Привид дефолту, що постійно видніється перед Україною, набуває дедалі виразніших обрисів і погрожує матеріалізуватися вже 2019 року. Ба більше, є навіть думка, що оголосити дефолт для України було б вигіднішим варіантом.
У нинішньому, 2018 р. Україна зі своїми фінансовими зобов’язаннями якось упорається. Однак з наступного, 2019 р., можуть бути дуже серйозні проблеми, до того ж за відсутності зовнішнього фінансування з боку МВФ, інших міжнародних фінансових інституцій, державних об’єднань та держав.
Адже очевидно, що в рік виборів та відповідної політичної вакханалії, що накладатиметься на постійне негативне тло у вигляді млявоплинної війни та соціально-економічної кризи, ніхто вкладати кошти в Україну не буде.
Залишиться тільки ринок комерційних позик, проте в зазначених умовах позичити там гроші Україні буде дуже важко, а якщо це й вдасться зробити, то процентні ставки за такими позиками будуть величезними. До того ж Україна й так на обслуговування своїх боргів витрачає шалені суми щодо бюджету та ВВП, про що далі.
Такою є коротко загальна неприваблива картина. Є сенс розглянути деякі подробиці. У найближчі чотири роки Україна має виплатити $22,7 млрд за зовнішнім боргом. Пік погашення починається у 2019 р. – не менше $5,5 млрд. Цього року зовнішні виплати дещо менші – «всього» $4,5 млрд.
Щоправда, формально сума боргів держави у валюті є найвищою саме у 2018 р. – $7,1 млрд, а 2019 р. – $6,9 млрд. Однак майже половину боргових зобов’язань 2018 р. становлять валютні ОВДП, що Мінфін розміщував на внутрішньому ринку.
А загалом майже 80% доларових зобов’язань України у 2018 р. становлять, крім валютних ОВДП, виплати на користь МВФ у розмірі $2,6 млрд. Ще $1,1 млрд потрібно виділити на погашення відсотків за єврооблігаціями, $700 млн – на решту зовнішніх зобов’язань, зокрема, перед Світовим банком, Євросоюзом та іншими країнами. Крім того, у 2018 р. Україна починає погашення основної суми за євробондами старих випусків, однак обсяги виплат наразі становлять незначні $100 млн.
Зобов’язання України перед МВФ у 2018 р. розділено між Нацбанком та Мінфіном. Міністерство фінансів погашає ту частину кредиту в розмірі $1,5 млрд, що пішли на фінансування дефіциту бюджету. Нацбанк має виплатити кошти в розмірі $1,1 млрд, що розміщено у валютних резервах.
За офіційними даними, загальна сума боргу Нацбанку перед МВФ становить $7,2 млрд, а Мінфін винен фонду $4,9 млрд.
Крім боргів перед МВФ та погашення основної суми за єврооблігаціями, у 2019-2020 рр. уряд має повернути два короткострокових випуски євробондів під держгарантії США на загальну суму $2 млрд. До того ж державні банки у 2019 р. мають почати обслуговування своїх зовнішніх зобов’язань на суму $1,1 млрд.
Як бачимо, ситуація вражає як за обсягами виплат, так і за їхньою інтенсивністю. Проте економіст Віктор Скаршевський рекомендує звернути увагу не так на абсолютні цифри державного боргу, як на обслуговування та терміни погашення боргових зобов’язань.
«Вартість обслуговування в Україні становить близько 6-8% ВВП, включно із сумою погашення за державними боргами, притому що економіка в цьому періоді розвитку зростає лише на 2-3%. А усереднений термін погашення державного боргу становить лише 5 років. Щоб зрозуміти, якою є вартість обслуговування боргу, потрібно подивитися на витрати бюджету за цими показниками, на 2018 р. це 305 млрд грн, або 30% усіх витрат державного бюджету», – звертає увагу Скаршевський.
Якщо далі влазити в борги, то великі шанси того, що понад половина бюджету йтиме на виплати за боргами з відсотками. Особливо якщо доведеться брати позики на комерційних ринках під величезні відсотки.
Віктор Скаршевський зазначає, у 2018 р. Україна має впоратися з борговим навантаженням, і в крайньому разі може погасити борги із самих тільки золотовалютних резервів. Від себе зазначимо, останній сценарій є, м’яко кажучи, не дуже приємним і небезпечним наслідками в майбутньому через виснаження резервів. Однак Скаршевський звертає увагу, що 2019 року можуть початися реальні проблеми.
«По-перше, зовнішнього фінансування в жодному разі не буде, адже дві виборчі кампанії – президентська тапарламентська, а в політичну турбулентність ніхто не інвестуватиме. Усі чекатимуть вирівнювання політичної ситуації, тобто не буде ні кредитів МВФ, ні кредитів від інших міжнародних фінансових організацій, не буде інвестицій. А ось виплати за зовнішніми боргами залишаться й будуть на рівні $9 млрд, як наступного року, так і 2020 року. Золотовалютні резерви України зменшаться до кінця цього року, тобто можливості обслуговувати свій зовнішній борг особливо не буде», – прогнозує експерт.
На його думку, уряд має вже зараз проводити переговори з кредиторами щодо реструктуризації зовнішнього боргу. Однак про такі переговори нічого невідомо. Принаймні у відкритих джерелах такої інформації немає, і ця проблема чомусь зовсім нікого не цікавить, бо увага дедалі більше концентрується на передвиборчих маневрах.
Віктор Скаршевський також звертає увагу на досить тривожний для України прогноз Світового банку, згідно з яким уже в другій половині 2018 р. може істотно погіршитися зовнішньоекономічна кон’юнктура на сировинних ринках, на які орієнтовано експорт України. Очевидно, що це загрожує серйозними наслідками як для економіки України загалом, так і в плані обслуговування зовнішнього боргу через скорочення надходжень валютної виручки.
Ось тут і виникає дещо несподіване запитання про те, що для України було б вигіднішим і перспективнішим у ситуації, що склалася. Можна й далі з останніх сил гасити одні борги, влізаючи в інші, ще дорожчі в обслуговуванні, позичаючи на комерційних ринках. Чи навіть брати «дешеві» кредити МВФ, остаточно добиваючи соціально-економічну систему та виробничо-технологічний потенціал країни внаслідок виконання «умов» МВФ.
На думку економіста Всеволода Степанюка, нинішня боргова політика здійснюється насамперед в інтересах власників цінних паперів.
«Боргова політика попереднього та нинішнього уряду ще більше погіршує економічну ситуацію в Україні. Як перемогу піднесли реструктуризацію частини зовнішнього боргу України, проведену міністром фінансів Наталією Яресько, і списання становило 20% від цієї частини, а саме $3,8 млрд. А натомість держава взяла на себе значно важчі зобов’язання. По-перше, збільшила прибутковість своїх цінних паперів до 7,5%, а також зобов’язалася виплачувати зовнішнім кредиторам відсоток від зростання ВВП. З одного боку, це зобов’язання починає діяти, якщо зростання економіки перевищує 3% з точки зростання в $125 млрд», – нагадує Степанюк.
Експерт вважає, що краще взагалі не платити: «Великою мірою, дефолт для України – це набагато краще, ніж продовження цієї політики. Тому що в стані дефолту країна зможе вести переговори фактично з позиції сили: не хочете вести переговори, тоді ви нічого не отримаєте».
