РусУкр

Олексій Кущ: У влади буде два поганих варіанти – або включити друкарський верстат або заморозити банківські вклади

 
Друк Відправити на пошту

 

 

Пандемія коронавируса прискорила початок нової світової економічної кризи, про яку багато аналітиків попереджали вже давно. Однак її наслідки можуть виявитися більш руйнівними, ніж під час кризи зразка 2008-го. Загроза розширення епідемії змусила керівництво багатьох країн, в тому числі і українську владу, піти на безпрецедентні обмеження, які стосуються як населення, так і бізнесу.

Олексій Кущ: У влади буде два поганих варіанти - або включити друкарський верстат або заморозити банківські вклади

Однак хаотична боротьба з хворобою ризикує виявитися занадто болючою для вітчизняної економіки, яка і без того не відрізнялася особливою стійкістю. Про те, як пандемія змінює тренди розвитку світової економіки, наскільки серйозними виявляться економічні наслідки перебування України в режимі карантину, чи є у влади «подушки безпеки» і механізми амортизації, які допоможуть пом’якшити цей негативний вплив, про перспективи українського ринку землі та «антиколомойского» закону, а також про нову програму співпраці з Міжнародним валютним фондом (МВФ) – виданню «Економічні новини» розповів відомий економіст, експерт Інституту Growford Олексій Кущ

Як Ви прокоментуєте призначення, мабуть, найважливіших в ситуації, що склалася в країні і світі, кандидатур міністра фінансів Сергія Марченка та міністра охорони здоров’я Максима Степанова? 

Не пам’ятаю такого, щоб міністрів міняли за місяць після призначення. Різка кадрова рокіровка і «шарахання» влади з боку в бік пояснюється крайнощами тих моделей, які влада намагається застосувати в нинішній економічній ситуації. Призначення попередніх міністрів було пов’язано з концепцією т.зв. «опори на внутрішні сили». Швидше за все, саме тоді в уряді розглядався варіант реструктуризації наших державних боргів. Зокрема, прозвучало кілька діаметрально протилежних заяв прем’єр-міністра з цього приводу. Спочатку він говорив, що такі дискусії ведуться, але потім дезавуював свою заяву. Тобто, весь час відбувалася своєрідна підкилимна боротьба між різними групами впливу на владу, в якій брали участь як українські олігархи, так і наші зовнішні кредитори. Відповідно, поки концепція про реструктуризацію боргів мала право на життя, вона розроблялася під модель «опори на внутрішні сили». Однак в процесі переговорів президента Володимира Зеленського з директором-розпорядником МВФ Крісталіною Георгієвою або в процесі інших переговорів, про які ми не знаємо, відбулася різка зміна стратегії подолання кризи державою. Модель «опори на внутрішні сили» була замінена на формат «опори на зовнішніх кредиторів». Зокрема, одна з головних вимог МВФ, яка, щоправда, ніде не озвучується, – це якраз кадрові перестановки в уряді.

Тобто, Ви хочете сказати, що українська влада втратила самостійність у питанні кадрової політики в країні? 

Якщо ми проаналізуємо останні п’ять років, то побачимо, що є ряд посад, у відношенні яких держава дійсно вже втрачає суб’єктність при їх призначенні. До таких посад відноситься керівництво Мінфіну, Міністерства охорони здоров’я і частково Міносвіти. А також керівництво Нацбанку, «Нафтогазу України», «Укрзалізниці», «Укравтодору» – тобто, тих структур, які контролюють основні фінансові потоки в країні, а також є основними реципієнтами бюджетних витрат. Тільки на виплату відсотків за зовнішніми та внутрішніми боргами в бюджеті 2020 року закладено 145 млрд. грн. А на  Міністерство охорони здоров’я трохи більше 130 млрд. грн. Бачимо, що цифри цих фінансових потоків приблизно можна порівняти.  Думаю, що змінити міністра фінансів і міністра охорони здоров’я було однією з пакетних умов зовнішніх кредиторів. У нинішній позиції України вони хочуть бачити підтримку жорсткої моделі «повернення боргів до останнього українця», т.зв. умовна «модель Чаушеску». Тобто, міністр фінансів у нас – це не персоналія, а функція, для якої повернення боргів завжди буде пріоритет №1. А на посаді міністра охорони здоров’я потрібен просто функціонер, який скрупульозно виконує «заповіти і протоколи Супрун», наприклад, в частині продовження другого етапу медичної «реформи».

