РусУкр

Європа-2019: хто переможе – ультраправі чи неоліберали?

 
Друк Відправити на пошту

 

 

Європа живе очікуванням виборів до Європарламенту в травні 2019 року. Вибори можуть істотно змінити політичний ландшафт саме континентальної частини Старого Світу, оскільки Британія з ЄС ніби вже вийшла, хоча повної впевненості в цьому немає.

Європа-2019: хто переможе - ультраправі чи неоліберали?

Невтішні прогнози , інформують Економічні Новини.

Прогнози наслідків виборів в Європарламент будуються на наступній антитезі. Або численні ультранаціоналісти і націонал-консерватори, яких прийнято називати ультраправими, обрані в різних країнах, наберуть неабияку кількість голосів, об’єднаються в стінах Європарламенту в такий собі «націоналістичний інтернаціонал», візьмуться розвалювати Євросоюз, і чим це закінчиться – одному Богу відомо. Або нічого у правих не вийде, зате зможуть об’єднатися ліберальні і центристські сили, що нібито має «врятувати Європу», хоча жодної соціальної проблеми таке об’єднання не вирішить, вплив центристів неухильно падає , що наочно демонструють електоральні розклади в Німеччині , і взагалі – саме центристи і привели Європу до того загострення протиріч, яке вона зараз переживає.

Щоправда, в цю схему погано вкладається дійсно масовий соціальний протест «жовтих жилетів», який з Франції почав розповзатися по інших країнах, діставшись навіть до Ізраїлю. Це реальний рух низів поки що не погоджений з жодною політичною силою, тим більше з ультраправими, але у Франції очолити його намагається ультралівий Жан-Люк Меланшон з його рухом «Нескорена Франція» і ідеєю «Шостої республіки», натомість нинішньої П’ятої Французької республіки. Крім того, Меланшон уже був членом Європарламенту, а на нинішніх виборах має непогані шанси туди знову потрапити і провести деяку кількість членів своєї політичної сили. В результаті, в Європарламенті може з’явитися і ліва сила, тим більше що туди можуть потрапити ліві з німецького руху Die Linke, з грецької «СІРІЗА», іспанського «Подемос», об’єднання яких в «лівий евроінтернаціонал» теж досить сумнівне.

Словом, мізансцена може виявитися досить кумедною.

Європа-2019: хто переможе – ультраправі чи неоліберали?

Втім, є одне «але» … Значення Європарламенту, тобто законодавчого органу, і його рішень, насправді, в Європі не має занадто великої ваги. набагато вагомішою є Єврокомісія, тобто виконавчий орган, по суті, уряд. Такі особливості євросоюзівської демократії. Втім, це має і позитивну сторону для України, оскільки в Європі і ультраправі, і ультраліві мають просто патологічні симпатії до Кремля, тоді як Єврокомісію поки що в таких симпатіях не помічено.

Погляньмо на ситуацію докладніше.

Як багато правих розвелося!

У питанні «недитячої хвороби правизни в Європі» (перефразовуючи знаменитий заголовок вождя світового пролетаріату) зазвичай прийнято лякати, перш за все, Марін Ле Пен та її Національним фронтом. Після «прольоту» на президентських і парламентських виборах 2017 року партія і її лідерка трохи оговталися. Згідно з останніми опитуваннями, партія Ле Пен трохи обганяє рух «Вперед» Макрона, у якого спостерігається різке падіння рейтингів. За даними видання Le Figaro, лепенівці мають рейтинг 22%, а макронівці – 19%.

Європа-2019: хто переможе – ультраправі чи неоліберали?

Але тут слід враховувати контекст. Ле Пен довелося істотно знизити градус радикалізму, взятий засновником партії, її батьком Жаном-Марі Ле Пеном. Навіть партія була перейменована з Національного фронту в Національний рух. Кажуть, татусь, колишній десантник-парашутист і учасник бойових дій в колоніях, прокляв доцю за такі партійні реформи. Багато французьких коментаторів висловлюють думку, що партія і Марін Ле Пен після таких партійних реформ втратили колишню привабливість і ореол захисників «білої Франції».

На даний момент Ле Пен очікує вибори в Європарламент, щоб взяти реванш у Макрона і реабілітуватися. Її спроби осідлати рух «жовтих жилетів», отримавши широку соціальну базу, поки особливих успіхів не мають.

Другим претендентом на входження в передбачуваний «націоналістичний інтернаціонал», такий собі «націнтерн», безсумнівно, є «Альтернатива для Німеччини». На виборах в бундестаг ця політсила, яка сповідує евроспектицизм, націонал-консерватизм, антифемінізм і антімусульманство, химерно поєднані з вимогами прямої демократії, відразу взяла третє місце і майже сто мандатів, а тепер готується до тріумфального сходження до Європарламенту, де, до речі, вони зараз мають лише 2 мандати.

