Українці давно звикли не вірити політикам. Вони можуть любити їх чи ненавидіти (загальновідомо, що особливо емоційно сприймає слова та діяльність політиків старше покоління, а молодь - скептичніше), підтримувати чи ні їхні партії та блоки, але вірити... Ні, звичайно, ми апріорі вважаємо, що політики брешуть. Проте чи так це?
І якщо це правда, то як часто та багато вони це роблять, у принципових моментах чи «для красного слівця», для доброї справи чи у власних корисливих інтересах, завжди чи дуже рідко?
На ці запитання напередодні старту наступної виборчої кампанії вирішили знайти відповіді компанія VoxUkraine та журнал «Новое время», які спільно створили «Перший рейтинг популістів і брехунів в українській політиці» . За основу дослідження взято дані факт-чекінгового проекту VoxCheck за вересень-жовтень 2017 р.
«Два роки тому ми почали здійснювати фактчек висловлювань українських політиків. Спочатку було дуже складно, адже раніше в Україні цього ніхто не робив, – сказала на презентації рейтингу менеджер проекту VoxCheck у ГО VoxUkraine Олена Шкарпова. – Поступово наша команда зростала, ми вчилися шукати джерела та перевіряти факти, які звучать з уст політиків, і робити їхню експертизу. Влітку цього року ми зрозуміли, що час систематизувати отримані дані, тому що перевірка окремих висловлювань не дає реального розуміння, хто з наших політиків більше бреше, а хто говорить правду. Тому ми вирішили зробити цей проект, для чого залучили багато експертів і волонтерів, які відстежували всі слова топ-політиків протягом 2 місяців. Ми вирішили почати з вересня цього року, коли стартував новий політичний сезон, й обрали для дослідження 20 політиків».
До них увійшли лідери країни – президент Петро Порошенко та прем’єр Володимир Гройсман, лідери фракцій у парламенті та деякі лідери партій – Юлія Тимошенко, Олег Ляшко, Олександр Вілкул і Юрій Бойко, Арсеній Яценюк, Андрій Садовий та інші, а також медіа-активні політики , які просто часто відвідують ток-шоу та світяться в ЗМІ. Так, до рейтингу потрапив позафракційний політик Дмитро Добродомов, депутат опозиційного блоку Вадим Рабинович, а також Віктор Бондар (група Відродження) та Іван Крулько (Батьківщина). Не могли залишити без уваги й Михайла Саакашвілі.
Як виявилося, перевіряти слова політиків досить складно, адже вони містять не тільки факти (у деяких діячів, навпаки, фактів у промовах майже немає, а натомість переважають суб’єктивні думки та висловлювання «на тему»), судження, засновані на фактах, і власні суб’єктивні висловлювання. Щоб виокремити інформаційну базу для перевірки, понад 20 людей – волонтери, журналісти, експерти та співробітники проекту VoxUkraine – постійно слухали та читали виступи обраних політиків на ТБ та в ЗМІ, на YouTube, у Фейсбуці та Твіттері, всюди, де ці політики з’являлися, і вибирали їхні фактичні цитати, не вирвані з контексту (що теж дуже важливо). Так зібрали 424 факти-висловлювання, що й склали інформаційну основу для перевірки.
Як не дивно, згідно з цим дослідженням, правда в промовах українських політиків переважає: 38% перевірених фактів з їхніх виступів виявилися правдивими. Проте, як зауважила Олена Шкарпова, це не має нас особливо тішити, бо все решта – це неправда, маніпуляції та перебільшення, за винятком 1% звичайних застережень, які дослідники назвали «технічною помилкою».
Також проаналізовано емоційне забарвлення мови політиків. І тут теж отримали цікаві узагальнення. Правду наполовину підносили як позитивну інформацію, а от у перебільшеннях, маніпуляціях та неправдивих висловлюваннях було, навпаки, багато негативу. «Такий цікавий інсайт: коли політики брешуть, вони, найімовірніше, будуть когось лаяти, не зовсім обґрунтовано, або перебільшувати», – наголосила редактор проекту VoxCheck.
І в цьому немає рівних Юлії Тимошенко, Вадиму Рабиновичу та Юрію Бойку, які й очолили Перший український «Рейтинг брехунів і маніпуляторів». Як виявилося, вони дуже багато говорять, і в їхных словах багато неправди, перебільшень та маніпуляцій.
Зокрема, Юлія Тимошенко говорить не просто багато, а й зі знанням справи. Вона використовує досить багато фактів, які можна перевірити, однак її фішка у власній інтерпретації цих фактів. «У її словах 26% – це брехня і 48% – маніпуляцій. Тобто маніпуляції є характернішими для її риторики: беруться правдиві факти та перекручуються до такої міри, що інформація змінюється до невпізнанності, і висновки робляться абсолютно неправдиві, – говорить Олена Шкарпова. – Не можна сказати, що Леді Ю – головний брехун країни, 26% – це не дуже великий показник неправди, вона більше маніпулятор». Надто багато у притаманній їй манері перебільшень та маніпуляцій Юлія Тимошенко говорила цієї осені про медичну та пенсійну реформи.
До речі, Тимошенко — один із лідерів з неправди й у нашій рубриці «Правдомер», що заснована на опитуваннях читачів «і» щодо тих чи інших цитат відомих політиків.
