Майбутнє України після епідемії коронавірусу досить туманне. Чинна влада виявилась неспроможною реагувати на виклики сучасного суспільства, як в у питанні стримування пандемії, так і щодо подальшого економічного розвитку країни та забезпечення її гідного місця у глобальному ланцюжку доданої вартості. Ситуація ускладнюється ще й наростанням внутрішньополітичного протистояння напередодні виборів до місцевих рад, а також продовженням конфлікту на Донбасі.
Про політичний бік пандемії коронавірусу та основні досягнення президента Володимира Зеленського за рік правління, про наслідки відкриття ринку землі та «антиколомойського» законопроекту, про перспективи вирішення конфлікту на Донбасі – про це та багато іншого в інтерв’ю виданню «Економічні новини» розповів український політичний діяч, Народний депутат України III, IV, V, VI скликань Верховної Ради України та експерт з міжнародних питань Тарас Чорновіл.
Е.Н.: У цьому місяці, 20 травня, виповниться рівно рік з моменту інавгурації президента Володимира Зеленського. Як Ви оцінюєте річну роботу його перебування при владі?
Ну, як можна оцінювати? Це теж саме, якби я вирішив обрати своїм стоматологом вантажника торгового магазину і виповнився рік як він забезпечує мої зуби. Натомість я шукаю когось, хто був би у змозі зробити мені вставну щелепу за відсутності моїх справжніх зубів. Ось так я оцінюю в даному випадку діяльність президента Зеленського. Чисто на маніпулятивних технологіях обрали людину, яка ні відношення, ні розуміння, що таке державна політика і як управляти країною не має по сьогоднішній день. Але має певні особисті амбіції, грається в «Квартал» з думкою, що у будь-який момент можна переписати сценарний план і почати все з нуля. Говорячи про результати роботи Зеленського, я намагаюсь знайти щось позитивне, але це доволі складно. В принципі хороша річ наслідувати естонську модель діджиталізації життя країни. Але й тут нічого доброго не вийшло, тому що умудрилися провести даний процес на неперевірених та несертифікованих носіях. Вся інформація, яка надходить навіть ззовні по сервісах «Amazon», викликає сумніви щодо її належного контролю. Будь-хто може скористатися цією інформацією у власних цілях. Тому навіть в цьому не можу сказати, що позитивно. Жодного позитивного рішення чи позитивного результату.
Е.Н.: Тоді чим можна пояснити все ще достатньо високі рейтинги Зеленського? Яким чином йому вдається триматися «на висоті»?
Тут ситуація трохи складніша. Є частина населення, яка десь пробує аналізувати, чи хоча б формально приміряти те, що відбувається в країні особисто до себе. Але більшість живуть в задзеркаллі серіалів. Ну, голосували ж то за серіальний персонаж, а не за Зеленського, хто б там що не говорив. Голосували за Голобородька. Тому людьми, які живуть в серіалах, можна управляти методами серіалів. Команда, яка знаходиться при владі, в цьому питанні дійсно дуже талановита і тут їм треба віддати належне. Вони випускають примітивний фільм, або серіал, а потім стежать за рейтингами. Як от «Свати». Тупішого серіалу знайти важко. Примітивний фільм з чисто російською ментальністю. Коли бачать, що рейтинги серіалу починають падати, вносять якісь корективи, розігруються нові сюжетні лінії і серіал далі продовжує тримати глядачів.
В Україні є певна частина людей, яких можна тримати на таких ось низькопробних серіалах, пояснюючи «що президент ні в чому не винен, це йому палки в колеса ставлять». Хто не винен? Як він всю владу уособлює. В нього є монобільшість у Верховній Раді, чого не було в жодного президента. В нього є Уряд, де він сам тасує міністрів, і призначає кого схоче і ніхто не може на це вплинути. Всі керівники силових органів, окрім поки що НАБУ і САП, бо всіх інших він поміняв з порушенням Конституції. Але людям це не цікаво. Вони готові ненавидіти Верховну Раду і Уряд, але не Зеленського, мовляв «ми на нього ще сподіваємось». Тому високі рейтинги поки що зберігаються. Але рано чи пізно холодильник завжди перемагає телевізор. Особливо тоді, коли холодильник стає порожнім. Колись це все обвалиться. Але поки що за допомогою серіалів рейтинги можна певний час утримувати. Хоча насправді падіння рейтингів досить серйозне.
