Дослідження, яке вивчало мозок живих мишей, показало, що протягом майже 70 років під час розробки антипсихотичних препаратів люди націлювалися на неправильні нейрони.
Про це пише ScienceAlert.
Команда американських дослідників на чолі з нейробіологом Північно-Західного університету в штаті Іллінойс Сеонсіком Юном використала мініатюрний мікроскоп та флуоресцентні мітки й виявила, що ефективні антипсихотичні препарати чіпляються до іншого типу клітин мозку, аніж вчені вважали спочатку.
Подібно до того, як дослідження показують, що депресія може не бути хімічним дисбалансом рівнів серотоніну, наше розуміння лікування шизофренії, ймовірно, потрібно переосмислити, якщо широко використовувані антипсихотики діють на нейрони, не так, як очікувалося.
«Існує нагальна потреба зрозуміти нейронні ланцюги, які викликають психоз, і те, як на них впливають антипсихотичні препарати», – йдеться в опублікованій дослідниками статті.
Як розповів нейробіолог і старший автор дослідження Джонс Паркер Максу Леві, більшість антипсихотичних препаратів, включаючи хлорпромазин, затверджений у 1954 році, були відкриті випадково. За словами вченого, поки невідомо, що вони насправді роблять із мозком.
Виявивши їх, вчені помітили, що препарати, які пригнічують загальні симптоми шизофренії, такі як манія, галюцинації та марення, схоже, впливають на дофамінову систему мозку. Вони з’ясували, що ці антипсихотичні препарати пригнічують передачу дофаміну між клітинами мозку, а найпотужніші з них були сумісні з певним типом дофамінового рецептора, позначеного D2.
Клітини головного мозку, які називаються колючими проєкційними нейронами, які упаковуються в смугасте тіло мозку та виходять із нього, експресують рецептори D1 або D2. На відміну від рецепторів D1, які збуджують дофамінову систему мозку, рецептори D2 навпаки заспокоюють її.
Зв’язок дії антипсихотичних препаратів з рецепторами D2 породив ідею, що при шизофренії смугасте тіло наповнене дофаміном – хімічним дисбалансом, який антипсихотики допомагають виправити.
Проте нові ліки, спеціально розроблені для дії на D2-рецептори, мало полегшили психоз. І ніхто насправді ніколи не перевіряв на тваринних моделях психозу, чи антипсихотичні препарати, які використовувалися десятиліттями, переважно зв’язуються з рецепторами D2. Тож їхній точний механізм дії залишався незрозумілим.
Як відбувалося дослідження
Зазначається, що вчені ввели мишам один із чотирьох препаратів, який використовується для лікування психотичних захворювань, і спостерігали, як тварини поводяться та як реагують клітини їхнього мозку. Дослідники виявили, що галоперидол і оланзапін, два найдавніших, але ефективних антипсихотичних препарати, мали певний вплив на нейрони D2, але їхня взаємодія в основному відбувалася на нейронах D1.
Дослідники кажуть, що клозапін – новий, потужний антипсихотичний засіб з меншою кількістю побічних ефектів – уникав нейронів D2 і значною мірою пригнічував клітини D1, що могло якимось чином “пояснити його клінічну перевагу, особливо при резистентній до лікування шизофренії”.
Тим часом MP-10, препарат-кандидат, який не пройшов клінічні випробування на шизофренію, залишився приклеєним до нейронів D2. Насправді MP-10 навіть посилював аномальну активність D1. Іншими словами, клінічна ефективність препарату була тісно пов’язана з його взаємодією з нейронами D1; ті, які нормалізували гіперактивність нейронів D1, найкраще полегшували психоз.
Значення дослідження для людства
Дослідники зазначають, що ці відкриття дають нове пояснення ефективності антипсихотичних препаратів. Вони також припускають, що шипуваті нейрони D1, а не клітини, які експресують D2, «можуть бути ключовим чинником психозу» і що нормалізація їхньої активності може бути «ключовим індикатором ефективності антипсихотика».
Попри те, що ці висновки стали ударом по десятиліттю досліджень, вони допомагають пояснити, чому деякі антипсихотичні препарати, такі як клозапін, працюють, а інші ні. Хоча слід пам’ятати, що дофамін – не єдиний нейромедіатор, пов’язаний із психозом.
Отримані дані також дають проблиск надії на те, що дослідники зможуть виправити курс і використати ці нові знання для розробки значно вдосконалених методів лікування шизофренії.