Парламент прийняв у першому читанні т.зв «антиколомойський» закон, який забороняє повернення націоналізованих банків колишнім власникам і відкриває шлях для отримання фінансової допомоги від МВФ. Проте, зареєстровано вже близько 16 тисяч правок до законопроекту про регулювання банківської сфери. Які шанси на його прийняття? 

Все не так однозначно, як нам намагаються подати. Нас намагаються помістити в якусь примітивну парадигму боротьби «добра» і «зла». Є «злий» Коломойський, який через невелику групу своїх депутатів намагається заблокувати закон. І є «сили світла», які намагаються перешкодити йому повернути «Приватбанк» в свою власність. Насправді ситуація набагато складніша і набагато заплутаніша, як з точки зору прихованих ходів, так і систем стримування і противаг, сфер впливу та іншого. Досить сказати одну просту істину: «Приватбанк» абсолютно не потрібен Коломойському. На сьогоднішній день банк обтяжений величезною кількість зобов’язань перед клієнтами. Вклади одних тільки фізичних осіб складають 180 млрд грн. з них 67 млрд кошти боргових вимог – найбільш текучий ресурс, який схильний до швидкого виходу з банку у випадку кризи. Приблизно 140 млрд грн. непрацюючих кредитів пішло в збиток банку. Стабільність банку підтримується тільки за рахунок пакета державних цінних паперів. Тобто, 140 млрд ОВДП, які були внесені в статутний капітал банку Мінфіном в процесі його докапіталізації. Якщо банк повертають його колишнім власникам, відповідно держава забирає свій пакет ОВДП і фінустанова перетворюється на «табуретку на одній ніжці». Це природньо викличе паніку серед вкладників, вони почнуть забирати гроші … Взагалі нелогічні дії з точки зору раціональних економічних і фінансових інтересів. Навіщо Коломойському такі проблеми ?! Єдине, що цікавить олігарха зараз, на мою суб’єктивну думку, це т.зв. «Нульовий варіант». Йому необхідно, щоб суд визнав націоналізацію незаконною, але при цьому банк залишився у власності держави. Якщо суд прийме рішення на користь Коломойського, на цій підставі він зможе припинити всі судові процеси, які зараз проти нього ініціювала держава в міжнародних судах. Йому потрібно закрити всі судові провадження як всередині України, так і за її межами і, таким чином, розблокувати ті застави, в яких зараз частково знаходиться його бізнес і зберегти ті кредити, які лежать на компаніях прямо або побічно пов’язаних з ним. На підставі визнання націоналізації незаконною суд може присудити йому якусь компенсацію, яку можна використовувати для підписання з державою своєрідної «мирової угоди». Тобто, угоди, за якою ніхто нікому нічого не винен. Держава не повинна буде нічого виплачувати Коломойському, а той нічого не винен державі.

Які питання вирішує для себе Коломойський при прийнятті «антиколомойского» закону, з огляду на кількість правок? 

