Росіяни прийшли під місто Кривий Ріг у перші дні війни, їхні колони танків та бронеавтомобілів просувалися в якихось кілометрах від розгалуженого металургійного заводу радянських часів, якого колись жадали нацисти та олігархи, а тепер і Володимир Путін.
Відбиті, тепер вони загрожують цьому промисловому українському місту приблизно за 50 км, час від часу випускаючи ракети здалеку. Приз – найбільший металургійний комбінат України, на модернізацію якого ArcelorMittal витратив 5 мільярдів доларів, та який знаходиться в межах досяжності їхніх ракет, лише за півгодини їзди від міста. Про це пише Financial Times, інформують Економічні новини.
Вторгнення Росії в Україну зазвичай вимірюють лініями на карті — втрачена територія, знищені міста, стерті кордони. Але війна Путіна проти свого сусіда включала навмисний напад на індустріальний центр України, спрямований на те, щоб задушити її економіку та підірвати її здатність фінансувати свою армію та захищати себе.
На сході наступ російської армії знищив, а потім окупував другий за величиною металургійний комбінат України, «Азовсталь», що належить «Метінвесту», і його меншого “двоюрідного брата” метзавод «Ілліча». Її солдати досі воюють за завод коксівного вугілля в Авдіївці, який теж належить Метінвесту в багатій на корисні копалини Донецькій області.
Російські ракети знищили нафтопереробний завод у Кременчуці, знищивши майже половину нафтопереробних потужностей України, змусивши її імпортувати бензин і дизельне паливо з Польщі.
Трохи на північ від Криму, півострова, анексованого Росією у 2014 році, армія загарбників захопила найбільшу в Європі атомну станцію з шістьма реакторами, а також окупувала місто Херсон, великий центр суднобудування в гирлі річки Дніпро. На все це тінь кидає російська морська блокада трьох чорноморських портів в Одесі, задушуючи канал, через який найцінніші експортні товари України — сталь, зерно та добрива — колись потрапляли на світові ринки.
«Це ретельно розроблений план», — каже радник президента України з економічних питань Володимира Зеленського Олександр Роднянський.
«Відколи її бліцкриг провалився, Росія перейшла до стратегії повільної, болісної ліквідациї економічного потенціалу нашої країни».
ВВП України цього року впаде майже вдвічі. Дефіцит держбюджету становить 5 мільярдів доларів на місяць, і до кінця 2022 року іноземні донори витратять щонайменше 27 мільярдів доларів на виплату зарплат українським працівникам бюджетної сфери та військовим, щоб зігріти їх цієї зими. Центральний банк девальвував національну валюту, гривню, на 25 відсотків і друкує більше грошей, щоб купити державний борг, перевищивши інфляцію до понад 20 відсотків.
«Люди не розуміють, наскільки це гостро, і що ми стоїмо на порозі валютної кризи», — каже Роднянський. Якщо це призведе до гіперінфляції, «це буде катастрофа неймовірних масштабів, і ми не зможемо продовжувати військові зусилля».
Економічний захват
Путін робить ставку на те, що щедрість Заходу не безмежна — особливо враховуючи, що високі ціни на газ завдають шкоди внутрішнім економікам на Заході — і що тиск на економіку України ще більше звузить межі того, як довго Захід підтримуватиме Київ.
Металургійний завод ArcelorMittal у Кривому Розі є символом спроб України вислизнути з-під тиску Росії на економіку. Після того, як ArcelorMittal заплатив 4,8 мільярда доларів за його купівлю у 2005 році, інвестував ще 5 мільярдів доларів у модернізацію розгалуженого заводу площею 7000 га, побудованого на одному з найбагатших родовищ залізної руди у світі.
За словами генерального директора заводу Мауро Лонгобардо, він планував витратити ще 2,5 мільярда доларів. «Ми бачили, як Україна рухається до Європи, і нам потрібно було підготувати об’єкт до європейських стандартів», – каже він.
Чотири доменні печі, включаючи одну з найбільших у Європі, щороку виробляли 4,7 мільйона тонн сталі, споживали вугіллям, яке доставляли вантажівками з Казахстану через Росію. Гірники видобули 11 мільйонів тонн залізної руди з багатого пласта, який пролягає під містом. Підприємство мало власні портові потужності в Миколаєві, біля Чорного моря, і з 26 000 співробітників став другим за величиною промисловим роботодавцем в Україні, перерахувавщи 6 мільярдів доларів податків до державної скарбниці з моменту придбання у 2005 році.
Сьогодні колись гоміркий завод має майже безлюдний вигляд. Минулого тижня працювала лише одна доменна піч, яка дала ледве кілька тисяч тонн сталі. У червні компанія була змушена скоротити зарплату на третину.
Доведення Росією повністю неушкодженого металургійного заводу до повної зупинки є прикладом економічної війни. Сидячи у своєму офісі в Києві, Лонгобардо, італійський генеральний директор, якого завербував в Україну індійсько-британський сталеливарний магнат Лакшмі Міттал, детально описує шестимісячну трансформацію від потужного та прибуткового підприємства до вмираючої фірми, яка чекає рішень поза своїм контролем, щоб повернутися до життя.
Про оборону Кривого Рогу в Україні вже ходять легенди. Попри те, що це рідне місто Зеленського, воно опинилося без будь-якого військового захисту в перші дні війни, і ним керував мер Олександр Вілкул, колишній віце-прем’єр-міністр, якого колись вважали одним із найбільш проросійських політиків України.
Вілкул, який працював на шахтах експертом з вибухівки, каже, що знав, що росіяни прийдуть за стратегічно важливим містом, розташованим у центрі міста з металургійним заводом і покладами залізної руди. Тому він видобув вибухівку з сусідньої шахти та підірвав мости та тунель на дорозі до міста. Потім він заблокував шосе масивними вантажівками, які використовувалися для перевезення руди, відрізавши російську колону зі 150 машин.
