«Економічні новини» публікують другу частину інтерв'ю (першу частину читайте за посиланням ) з відомими українськими політологами - керівником Центру прикладних політичних досліджень «Пента» Володимиром Фесенком (В.Ф.), керівником соціально-інжинірингового агентства «Гайдай. Ком» Сергієм Гайдаєм (С.Г.), а також главою Інституту публічної політики та консалтингу ІНПОЛІТ Сергієм Биковим (С.Б.). Технічні кандидати - хто вони? Які брудні піар-технології застосовують і застосовуватимуть під час кампанії з виборів президента? Яка роль у цьому негативному процесі спостерігається з боку Росії та чи є прокремлівські кандидати на посаду глави держави? Про це й інше вони розповідають нижче.
Технічні кандидати – якою є їхня роль у цьому процесі, і що ставлять за мету в цьому випадку? Чи можна вважати Олега Ляшка технічним кандидатом?
В.Ф.: Оскільки в нас аж 8 потенційних кандидатів претендують на вихід до другого туру президентських виборів, і рейтинги більшості з них є близькими один до одного, функція «технічних кандидатів» буде дуже актуальною. Ляшко входить до згаданої вісімки фаворитів, і його аж ніяк не можна вважати технічним кандидатом. Він працює на свої інтереси і, до речі, щиро переконаний, що може виграти президентські вибори. Однак більш реалістичне для нього завдання – капіталізація високого результату на президентських виборах, і його конвертація у високий результат своєї партії на виборах парламентських. Цю стратегію він успішно випробував 2014 року.
С.Г.: Ляшко в принципі може виступати в цій ролі. Хоча я впевнений, що в нього давно дозріли власні амбіції та надії стати новим президентом. Хоча, безумовно, на початковому етапі своєї кар’єри часто був таким. Є кандидати, яких складно назвати технічними, просто в них інші цілі. Вони добре розуміють, що їм не виграти президентські вибори, але можуть стати помітною фігурою, здобути прихильників… Вибори дають їм непоганий заділ до подальшого союзництва в другому турі підтримати переможця й отримати певні преференції від влади. Або просто почати свою парламентську кар’єру, уже зараз ставши помітною фігурою, і провести свою силу до парламенту. Чисто технічного кандидата, який як маріонетка виконує вказівки якогось штабу, в сьогоднішніх умовах важко уявити та прямо вказати на нього.
С.Б.: Він 100% не є технічним кандидатом. Технічні кандидати часто спрямовані на деструкцію, придушення амбіцій іншого свого опонента, проти якого вони є технічними. Або спрямовані на крадіжку вузької електоральної бази, що є критичною для кандидата, який бажає перемогти на виборах. Ляшко – ефективний політик, який просуває ідеї індустріалізації та розвитку української промисловості. Не можу сказати щось погане про нього, крім того, що не треба так явно зв’язуватися з олігархами.
Які технології превалюватимуть під час проведення піар-кампаній кандидатів у цих перегонах?
В.Ф.: Технології застосовуватимуть різні, але домінуватимуть традиційні методи рекламних кампаній: телеролики, білборди тощо. Дуже велику увагу приділятимуть (і вже приділяють) роботі в соціальних мережах. «Гречку» застосовувати будуть, але, ймовірно, вибірково. Цей інструмент є ефективнішим на виборах в мажоритарних округах.
С.Г.: Ми будемо бачити стандартний набір технологій, і кожен застосовуватиме їх залежно від своїх уподобань та фінансових можливостей. Хтось підкуповуватиме виборців, хтось – застосовуватиме адмінресурс. Є висока ймовірність фальсифікації результатів виборів, підкупу членів комісії, вкидань голосів, підміни бюлетенів. Є підозри, що голоси рахуватимуть три тижні, а потім ще буде тривалий період судових розборок. Тому бажано, щоб був незалежний орган підрахунку голосів, який би, крім екзит-полів соціологів, дозволив отримати результат раніше, ніж порахує ЦВК. Маючи технічні можливості, сьогодні абсолютно реально зібрати результати вже в перші години після того, як закриють виборчі дільниці.
С.Б.: Сьогодні основною технологією Порошенка якраз буде спроба реалізації тієї кампанії, що була в Бориса Єльцина та Леоніда Кучми, коли вибір має бути не раціональний, а ірраціональний, показуючи свого опонента як ворога. Саме так Кучма і Єльцин змогли виграти вибори, коли вони не мали суттєвої підтримки суспільства.
Юрій Бойко, Вадим Рабинович, Олександр Вілкул та інші – таке розмаїття потенційних кандидатів від південного сходу свідчить про те, що президент Росії Володимир Путін ще не визначився зі своїм фаворитом. Взагалі якою є роль «російського чинника» в майбутніх виборах? Наскільки реальним є загострення ситуації на Донбасі?