Закон блокує повернення «Приватбанку» у власність Коломойського, але абсолютно не блокує визнання судом націоналізації незаконною. Тобто, навіть після прийняття «антиколомойского» закону, український суд може визнати націоналізацію незаконною. Більш того, в законі прописана реальна схема визначення компенсації, яку має виплатити держава. Це як раз грає на користь колишніх власників. Тому що, якщо схема не прописана, все віддається на рішення суду. А з урахуванням соціального резонансу, навряд чи знайдеться суддя, який би на десятки мільярдів гривень зміг присудити компенсацію Коломойському. Тепер в законі цей своєрідний момент прописаний, де суддя не повинен визначати суму компенсації, а лише підтвердити суму компенсації, встановлену аудиторською компанією за результатами оцінки ринкової вартості акцій на момент націоналізації. В даному випадку суддя просто підтвердить аудиторський висновок своїм рішенням, що буде своєрідною індульгенцією в плані особистої відповідальності. Адже якщо влада в країні зміниться, і хтось спробує переграти ситуацію по-іншому, то аудиторський висновок, прийнятий провідною аудиторською компанією світу ніхто не зможе заперечити. Як ми бачимо, все не просто. МВФ вільно чи невільно був залучений в цю специфічну внутрішньоукраїнську кухню і, швидше за все, вже змирився з тим, що ніхто ніяких грошей «Приватбанку» повертати не буде, як і ніхто не повертатиме заборгованість за простроченими кредитами. Те, що зараз ми бачимо в парламенті – це своєрідна видова внутрішньополітична боротьба, націлена на те, щоб до останнього моменту влада балансувала між різними сценаріями розвитку подій. А саме між реструктуризацією боргів або повним співробітництвом з МВФ.

І величезна кількість правок в законі якраз говорить про те, що керівництво країни так до кінця і не визначилося в якому форматі буде рухатися. Ми вже говорили, що кадрові призначення говорять про зміцнення в сторону МВФ. Але це ще нічого не означає. У травні може бути прийнято рішення про реструктуризацію державних боргів і всі нинішні міністри можуть бути знову відправлені у відставку. Тобто, ми бачимо шалене обертання цього політичного флюгера, яке визначає нашу державну політику.

Тим часом українці за місяць вивели з банків 2,75 мільярдів гривень. Чи не призведе це до дестабілізації банківського сектора? 

Основні проблеми попередніх фінансових криз в Україні полягали в тому, що в законодавстві не було врегульовано поняття «повернення строкових вкладів». Депозити, які у нас розміщувались строком на півроку – два можна було достроково забирати з банків. Цим було викликано відтік вкладів населення під час криз. Потім були внесені зміни в законодавство і зараз цього зробити не можна. Населення забирає тільки вклади, у яких закінчився термін дії. Крім того, якщо подивитися на коефіцієнт проникнення, ставлення депозитів населення до ВВП, то побачимо, що цей показник, починаючи з 2014 року суттєво знижувався. Якщо на момент криз 2008, 2014-2015 населення значну частину свіх заощаджень зберігало в банках, то після ситуації з банкопадом люди зберігають свої заощадження або в державних банках, або зберігають тільки ті кошти, які для них не є останніми. Тобто, банківський депозит на сьогодні не є системним інструментом накопичення, який активується в процесі кризи.

Тоді що може стати каталізатором банківської кризи в країні? 

Банківська криза 2008 року в Україні була сконцентрована в банках з іноземним капіталом. І була викликана тим, що банки займалися валютним кредитуванням, в тому числі населення. Подолана вона була за рахунок колосальних коштів рефінансування, які надавав Нацбанк, а також за рахунок коштів власників іноземних материнських банківських структур. Криза 2014-2015 років була активована в основному в українських банках. Серед ста банків, які були виведені з ринку, фактично всі були українські.Оскільки Нацбанк надавав рефінансування на явно несистемному рівні, тобто в ручному режимі роздавав гроші одним і не давав іншим, у власників проблемних українських банків на відміну від банків з іноземним капіталом не було необхідних ресурсів для підтримки своїх фінустанов. Тому в основному постраждали ті банки, які кредитували свої корпоративні структури. Тобто, кептивні банки, що працюють при певних фінансово-промислових групах. Це була значною мірою внутрішня ендогенна криза, не пов’язана зі світовою фінансовою кризою. А нинішня банківська криза ще попереду і, швидше за все, може проявитися до кінця літа – на початку осені. І буде сконцентрована вже в державних банках. Зараз більше 60% банківської системи сконцентровано в кількох державних банках. Відповідно вони володіють більш 300 млрд. грн. депозитів населення. У них єдиний власник – це Мінфін. Якщо іноземні банки можуть розраховувати на допомогу своїх материнських структур. Приватні банки на допомогу своїх власників. То державні банки – тільки на допомогу держави, у якої до кінця літа не буде ніяких коштів. Тоді у держави буде два варіанти: поганий і жахливий. Поганий – це включити друкарський верстат і монетизувати ОВДП, які будуть вноситися в статутний капітал держбанків в процесі докапіталізації і за рахунок цих грошей компенсувати відтік вкладів, що загрожує інфляцією, девальвацією і т.д. А жахливий варіант – це заморозити банківські вклади на рік-півтора.