Крім Німеччини та Франції, ультраправі і євроскептики, очевидно, увійдуть до Європарламенту від Італії та Австрії, де відповідні партії перебувають при владі. Особливо показовою є Італія, уряд якої сформовано ультраправими з «Ліги Півночі» і популістами з «Руху п’яти зірок», причому деякі персонажі в цьому уряді вимагають розігнати Євросоюз і хизуються в майках з портретом Путіна .

Колоритна права депутація очікувано зайде до Європарламенту від Угорщини, що має, нагадаємо, приховані або явні територіальні претензії до всіх сусідів, включно з Україною. Тут будуть і націонал консерватори з партії прем’єра Орбана ФІДЕС, яка нещодавно порвала з правоцентризмом, вийшовши з Європейської народної партії, і шалені ультра з партії «Йоббік», які не соромляться вести родовід від салашистів, тобто угорських націонал-фашистів часів Другої світової війни.

Наші західні сусіди-поляки теж готуються делегувати до Європарламенту десант правлячої нині партії «Право і справедливість», що відрізняється, як відомо, націонал-консерватизмом і неабияким євроскептицизмом.

До цього слід додати, «Шведських демократів», що набирають популярність в Швеції і виступають, незважаючи на назву, з націонал-консервативних і різко антимігрантських позицій. Останнє пояснюється тим, що жителі упорядкованих і невеликих за чисельністю населення скандинавських країн все більш негативно ставляться до потоку мігрантів, які загрожують зруйнувати їх затишний і забезпечений маленький світ.

Незважаючи на деяку ідеологічну близькість, як мінімум, в питаннях євроскепсису і антимігрантських настроїв, можливість об’єднання такої різношерстної публіки виглядає досить кумедною і вельми сумнівною.

Непрохідні нетрі «ультранацінтерна»

У цьому сенсі цікавими є чутки, які з’явилися в західних ЗМІ , що за об’єднанням європейських правих нібито взявся такий собі Стівен Беннон , який значився головним стратегом Трампа і вніс великий внесок в його перемогу на президентських виборах. Для цього нібито створюється об’єднавчий проект з невигадливою назвою «Рух» (The Movement). В рамках цього проекту планується зустріч 30 правих європейських політичних організацій з представниками Білого дому.

Європа-2019: хто переможе – ультраправі чи неоліберали?

Як завжди в подібних випадках, творці проекту запевняють, що фінансуватися він буде виключно за рахунок приватних пожертвувань деяких осіб, в даному випадку, які вболівають за «праве діло», в сенсі політичної правизни. Але в західних ЗМІ висловлюється обґрунтована підозра, що за цим проектом стоїть власною персоною Дональд Трамп, який прагне таким чином послабити Євросоюз.

Що це дасть Трампу і, тим більше, США зрозуміти важко. Адже довгі повоєнні роки саме Європа, яка йшла по шляху неухильного об’єднання, була основним військово-політичним союзником і торгово-економічним партнером США. Спроби Трампа якщо не розвалити, то різко перекроїти це багаторічне партнерство, на якому фактично тримався весь так званий «колективний Захід», можуть мати непередбачувані наслідки для всього західного світу, особливо в нинішніх умовах посилення Китаю і появи нових центрів глобального домінування.

Щоправда, поки успіхи емісарів Трампа вельми скромні. За фактом має місце невеликий розкол правоцентристської Європейської народної партії, з якої вийшли 12 депутатів від правлячої в Угорщині партії ФІДЕС у відповідь на санкції, які Європарламент наклав на країну в зв’язку з корупцією і утиском політичних свобод. Стало відомо, що згаданий американський емісар Беннон працює радником у прем’єра Угорщини і глави ФІДЕС Віктора Орбана, і без впливу американців тут не обійшлося. З іншого боку, відносини Брюсселя і Угорщини під час тривалого правління Орбана завжди були напруженими.

Але в цілому, об’єднання правих в «евроінтернаціонал» оцінюють досить скептично через значні протиріччя і чвари між ними. Фактично, єдиним, що їх об’єднує, є невдоволення Євросоюзом і його політикою, спрямованою на уніфікацію і стирання національно-державних особливостей, тобто на такий собі «радянський союз». До цього слід додати неабиякий заряд антиамериканізму в цілому ряді країн Європи, зокрема в Німеччині та, особливо, у Франції. Тому американські проекти, на кшталт Беннона, викликають більше негативну реакцію, хоча італійські популісти його проект підтримують.