В.Ф.: З вилученням з українського інформаційного простору російських телеканалів та обмеженням кількості українських користувачів російських соціальних мереж, російський пропагандистський вплив на українські вибори суттєво зменшиться. Впливати намагатимуться насамперед через соціальні мережі. Російські фабрики тролів набили на цьому руку, вербуватимуть і українських виконавців. Ще один напрямок впливу – провокування нестабільності та різних конфліктних ситуацій, негативних соціальних настроїв. Тиск можуть чинити й через інтенсивність воєнних дій на Донбасі.
Шансів на вихід одного кандидата до другого туру буде менше, чим більше проросійських кандидатів братиме участь у президентських виборах. Стратегія Путіна на президентських виборах в Україні може полягати у висуненні єдиного кандидата від проросійського табору. І переговори про це начебто ведуться. Проте цьому заважатимуть особисті амбіції окремих кандидатів, а також суперечності між бізнес-політичними групами, що стоять за ними.
С.Г.: Російська загроза займає аж ніяк не перші позиції в рейтингу загроз України. Сьогодні більшість виборців, навіть ті, які раніше були налаштовані дружньо до Росії, розуміють, що це країна-агресор. Безумовно, залишається певний відсоток російсько налаштованих. Але Путін своєю агресією забезпечив українському виборцю досить масове щеплення від російського впливу. Єдиний засіб, який може Росія застосувати і застосовує, – це використання своєї негативної репутації.
С.Б.: Сьогодні все свідчить про те, що і Рабинович буде кандидатом в президенти, і Бойко, і Вадим Новінський, і Вілкул. У підсумку кожен з них набере по 2-3%, і на цьому «захлинуться». Вони можуть претендувати на певні суттєві позиції, тільки якщо зможуть вирішити, хто буде єдиним кандидатом. Якщо й вибирати єдиного кандидата, то помилкою було б висувати Бойка. Він нудний кандидат. Має бути хтось молодший, зрозумілий людям. У Новинського є гарна електоральна база серед парафіян Української православної церкви. Вілкула сприймають як ефективного менеджера з Дніпропетровської області. Рабинович та Євген Мураєв також є позитивними, особливо в південній частині країни. Найбільш прокремлівським кандидатом є президент України Петро Порошенко. Він зрозумілий Путіну, не зупиняє війну, контрабанду на сході. Навіть більше, його підприємства й далі діють на території РФ, наповнюючи федеральний бюджет країни-агресора. Навіщо намагатися підтримувати когось іншого, якщо можна докласти зусиль, щоб чинний український президент зберіг свою посаду?! Ескалація на Донбасі може бути. До того ж активна фаза може спостерігатися вже в січні-лютому наступного року. Та якщо це справді трапиться, таке свідчитиме про те, що Порошенко домовився з московськими кураторами ЛНР і ДНР.
Назвіть найтиповіші помилки кандидатів у президенти, які Ви вже встигли помітити?
В.Ф.: Рано говорити про помилки. Абсолютна більшість потенційних кандидатів ще й не починали своєї виборчої кампанії.
С.Г.: Це тотальна брехня та намагання сподобатися виборцеві. Потрібно говорити виборцеві правду, просто необхідно бути переконливим. Політична харизма полягає в здатності в будь-якій ситуації говорити не те, чого від тебе чекають, а те, що потрібно. Цього українські політики здебільшого робити не вміють. Вони тотально брешуть. А далі потрапляють у пастку власних обіцянок – різко падає їхній рейтинг, вони стають токсичними, тому що народ фіксує момент, коли були не виконані ті чи інші очікування.
С.Б.: З року в рік вони часто повторюються. Кандидат у президенти не може бути технологом своєї виборчої кампанії. Це погубило Наталію Королевську. Кожен співробітник штабу має знати своє місце та чітко виконувати свої завдання. А політик не повинен втручатися в процес власної виборчої кампанії. Це чітка відповідальність його політконсультантів і політтехнологів. Кандидат не бачить 98% роботи та викликів, що стоять перед кампанією. Зрозуміло, дуже складно переламати себе та віддатися в руки професіоналів, особливо якщо ти сам є професіоналом.
Наскільки програми кандидатів (або їхня позиція, яку декларують) відповідають запитам українського суспільства? У кого з кандидатів можуть бути справді серйозні дієві програми його перших дій на посаді Президента?
