РусУкр

Низька явка, провал Зе-влади та загроза феодалізації. Післямова до місцевих виборів-2020

 
Друк Відправити на пошту

 

 

Про результати місцевих виборів, що пройшли 25 жовтня 2020 року, сказано вже немало, але по ряду важливих питань висновки не зроблено. Якщо про низьку явку на вибори і провал Зе-влади говорять багато, про таке вкрай тривожне явище, як феодалізація, - набагато менше.

Низька явка, провал Зе-влади та загроза феодалізації. Післямова до місцевих виборів-2020

Ці особливості слід розглянути детальніше, оскільки вони потонули в потоці розмов про політтехнології і хвилях піару.

Коментарі результатів місцевих виборів рясніють різного роду політологічними подробицями, а також зневажливими для Зе-влади висновками в зв’язку з високими результатами, показаними партіями місцевих еліт і опозицією – як промосковською в особі ОПЗЖ, так і патріотичною  в особі Євросолідарності Порошенко. На цьому тлі навіть рекордно низька явка відішла на дальній план, хоча вона дуже багато що пояснює.

Електоральний мізер і його результат

Дійсно, за офіційними даними на момент написання цього матеріалу, явка на вибори близько 37%, що стало негативним рекордом, бо нижче 50% явка в Україні навряд чи колись опускалася. Цей фактор також став однією з причин тих результатів, які були отримані на виборах.

Такий провал виглядає тим більш глибоким, якщо порівнювати з високою торішньої явкою на президентських і парламентських виборах. Вона була викликана тим, що тоді електорат повірив у можливість позитивних змін в країні в зв’язку з тотальним перезавантаженням персонажів при владі,  так званих “нових і молодих обличь”, тобто Зеленського і “слуг народу”, які отримали в Раді широко розрекламовану монобільшість.

Однак Зеленський і “слуги” не виправдали надії. Можна сказати, що вони обдурили сподівання виборців в частині припинення війни, відновлення громадянських і соціально-економічних прав, подолання корупції і злодійства, усунення від влади олігархів, подолання зовнішнього управління та хоча б мінімального поліпшення рівня життя.

Той факт, що “слуги” провалили вибори, не настільки дивний, тому що партії реально у них немає навіть на центральному рівні, не кажучи вже про місцеві осередки, які перед виборами “ліпилися на коліні” з кого попало. Але і парламентські партії, які мають історію і розгалужену місцеву мережу, теж не можуть похвалитися успіхами. Але якщо ОПЗЖ і Євросолідарність певних результатів домоглися, то “Батьківщина”, можна сказати, взагалі провалилася.

Таке твердження основане на тому, що в великих містах перемогли не парламентські партії і загальнонаціональні лідери, а місцеві лідери і їх політпроекти, які часто навіть партіями важко назвати.

Перш за все, це мер столиці Віталій Кличко і його партія УДАР, яка, незважаючи на всі потуги, так і не стала загальнонаціональною і залишилася регіональною. У Харкові – Геннадій Кернес зі своїм іменним проектом. Подібні структури зі своїми мерами вийшли в лідери в Запоріжжі, Маріуполі, Одесі (скандально знаменитий Труханов), Чернігові, Вінниці (партія Гройсмана), а також у Львові, де “Самопоміч” разом з самим Садовим остаточно опустилися на місцевий рівень, втративши загальнонаціональний розмах . Те ж саме слід сказати про Філатова в Дніпрі, який вийшов у другий тур, а також  взяв перше місце в міськраду його проект “Пропозиція”. Частина лідерів, наприклад, Кернес у Харкові, перемогли у виборах мерів у першому турі, частина вийшли до другого туру і мають непогані шанси в ньому перемогти. Тільки в Кривому Розі до другого туру вийшов представник “слуг народу”, де йому буде протистояти “Вілкул Ахметова”, у Львові Садовому – представник партії Порошенко, в Одесі Труханову – представник ОПЗЖ і колишній видний регіонал Скорик, що цілком очікувано.

Радість від певних успіхів ОПЗЖ затьмарює те, що регіональні лідери і їх політпроекти відібрали голоси саме у цієї промосковської політсили і у “слуг народу”. Така ціна регіоналізації, за яку агітувала та ж ОПЗЖ.

У свою чергу, від хоча і не повного, але фактичного провалу “слуг народу” не врятували передвиборні технології у вигляді відео-звернень Зеленського та його абсолютно непотрібного опитування.

