Представники влади відрапортували про вражаючу «перемогу» в Стокгольмському арбітражі. День проголошення цього вердикту 31 травня вже встигли прозвати «днем енергетичної незалежності України». Та якщо поглянути ближче, виявляється, що «перемога» є дещо перебільшеною.
19 січня 2009 р. в Москві посадовці «Нафтогазу» під безпосереднім керівництвом і за безпосередньої участі тодішнього прем’єр-міністра України Юлії Тимошенко підписали два контракти на 10 років, тобто до 2019 р. Один – на постачання газу в Україну, ціну й умови якого буквально відразу вельми виправдано розкритикували як невигідні та кабальні. Другий – на транзит російського газу в Європу, і до цього контракту теж є дуже багато претензій.
Як наслідок, Україна довгий час отримувала російський газ за завищеною ціною та на невигідних умовах. Насамперед ідеться про умову «бери або плати», яке Украіна, втім, ніколи не виконувала.
У 2014 р. «Нафтогаз» і «Газпром» подали до Арбітражного інституту Торгової палати Стокгольма зустрічні позови через умови та виконання зазначеного контракту. Позови виставляли також за контрактом про транзит, але це питання поки що не розглядатимемо. Загальна сума зустрічних претензій перевищила $65 млрд.
31 травня 2017 р. Арбітражний інститут Торгової палати Стокгольма виніс окрему ухвалу щодо зустрічних позовів НАК «Нафтогаз України» та ПАТ «Газпром». Суперечку розглядає саме ця арбітражна інституція, оскільки такі арбітражні умови закладено в контрактах. З певних причин саме Стокгольмський арбітраж часто використовують для вирішення таких спорів.
Цікава особливість. «Нафтогаз» в арбітражі представляє норвезька фірма Wikborg Rein, яка прославилася тим, що в цьому ж Стокгольмському арбітражі вже відсудила в «Газпрому» величезні суми на користь німецького енергетичного концерну RWE. Точні суми не називають, однак ходять чутки, що послуги вже обійшлися «Нафтогазу» в десятки мільйонів доларів.
Головні пункти рішення Стокгольмського арбітражу такі:
– вимогу «Газпрому» щодо збереження умови «бери або плати» (take or pay) відхилено;
– контрактна ціна газу має бути переглянута з урахуванням ринкових умов, тобто в бік зниження, чого давно та безуспішно домагалась Україна, але з низкою застережень, що практично нівелюють ефект від такого зниження, про що йтиметься далі;
– знято заборону на реекспорт Україною газу, від чого нам, що називається, ні жарко, ні холодно, про це теж далі.
Саме рішення арбітражу мало дає Україні. Найголовнішим, як відомо, є відхилення вимоги «Газпрому» «бери або плати» (take or pay), що скорочує претензії Москви на $45 млрд.
Але це було найочікуванішим, можна сказати, запрограмованим рішенням. І річ не тільки в абсурдності цієї вимоги, яку «Газпром» нав’язував не лише «Нафтогазу», а й іншим контрагентам ще з часів економічного буму до 2008 року за довгостроковими контрактами. І навіть не в тому, що таке положення в контракті виписувалося під тиском «Газпрому», а тому, згідно із шведським комерційним правом, яким керується Стокгольмський арбітраж, очікувано визнається неправомірним.
З початком кризи, а також із розвитком енергозбереження, обсяги споживання палива почали неухильно падати. Крім того, Європа стала отримувати скраплений газ із Катару, Північної Африки та з інших джерел. Обсяги споживання російського газу в останні роки скоротилися, контрагенти в Європі стали відмовлятися від умови «бери або плати», а Стокгольмський арбітраж узявся штампувати рішення на користь західних компаній, відхиляючи претензії «Газпрому».
Отже, відхилення цієї претензії «Газпрому» до «Нафтогазу» має прецеденти як відхилення таких претензій до інших енергокомпаній, наприклад, до німецької RWE. Шведські юристи, що представляють інтереси «Нафтогазу», просто ще раз пройшли тим самим судовим шляхом, яким ходили раніше вони або їхні колеги, представляючи інтереси інших фірм, та отримали шуканий очікуваний результат.
Таким сумнівним з практичного погляду є й рішення арбітражу про те, що ціна російського газу має бути переглянута з урахуванням ринкових умов. Інакше кажучи, вона нібито буде знижена, чого давно та безуспішно домагалась Україна. Про це, зокрема, заявив голова «Нафтогазу» Коболєв, а в ЗМІ вже лунають радісні заяви про те, що подешевшає газ для населення.
Під час підписання контракту у 2009 р. «Нафтогазу» була нав’язана формула обчислення ціни палива з прив’язкою до поточної вартості нафти на світовому ринку з 9-місячним лагом. У подробиці вдаватися не будемо, однак унаслідок цього в певні моменти Україна отримувала паливо за цінами, істотно вищими, ніж «Газпром» продавав до Європи. Хоча мало бути навпаки, хоча б тому, що газ постачають через Україну.
Арбітраж постановив: переглянути ціни за контрактом купівлі-продажу газу, укладеним між «Газпромом» та «Нафтогазом». Але тільки з 2014 р. Отже, Україна тільки зменшить свій борг Росії за газ 2014-2015 років приблизно на $1 млрд, і це, мабуть, єдиний справжній позитив рішення в Стокгольмі.
Водночас ті переплати, що Україна зробила у 2009-2013 рр., ніхто не поверне. Дуже ображати Москву в Європі ніхто не збирається, про що далі. Та й украй важко, майже неможливо було б виконати рішення про повернення «Газпромом» переплаченого.
А якщо зважати, що з 2015 р. Україна припинила закуповувати російський газ зовсім, цілком переключившись на реверсний газ з Європи, який на той час був істотно дешевший, ніж російський, то економічної вигоди від цього рішення небагато. Воно має для України більше політико-символічне значення.
З погляду подальших закупівель газу, ситуація є ще невизначенішою. Україна відмовилася від купівлі газу в агресора, і це абсолютно правильно з погляду політичного. Однак російський газ, за деякими оцінками, зараз був би набагато дешевшим від реверсного європейського. Тобто суто з економічного погляду відмова від російського газу є невигідною. Україна знову переплачуватиме за газ, але тепер за реверсний газ з Європи.
У всякому разі на цьому тлі зняття заборони на реекспорт російського газу Україною взагалі видається безглуздим.
До того ж наказавши змінити формулу ціни, арбітраж не дав покип що чіткого роз’яснення, як саме це треба зробити. У рішенні арбітражу зазначено, що ціна МАЄ орієнтуватися на ціну газового хаба, однак не зазначено, якого саме – австрійського Баумгартена чи будь-якого іншого. До того ж у «Нафтогазі» сподівалися на ціну «хаб мінус транзит по Україні», що логічно й приблизно на $30 дешевше, ніж ціна «хаб», запропонована арбітражем. Одним словом, тут ще багато незрозумілого, і треба очікувати остаточного рішення арбітражу.
А чекати можна довго. За одними оцінками, до кінця цього року. За іншими, до 2019 р., коли термін контракту дії закінчиться, і «Нафтогаз» не встигне отримати хоч якусь користь із рішення Стокгольмського арбітражу. А процес імплементації остаточного рішення арбітражу теж може затягнутися надовго.
