Резонансна перемога на парламентських виборах в Угорщині політичної партії ФІДЕС, а фактично Віктора Орбана, була цілком очікуваною, проте все-таки викликала великий резонанс. Для України ця перемога є одночасно благом і створює подальші проблеми через загострення відносин із сусідньою країною на національно-мовному ґрунті.
На парламентських виборах в Угорщині керівна коаліція на чолі з нинішнім прем’єр-міністром Віктором Орбаном отримала дві третини депутатських мандатів.
Нагадаємо, Угорщина є парламентською республікою, і керує нею керівна партія або коаліція. Наразі такою партією є ФІДЕС, кістяк керівної коаліції й очолювана прем’єром Віктором Орбаном.
Попри формальну парламентську демократію, цей харизматичний лідер має істотні повноваження та значну легітимацію в суспільстві. Це дає йому змогу часто виходити за межі демократичних процедур. Отримання ж конституційної більшості зовсім розв’язує руки Орбану та його команді.
Фактично угорський виборець підтримав ту часто вельми неоднозначну політику, яку Орбан останнім часом здійснював щодо ЄС, мігрантів, іноземних угорців, у відносинах з Україною, тому важко очікувати нормалізації українсько-угорських відносин.
Прем’єр Віктор Орбан оголосив про «історичну перемогу» очолюваної ним керівної коаліції. Він заявив, що результати виборів дають змогу захистити угорців та Угорщину.
За останніми даними, керівна коаліція, основою якої є партія «ФІДЕС – Угорський громадянський союз» Орбана, отримує 133 зі 199 місць у парламенті. Забезпечивши, отже, дві третини в парламенті, керівна коаліція матиме змогу без підтримки інших політичних сил ухвалювати закони, затверджувати прем’єр-міністра країни та навіть вносити зміни до конституції.
Друге місце посіла вкрай націоналістична партія «Йоббік», що отримала 26 місць у парламенті. Водночас ультранаціоналісти з «Йоббіка» досягли нового історичного максимуму, хоча очікували, що їхній електоральний успіх буде вагомішим. Очевидно, саме «Йоббік» стане головною опозиційною силою в Угорщині. Соціалісти отримали 20 місць.
«Орбан-фактор» є дуже своєрідним феноменом як у контексті відносин у Євросоюзі та з Росією, так і в українсько-угорських відносинах.
Угорський електорат сприймає Орбана як затятого євроскептика. Насамперед це стосується антиемігрантських настроїв, що в Угорщині є надзвичайно сильними. Це відповідна реакція звичайних угорців на потік біженців, що заполонив Європу в останні роки, а також на нав’язування євроструктурами обов’язкових квот щодо приймання біженців з Африки та Близького Сходу. Угорці не просто панічно бояться «чужих», а й дуже болісно ставляться до перспективи розмивання етносу чужорідним елементом.
Орбан на цьому вміло грає, педалюючи антиєвропейські настрої, які в Угорщині й без того є дуже сильними, оскільки результати входження країни до ЄС є досить неоднозначними. Угорщина позбулася значної частини індустрії, знамениту сільгосппродукцію країни не надто допускають на ринки країн Європи, дуже багато мадярів змушені вирушати на заробітки за кордон, а ставлення до них у країнах «старої» Європи часто буває аж ніяк не компліментарним – одне слово, тут усе дуже непросто, і щоб зрозуміти це, досить, перебуваючи в Угорщині, відволіктися від туристичних атракцій і трохи поспілкуватися з місцевим населенням, серед якого ще можна знайти тих, хто не розучився говорити російською.
Орбан уміло грає на почуттях національного приниження, що не вщухають від часів знаменитого Тріанонського договору 1920 р. Нагадаємо, згідно з цим документом, нав’язаним Антантою після Першої світової війни під час розподілу Австро-Угорщини, Угорщина втратила значну частину території, населення, промисловості, природних ресурсів, банківського сектора.
Спроби повернути втрачене під час Другої світової, зокрема, наше Закарпаття, і союзництво з цієї причини з Гітлером, як відомо, нічим добрим не закінчилися, і після війни Угорщина знову повернулася практично в «тріанонські» кордони, у яких і перебуває донині.
Як наслідок, значні угорські діаспори мешкають у Закарпатті, у Сербії, у Словаччині, а найбільше в Угорській Трансильванії, тобто в Румунії, де чисельність етнічних угорців перевищує мільйон, а ставлення до них, м’яко кажучи, є не найдоброзичливішим.
Цей «попіл Клааса стукає в серця» вже майже сто років, Угорщина де-факто має територіальні претензії до багатьох сусідів, реваншистські настрої не вщухають, Євросоюз реагує на це вкрай мляво, – і на цьому Орбан уміло грає.