Вадим Рабинович, який веде ток-шоу «Хто кому Рабинович», говорить багато, однак з його промов дослідникам було складно виокремити фактологічні цитати, оскільки він воліє оперувати оціночними судженнями або просто робити короткі заяви. Утім, факти для перевірок усе-таки знайшли. Один з найяскравіших у його цитатах: «Найбільші інвестиції, на жаль, для української влади цього року прийшли в Україну з Росії». «Це не просто маніпуляція, це неправда. Це й близько не відповідає істині, – зазначила з цього приводу редактор проекту VoxCheck, – і де він узяв ці дані, нам було складно зрозуміти. Для довідки, найбільші інвестиції цього року прийшли в нашу країну з Голландії, Кіпру, Німеччини. У підсумку, в риториці цього політика 40% із 100 були неправдивими. Тобто виходячи з отриманих даних, він більший брехун, ніж Тимошенко».
Співголова фракції Опозиційний блок Юрій Бойко, який завершує трійку брехунів у рейтингу, цієї осені теж багато говорив про медичну реформу і, значною мірою, – неправдиво. Його структура мови, згідно з цим дослідженням, на третину містить маніпуляції, а решта дві третини – перебільшення та брехню.
У рейтингу правдорубів в одній компанії опинилися люди, які наразі конфліктують між собою. Так, Володимир Гройсман – політик і чиновник в одній особі, як прем’єр-міністр частіше озвучував позитивні факти, і більшість із них виявилися правдою. «Здобули, збільшили, наростили, підвищили…» Кількість неправдивих цитат у його промовах становить «тільки» 29%.
Те саме можна сказати й про слова президента Петра Порошенка. Як зауважила Олена Шкарпова, «у них дуже схожа риторика, таке відчуття, що одні й ті самі спічрайтери пишуть цим людям виступи: одні й ті самі меседжі про децентралізацію, про зростання української економіки». Цікаво також, що в обох політиків у висловлюваннях переважає оптимізм, але обережний. Вони не дають фактам яскравої емоційної оцінки, як це робить, наприклад, Тимошенко, і це робить їхню мову декватнішою та… більш прісною одночасно.
На третьому місці рейтингу правдорубів опинився Михайло Саакашвілі, який, як правило, на відміну від Порошенка та Гройсмана, дуже емоційно і в негативних тонах говорить про нинішню ситуацію в Україні. Цікаво, що його позитивні промови здебільшого – про свої досягнення, зокрема, на посаді керівника Грузії. У всіх трьох політиків – Порошенка, Гройсмана та Саакашвілі – неправда у виступах становить приблизно однаковий відсоток – близько третини, що теж як факт є цікавим.
То чому політики брешуть і чи є ймовірність того, що брехні в їхніх промовах стане менше або вона взагалі зникне? Відповідь на це запитання, на думку експертів, проста: політики йдуть на поводі в електорату, який, на жаль, здебільшого не так чекає від них правди та реальних дій, як… розваги. Багато хто із задоволенням дивиться ток-шоу, де політики емоційно лають українську дійсність (як правило, опозиція лає владу), роблять гучні заяви, які ЗМІ радісно розтягують на цитати, не обтяжуючи себе тим, щоб перевірити наведені політиками факти.
«Поки що я не бачу умов для того, щоб у нас стало вигідно політикам говорити правду. Не тільки в нас, а й у світі загалом, – заявила на презентації рейтингу експерт у галузі PR та комунікацій Ярина Ключковська. – Такої «демократичної» демократії, як зараз, ми ніколи не знали, такого доступу до інформації та до аудиторії ніколи не було, як і не було такої кількості людей, які можуть говорити на публіку. І чим більше ми говоримо, тим менше залишається часу відстежувати й аналізувати інформацію. Тому включаються емоції, адже для того, щоб щось тверезо оцінити, – треба зупинитися та подумати. А на це немає часу, бо в черзі стоїть тисяча інших інформаційних приводів. Однак, на жаль, наші гарні люди та реформатори, по суті своїй нудні, тимчасом як промови опозиціонерів вирізняються красномовством (ніби вони цього спеціально навчалися). І з усією повагою до факт-чеку, ми розуміємо, що факти ніколи не зможуть конкурувати з емоціями в ефективності комунікацій, тому що вони працюють інакше. Ба більше, навіть використання правильних фактів не дає гарантії, що буде сказана правда. Адже факти можуть подати в будь-якому контексті».
Очевидно, що сучасним політичним лідерам від влади треба не тільки вчитися говорити правду, тільки правду й нічого крім правди, а й уміти емоційно передавати свої посили аудиторії, яка сприймає їх найкраще. З іншого боку, українці мають навчитися аналізувати факти в словах політиків і перевіряти факти, які вони сприймають як правду. І нарешті, вимагати від них звіту про виконання обіцянок, і не тільки на виборах, а щодня та постійно.
«Юлія Тимошенко так яскраво й переконливо говорить, що їй хочеться вірити, – сказала на презентації Олена Шкарпова. – Однак насправді багато її тверджень – це маніпуляції». У цьому, по суті, і є головна проблема українського політикуму. Не його проблема, звичайно.
Автор: Саша Свєтлова