Тут виникає питання: з чим порівнювати? Якщо брати результати першого туру виборів, то це не коректне порівняння. В першому турі у випадку Зеленського взагалі було не відомо куди схилиться оце електоральне ядро. Він просто став випадковим успішним медіапроектом. А вже другий тур президентських виборів, а основне парламентські вибори були визначальними. По суті, парламентські були третім туром президентських виборів. І є друга особливість. Це порівняння з «найвищим піком». Тобто «найвищий пік» і «найнижче падіння». Вони дуже багато про що говорять. На сьогоднішній день ми маємо найнижче падіння рейтингів Зеленського. Тобто в нього поступово йде спад. Не було періодів, коли він спускався, а потім піднімався. Поступовий спад йде від вересня минулого року. Сьогодні його рейтинги опустились до того показника, на який вплине тільки порожній холодильник. Тобто ще кілька місяців, до середини літа цей рейтинг може триматися, а з осені я б прогнозував обвал до історичного мінімуму на 5-6%. Це є цілком реально, якщо знову не включать якусь дуже геніальну медіасхему серіального типу.
Е.Н.: Карантин в Україні продовжили до 22 травня, однак вже з 11 травня уряд почав поступово знімати обмеження. Що Ви думаєте про впровадження п’яти етапів зняття карантину, нещодавно презентованих Кабміном? Наскільки вони відповідають українським реаліям?
Вони нічому не відповідають. Так само як і попередній план карантинних заходів, а також план розвитку економіки та інші речі. Їх пишуть для того, аби був просто документ. Як нинішній так і попередній план я оцінюю на рівні дуже поганого реферату. Я трохи знаю пана Шмигаля по його роботі у Львівській ОДА і розумію, щось серйозне і мудре він написати не може. Він – кар’єрист-виконавець. Що йому говорять, те він і робить. І уряд йому підбирали в стилі тих, хто думають про кар’єру і не думають про наслідки. Зараз йому сказали написати гарний план. Він питається: «Яка дата має бути?» Йому кажуть: «11 травня». Він пише 11 травня. Потім йому кажуть: «22 травня». І він пише 22 травня. А до цього було 14 квітня, 1 травня і т.д. Давайте згадаємо скільки разів у нас виходили на «пік» і на завершення карантину та початок зниження карантинних дій. Насправді є текст із пустографами, які просто заповнюють потрібними датами. Подібне може написати студент-третьокурсник. Хоча вони реферати пишуть набагато складніші. Але тут розуміння нуль.
Беремо аналогію з мінним полем. Пройти по мінному полю – це безпечно чи ні? Напевно, це самогубство. А якщо мінне поле пройшли вже сапери і кожну міну позначили прапорцем? Є ризик, що десь сапери прозівали, але в принципі пройти можна. Ось це зробили у всіх західних державах. Вони провели достатньо цілеспрямоване масове тестування, виявили локалізацію поширення і на основі цього почали знімати карантинні обмеження. Тому що не знімати не можна, бо економіка заглухне і помре. У всіх західних країнах є достатньо серйозна «подушка запасу». А який запас в Україні, коли серйозне падіння економіки у нас почалося ще з жовтня минулого року? У нас недобір бюджету вже до Нового року доходив до 100 млрд. грн. Тільки офіційний дефіцит бюджету становить 300 млрд грн., який нічим не буде покритий. Про яку «подушку» можна говорити? Вони пишуть про запозичення. Питання: чи вони їх отримають?
