З наближенням зимового сезону Україна стикається з енергетичною кризою, яка може призвести до політичної нестабільності та посилити залежність країни від Росії.
1 листопада українські чиновники оголосили про те, що Росія припинила експорт енергетичного вугілля, якраз у той момент, коли його запаси були в п’ять разів нижчими за очікувані урядом обсяги для цієї пори року. Ця новина була затьмарена повідомленнями оператора національної газової мережі України, ГТСУ про те, що Газпром скоротив транзит природного газу до трохи більш ніж половина контрактної
потужності на 2021 рік. Як інформують Економічні новини, про це пише The Atlantic Council.
Ці дві окремі новини пов’язані з енергетичним сектором, по суті, є двома сторонами однієї медалі у грі з високими ставками та непередбачуваними наслідками, яку веде Росія у рамках зусиль Кремля щодо повернення України до сфери свого впливу.
Скорочення транзитного постачання газу «Газпромом» через Україну з початку року широко висвітлювалося. Багато аналітиків переконані, що намір Росії припинити постачання газу через Україну набагато раніше, ніж закінчиться термін дії поточного транзитного контракту у 2024 році, з тим щоби перенаправити газ через газопровід «Північний потік-2», як тільки новий трубопровід почне функціонувати в комерційному режимі.
Така транзитна тактика може ізолювати Україну від імпорту газу, що постачається на сусідні європейські ринки, і зрештою змусити Київ підкоритися політичним вимогам, поставивши країну в пряму залежність від постачання російських енергоносіїв.
Набагато менше відомостей про використання Росією експорту вугілля та електроенергії для економічного ослаблення України та її відрізання від європейських ринків. Попри швидке зростання кількості відновлюваних джерел енергії в останні роки, Україна, як і раніше, суттєво залежить від вугілля у виробництві електроенергії. Її вугільні потужності становлять 22 ГВт, або майже 40% загальної встановленої потужності, але не всі вони використовуються. Попри це, теплова генерація має вирішальне значення, оскільки вона гарантує негайну доступність та гнучкість за порівняно нижчої вартості.
Однак, з політичної точки зору, вугілля є чутливим питанням із кількох причин. Висока залежність України від теплової генерації означає, що на додаток до місцевого виробництва їй також потрібний імпорт. У 2018 році, наприклад, цей імпорт склав 21 млн тонн, 70% з яких було отримано з Росії.
З іншого боку, ще кілька років тому майже половина вугільних потужностей України працювала на антрациті. Однак ці запаси знаходяться на окупованих Росією територіях Донецька та Луганська на сході України або в Росії.
В останні роки імпорт вугілля в Україну був пов’язаний зі звинуваченнями у корупційній практиці, включаючи контрабанду з окупованої Росією східної України через Білорусь, або вказував на причетність українських організацій та посадових осіб, включаючи політика Віктора Медведчука, який зараз перебуває під санкціями та піддається кримінальному переслідуванню за фінансування російських бойовиків у східній Україні через енергетичні угоди, укладені з окупованими територіями.
Розуміючи ризик, пов’язаний із залежністю від імпорту вугілля, український уряд минулого року запровадив значне мито на російський імпорт енергетичного вугілля марки G, що фактично зупинило імпорт.
Багато електростанцій, які працювали на антрациті, були переобладнані для роботи на енергетичному вугіллі марки G, який також може видобуватись в Україні. Проте залишилося ще кілька нереконструйованих електростанцій, які становлять приблизно 10% загальної встановленої потужності.
За середніх параметрів попиту Україна може не мати проблем із задоволенням споживання за рахунок інших теплових станцій чи атомної генерації. Однак ця зима може стати справжнім випробуванням для уряду та української економіки.
Запаси марки G були вичерпані після того, як вугілля використовувалося для виробництва електроенергії для подальшого продажу на преміальні європейські ринки протягом літа, або тому, що станції повинні були компенсувати ядерні блоки, які неодноразово виводилися з експлуатації, будучи дуже старими.
У разі зростання зимового попиту Україні може знадобитися більше постачань, зокрема антрациту, який Росія припинила продавати з 1 листопада, посилаючись на високий внутрішній попит. Це поставить уряд у складне становище, коли йому, можливо, доведеться вести прямі переговори з призначеною Кремлем адміністрацією на окупованій Росією східній Україні, поступившись таким чином ключовою вимогою Росії, якій Україна чинить опір з 2014 року.
Ставки Росії можуть бути навіть вищими, ніж просто змусити український уряд розпочати офіційні переговори з бойовиками. Будь-який потенційний дефіцит електроенергії, спричинений виснаженням запасів вугілля та несправністю генераторів, може призвести
до відключення електрики в той час, коли існує також значний ризик того, що Україна може втратити доступ до природного газу, який переважно використовується для опалення.
Такий ризик, швидше за все, виникне у разі різкого похолодання, можливо, наприкінці зими, коли запаси газу, що зберігаються у сховищах, зазвичай витрачаються. В результаті населення може залишитися без опалення та електрики, що може призвести до політичних заворушень.
Цей сценарій також може збігтися з геополітично чутливим випробуванням енергетичної інфраструктури, запланованим на кінець зими, коли оператор української системи передачі електроенергії «Укренерго» має від’єднатися від інших мереж, з якими він пов’язаний, та працювати у повній ізоляції.
Заплановане випробування є частиною підготовки України та сусідньої Молдови до від’єднання від російських та білоруських мереж та спільної синхронізації з європейською інфраструктурою у 2023 році. Синхронізація дозволить обом ринкам імпортувати або експортувати електроенергію в європейські країни та з них, а в разі Молдови — знизити її надмірну залежність від електроенергії, що виробляється в Придністров’ї, невизнаному анклаві, що відколовся, в межах міжнародно визнаних кордонів Молдови, яке контролюється Росією з початку контролю.
Якщо Україна зіткнеться з дефіцитом постачання газу та електроенергії, їй, можливо, доведеться вдатися до імпорту електроенергії з сусідньої Росії чи Білорусі, що означає, що вона може не пройти тест на ізоляцію. Це не такий малоймовірний сценарій, враховуючи, що 2 листопада «Укренерго» було змушене звернутися за екстреною допомогою до Білорусі після збільшення «аварійності» на теплоелектростанціях.
Порушення питання про важливість постачання вугілля в Україну в той час, коли світові лідери розробляють грандіозні плани щодо поступової відмови від цього виду палива та створення «зеленої» економіки, може здатися помилковим. Однак вугільна залежність України, як і її політична вразливість перед російською агресією, залишається спадщиною радянської доби, яку країна не може подолати сама.
Надання підтримки Україні та сусідній Молдові в інтеграції до європейських енергетичних ринків означало б не лише допомогу у дистанціюванні від геополітичного тиску Росії, а й сприяння їх диверсифікації від вугілля та переходу до більш екологічної економіки.
