть нас цікавити
Віталій Бала, директор Агентства моделювання ситуацій
На сьогодні є два варіанти, в який спосіб буде сформовано більшість у парламенті. Перша – одноосібна більшість «Слуги народу» і можуть добрати кілька самовисуванців, якщо в цьому виникне необхідність. Тобто, монокоаліція. Другий варіант – більшість з «стоп-краном». Коли до «Слуги народу» приєднається ще хоча б одна політична сила. Тоді можна буде говорити про якусь внутрішньокоаліційну дискусію, конкуренцію і коаліціїю як таку.
Що стосується побоювання щодо «узурпації влади». Все буде залежати від завдань, які буде ставити перед собою нова влада. Якщо її діяльність буде спрямована на те, щоб зачищати політичне поле, щоб не було опозиції, щоб не було свободи слова, демократичних інститутів в країні, тоді можна говорити про це. Але поки робити висновки передчасно. Імовірність така є. Завжди всі політики хочуть мати владу і жити за принципом: для друзів все, а для ворогів – закон.
Мені здається, що в Україні одноосібно узурпувати владу нереально, враховуючи військову ситуацію і активну громадянську позицію українського суспільства, яке готове захищати європейські цінності, ідеали і принципи. Тим більше, ми повинні розуміти, що набраний на парламентських виборах відсоток підтримки партії «Слуга народу» – це трохи менше половини від половини тих, хто прийшов голосувати. Тобто, в кращому випадку ми говоримо про приблизно 24% виборців, які мають право голосу і підтримали дану політичну силу. Але величезна кількість виборців просто не прийшли на виборчі дільниці. Тобто, ті, які розчаровані і втомилися від того, що відбувається в країні. І коли вони побачать, що є певна загроза безпосередньо для їх сімей, то знайдеться достатня кількість людей, щоб пояснити тим, хто при владі, що так поводитися не можна.
Поки ми можемо говорити тільки про популізм. Виборча кампанія, так чи інакше, поставила всіх її учасників в певні рамки, в яких вони зобов’язані були вести себе відповідно. Деякі заяви, проголошені командою Зеленського є абсолютно неприйнятними для України. Сподіваюся, вони були пов’язані виключно з виборчим процесом. Від того як будуть справлятися президент Зеленський, «Слуга народу», ВР і уряд, чи будуть вони виконувати свої обіцянки або будуть намагатися узурпувати владу, буде залежати те, як довго вони пробудуть у влади.
Олег Саакян, голова Платформи соціально-гуманітарних ініціатив і інновацій «Єдиний Координаційний Центр»
Сьогоднішній парламент сформувався на протестній хвилі. Відповідно, першочергове завдання у команди чинного президента і його політичної сили – конвертувати цей протест на власну підтримку. Це завдання на найближчі півроку. Для цього доведеться здійснювати певні дії. Багато в чому вони повинні лежати в площині реформ, які очікуються в суспільстві, з іншого боку – покаранням і встановленням справедливості по відношенню до тих персоналій, з якими пов’язаний сьогоднішній незадовільний стан країни і кожного українця.
Швидше за все, буде формуватися монокоаліція. Навіть якщо буде коаліція з будь-якими політичними силами, все одно ключову скрипку гратиме «Слуга народу».
Якість цієї ВР буде вкрай фрагментованою. Вона буде дуже залежна від громадської думки, відповідно, постійно прислухатися до вулиці і оточення. Також в цій ВР на початку буде досить монолітна група «Слуги народу», але це прямопропорційно залежатиме від рівня довіри до президента. У разі падіння рейтингу Зеленського ця монолітність буде відразу ж демонструвати рихлість і слабкість.
Кандидатуру прем’єра пан Зеленський персонально визначатиме зі свого оточення. Хто потрібен зараз? З одного боку, йому потрібен професіонал, людина, якій можна передати частину відповідальності, з якої можна потім спитати щодо внутрішньої політики. А ми стоїмо на порозі цілого ряду викликів: тарифні, віддача боргів МВФ, застаріла інфраструктура, яка сиплеться то мостами, то нефункціонуванням інституцій, величезна кількість інших викликів. З іншого боку, це людина, виходячи з тієї архітектури відносин, які у нас є між президентським і прем’єрським кріслом, яка не повинна мати явних політичних амбіцій, щоб не стала загрозою для Зеленського. Ці два крісла безпосередньо пов’язані і фактично взаімодублюють одне одного в цілому в ряді питань. Для того щоб не було цього конфлікту, повинен бути пропрезидентський ставленик на дану посаду. Швидше за все, як і було озвучено самим Зеленським, це буде умовний технократ, з професійного, економічного, фінансово-бізнесового середовища. З тих прізвищ, які з’являються в медіа, найбільш під цей опис підходить пан Рашкован. Але не факт, що буде це прізвище. Але хтось відповідний.
