З наближенням позачергових парламентських виборів в Україні напруження пристрастей в боротьбі за голоси виборців підвищується з кожним днем, а страхи щодо майбутнього країни посилюються. Про те наскільки серйозною наразі є загроза реваншу проросійських сил, чи потрібен країні закон про люстрацію, яким буде парламент наступного скликання, чи варто президенту Володимиру Зеленському боятися імпічменту та багато іншого виданню "Економічні Новини" розповів політолог, директор «Інституту глобальних стратегій» Вадим Карасьов.
Прокоментуйте, будь ласка, скандал, що розгорівся нащодавно з телемостом між росіянами і українцями, який повинен був відбутися 12 липня між студіями телеканалів «NewsOne» і «Росія-24»?
Хотіли як краще, а вийшло як завжди. За два тижні до голосування на виборах в Раду це не могло не набути характеру політтехнології, з подальшими звинуваченнями не тільки в піарі, а й підриві нацбезпеки держави. Хоча, зігравши на поляризації і радикалізації, деякі політичні сили можуть отримати свій маленький передвиборний профіт. Зокрема, «Опозиційна платформа – За життя», Порошенко, Вакарчук і блок націоналістів.
Конституційний Суд (КС) поки не прийняв жодних рішень щодо відповідності люстрації і декомунізації основному Закону. Чому про це згадали тільки зараз? Чи потрібен країні закон про люстрацію в нинішніх реаліях? Які шанси, що його визнають неконституційним?
Про закон тому й заговорили, що на носі вибори. І його також можна використовувати в якості політтехнології так званого «недопущення реваншу». Саме ж подання щодо конституційності закону лежить вже більше двох років. Раніше судді в закритому режимі розглядали, але зараз стали робити більш публічно. Що не дивно, адже настрої в суспільстві змінюються, і не тільки по відношенню до закону про люстрацію. Але багато хто використовує його в якості технології, піднімають хайп (hype – англ.), Тобто, шум і гам для того, щоб мобілізувати своїх виборців за допомогою продажу страху реваншу проросійських сил. Сам закон досить тупуватий і дурнуватий, і в наших умовах абсолютно не працює. У нас що найголовніші злочинці – ті, хто був на державній посаді при Януковичі? Або ті, хто десятиріччями займаються корупцією? Закон стосується очищення влади, де вживається фраза «режим Януковича». Але це юридичне поняття або публіцистичне? Як довести в суді або просто, з точки зору здорового глузду: на державній посаді той чи інший чиновник служив Януковичу чи державі? Як провести цю межу? Тому звідси зрозуміла безперспективність цього закону. КС, в результаті, визнає його неконституційним. Але, тим не менш, свою інструментальну політико-технологічну задачу закон виконає.
Чи можна сьогодні реально говорити про загрозу реваншу проросійських сил. Наскільки серйозними є ці тенденції?
Хтось взагалі може сказати про реванш «пророшенківських сил». Або «партії війни». Або мілітаризму. Або прозахідних сил. Все це чиста публіцистика. Політтехнологічний фейк. Ну які реванші? Якщо люди обирають ті чи інші політичні сили і не голосують, наприклад, за Порошенка і «Народний фронт» це означає, що і народ у нас проросійський? Уже була ситуація, коли «я або Путін». І якщо «я» програю, то виграє «Путін». Так що тепер? Виграв Путін після того як програв Порошенко? І сьогодні ми знову допускаємо таку ж помилку. Зрозуміло, що знову використовується та ж технологія, причому низькопробна, але при цьому досить небезпечна для соціальної та національної згуртованості українців.
Що скажете з приводу нещодавніх соціологічних опитувань щодо шансів кожної з політичних партій потрапити до парламенту? Як відомо, лідером симпатій серед політичних сил залишається партія президента Володимира Зеленського «Слуга народу». Долають прохідний бар’єр «Опозиційна платформа – За життя» Юрія Бойка, партія «Голос» Святослава Вакарчука, «Батьківщина» Юлії Тимошенко і «Європейська Солідарність» Петра Порошенка? Чи зміниться щось до 21 липня?
Є шанси, є гарантії. Гарантовано проходить «Слуга народу», «Опозиційна платформа – За життя», «Батьківщина», «Європейська солідарність» і «Голос». Представники другого ешелону – це «партії шансів». Зокрема, «Сила і честь» Смешко, «Опозиційний блок», «Радикальна партія» Ляшко та «Громадянська позиція» Гриценка. З цієї групи впевнено можна ставити на проходження «Опозиційного блоку» і Смешко. Може бути, Ляшко. Є ще партії, які теж можуть поборотися за місце під парламентським сонцем: «Соціальна справедливість» Шлапак, «Незалежність» Могильова, «Сила людей» Ковтуна, ряд інших партій. Вони претендують на 2% голосів, які відкривають їм двері в державне фінансування політичних партій. Як відомо, партії, які набирають 2% на парламентських виборах автоматично отримують доступ до бюджетного фінансування. Це теж важливий момент в партійному будівництві.
Виходячи з цієї приблизної картини майбутнього складу ВР, якою може бути коаліція?
Швидше за все, «Слуга народу», «Батьківщина» і «Голос». Така собі «коаліція на трьох».
Як Ви ставитеся до того, що в Раді може з’явитися кум російського президента Віктор Медведчук?