В.Ф.: Мабуть, тільки Юлія Тимошенко представила заявку на оригінальну політичну програму, але навіть у неї немає наразі відповідей на багато принципових питань. Наприклад, щодо шляхів урегулювання конфлікту на Донбасі. Більшість кандидатів обіцятимуть мир. А от якою ціною та на яких умовах?! Усі пропонуватимуть і певні антикризові програми, і підвищення рівня життя. Але подивимося, чи запропонують вони свій власний і реалістичний рецепт розв’язання боргової проблеми? На жаль, у передвиборчих обіцянках багатьох кандидатів зашкалюватиме примітивний популізм. В оцінюванні потенціалу окремих кандидатів я б звертав увагу не так на програми, як на наявність дієздатних команд. Потенційних кандидатів з реальними командами всього декілька: Порошенко, Тимошенко і Бойко (точніше, це кадровий потенціал «Опоблоку»). Дієздатна команда є й у «Народного фронту», але в них немає рейтингового кандидата.
С.Г.: Програма кандидата не завжди має відповідати запитам суспільства. Перед політиком стоїть не запит суспільства, а часу й історії, які говорять, що настав той момент для побудови принципово нової держави. Світ так пішов уперед, і щоб його наздогнати, треба не просто повторювати, що роблять на Заході, а зрозуміти, що там робитимуть через кілька років, і починати це робити сьогодні. Безумовно, нам потрібен принципово новий суспільний договір.
С.Б.: Не секрет, що я входжу до робочої групи з розроблення нового суспільного договору, нової Конституції, який ініціювала Тимошенко. Там є різні представники інтелектуальної еліти з різними політичними поглядами та баченням розвитку країни. Але вони об’єдналися не в ім’я Тимошенко, а щоб ці ідеї було реалізовано. Я не є її фанатом, захоплений стратегічною ініціативою – писати новий суспільний договір знизу вгору, а не навпаки, як було в 1996 р. Сергій Тарута пропонує справді гарну програму. Його бачення економічного розвитку є адекватним, однак дещо уповільненим. Він пропонує кардинальні зміни до 2030 року. До цього часу України може й не бути, якщо не змінювати економічну політику вже сьогодні.
Віталій Шабунін – його роль, можливості, «зрілість», підтримка електорату?
В.Ф.: Я не впевнений, що він братиме участь у президентських виборах. Імовірнішою є його поява в чиємусь партійному списку на парламентських виборах. По суті, він уже трансформувався з громадського антикорупційного активіста на публічного політика, але не політичного лідера. Роль давно визначено – полум’яний борець із корупцією. Однак ступінь його відомості, а надто популярності, я б не перебільшував. Він відомий для відносно вузької публіки, що активно цікавиться політикою. Проте навіть ця публіка сприймає його неоднозначно.
С.Г.: Він стоїть навіть на сходинку нижче, ніж Артем Ситник. Я до нього добре ставлюся, бо він веде неоціненну роботу. Однак сьогодні політичних потужностей йому явно бракує, щоб серйозно розглядати його як кандидата, якого можна було б вважати таким, що вийшов «з народу».
С.Б.: Особисто в мене він викликає повагу як людина, яка досить активно бореться з корупцією, добре її «розкриває». Він належить до професіоналів у своїй справі. Однак я не прихильник, щоб такі люди переходили в публічну політику.
Чи може несподівано з’явитися кандидат у президенти, якого взагалі ніхто не знає, з «простого народу», за яким також стоятимуть певні політсили?
В.Ф.: Кандидат, якого ніхто не знає, не матиме жодних шансів, яка б політсила за ним не стояла.
С.Г.: Щоб такий кандидат зявився, потрібні надзвичайні обставини, просто так він не виникає. Ця людина має виявити себе в якійсь дуже активній соціально значущій дії. Під час війни такий кандидат міг з’явитися, подивіться приклад Надії Савченко. А вже у відносно мирний період вона в політичному процесі не втрималася. Це міг бути якийсь Артем Ситник, який мав шанси стати національним героєм як голова антикорупційної структури. Наш Ситник теж не відбувся, загруз у дрібних процедурних питаннях і війні між представниками різних антикорупційних органів. Але така людина може з’явитися.
С.Б.: Це буде помилкою. Українці мають розуміти, що політик – це така ж професія, як тесля, будівельник, архітектор, інженер. Цьому треба вчитися. Не може людина, прочитавши десяток книг, не маючи політичного досвіду, прийти і стати успішним політиком. Кажуть, що французький президент Еммануель Макрон – нове обличчя в політиці. Так, але до свого президентства він був членом уряду. Новий політик – чинний канцлер Австрії Себастьян Курц. Він у 18 років очолив Віденське відділення Австрійської народної партії, а у 21 рік став держсекретарем з питань натуралізації в МВС. До 25 років став наймолодшим у світі міністром закордонних справ, ще не закінчивши Віденський університет.