Другий момент. Цих запозичень нам готові дати 3,5 млрд дол., а не 12 млрд., що відповідало б реальному стану речей. Плюс з них нам при дуже позитивному сценарії дозволять менше двох мільярдів влити в бюджет. Все решта – на підтримку платіжного балансу в стабілізаційний фонд Нацбанку. За таких обставин про які запаси можна говорити? Вони просто відсутні. У нас немає чим забезпечувати і покривати бюджет зараз. Тобто будуть, очевидно, включати верстат і тому подібне. Зрозуміло, що продовжувати карантин не можливо. І от нам кажуть: «Виходимо на мінне поле!». Прапорців немає, сапери не пройшли… В Україні на відміну від Європи тестують лише три категорії громадян. Перша категорія – ті, хто вже захворів у важкій формі. Їм тестування потрібне тільки для того, щоб уточнити подальші засоби лікування, тому що просто пневмонія і пневмонія внаслідок COVID-19 мають дещо різні методи лікування. Тобто це ті, хто вже на мінному полі підірвалися. Друга група- це ті люди, яких зачепило. Тобто люди з оточення хворих. Причому, судячи з даних, які маємо в пресі, реально приблизно 20-30% контактних осіб дійсно проходять тестування. 70-80% цього не роблять. Тому фактично ми бачимо тільки ті вирвочки, де вже підірвалися люди на цьому мінному полі. І от 22 травня ми відкриваємо доступ на це мінне поле.
Е.Н.: Що скажете про рішення виконкому Черкаської міської ради щодо послаблення карантину у місті?
Я проти влади, але і проти тих, хто проти неї стали дуже обурюватися і робити непродумані контрзаходи. Можу повторити теж саме. Мер Черкас не маючи на мінному полі жодних прапорців каже, щоб всі виходили і влаштували велике святкування. Та ж сама історія. Але тут є чисто політична річ. Мер Черкас, окрім всього іншого, очолює Черкаську обласну організацію партії «Батьківщина». Він різко, на 180 градусів, поміняв свою думку, тому що партія готується до місцевих виборів і їм потрібно показати якусь свою принциповість. Але все одно це танці на мінному полі, які не пройшли сапери. Що Шмигаль 22 травня, що Бондаренко з 1 травня я різниці не бачу.
Е.Н.: Що скажете про статистичні дані щодо поширення коронавірусу в Україні?
Пригадаємо розповіді про те, що 14 квітня буде «пік» і після того почнеться спад. Звідки вони брали ці цифри? Ніяких медичних даних для цього не було. Так само як і про 22 травня жодних даних немає. Може випадково попадуть пальцем в небо. Але думаю, що ні. Вихід на мінне поле реально був би доцільним у випадку, якби його перед цим пройшли сапери. Тобто перед цим відбулося не тотальне, а масове тестування. Тобто в масштабах України до 2-3 мільйонів осіб мало бути протестовані. Всі контактні особи, всі продавці, всі, хто має виходити і організовувати оці нововідкриті підприємства, всі хто забезпечує роботу транспорту… А без проведення масового тестування контактних і ризикованих груп виходити на мінне поле повний абсурд.
Що робить влада? Вони дбають про те, щоб була гарна статистика. По одному пункту у нас дійсно гарна статистика. Кількість встановлених захворювань позитивно виділяється на фоні сусідів, хоча сусідню Польщу ми вже обігнали. Але при цьому ми в останній десятці країн світу за кількістю тестувань на душу населення. Саме тому в нас така красива статистика. Тому що більшість у нас просто необстежена. Плюс ми, здається, на першому місці в світі за кількістю захворілих медиків на душу населення. Тому статистика насправді жахлива, але про ці речі не говорять, а тільки про гарні показники. Влада думає про показники, тому що в серіалі має бути картинка, а глибокий зміст в серіалі не передбачається. Тому це все поки що імітація.
Е.Н.: Чи немає відчуття того, що влада користується ситуацією з епідемією коронавірусу задля власної вигоди?
Надлом уже відбувся. І цьому ми всі маємо подякувати не дуже інтелектуальному члену «Слуги народу» Миколі Тищенку, який зробив все для того, щоб відбувся певний соціальний зрив під назвою «відчуття несправедливості». Хтось на цьому грає чисто з політичних мотивів. Ми вже згадували мера Черкас. Він опирається на одну крайність, що Тищенку можна, вельможам можна, а простим людям ні. До ситуації з відвідуванням VIP-гостей ресторану «Велюр» на вулиці з протестами не виходив ніхто. Всі в принципі розуміли, що треба потерпіти. Що є загроза. Українці – люди дисципліновані. До історії з Тищенко в масках ходили всі, хто міг хоч якось їх купити. Ніхто не пробував вести якусь незаконну торгівлю. Всі змирились і ніхто не намагався прориватись на базари і свої робочі місця. І ніхто не виходив на мітинги і демонстрації. Тому що розуміли, що неможна. Що сталось після Тищенка? За кілька днів помінялась кількість людей, які ходять в масках і без масок. Співвідношення з тим, що було в кінці квітня приблизно в десять разів. Але чи стала від цього меншою загроза вірусу? Ні. Люди спрацювали за принципом «як я таксиста покарав: дав йому 100 гривень і не поїхав». Або «на зло кондуктору куплю білет і піду пішки». Таким способом ми дуже часто реагуємо. Тоді й почалися мітинги під Кабміном. Не було ж мітингів до того. Але основним лейтмотивом було те, що «якась сволоч з владними повноваженнями може собі заробляти, а нам не можна, тому що він член владної партії і особистий друг президента, а ми прості люди». І це вже зламалось.