Чи є якісь ресурси у держави для пом’якшення кризи в банківському секторі?

Сьогоднішня ситуація пом’якшується за рахунок двох факторів. За рахунок того, що банки в останні роки практично не кредитували, хоча їх активно критикували за це, але зараз негативна облікова політика банків призвела до несподіваного позитивного ефекту. Банки накопичили приблизно 200 млрд грн. вільної ліквідності, які активно вкладають в депозитні сертифікати Нацбанку, у них поступово скорочується портфель непрацюючих кредитів, хоча цей показник до цього часу знаходиться на гранично високому рівні. Більше 50% кредитів в банківській системі на сьогодні представляють непрацюючі кредити, що ще раз підтверджує той факт, що в 2014-2015 роках потрібно було очищувати банківську систему саме від проблемних кредитів, а не від банків. Але, тим не менш, у них є ця подушка ліквідності, за рахунок якої три-чотири місяці можна існувати. Зараз державні банки підвищують ставки по депозитах, які виросли до 12% -13%. Тобто, поки є компенсатори. Якщо ситуація до осені буде погіршуватися, то рано чи пізно ці компенсатори поступово зникатимуть і тоді може початися повноцінна банківський криза.

Але також ми повинні розуміти, що вихід з банківської кризи – це інфляційно-дефляційна проблема. Банки виконують роль такого абсорбенту надлишкової ліквідності. Тобто, вони накопичують в собі надмірну ліквідність, не дозволяючи їй виходити на валютний і споживчий ринок. Забираючи депозити в банках люди будуть витрачати їх на товари і послуги, що призведе до зростання інфляції. А ті, у кого грошей більше вкладатимуть гривню в долари, що буде відображатися на курсі національної валюти.

Тобто, здування цього міхура ліквідності в розмірі 200 млрд грн. теж буде мати негативний інфляційно-дефляційний ефект, якщо, звичайно, Нацбанк і уряд спільно не розроблять модель, при якій ця ліквідність піде на розвиток реального сектора економіки, але надій на це по суті ніяких.

Тим часом, гривня сильно зміцнилася, НБУ придбав чверть мільярда доларів тільки за останній тиждень. Що чекає курс гривні в середньостроковій перспективі? 

Про це можна буде чітко сказати лише тоді, коли ми побачимо чітку монетарну модель реагування на кризу від української влади. У нас є два приклади реагування на кризу, яка була у 2009 році і 2014-2015 рр, що кардинально відрізняються один від одного. У 2009 році Нацбанк застосував консервативну модель впливу на кризу. Проявилася вона в тому, що грошова маса була скорочена, відповідно стислося і номінальне значення ВВП. Ця модель реагування на кризу призвела до того, що гривня девальвувала з 5 до 8 грн за долар, а інфляція становила 12-14%, тобто спостерігалися умовно помірні темпи ослаблення макроекономічних показників.