Слово «кум» більше стало таким узагальнюючим. Такий собі український мем (meme – англ.). Але ми ж повинні орієнтуватися не на меми, а на дії. Якщо це вибір українських людей, то вони теж всі куми Путіна? Ті, хто проголосують за «Оппоплатформу», яких 12-13%. Це тільки показує дитячість, незрілість українського політичного співтовариства. Треба апелювати серйозними категоріями, а не тим, «хто кому кум?» А то звикли: Луценко кум Порошенко, Медведчук кум Путіна … Так у нас всі куми один одному, країна така «кумівська». Кумократія. Тому, якщо вони будуть порушувати закон України – це одне. Підрив національної безпеки України – інше. А «хто кому кум?» Це більше смакове і персональне, а не про політичну якість політика.
Що можете сказати про спроби одіозних персонажів – Шарія, Клюєва, а також опального Саакашвілі пробратися в парламент?
Саакашвілі може трохи відірвати голоси у Порошенка і Вакарчука. Можливо, він працює з перспективою на майбутнє. Адже немає гарантій, скільки протримається парламент наступного скликання. Партії завжди готуються до виборів. Можливо, хотіли б залучити своїх 2% на державне фінансування. Повинен сказати, що в партії «Рух нових сил Михайла Саакашвілі» є дуже гідні люди.
«Партія Шарія» – перша класична інтернет-партія в Україні. Я б навіть сказав Youtube-партія України. А що – цікавих хід. Не зрозуміло поки, зареєстрували її чи ні, з Шаріем або партію в цілому. Але та ж «Оппоплатформа» може зараз здригнутися, адже у них забираються голоси. Тому не випадково в інформаційному просторі гуляє версія, що саме остання зробила все, щоб ЦВК заборонили реєстрацію «Партії Шарія».
Щодо Клюєва – питання має вирішуватися в юридичному порядку. Він залишається громадянином України? Наскільки я розумію, політик не взяв російське громадянство. Тут вже в ЦВК повинні вирішити: проживав він п’ять років в Україні чи ні. Але оскільки його ніхто не позбавляв українського громадянства, є формальна юридична підстава приймати його заяву на участь в парламентських виборах. Тим, хто зараз лякає Клюєвим та іншими, треба було раніше подумати про це. Тому ж Порошенко або Парубію. Чому вони мовчали? А тепер беруть «на фіт» тему реваншу, розкручують і вплітають сюди кума Путіна, Шарія, Клюєва, Саакашвілі і т.д. А де ви були п’ять років, чим ви займалися?
Хто може стати прем’єр-міністром України?
Хто завгодно. Всі депутати і не депутати. Але думаю, що, з огляду на складність економічної ситуації в країні, їм повинен бути досвідчений керівник, управлінець. І Тимошенко, швидше за все, на цю роль підійшла б.
Чи знайдеться в парламенті наступного скликання політична воля, щоб відмовитися від корупційної мажоритарки?
Ця проблема надумана. А що за партійними списками менше корупції? Потрібна воля відмовитися від корупції в принципі. Від корупційних схем, від розграбування бюджету і т.д. У мажоритарки корупції не менше, ніж в тій частині парламенту, що іде за партійними списками. Так що це питання більше смакове, публіцистичне, а не професійне і аналітичне.
Чи є ризик того, що, приймаючи закон про тимчасові слідчі комісії (ТСК) з нормами про імпічмент президента, в новому політичному сезоні депутати будуть робити спроби усунути Зеленського?
Це неможливо. Максимум, що загрожує президенту – це ослаблення президентської влади, перетікання центру влади в парламент і уряд. Імпічмент йому не загрожує. Це було б неправильно для країни, це створить ще одне глибоке і постійно діюче джерело нестабільності і турбулентності. Політикам цього не потрібно, а країні тим більше. Всі це прекрасно розуміють. Тому, думаю, що п’ять років у Зеленського точно є. А якщо виявиться сильним президентом, то не виключено, що його оберуть і на другий термін.
Якою має бути позиція української дипломатії, враховуючи недавнє рішення ПАРЄ щодо повернення Росії до лав організації та бажання багатьох європейців потихеньку відмовлятися від санкцій по відношенню до Москви?
Спокійною. Навчитися працювати в новій реальності, бути здатною домовлятися, Неістеричною, раціональною. Необхідно розуміти, що ні дипломатичної, ні геополітичної ізоляції Росії не буде. Треба виробити модальність відносин з Росією, не змінюючи прозахідного європейського курсу України.
Як взагалі вирішувати проблему на Донбасі? Чи є універсальне рішення, з огляду на нові реалії?
Мінські угоди. От і все. Просто треба менше істерії і не розглядати будь-який шлях до миру як поразку і капітуляцію. Мир – це цінність, благо. Шлях до миру лежить не через капітуляцію, а через компроміс. Мир ніколи не може бути капітуляцією, тим більше, що капітуляцьких умов в даних угодах не міститься.
Ваше ставлення до референдуму з питання Мінських угод, яку раніше озвучив глава Адміністрації (Офісу) президента Зеленського Андрій Богдан?
Референдум навряд чи потрібен. Тому що Мінські угоди фактично ратифіковані Радою безпеки ООН. Ну який ще референдум? А якщо народ висловиться проти Мінських угод? Все це більше має характер внутрішньополітичного маневру, ніж правильного, відповідального підходу до теми вирішення проблеми на Донбасі. З концептуально-дипломатичної точки зору питання закрите. Угоди підписані. Країни «нормандського формату» є його гарантами, а Радбез ООН їх ратифікував. Тому всі ці ігри носять виключно внутрішньополітичний прикладний характер, а не стратегічно-дипломатичний.
Ваші прогнози щодо майбутнього політичного сезону: чого очікувати і чого побоюватися?
Очікувати нестабільності. І побоюватися нестабільності.
