Останні дні ознаменувалися низкою невдач «Газпрому» спочатку в Стокгольмському арбітражі, а потім у Китаї. Деякі країни Східної Європи заявили про готовність відмовитися від російського газу з політичних мотивів. На цьому тлі деякі вітчизняні діячі взялися генерувати більш ніж сумнівні ідеї про постачання норвезького газу через Польщу в Україну.
Про те, що в Москви не клеїться справа з масштабним постачанням газу в Китай, відомо давно. Для російського газу на китайському ринку особливого місця немає. Наразі Китай споживає близько 200 млрд кубів газу на рік, основну його частину – близько 130 млрд кубів – видобувають на території країни. Залишок імпортують із Туркменістану, наприклад, торік – 65 млрд кубів, до того ж значно дешевше, ніж пропонує «Газпром». До цього додаються певні обсяги скрапленого природного газу (СПГ).
План розвитку газової галузі, опублікований у січні управлінням у справах енергетики КНР, передбачає зростання споживання на 76%, до 347 млрд кубометрів у найближчі 15 років.
Майже весь додатковий газ Китай має намір добувати самостійно. Внутрішній видобуток у КНР планують збільшити на 60%, до 220 млрд кубометрів, з яких 30 млрд кубів – сланцевий газ, родовища якого почали розробляти у 2016 р. за допомогою британо-голландського концерну BP.
Крім того, через падіння цін на нафту Китаю стає доступнішим СПГ, наприклад, з Австралії.
«Підметушилися» й американці зі своїм сланцевим газом. Під час зустрічі Дональда Трампа із Сі Цзиньпіном у квітні 2017 р. досягнуто домовленість про постачання в Китай американського СПГ. У травні Міністерство торгівлі США оголосило про підписання двосторонньої торговельної угоди, що розширить доступ американським енергокомпаніям на китайський ринок. А вже за тиждень американська компанія Cheniere Energy – піонер експорту СПГ, яка минулого року вже відправила до Китаю 5 транспортів з газом, оголосила, що готує довгостроковий контракт з КНР.
Переговори щодо російсько-китайського контракту болісно йшли ще з 2004 р. У 2014 р. розворот газового експорту на схід гучно анонсовано в Росії та закріплено в державній сировинній стратегії на найближчі 13 років.
Практична реалізація проекту почалася з підписання 21 травня 2014 р. «Газпромом» і китайською China National Petroleum Corporation (CNPC) довгострокового договору на постачання газу в Китай на суму $400 млрд. Документ розрахований на 30 років. Щороку Росія має експортувати в Китай 38 млрд кубометрів газу газопроводом «Сила Сибіру», спорудити який Росія зобов’язалася своїми силами.
Передбачалося також спорудження другої черги проекту «Алтай» («Сила Сибіру 2), а також газопроводу для постачання палива із Сахаліну. Однак нещодавно оголосили, що підписання контракту щодо «Алтаю» та постачання із Сахаліну відкладають на невизначений термін з ініціативи китайської сторони, що викликало резонанс у ЗМІ. Пекін не бачить потреби в трубі «Сила Сибіру 2» (західний маршрут) та постачанні із Сахаліну (далекосхідний маршрут), що обговорювалося з 2015 р. Потужність першого газопроводу, як очікувалося, становитиме 30 млрд кубометрів на рік, другого – 8 млрд кубів.
Перспективи першої черги «Сили Сибіру» вартістю 1,5 трлн рублів теж не надто очевидні. Спочатку трубопровід мав запрацювати 2018 року, потім старт перенесли на 2019 р., зараз ідуть переговори про те, щоб відкласти його ще на два роки.
Причин заморожування проекту декілька. Ціна на газ в Азіатсько-Тихоокеанському регіоні (АТР) впала у два з гаком рази – з близько $600 у 2014 р. до $270 за тисячу кубометрів зараз. За такої ціни проект стає збитковим.
Пекін також не влаштовує висока ціна, що пропонує «Газпром» за будівництво «Алтаю». Китай розраховує оголосити відкритий тендер, щоб ціна стала прозорою, проте російська сторона на це не згодна.
На західному фронті без змін, однак обсяги падають
У Європі в «Газпрому» поки що все стабільно. Концерн незмінно охоплює приблизно третину європейського ринку. Наразі з приблизно 380-450 млрд кубів щорічного споживання Європи 130-160 млрд кубів і більше забезпечує «Газпром». Однак в абсолютному вимірі обсяги продажів «Газпрому» падають через скорочення споживання та перехід на альтернативну енергетику. За останні 10 років споживання скоротилося приблизно на 100 млрд кубів газу на рік. Євросоюз і більшість найбільших країн світу анонсували, що до середини століття вони на 80%, а деякі країни на всі 100% будуть безвуглецевими.