У 2014-2015 році була використана гіперемісійна модель. Емісія відбувалася за рахунок докапіталізації державних компаній і державних банків. Тільки в один «Нафтогаз» у 2014 році було внесено приблизно 10 млрд. доларів. В еквіваленті. Схема була наступна: Мінфін вносив до статутного капіталу державних банків та держкомпаній ОВДП, а Нацбанк їх монетизував на вторинному ринку через різні схеми за участю державних банків. За ці роки Нацбанк збільшив свій портфель ОВДП приблизно на 170 млрд. грн. Тобто, відбулася гіперемісійна реакція на кризу: в той час як реальний ВВП впав приблизно на 16%, номінальний ВВП різко виріс за рахунок цієї інфляційної складової. У підсумку ми отримали девальвацію з 8 до 30 грн за дол., А інфляція сумарно за два роки склала 70%.

Тепер питання в тому, яку модель обере Нацбанк зараз. Якщо буде консервативний сценарій, який полягає в стисненні номінального ВВП і скороченні грошової маси, відповідно буде модель відносно помірної девальвації нацвалюти і показник середньорічної інфляції може перебувати в діапазоні від 10-12%. Якщо буде гіперемісійна модель реагування на кризу, то девальвація валюти виявиться дуже високою. Раніше Нацбанк у своїх експрес-тестах прогнозував 36 і 40 грн за долар. Але це тестування відбувалося без урахування ситуації на світових ринках. І природньо Нацбанк ще не міг нічого знати про коронавіруси. Відповідно девальвація потенційно може бути і глибшою, а інфляція буде обчислюватися вже десятками відсотків. Тобто, все залежить від цих двох моделей.

Нинішня ситуація з курсом є абсолютно нетиповою для прогнозування на майбутнє. Зараз населення намагається не витрачати зайві гроші на будь-які покупки. З одного боку, під час кризи люди завжди купують іноземну валюту, з іншого – люди розуміють, що в умовах кризи можуть бути закриті банки, обмінники і тому намагаються тримати якусь суму в гривнях. Крім того, зараз економіка країни тримається ще на залишкових резервах попереднього розвитку. Простими словами ще не включений друкарський верстат. У травні-червні залишкові резерви попереднього розвитку будуть остаточно витрачені. Умовно кажучи, в травні ми ще можемо витратити кілька мільярдів «Нафтогазу», який він виграв у Стокгольмському арбітражному суді проти «Газпрому». Компанія вже почала витрачати ці гроші, перерахувавши їх у вигляді авансових платежів в дохід бюджету, приблизно 900 млн. доларів. Тобто, у компанії залишилося приблизно 2 млрд. дол. У червні можна витратити кілька мільярдів доларів, які виділить МВФ в рамках коронавірусного траншу, що можна пустити на фінансування дефіциту бюджету. У липні таких ресурсів вже не буде. Наступні транші МВФ буде виділяти виключно під виплати зовнішніх боргів. Відповідно в липні-серпні доведеться включати друкарський верстат або шукати якісь інші рішення. Тому найбільша девальвація національної валюти потенційно зміститися до кінця літа. Але зважаючи на нинішнє зміцнення гривні я б не став робити якісь оптимістичні прогнози.

Ще однією умовою для отримання грошей від МВФ є закон про ринок землі, який був прийнятий з деякими обмеженням. Зараз зовнішні кредитори вимагають, щоб Україна відкрила можливість юридичним особам брати участь в ринку земель для забезпечення конкуренції, і послабити обмеження на загальну площу земельних ділянок, які можна придбати у власність. Чи означає це, що МВФ може почекати з траншем? 

Вважаю, що влада зробила колосальну стратегічну помилку у співпраці з МВФ. Полягає вона в тому, що були об’єднані дві абсолютно незв’язані між собою програми співпраці. Що зараз в пакеті допомоги від МВФ? Т.зв. антікоронавірусний займ. МВФ виділив 50 млрд. доларів  країнам, економіка яких найбільшою мірою постраждала від пандемії. Україна могла претендувати на суму 2 млрд.доларів. Гроші надаються без будь-яких попередніх умов, під них не потрібно приймати спеціальні закони. Позика надається на тривалий термін, майже під нульову процентну ставку. Її  Україна повинна була отримати ще в березні. І те, що цього зроблено не було я вважаю  особливо важким злочином .