Більш того, низькі результати, отримані “слугами”, не дають їм шансів ні на отримання посад секретарів місцевих рад, ні навіть входження в коаліцію на більш-менш прийнятних умовах. В столиці в  результаті виборів в Київраду впевнено перемагають УДАР  та  “Європейська Солідарність”, та вперше в історії партія влади якою наразі є “Слуга народу” опинилась на шостому місці (!) . Результати виборів мера такі: очікувано перемегає Віталій Кличко, на другому місці Олександр Попов , третє у Сергія Притули, а  Ірина Верещук – лише на четвертому місці з 8% голосів киян. Очевидно, що при такому розкладі плани щодо висунення ставлениці “слуг” Верещук в секретарі Київради є більш ніж сумнівними.

Очевидно, що найбільший удар нанесений не стільки навіть по “слугам народу”, скільки по іміджу і рейтингу самого Зеленського. Адже відомо, що “слуги” в’їхали в парламент влітку 2019 року на очікуванні нових обличь у владі і на персональному рейтингу Зеленського. Нинішнє падіння його рейтингу обумовлене не тільки його діями, але також рухами тіла “слуг народу”, які постійно дискредитують свого шефа.

Пояснення успіху ОПЗЖ в зв’язку з цим криється не тільки і не стільки в промосковській спрямованості цієї сили, але також в тому, що електорат за минулий рік  сильно розчарувався в “нових обличчях”, у всіх цих “фотографах” і “масовиках-затєйніках”. В результаті в суспільстві сформувався запит, навпаки, на “старі перевірені кадри”, на “міцних господарників”. А в ОПЗЖ багато кадрів старого розливу ще часів Януковича, навіть Кучми, яскравими прикладами тут можуть служити Попов в Києві і Скорик в Одесі, які залишили свого часу більш ніж неоднозначний слід в історії.

Отже, підсумки виборів важливі не тільки з точки зору персоналій і політсил, що пройшли в місцеву владу, а й більш глибоких тенденцій. Вказаний запит на “старих перевірених міцних господарників” – це тільки одна така тенденція.

Ще одна тенденція – зміцнення позицій партії Порошенко на Заході країни, де вона остаточно витіснила інші націоналістичні проекти. У свою чергу, ОПЗЖ очікувано зміцнилася на Півдні і Сході за рахунок колишнього електорату “слуг народу”, які не виправдали очікувань.

Втім, все це банально, і є більш нетривіальні тенденції.

Феодалізація і десоціалізація

Однією такою тенденцією слід вважати свого роду повзучу “федералізацію”, якщо завгодно навіть “феодалізацію” країни. Цю тенденцію добре підмітив і сформулював публіцист Гліб Простаков на своїй сторінці в соцмережах, і цю його думку наводимо майже без скорочень, не дивлячись на досить промосковські погляди її автора :

“(…) 2014 рік запустив процеси децентралізації. Загроза розповзання країни тоді змусила київських начальників поділитися владою з регіонами, задобривши регіональні еліти за рахунок перерозподілу на їхню користь як повноважень, так і бюджетних коштів.

Хитка єдність постмайданної країни було збережено, але через шість років стало очевидно, що одноразової хабарем регіонам справа не обмежиться, і слідом за економічною владою місцеві еліти візьмуть в свої руки і влада політичну.

Значення придбали великі промислові центри країни, особливо на південному сході, де процеси деіндустріалізації ще не встигли звести нанівець індустріальний прошарок економіки. Мери таких міст-донорів, як Харків, Одеса, Дніпро, Запоріжжя, Маріуполь та Кривий Ріг, за ці роки додали політичної ваги. 

Мабуть, головним результатом минулих 25 жовтня виборів став тріумф регіональних політичних проектів, так званих партій мерів. Їх тріумф пояснюється тотальною дискредитацією і недовірою українців до всіх без винятку політичних проектів. Донорами голосів для «партій мерів» стали переважно партії з розмитою політичною повісткою, такі як «Слуга народу», «Опозиційний блок», «Батьківщина» і деякі інші.

Тепер і самі мери, і сформована навколо них депутатська більшість в першу чергу орієнтуються на інтереси місцевих еліт, і лише в другу – на Київ. Десь мерські і партійні проекти місцевого розливу прямо пов’язані з олігархами, як наприклад, в Маріуполі та Запоріжжі – з Ринатом Ахметовим. Але в більшості випадків мери стали самостійними політичними фігурами, як, наприклад, Геннадій Кернес – в Харкові, Геннадій Труханов – в Одесі, Борис Філатов – в Дніпрі або Андрій Садовий – у Львові.