Також «Газпрому» загрожує відмова від його продукції з політичних мотивів деяких країн Східної Європи. Зокрема, про прагнення відмовитися від російського газу заявляє Польща, яка споживає на рік близько 15 млрд кубів. До останнього часу 72% природного газу Польща отримувала з Росії і 26% – з Німеччини, хоча й він здебільшого був за походженням російським.
Нещодавно до польського газового порту Свіноуйсьце прибув газовоз Clean Ocean з американським сланцевим газом, що постачає компанія Cheniere Energy з Х’юстона, штат Техас, яка підписала контракт з польською нафтогазовою компанією PGNiG. Раніше в Польщу приходили танкери з катарським зрідженим газом.
За неофіційними даними, скраплений газ зараз коштує полякам дорожче, ніж російський трубопровідний. Ціна беззбитковості для американського СПГ в Польщі становить $266, а російський газ коштує полякам $195-213.
Америка розглядає Польщу як ворота на центрально- та східноєвропейський газовий ринок. Питання постачання американського СПГ обговорюватимуть під час візиту Трампа до Польщі.
До стратегії газової незалежності Польщі, окрім розширення термінала в Свіноуйсьце, входить також проект будівництва газопроводу від родовищ на шельфі Норвегії до балтійського узбережжя країни. Загальна потужність термінала у Свіноуйсьце становить 5 млрд кубометрів на рік. Польський газотранспортний оператор Gaz System оголосив про намір розширити потужність термінала на 50% – до 7,5 млрд кубометрів на рік. Загальна потреба країни в газі становить близько 15 млрд кубометрів на рік. Потрібні обсяги Польща розраховує отримати завдяки «напівміфічному» проекту Baltic Pipe з Норвегії, про що далі.
Отже, у Польщі демонструють готовність купувати зріджений газ собі в збиток, аби тільки забезпечити незалежність постачання палива з Росії. Це суто політичне рішення, і Польща може собі його дозволити фінансово. Утім, поки що тут більше розмов. Польща й далі активно закуповує російський газ, користуючись нинішньою низькою ціною. У травні 2017 р. закачування зросло до 21 млн кубометрів на добу, що в півтора-два рази вище, ніж торік.
Примарний газ із Норвегії
Нещодавно інформпростір схвилювала заява радника міністра енергетики та вугільної промисловості України Максима Білявського про те, що з 2022 р. Україна почне отримувати газ із Норвегії через Польщу.
Про це Білявський повідомив на своїй сторінці у Facebook, де він написав: «Прямий потік норвезького газу в Україну – тепер реальність, з 2022 р. Нам залишилося побудувати інтерконектор між Україною та Польщею: восени має початися закупівля труб». Він додав до поста фотографію меморандуму про взаєморозуміння, який підписали Польща та Данія 9 червня. У документі йдеться про трубопровід Baltic Pipe, яким норвезький газ зможе надходити в Польщу. Його будівництво має завершитися до жовтня 2022 р.
Водночас немає інформації про готовність Польщі, Данії та Норвегії постачати газ ще й Україні. Натомість відомо, що зайвого газу в норвежців немає, а норвезький газ стабільно вважають у Європі найдорожчим.
Польща та Данія давно прагнуть реалізувати проект газопроводу Baltic Pipe, що покликаний поєднати родовища на норвезькому шельфі з Польщею через Данію. Однак через економічну недоцільність і конфлікт інтересів цей проект уже відкладали декілька разів. Данія через Baltic Pipe сама не проти імпортувати з Польщі російський газ, що дешевший, ніж норвезький.
До того ж у Норвегії немає зайвого газу для Польщі, а надто для України.
Минулого року Норвегія вже збільшила постачання в Європу на 7%, до 108 млрд кубів. Однак «Газпром» також збільшив постачання – на 8%, до 160 млрд кубів. Щорічна потреба Європи в газі, повторимо, становить 380-450 млрд кубометрів. Цифри говорять самі за себе, і це не кремлівська пропаганда, а дані, що підтверджують європейські джерела.
Безпідставними є надії на те, що Норвегія зможе різко наростити видобуток газу. Наприклад, норвезьке родовище Troll з оцінкою в 1,3 трлн кубів у Європі вважається великим, однак за російськими мірками воно середнє, якщо порівнювати його з родовищами Бованенково (близько 5 трлн кубометрів) або Штокманівським (близько 4 трлн), які, до речі, зараз не розробляються.
І взагалі, за деякими оцінками європейських аналітиків, запаси газу на півночі Європи стрімко скорочуються, а нових великих родовищ тут не виявляють. До речі, зокрема, через це, попри розмови та гасла, «Газпром» так і не потрапив під економічні санкції, і навряд чи потрапить у найближчому майбутньому.
Для досягнення справжньої, а не міфічної енергонезалежності, коли Україна купує той-таки російський газ, але в Європі, треба розвивати внутрішній видобуток, який, навпаки, скорочується. Також треба було б повернутися до питання імпорту в Україну скрапленого газу, яке потонуло в корупції ще за часів Віктора Януковича, як і внутрішній видобуток.