Чому цього не було зроблено?

Тому що інтереси транснаціональних корпорацій, які полягають у відкритті ринку землі в Україні, дуже сильно проявляються в зовнішньому впливі на українську владу в частині прийняття рішень. Горезвісне зовнішнє правління. Тому наша влада свідомо чи ні, але виглядає що свідомо, прив’язала антікороновірусну програму МВФ до стандартної програми розширеного фінансування (EFF), по якій Україна повинна отримати приблизно від 5-8 млрд. доларів. Ось ці гроші виділяються вже під конкретні умови. Тобто, той самий «антиколомойський» закон і відкриття ринку землі. Вони якраз не можуть бути використані на фінансування дефіциту бюджету на відміну від антікоронавірусної  позики. Ці гроші виділяються невеликими траншами по 1-1,5 млрд. доларів виключно під графік виплати наших зовнішніх боргів. Якби українське керівництво прийняло рішення про реструктуризацію зовнішніх і внутрішніх боргів, нам взагалі ця програма з МВФ була б не потрібна. Ми могли б обмежиться тільки однією антікоронавірусною програмою від МВФ на суму 2 млрд. доларів. Однак влада запустила інформаційну кампанію, щоб показати населенню катастрофічний стан економіки України і начебто єдина «соломинка», за яку можна вхопитися – це допомога від Фонду. Останній в даному випадку виконував роль екзистенційного суб’єкта, такого собі «рятівника країни». МВФ у нас вже давно увійшов в ранг своєрідного «карго культу». Головне завдання влади полягало в тому, щоб нагнати екзистенцію жаху і  кінця,  що наближається, після чого зібрати нічне засідання парламенту, щоб у медичних масках приймати абсолютно токсичний для економіки України закон про відкриття ринку землі. Тобто, ми бачимо, що тема антикоронавірусної позики була спеціально прикріплена до паровоза розширеної програми співпраці з МВФ. Хоча насправді чіпляти цей вагон було не обов’язково, він міг рухатися самостійно.

Які підводні камені криються в прийнятому законі про ринок землі, переданого  на підпис президенту? 

Що стосується безпосередньо ринку землі. Закон абсолютно нічого корисного для України не приносить. Він не дає людям можливості вільно продавати землю, бо містить норми, які їх блокують. Але головне навіть не це. Якщо концептуально підійти до цієї теми, то з урахуванням тих викликів, які сформувалися в світі (лендграбінга, захоплення земель транснаціональними корпораціями, катастрофічних наслідків, в тому числі і екологічних, які з’явилися в країнах після відкриття ринку землі, зокрема в Аргентині), стає очевидним, що ринок землі потрібно відкривати з розумом. Тобто, новий Земельний Кодекс повинен був стати основою земельної реформи. Починати земельну реформу треба було зі змін до Конституції, як це свого часу зробили поляки, визначаючи фермерське господарство основним суб’єктом землекористування в країні і основним учасником земельних відносин. Треба було встановити конституційну домінанту і тільки потім під неї розробляти модель відкриття ринку землі. Відкриття ринку землі в Україні відбувалося за токсичним для країни сценарієм. Можна сказати, що на зміну одним схемами зараз приходять нові. Якщо раніше це були сірі схеми перереєстрації в рамках користування земельної ділянки, то зараз будуть сірі схеми концентрації цих земельних ділянок. Норма закону «100 га в одні руки» в умовах відсутності ефективного контролю за концентрацією землі у фіктивних власників, не є запобіжником. У нас, наприклад, існує оподаткування суб’єктів малого бізнесу, т.зв. ФОПи, у яких є обмеження, зокрема, по річному обороту товарів до 5 млн. грн.