Існує маса інших суперечностей. Польські праві навряд чи домовляться з німецькими через західні території, приєднані до Польщі після війни, а суперечка «Вроцлав» або «Бреслау» об’єднанню явно не сприяє. Німецькі ж праві піднімають питання Судетської області, судетських німців, аж до скасування декретів Бенеша про їх виселення, що викликає печію в Чехії. Питання Тешинской області до цього часу розбурхує патріотичну публіку в Чехії і в Польщі. До речі, поляки «своїм» вважають не тільки Львів, але також Вільнюс і весь Вільнюський край, з чим категорично не згодні в Литві. А про претензії Угорщини до всіх сусідів взагалі немає сенсу згадувати, тому важко уявити, як «Йоббік» і ФІДЕС об’єднаються в один «інтернаціонал» з колегами з Австрії, Хорватії, особливо Словаччини. Італійські і австрійські праві навряд чи домовляться через Південний Тіроль.

І це тільки територіальні суперечки, що дісталися від Першої і Другої світових воєн. Існує ще маса інших відмінностей «в поглядах на життя», не кажучи про те, що часто-густо такі погляди у правих відсутні взагалі. Повторимо, що головною їхньою ідеєю є невдоволення Євросоюзом. У той же час, нічого іншого запропонувати не можуть ні вони, ні Трамп, прагнучи зруйнувати ЄС, але не уявляючи, що буде на його місці.

Отже, відкидати можливість об’єднання європейських правих не можна, але поки що така перспектива виглядає досить сумнівною.

Страждання по Євросоюзу

Настільки ж туманною поки що виглядає і перспектива об’єднання центристів і ліберал-демократів Європи, щоб протистояти «правій загрозі» щоб не дати правим можливості розхитати підвалини Євросоюзу.

Тут також панує слабка здатність домовлятися. Наприклад, правоцентристська Європейська народна партія, в яку входить, зокрема, Християнсько-демократичний союз Ангели Меркель , може не знайти спільну мову з лівоцентристським Прогресивним альянсом соціалістів і демократів, куди входить, в тому числі, Соціал демократична партія Німеччини. До того ж, у багатьох партіях мають місце свої розколи, зокрема в німецькій ХДС в зв’язку з падінням рейтингів і невдоволенням політикою, яку в останні роки проводила Меркель . Та й рейтинги цих топових партій падають, що показують останні вибори.

Європа-2019: хто переможе – ультраправі чи неоліберали?

У західних ЗМІ висловлюється боязка надія на те, що центристи і ліберали можуть об’єднатися в єдину проєвропейську силу під егідою молодого і гарячого президента Франції Еммануеля Макрона. Але рейтинги Макрона у Франції падають, а його вплив на європейській арені залишається недостатнім для об’єднавчих проектів. До цього слід додати потужні соціальні протести і загальне невдоволення Макроном у себе на батьківщині.

Очевидно, спроби створити якийсь проєвропейський проект у відповідь на спроби створення антиєвропейських проектів робитися будуть, але успішність тих і інших поки що викликає сумніви. Швидше за все, будуть звичайні торги, позиційна метушня, кон’юнктурні голосування і звичайне тупцювання на місці, поки купа проблем, що накопичується в Європі не дійде до критичної маси. Так сталося з масштабною міграцією, яка і послужила потужним поштовхом, який струсонув конструкцію ЄС, загостривши інші протиріччя, що призвело до нинішніх проблем, включаючи небувале з часів війни зростання популярності ультраправих.

Нарешті, саме партії (нео) ліберально-центристського спрямування за довгі роки свого правління в Європі призвели до накопичення проблем, які зараз загострилися, викликавши до життя ультраправих. Похмурий, але зручний світ політкоректності і благодушного споживацтва терпить крах, актуальними стають проблеми, з якими начебто розпрощалися ще в ХХ столітті, а вони, виявляється, нікуди не зникли.

Щоправда, голосування за ту чи іншу партію, нехай навіть саму радикальну, – це одне, а реальна підтримка масами партій і ідей – зовсім інше. Найяскравішим прикладом може послужити все той же рух «жовтих жилетів». Скільки б на цей масовий рух знизу не намагалися навісити ярлик агентів Москви і руйнівників ЄС, але поки що це успіху не має. «Жовті жилети» демонстративно дистанціюються від будь-яких політичних сил. Очевидно, що вони виступають проти проєвропейського неоліберала Макрона. Але коли італійський віце-прем’єр Сальвіні , представник «П’яти зірок», противник ЄС і любитель ходити в майці з портретом Путіна, запропонував підтримку французьким протестувальникам, керівництво «жовтих жилетів» демонстративно відмовилося, підкресливши, що до жодної партії долучатись не має наміру, а самого Сальвіні порівнявши з дуче Муссоліні.

Європа-2019: хто переможе – ультраправі чи неоліберали?

До речі, рух «жовтих жилетів» є найяскравішим доказом того, що в Європі народ втомився від політиканів будь-якого політичного забарвлення. Тому робляться стихійні спроби створити якусь паралельну політичну реальність, вільну від уже набридлих штатних політичних структур.

З такими неясними перспективами Європа вступає в 2019-й рік …








Останні новини в соцмережах


Новини партнерів

bigmir)net TOP 100