Е.Н.: Наскільки реальна загроза нового «Майдану», адже незадоволених нинішньою владою зростає, хоча карантинні заходи ще поки що багато кого обмежує в діях?
Насправді питання мітингів уже зараз нічим не регламентуються. Тобто вони регламентуються постановою Кабміну і грубою силою Нацполіції. Але на грубу силу завжди є контрсила. Згадаємо, що дуже в’ялі і майже безперспективні акції 2013 року, які були на захист Угоди про асоціацію переросли в перший праобраз революції після побиття жорстко розігнаних студентів, які були на Майдані незалежності. Якщо влада піде на дуже жорсткі акції протидії масовим акціям, виступам і протестам, то вона дістане початок нової революції. І для цього всі соціальні підстави є. Незадоволених сьогодні більше, ніж у 2013 році. Тоді принаймні було економічне зростання. Тоді спаду не було. І в холодильнику було дуже навіть непогано. Тому насправді для влади загроза є дуже велика. І граючись виключно в телевізор при цьому всьому можна нарватися. Тому вони почали бути обережними, підігрувати настроям населення з тим же послабленням карантину.
Але замість того, щоб скасувати абсолютно ідіотські заборони на прогулянки в парках, заняттях спортом на вулиці, відкриття невеликих точок вуличної торгівлі, де заразитися не можливо, у нас роблять все навпаки. У нас дрібна торгівля немає лобістів, а супермаркети і великі торгові центри мають. І чим ближче до влади, тим більший лобізм. Зокрема, найпоказовіші навіть не продуктові супермаркети, хоча по всьому світі їх закрили, а дрібна торгівля працювала, у нас все діаметрально протилежне.
Історія з «Епіцентром». Усім заборонено, а тут – друг президента. Але треба віддати належне сім’ї Гереги. Вони були дуже добрими друзями Ющенко, і при Януковичу стали раптом дуже близькими і тепер при Зеленському. Це вміння. Це талант. Тому за умови напівкарантину, коли комусь дозволено, а комусь ні, масові акції можуть вибухнути в будь-який момент. Якби Тищенко засвітився ще до закону про землю, думаю, що масові акції виникли б ще тоді.
Е.Н.: Зараз зовнішні кредитори вимагають, щоб Україна відкрила можливість юридичним особам брати участь в ринку земель для забезпечення здорової конкуренції, і послабити обмеження на загальну площу земельних ділянок, які можна придбати у власність. Чому зовнішні кредитори залишилися незадоволені відкриттям ринку землі в Україні? Чи означає це, що МВФ може затягнути з фінансовою допомогою?
Насправді вимога про ринок землі була додатковою. І вона ніколи раніше не фігурувала. Її почали згадувати тільки після того, як наша влада почала комизитися щодо «антиколомойського» закону. Мовляв, давайте що завгодно, тільки Коломойського не рухайте. Він же в нас «папік». Але МВФ не розуміє, що таке «папік» і чому вони мають давати кредит країні, в якій існують «папіки».