Відцентрові сили в Україні прискорюються. Влада в регіонах зосередилася в руках «роботодавців» в широкому сенсі цього слова. Людей, від яких прямо або побічно залежить робота ключових підприємств регіону – будь це металургійний завод, будівельна компанія, оптовий ринок або мережа освітніх установ. У тому ж переліку – і кримінал, що кришує бізнес і має власні джерела годування. До цього часу таким унікальним регіоном було Закарпатті, де при будь-яких президентах, прем’єрах і парламентах домінував клан Балог. Відтепер же така «закарпатізація» пошириться і на інші українські регіони.

З цієї причини місцеві вибори в Україні куди важливіші парламентських і навіть президентських. Вони відображають системні зрушення в архітектурі управління країною. Україна перетворюється на країну феодалів. Ще до виборів місцеві еліти показали свій норов, коли мери міст відмовлялися виконувати розпорядження центру, який вимагав введення жорстких обмежень через поширення коронавіруса. Саботаж пояснювався просто – місцеві начальники розуміли, що прийняте в Києві рішення вдарить не стільки по рейтингах президента або прем’єра, скільки по їх власним.

Цей тренд отримає свій розвиток. 

(…) Скажімо так, «феодали» в своїх замках будуть охоче приймати «мовних інспекторів», будувати стіни на кордоні з Донбасом або виділяти земельні ділянки під нові військові бази або тимчасове розташування техніки та солдатів країн НАТО. Але вони будуть гнати поганою мітлою будь-яких перевіряючих з центру, якщо ті раптом захочуть оцінити, як витрачаються кошти місцевих бюджетів або працюють комунальні підприємства “.

Основну тенденцію Гліб Простаков вловив правильно – феодалізація країни, коли, слідом за бюджетно-податковими та фінансово-господарськими питаннями, місцеві “барони” починають перетягувати на місця і політичну владу в поки ще унітарній країні, користуючись слабкістю центральної влади, яка при Зеленському досягла апогею .

Таке перетягування влади регіональними князьками небезпечно для цілісності держави, якщо взяти аналогію з Донбасом. Донбаське олігархо-бюрократичне з виразним кримінальним компонентом угруповання теж була вмонтоване в соціально-економічне тіло України, незважаючи на всі суперечності. Але саме діяльність цього клану створила соціальну базу сепаратизму на Донбасі, чим скористався Кремль, спираючись на цю базу для своєї агресії, про що свого часу доводилося докладно писати в давньому матеріалі “Сепаратизм в Україні і його соціальні причини”. Поки що регіональні барони ще далеко не досягли тієї сили, яку свого часу змогли набрати регіонали, але добрий початок …

Нарешті, ще одна тенденція, на яку взагалі мало хто звернув увагу. Це значний провал соціальної повістки дня парламентськими партіями. Вони в черговий раз вийшли на вибори з гаслами “за все хороше і проти всього поганого”, неабияк приправивши його розхожими піар-штампами на геополітичну, релігійно-мовну та іншу подібну тематику. Але ж очевидно, що в сферу компетенції місцевої влади входять комунальне господарство, земельні питання, інфраструктура, школи, лікарні, поліклініки, дитячі садки, зарплати бюджетникам місцевого рівня, соціальні послуги та виплати і так далі до вивезення та утилізації побутових відходів. Ці важливі теми залишились поза увагою всеукраїнських партійних проектів, що зрештою, коштувало їм голосів виборців.

До речі, таке скандальний питання, як формування тарифів на комунальні послуги, яке було виведено в центр при Януковичі, Зе-влада має намір віддати назад  місцевому самоврядуванню, щоб зняти з себе відповідальність, оскільки проблема комунальних тарифів і боргів по ним стає все більш токсичною і вибухонебезпечною.

У цих умовах відносний електоральний успіх місцевих еліт і лідерів за рахунок голосів “центральних” партій також можна зрозуміти. Можна по-різному ставитися до місцевих баронів і їх реальних інтересів, але вони в будь-якому випадку стоять набагато “ближче до народу”, до проблем регіону, перш за все проблем соціальних, які хвилюють виборця набагато більше, ніж політиканська метушня київських партій.










Останні новини в соцмережах






работа на besplatka.ua


Экономические новости youtube



help



Всі фото »

bigmir)net TOP 100