«Ми захищалися, чим могли», — каже він, демонструючи ручний детонатор 1970-х років, який він поставив на озброєння. «Лінії на карті рухалися швидко, і хтось мав взяти на себе відповідальність».
На заводі Лонгобардо наказав охолодити доменні печі (це триває кілька днів) і відправив додому неосновний персонал. «Ворог був дуже близько. І одна бомба з літака могла бути катастрофічною», – каже прораб Валерій Сорухан.
Але доля заводу була вирішена далеко від Кривого Рогу. На півночі українські військові підірвали залізничні колії з Росії, якими зазвичай доставляли вугілля, що розігріває печі до температури понад 1500 C. На півдні російські бойові кораблі встановили блокаду паралельно з тим, як українці заклали морські міни в Одеському порту, щоб відбити можливу висадку десанту.
Через кілька місяців Лонгобардо все ще не в змозі відновити роботу заводу. Він зміг залишити залізорудні копальні відкритими, але з вимкненими власними доменними печами йому довелося спробувати продати руду.
«Але і тут проблема. Навіть якщо ви вирішите логістику, це буде на 100 доларів за тонну дорожче», — каже він, несамовито розповідаючи про різні способи, якими він намагався змусити бізнес працювати, доставляючи сталь і руду залізницею до порту в Польщі, а не через Чорне море. «З усіма цими додатковими витратами я навіть не можу продати жодної тонни сталі без втрат».
Деякий час він був беззбитковим, а потім ціни на сталь почали падати, оскільки світова економіка “охолола”. І його продукт став ще менш конкурентоспроможним — на цілих 120 доларів більше, ніж ринкова ціна на виробництво, і 130 доларів за тонну додатково, щоб дістатися до споживача.
За його словами, потрібні були місяці, щоб прийняти неминуче. З’ясувалося, що без Одеського порту не мало значення, що Кривий Ріг був у безпеці, добре укріплений, а його металургійний завод все ще мав робочу силу.
«Без портів в Україні немає металургії», — каже він. «Ми зробили все, що могли».
Виявилося, що Росії не потрібно було брати Кривий Ріг, щоб майже добити одного з найбільших роботодавців України та її останній великий металургійний завод. Оскільки маріупольські металургійні заводи перебуваюсть під контролем Росії, «тепер ми є одними з найбільших платників податків», каже він. «Якщо ми не будемо виробляти, гроші не надходитимуть до уряду».
Зараз Longobardo підтримує роботу єдиної працюючої доменної печі, в основному для місцевих українських клієнтів, і чекає або відновлення зросту світових цін, або зняття блокади Чорного моря. Якщо ні те, ні інше не станеться, йому також доведеться закрити останні потужності. Щодо 26 000 співробітників, які все ще працюють, він каже, що підтримка компанії «не може бути вічною».
Дипломатичний лом
Блокада дала Росії не лише економічний важіль впливу на Україну, а й дипломатичний “лом”, за допомогою якого вона могла зняти деякі суворі обмеження на власний експорт. У серпні вона почала пропускати кораблі, що перевозили українське зерно, для забезпечення нестабільних світових продовольчих ринків.
Але вкрай малоймовірно, що Росія дозволить кораблям, що перевозять сталь або вугілля, слідувати за нею — російська сталь сама заблокована на європейських ринках, і випуск української сталі перекреслить мету блокади. Москва вже поскаржилася, що Захід не послабив тиск на російський експорт (на що вона розраховувала в обмін на дозвіл на вивезення українського зерна), і вже натякнула, що може не подовжити продовольчу угоду в листопаді.
«Нам потрібне зняття санкцій», — каже Геннадій Гатілов, постійний представник Росії при ООН у Женеві. «Нам потрібно, щоб кораблі заходили в російські порти, а російські кораблі заходили в європейські порти».
Вартість фізичних руйнувань від російських ракет і артилерії для економіки України становить близько $130 млрд, підрахувала Київська школа економіки в червні, при цьому $26 млрд припадає на пошкоджену бізнес-інфраструктуру.
«Головне не тільки сума збитку, а те, що більша частина зруйнованої інфраструктури мала вирішальне значення для наших експортно-орієнтованих підприємств», – говорить Тарас Качка, замміністр економіки України.
«Ми намагаємося зберегти наші транспортні мережі, наші автомобільні та залізничні дороги, і якщо ми цього не зробимо, наші ключові галузі промисловості не зможуть експортувати свої товари або отримувати необхідні їм ресурси».
У той час, як російська армія наступає на захід, промислово розвинений східний фланг України стоїть перед вкрай непростим вибором: або залишатися на місці, і ризикувати бути знищеним, або передислокуватися.
Вертикально інтегрований сталеливарний завод, розташований на пласті залізничної руди, не може бути переміщений – на цей час підприємство ArcelorMittal застряло в часі. Але інші заводи, дійсно, можна перенести в більш безпечні місця. Фактично, багато хто в Україні саме так і робить.
В травні 80-річний Краматорський завод важкого верстатобудування, який виробляє колеса для поїздів, токарні станки та турбіни для вітряки, вирішив, що пора переїжджати. Протягом квітня поблизу падали російські ракети, а лінія фронту знаходилася всього в 30 км.
Поступово 650 співробітників компанії розібрали машини вагою до 30 тонн, склали деталі в кузова вантажівок і зараз збирають їх в занедбаній промисловій споруді в 1500 км на захід на кордоні з Польщею. «Зрештою ми станемо сильнішими, ефективнішими», – говорить один із менеджерів. “Але ми все одно будем злитися”.