Вимоги ринку землі на момент їх внесення в Україні не містили конкретизації. Але зараз додались. Вони висловили свою стурбованість речами. Проте на це є адекватне пояснення, яке цілком може їх задовільнити. У нас існують проблеми із судовою системою. Якщо ми зараз повністю відкриємо земельний ринок весь російський бізнес попливе до нас. Окрім цього, в нас відбудеться легалізація олігархічного капіталу. Тому, мабуть, не можна цього робити, доки фермери першими не скористаються земельними привілеями перед тим як запускати корпоративний капітал. Практично в жодній країні світу стовідсоткового ліберального ринку землі немає. В сусідній Польщі вводили дуже жорсткі обмеження. На них натиснув ЕС і ці обмеження дещо послабили. Але українець приїхати і купити польську землю не зможе. Європеєць – тільки, якщо виконає ряд умов щодо його приналежності бути резидентом Польщі щось зможе отримати.
Е.Н.: Що в цьому законі поганого, на Вашу думку?
В першу чергу, питання походження коштів. Повинна бути чітка перевірка та декларація походження коштів. Цього в законі немає. На мій погляд, це дуже небезпечно, що дає можливість заходити і олігархічному капіталу, і російському. Закон не містить прямих запобіжних заходів проти скуповування української землі. Друга проблема. Щоб ринок землі не став ринком спекулятивного капіталу, а був все ж ринком виробників, тобто тих, хто безпосередньо працює в аграрній сфері, треба було ввести в закон декларування підтвердження досвіду роботи у аграрній сфері. А в даному випадку закон половинчастий. До цього часу наші кредитори не звертали на це увагу. Але сьогодні вони вимагають по максимуму. Дайте максимально ліберальний закон. Але всі країни кажуть, що максимально ліберального не дамо.
Ринок землі запровадили, бо це потрібно. Але запровадили ось в таких межах. Вимога щодо ринку землі ніколи не була серед передумов угоди з МВФ. Але наша влада докрутилася до того, що тепер стала. Всі ці зауваження міжнародних кредиторів є побажаннями до яких варто прислухатись і, можливо, років через десять, коли Україна буде готова, ввести дійсно ліберальний ринок землі. Але я б з цього не робив проблем. Навіть якби взагалі не було закону про ринок землі, ключовим для МВФ був «антиколомойський» закон. Плюс збалансованість бюджету. Оце може бути найбільшою проблемою.
Е.Н.: Сьогодні Верховна Рада прийняла так званий «антиколомойський» законопроект. Яке підводне каміння приховане в документі? І якими наслідками може обернутися для країни прийняття даного закону?
Сам по собі «антиколомойський» закон несе тільки позитивні наслідки. Це один із тих законів, над яким пропрацювали і експерти, і влада, і опозиція, а також міжнародні партнери. Законопроект по всіх пунктах ситуацію в країні покращує. Питання: остаточно чи тільки частково? Чи можна його обійти чи ні? І в цьому є проблема. Якщо буде введений закон і його не будуть обходити, то він ситуацію покращить. Це означає, що той самий Коломойський два рази обікрасти Україну не зможе. І ми зможемо отримати транш кредиту від МВФ, який врятує гривню і країну від дефолту. Дефолт – це колапс. При дефолті дуже багаті стають неймовірно багатими, бідні стають просто жебраками, а середній клас стає бідним. Тобто від дефолту виграють тільки найбагатші люди в країні, а всі інші програють багаторазово. Тому це закон, який має рятувати нас від дефолту. В тому числі від пограбування країни олігархами як одного з каналів дефолту.
Е.Н.: А чи взагалі потрібен «Приватбанк» Игорю Коломойському?
