Ми живемо в епоху значних змін і кардинальних трансформацій. Людство у своєму розвитку пройшло три основних етапи: доіндустріальний, індустріальний та постіндустріальний. Можна багато говорити про відмінності цих етапів. Проте основна їхня відмінність полягає в темпі суспільного життя і, зокрема, господарського життя.
На доіндустріальному етапі якісні стрибки в суспільному та господарському житті майже не відбувалися. Між двома послідовними якісними стрибками минали століття і навіть тисячоліття. Наприклад, до появи пороху Європа майже тисячу років не знала технічного прогресу. На індустріальному етапі період заміни технічних нововведень становив десятиліття. На сучасному глобально-постіндустріальному етапі якісні стрибки в економіці набувають перманентного характеру і відбуваються майже постійно. Наприклад, на сучасному етапі період заміни технологій нововведеннями становить, залежно від галузі, роки та місяці.
Якісний стрибок (інакше кажучи, біфуркація або «економічний стрес») – це такий період у розвитку, коли одне й те саме завдання за інших рівних умов може бути виконано значно швидше й значно ефективнішими методами.
В «економіці стресу» якісні стрибки або біфуркації відбуваються постійно й у всіх сферах господарювання. Для доіндустріального та індустріального етапів розвитку суспільства характерними є досить тривалі періоди поступального розвитку (своєрідні періоди економічного «спокою»). Протягом цих періодів не відбувалися значні соціально-економічні трансформації. Якісні стрибки в економіці, або іншими словами «економічні стреси», виникали періодично й досить рідко. Тобто фактично через певний проміжок часу в більшості випадків повторювалися подібні економічні ситуації, а принципово нові економічні ситуації виникали в більшості випадків через значні проміжки часу.
У сучасному глобальному середовищі якісні стрибки (економічні біфуркації) набувають постійного характеру і стають невід’ємною складовою економічного життя. До того ж таке посилення біфуркаційності розвитку – абсолютно об’єктивний процес. Він випливає з діалектики суспільного прогресу, має абсолютно об’єктивний характер і виникає внаслідок комплексної дії трьох чинників:
- прискорення темпу всього суспільного життя і, зокрема, економіки;
- появи та залучення в господарський обіг значної кількості нових чинників виробництва та їхніх комбінацій;
- істотного підвищення взаємовпливу та взаємозалежності світу.
«Економіка стресу» змінює кардинально все життя. Наприклад, ще півтора століття тому навіть у казці неможливо було уявити, що людина, перебуваючи в будь-якій точці світу, зможе розмовляти з людиною, яка перебуває в будь-якій іншій точці світу, з пристрою, що за об’ємом дорівнює двом сірниковим коробкам.
Та найбільш докорінні зміни під впливом «економіки стресу» відбуваються в системах управління. Ці зміни відбуваються на всіх рівнях: макро-, мезо- та мікрорівні. Однак передусім вони стосуються суб’єктів господарювання.
Зазначені зміни відбуваються в таких стратегічних напрямах.
По-перше, скорочується «життєвий цикл» знань, необхідних для ефективного ухвалення управлінських рішень. Це означає, що період, протягом якого знання є актуальними і не заміщаються новими знаннями, поступово скорочується.
По-друге, відбувається диверсифікація знань, що потрібні для ухвалення ефективних управлінських рішень. Тобто в сучасних умовах для ухвалення ефективних управлінських рішень треба використовувати інформацію з різних галузей знань і різних наукових напрямів у межах однієї галузі знань.
Третій важливий напрям полягає в тому, що в умовах «економіки стресу» за інших рівних умов скорочується лаг, необхідний для ухвалення управлінських рішень. Це означає, що менеджери підприємств змушені ухвалювати за одиницю часу дедалі більше управлінських рішень.
І не менш важливим є та обставина, що за інших рівних умов скорочується лаг на реалізації управлінських рішень. Тобто управлінець змушений ефективно реалізовувати дедалі більше управлінських рішень за одиницю часу. Істотним результатом «економіки стресу» є значне збільшення системності сучасного виробництва й управління. Доіндустріальне виробництво – це десятки, максимум сотні системоутворювальних зв’язків. Індустріальне виробництво – це тисячі, десятки й іноді сотні тисяч системоутворювальних зв’язків. Постіндустріальне високотехнологічне виробництво – це сотні тисяч і мільйони системоутворювальних зв’язків.
Цілком зрозуміло, що в умовах «економіки стресу» кардинально збільшується психоемоційне навантаження на менеджерів усіх рівнів управління підприємством. Однак особливо це стосується топ-менеджерів.
Управління завжди було, так би мовити, «стресовою» професією. Однак в умовах постійних якісних стрибків і наслідків, які вони спричиняютья, «нервозність» управління збільшується в десятки й сотні разів.
Тому здоров’я менеджера перетворюється на один з його найпотужніших конкурентних ресурсів. У сучасних умовах замало ставитися до здоров’я як чогось, що дається від народження. Такий підхід є цілком виправданим в індустріальну епоху. В епоху постійних «економічних стресів» потрібно створювати і впроваджувати системи профілактики та розвитку здоров’я менеджера.
Ігор Галиця, доктор економічних наук, професор, завідувач кафедри Університету економіки і права «КРОК» (м. Київ),
Наталія Коп’як, головний лікар санаторію «Хорол» (м. Миргород)
Автори інформують читача про те, що пріоритет на цей науковий напрям та авторські права на цю статтю підтверджені реєстрацією в Державній службі інтелектуальної власності України від 07.09.2016 №14038.