Тут і загравання Орбана з Москвою й особисто Путіним, утім, вельми прагматичне та взаємовигідне. Москва будує Угорщині в кредит другу чергу атомної електростанції в Пакші, і це дуже вигідно Угорщині, бо підвищує її статус, розвиває промисловість та енергетику на противагу політиці Брюсселя. А Москва отримує чудовий плацдарм у центрі Європи, до того ж не сировинний, а високотехнологічний. Політичний вплив Росії в Центральній Європі, отже, різко збільшується, і нічого доброго в цьому немає, зокрема для України.
Відрізняється формально правий Орбан і суто лівою риторикою, виступаючи проти транснаціонального капіталу та неоімперіалізму Заходу, до речі, цілком справедливо. Очевидно, роки перебування в угорському аналогу комсомолу та курс марксизму-ленінізму в радянські часи марно для Орбана не минули.
Усе це додає Орбану популярності, та водночас ця риторика спрямована більше на «внутрішнє споживання». Значною мірою Орбан слухняно здійснює досить лояльну щодо ЄС політику, щоб не втратити значних європейських субсидій.
Європа теж не хоче надто сваритися з цим самобутнім персонажем, який має величезну підтримку у своїй країні. Адже більшість питань у ЄС і навіть у НАТО вирішують консенсусом, і Орбан потрібен як союзник.
Для України переобрання та зміцнення позицій нинішньої керівної коаліції на чолі з Орбаном також має як позитивні, так і негативні наслідки.
Останнім часом розгорівся конфлікт між Угорщиною та Україною довкола мовного питання. Нагадаємо, ухвалений в Україні закон «Про освіту» викликав різку критику країн-сусідів, передусім Угорщини. На думку Будапешта, мовна стаття цього закону порушує права людини та нацменшин, а також Угоду про асоціацію з ЄС.
Вдаватися в питання про те, хто винен, а хто ні, наразі не будемо, звернувшись тільки до фактів, що ускладнюють відносини наших країн, і роль Орбана тут велика.
Україна ігнорує критику Угорщини і не має наміру шукати компроміс. Угорщина заблокувала засідання комісії Україна-НАТО. У березні Угорщина зажадала від України відкласти реалізацію закону про освіту до 2023 р. та внести до нього зміни. Якщо Україна відхилить або проігнорує зауваження угорців, Будапешт погрожує й далі блокувати важливі для Києва зустрічі на рівні ЄС і НАТО. Крім того, Угорщина вимагала, щоб Україна відмовилася від законодавчих норм щодо дубляжу вистав та газет нацменшин українською мовою.
Витоки проблеми також ідуть до вищезазначеного Тріанонського розподілу Угорщини. Будапешт вважає закордонних угорців частиною свого етносу та політичної системи. У ЄС не заборонено наявність подвійного громадянства, і Угорщина видала паспорти всім бажаючим іноземним угорцям, що беруть участь в угорських виборах, політичних партіях тощо. Усе це стосується й закарпатських угорців, і проблема ця виникла не сьогодні.
Система освіти в угорськомовних районах України працює на підготовку абітурієнтів для угорських вишів і трудових ресурсів для угорської економіки. Вітчизняна влада заплющувала очі на цю проблему, хоча було очевидно, що рано чи пізно вона «вистрілить». Закон «Про освіту» лише став детонатором.
Чи здійснюватиме Орбан і далі політику ескалації взаємин – це велике питання. Різко націоналістична риторика була потрібна Орбану на виборах для залучення електорату і для того, щоб вибити козирі з рук ультранациків із «Йоббіка». Однак Орбан здобув майже всю повноту влади, і тепер ультранаціоналістичний наратив не надто потрібен і навіть шкідливий. Тепер угорському харизматику треба придушити насамперед «йоббіків», попереду п’ять років правління, протягом яких потрібно показати добрий соціально-економічний результат, і тут краще взяти поміркованіший тон, а Орбан – політик досвідчений.
Власне, факт того, що Орбан «тиснутиме йоббіків», уже є для України дуже позитивним чинником. Адже «йоббіки» гуляють нашим Закарпаттям, як у себе вдома. Вони влаштовують на нашій території ворожі до України акції, проводять у Закарпатті свої з’їзди, підбурюють сепаратизм.
Орбан – це ще й солідний кийок проти угорських наці, які навіть не надто соромляться, коли ведуть свій родовід від своїх фашизоїдних пращурів «салашістів» зразка 1940-х років.
Політолог Віктор Небоженко вважає, якщо влада не скоїть чергову дурість, Орбан піде на пом’якшення відносин з Україною. Можливо, вдасться знайти і якийсь компроміс щодо мовно-освітнього питання.
Є й протилежна думка. Політолог Павло Рудяков вважає, що Обран з новою енергією візьметься за реалізацію зовнішньої політики Угорщини, через що криза українсько-угорських відносин триватиме. Орбан та його команда ще більше уваги й енергії почнуть приділяти захисту інтересів закордонних угорців, зокрема в Закарпатті. Тим більше після приголомшливої перемоги на виборах позиції Орбана та Будапешта в Європі посиляться. Можна очікувати подальшого блокування Угорщиною співпраці України, НАТО та ЄС.