Скоріше за все, що ні. Насправді якщо ми повертаємо банк Коломойському держава забирає 150 млрд .грн., які влила в нього в процесі докапіталізації. Правда, зараз може забрати 50 млрд, оскільки решта були використані для того, щоб покрити борги та відновити платіжний баланс банку. Тобто реально ці гроші не зароблені, щоб їх можна було забрати назад. Але держава забирає все що є і банк стає банкрутом, обвалюючи при цьому всю українську фінансову систему. Таким чином, використовувати банк знову його попередні власники не зможуть. Але чому люди Коломойського все ж таки за цей закон чіплялись і не хотіли його ухвалення? Тому що в такому випадку, отримавши назад «Приватбанк» Коломойський ставить туди своїх менеджерів і нехай вони навіть пробудуть там один день, але вони відкликають всі позови проти олігарха в Лондонському суді. Для Коломойского це дуже важливо, тому що в такому разі це розв’яже бізнесмену руки. Його величезний ресурс на сьогодні обмежений. Він може користуватися тільки лівими надходженнями. А все те, що знаходиться у власності заморожено. Для нього це проблема. Тому банк потрібен саме для цього. Але тепер він не зможе цього зробити завдяки даному закону. Водночас закон не забороняє йому отримати компенсацію. І в законопроекті є хитра фраза, яка в принципі хороша, але може виявитися і навпаки. Все залежить від суб’єктивного фактору державної влади. Тому що компенсацію він може отримати, якщо буде доказано в суді, що банк був націоналізований незаконно. Коломойський це пробує доказати, що дуже небезпечно. Тому що тоді він може вимагати що завгодно. Але в законопроекті сказано, через що в Коломойського і нервуються, що рішення суду не може бути просто так. Воно може бути тільки після висновку про незаконність націоналізації внаслідок зовнішнього аудиту. А це суттєво. А далі виникає суб’єктивне питання: хто буде призначати зовнішній аудит? А якщо у Зеленського витиснуть, щоб зовнішнім аудитором була не фірма «Кроу», яка вже проводила аудит і визнала законність націоналізації? А скажімо, представники міжнародних трьох-чотирьох компаній, які насправді афільовані з Коломойським, які в один голос заспівають, що націоналізація була незаконна і держава винна банку 100 млрд. грн. Це можливо? Так. Закон це забороняє? Ні, не забороняє. Тому закон половинчастий. І в цьому його ризик.
Е.Н.: Навіщо була потрібна така кількість правок до «антиколомойського» законопроекту та зміни до регламентного закону?
У влади був спосіб швидко й без правок ухвалити відразу в цілому такий важливий закон. Порушення регламенту при цьому можливе, але це не порушення Конституції і, як правило, у нас на це всі очі закривають, в тому числі і Конституційний Суд. Це треба було тоді, коли було позачергове засідання, і дійшли до цього закону так само без обговорення відразу проголосувати за нього в цілому. Всі закони, окрім цього, були ухвалені без обговорення в цілому. А чомусь тільки по єдиному «антиколомойському» допустили демократичну процедуру, дали поговорити. Після того усілякі там «дубинські», представники Коломойського, почали казати, що хочуть внести поправки. Але це їхнє святе право. По інших законах, таких як зміни до бюджету, ніякої демократії чомусь не було. Про це не згадували. А тут раптом вирішили погратися в демократичний законотворчий процес. І фактично відкрили оцей шлюз, у якому набралось тих 16 тисяч поправок. Все. Здається ситуація заблокована на два роки. Але ж ні. Зберігався ще один цілком законний варіант. Наші розтелепи, які повністю ігнорують будь-яку процедуру, умудрилися зареєструвати і урядовий і депутатський законопроекти на ту саму тему, але під різними номерами. Тобто ці закони не є альтернативними. Чомусь у них є дуже велика нелюбов до урядових законопроектів. Вони за урядові законопроекти не голосують, а голосують за альтернативні депутатські.
Е.Н.: Що потрібно було зробити?
Спокійно проголосувати урядовий законопроект в цілому. Голосів на це вистачало. Принаймні дві опозиційні фракції «Європейська солідарність» і «Голос» і біля 180 «Слуг народу» проголосували б «за». Але цього чомусь не зробили. Був другий варіант – використати норму, яка є в регламентах мабуть усіх країн світу, що поправки взагалі не розглядаються в парламенті. Поправки розглядаються тільки на комітеті. Розглядаються всі, але тільки в комітетах, і до зали виноситься редакція комітету. Така практика є в США. Я пропонував свого часу зміни до регламенту, які передбачали, що поправки мають розглядатися в комітетах. Це не було б порушенням Конституції, тому що поправки, які вносилися пройдуть необхідну процедуру. В Конституції не написано, що поправки мають розглядатися в залі парламенту. Конституційний Суд лише визначив, що вони мають статус законодавчої ініціативи на рівні із законопроектами. Натомість вони проголосували зміни до регламенту, які напряму антиконституційні. Вони дають право комітету, чи комусь іншому у ВР визначати, що із 16 тис. поправок від фракції можуть бути лише п’ять, а всі інші не розглядаються. Для мене депутат Антон Поляков – людина абсолютно негативна, це уособлення парламентської корупції у вищій мірі, плюс некомпетентності дикої, наглої та хамовитої. Але він має право на свої шість тисяч поправок. І коли йому кажуть, що він має право тільки на одну – це пряме порушення рішення Конституційного Суду, який визначив, що поправка – «це законодавча ініціатива, яка передбачена в Конституції». А вони заклали міну уповільненої дії, яка дає можливість після того як ми проведемо переговори з МВФ і отримаємо транш чи ні, оцій групі депутатів Коломойського добитися рішення КС про неконституційність цих змін до регламенту, які за собою тягнуть неконституційність процедури за якої було ухвалено «антиколомойський» закон. Він буде скасований КС рано чи пізно. Це однозначно. Монобільшість мала два варіанти конституційного виходу із ситуації. Але обрали єдиний неконституційний. І заклали величезну міну у годинниковий механізм, який вже включений. І він почав цокати. Тому закон хороший, але наслідки можуть бути дуже плачевними.