Однак це не заважає великому бізнесу використовувати систему єдиного оподаткування для того, щоб створювати величезні конгломерати підконтрольних ФОПів і забезпечувати мільярдні обороти, сплачуючи державі тільки єдиний податок, не виплачуючи ПДВ і податок на прибуток.

Те ж саме може статися з нормою «100 га в одні руки». Наші лендлорди і їх компанії можуть перетворитися в такі конгломерати фіктивних власників землі. Тобто, це будуть сотні або тисячі людей у ​​вигляді родичів, друзів або просто людей, що братимуть участь в цій схемі за певну плату, які будуть оформляти на себе землю, а потім по різним фіктивними договорами позик передавати її в заставу великим аграрним корпораціям. Тобто, обійти цю норму досить легко, тому що абсолютно відсутня система контролю, яка б не допускала формування таких конгломератів фіктивних власників землі.

Крім того, в законі повністю відсутня норма про недопущення зміни цільового призначення землі. Ніхто не завадить кільком людям викупити кілька гектарів землі і, умовно кажучи, розмістити звалище або побудувати житловий комплекс замість того, щоб вирощувати сільськогосподарські культури. Також відсутній механізм щодо запобігання обезземелення селян, фермерських господарств. Є можливість купити 100 га «в одні руки», але ніхто не дає гарантії, що це будуть руки фермера. А  не руки людини, у якої просто є зайві гроші і яка хоче вкласти ці кошти в землю. І ще один важливий момент. У законі немає жодних запобіжників, які б дозволяли контролювати і не дозволяти виведення земель з сільськогосподарського обороту.

Чому зовнішні кредитори залишилися незадоволеними відкриттям ринку землі в Україні? 

Що стосується вимог іноземних кредиторів. МВФ і Світовий банк зараз грають роль «доброго» і «злого» поліцейського. Головна мета – розколоти клієнта, в даному випадку Україну. МВФ грає роль «доброго» поліцейського. Крісталіна Георгієва обіцяє підтримку, просить прийняти для початку хоча б якийсь варіант земельної реформи. І все це робиться. А потім в справу вступає «злий» поліцейський – Всесвітній банк, який говорить, що закон не підходить і потрібно врахувати інтереси транснаціональних корпорацій, тобто відкривати ринок землі для юридичних осіб і підвищувати ліміт операції. Очевидно, що схема про яку ми говорили з конгломератами фіктивних власників землі та земельними іноземними банками, які перетворюються в земельні ломбарди – це все ж таки дещо «сіро» для західного капіталу. Вони звикли, щоб все лежало на блюдечку із золотою каймою. Підвищення лімітів може скоротити їх витрати на концентрацію землі в одних руках. Тому що будь-яка схема – це витрати. Треба платити фіктивним власникам землі, при функціонуванні іноземних банків в якості земельних ломбардів фінансово підтримувати цю схему. Все це витрати, які можуть відволікати до 5% обороту міжнародного капіталу. А на мільярдах це значна сума. Тому їм потрібно мінімізувати транзакційні витрати для концентрації землі. Це можна зробити тільки двома шляхами: підвищуючи ліміт операції, тобто скорочуючи кількість фіктивних власників до мінімуму. Або за рахунок дозволу юридичним особам купувати землю. В такому випадку юридичне оформлення стане набагато простіше, а з огляду на те, що в Україні немає ефективного механізму контролю за кінцевими бенефіціарами, відстежити хто насправді володіє цими компаніями буде практично неможливо. Тому Світовий банк виконує роль злого поліцейського, а МВФ підключається і каже, мовляв, ми готові, але ви повинні домовитися зі Світовим банком. Але так як ми самі потрапили в цю пастку, поєднавши дві програми від МВФ в одну, з огляду на слабку позицію української влади, то зовнішній кредитор захопив нас «за жабри» і тепер наполягає на тому, щоб вирішувати проблеми в комплексі.








Исследования

Останні новини в соцмережах





работа на besplatka.ua



Экономические новости youtube




help

bigmir)net TOP 100
Всі фото »