Володимир Фесенко, голова правління Центру прикладних політичних досліджень «Пента»
Результат минулих позачергових парламентських виборів продемонстрував бажання українського народу змінити політичні еліти. Це не тільки протест проти Порошенка, але, в тому числі, і проти тих, хто перебував при владі до 2014 року. Звертаю увагу, що за Зеленського, а не за Медведчука або «Оппоблок», проголосувала значна частина електорату Партії регіонів. Тому це не тільки протест проти Порошенка. Це протест проти всіх «старих еліт».
Чи буде діяльність новообраної ВР результативною або вона знову буде займатися популізмом? По-перше, можна результативно займатися популізмом. І можна займатися популізмом без жодного результату. Але найголовніше – не парламенти займаються популізмом. Це колегіальний орган. Чи парламент буде органом, який готуватиме головні рішення в сфері економічної та соціальної політики, а вже тим більше зовнішню політику. Парламент буде тільки за це голосувати. І, судячи з результатів виборів, для голосувань ніяких проблем не буде.
Опозиція буде слабкою, невпливовою і розколотою. Тому ні на що впливати в цьому парламенті не зможе. А у Медведчука взагалі буде «опозиційне гетто». Всі ці розмови і припущення, що він стане другим віце-спікером … Я ризикну припустити, що найближчим часом розгорнеться величезна суспільна і медійна кампанія, що ні в якому разі не можна давати Медведчуку жодного значимого поста в новій ВР. Не тільки пост другого віце-спікера, а навіть пост голови парламентського комітету. Більш того, допускаю, що Віктора Володимировича в перший же день в ВР буде чекати «гаряча» зустріч, яка відіб’є у нього надовго бажання приходити в парламент. Тому «Оппоплатформа – За життя», яка начебто для себе отримала непоганий результат, в результаті виявиться в глухому «опозиційному гетто». І ні на що впливати не зможе. Так само, як і фракція Порошенко.
Прем’єром буде, як сказав сам президент, технократ. Що це означає? Він не буде мати жодного відношення до депутатського корпусу. Деякі міністри можуть бути з числа фракції «Слуга народу», але, все ж таки, велика їх частина будуть технократами. Тобто, позапартійні. Щодо кандидатури прем’єра остаточного рішення немає. Моє припущення, це буде людина з Офісу президента. Називалися прізвища Данилюка, він сам хотів, але зараз говорить, що не хоче, мабуть зрозумів, що його не дуже хочуть. Абрамовічуса згадували. Багато чуток про те, що Богдан хоче отримати цю посаду. Але якщо останній йде в Кабмін, то не зможе впливати на президента, як він це робить зараз. Можливий такий цікавий варіант, коли Богдан делегує на посаду прем’єра людину, яка є його призначенцем, отримала довіру президента і має певний досвід роботи з урядом. Можливо, один із заступників голови Офісу президента, який відповідає за економіку.
Що стосується побоювань з приводу узурпації влади. Варто зазначити, що сам термін «узурпація» в даному випадку абсолютно некоректний. Узурпація – це незаконне захоплення влади. А тут ми бачимо абсолютно законне і легітимне отримання влади через вибори, на президентських і парламентських. Яка узурпація?
Нагадаю, півтора роки тому дуже багато говорили про узурпацію влади Порошенко. І що сталося з узурпатором влади? Програв за допомогою виборів. Ось така узурпація. Тому, перефразовуючи відомий анекдот: «Яка країна, така і узурпація». У хорошому сенсі, звичайно. У країні, де відбулися дві революції, де будь-яка спроба монополізації влади, а тим більше якихось авторитарних проявів, викликає сильні громадські та політичні протести, узурпація неможлива. У Зеленського може бути прагнення сконцентрувати владу в своїх руках, але тим самим він одночасно буде концентрувати на собі і відповідальність за ситуацію в країні і, відповідно, ризики за невиправдані очікування. А влада в нашій країні – це субстанція, яка плавно перетікає від одних політиків до інших.