Е.Н.: Останнім часом монобільшості не вистачає голосів для самостійного ухвалення рішень. Чи є загроза розпаду монобільшості?
Здається, що монобільшість вже розвалилась. Коломойський тримає своїх людей, якщо йому є інтерес. Причому його група займає відверто проросійську позицію. Але до цього треба бути готовим. Крупний бізнесмен буде займати позицію своєї держави. Олігарх – тих, з ким він може вигідніше домовитися. У фракції «Слуга народу» група Коломойського, і тих на кого він може впливати чи купити, достатньо помітна. З другого боку, є група патріотично налаштованих. Якщо Коломойський може контролювати до сорока людей, то і патріотичні сили можуть теж контролювати десь біля сорока людей у монобільшості. Хоча, кажуть до 60. Але це вже ті, хто за настроєм патріотичні, євроцентричні і проєвропейські. Але ті, хто принципові і готові відстоювати свою позицію і навіть кримінальні справи отримувати, то таких біля сорока. Тобто коли ухвалюється рішення відверто проросійське, патріотична сторона не проголосує. Враховуючи розгільдяйство, а багато хто з депутатів вже перестають ходити на засідання Ради, виходимо десь від 180-200 до 210 депутатів. Це десь той розбіг в якому проходять голосування, за які не голосують або проєвропейські сили, що налаштовані патріотично, або проросійські, проолігархічні.
Ось відповідно до того чи іншого питання з фракції «Слуга народу» залишаються голосувати тільки ті, чиїм інтересам воно більше відповідає. Але без одної із цих сил все одно більшості немає. Тому монобільшість вже ситуативна. Так само і внутрішнє осердя фракції. Абсолютно слухняних, тобто ті, які діють за принципом «бо зверху щось сказали» таких там 150 депутатів. Ми це побачили по темі Михайла Саакашвілі. Зеленськиий не тягнув останнього в Уряд. Він запропонував фракції, але прямих наказів не поступило. І вони раптом зрозуміли, що можуть самі визначатися. В результаті визначилося 150 депутатів, які будуть голосувати за найменшим помахом пальця. А решта 50-60 чоловік – поки до них не зателефонують і не почнуть пресингувати. В такому випадку 200 голосів набирається. Ті питання, які потрібні Зеленському, за них будуть пресингувати. Будемо рахувати, що за них 180-200 голосів мобілізувати можуть. Все решта треба добирати. Проросійські чи проолігархічні напрямки – можуть розраховувати на голоси «ОПЗЖ» і «Батьківщини». Остання хоч і не проросійска, але Коломойського підтримають.
Якщо законопроекти проєвропейські – голосують «Європейська солідарність» і «Голос». Є ще дві депутатські групи. Одна «За майбутнє», яка більш афільована з Коломойським. Друга – «Довіра», яка більш розхлябана. Але там вже як домовляться. Будь –яке голосування залежить від попередньої узгодженості. Якщо це нейтральні рішення, які ні тим, ні іншим не заважають то в принципі мобілізувати 230 голосів вони спроможні. По суті треба визнати, що монобільшості вже не існує. Вона припиняє існувати, якщо рішення суперечать побажанням або проросійсько-олігархічного, або європейсько-патріотичного крила.
